Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
29 серпня, 2014   ▪     ▪   Версія для друку

Бідолашна Росія

Що робитиме Путін зав­тра? Невже він справді дав волю бойовикам-сепаратистам на Донбасі? Невже й далі тероризуватиме кримських татар? Невже готує якусь нову операцію на Сході України або на кордоні із Придністров’ям?
Матеріал друкованого видання
№ 34 (354)
від 21 серпня, 2014
Бідолашна Росія

 Скільки російських солдатів та агентів ГРУ діють сьогодні в Україні? Непередбачуваність тактики – найстрашніша зброя Кремля. Від початку революції на Майдані вона виснажила нерви українців і всіх тих у світі, хто зрозумів, що в Україні вирішується майбутнє Європи. Кожен засинає щовечора, запитуючи себе, що він завтра прочитає в інтернеті. Філософ Костянтин Сігов слушно стверджує, що слід боронитися від цієї тиранії безпосередності, жити й думати про відбудову країни та Донбасу в тривалій перспективі (цей заклик адресовано не тільки українцям, а і їхнім закордонним друзям). Але російська непередбачуваність не тільки тактична зброя в «нестандартній війні» проти сусіда, а ще й свідчення глибокої слабкості, яка підточує РФ після 1991 року.

Найбільша за площею країна земної кулі не знає, яка вона і  якою хоче бути. Путін, безперечно, має обмежений розум і плутає реальний світ із його картиною, яку створюють рапорти таємних служб, але спромігся по-своєму сформулювати екзистенційну проблему Росії і дати надію, що він вирішить її, поєднавши у своїй особі російський націоналізм (водночас і слов’я­нофільського штибу, і сталінсь­кого) та євразійський імперіалізм, тужливі нарікання жертви («ми живемо погано, і ніхто нас не любить») та імперську агресивність («наші ракети на 10 років випереджають американські»).

Читайте також: Антиукраїнський легіон

Цей ідеологічний коктейль поєднує протилежності: царів і більшовиків, російське православ’я і слов’янсько-арійське неопоганство, моральний консерватизм і туманні проповіді Алєксандра Дуґіна, своєрідний новочасний фашизм. Єдина послідовність, як і колись, за доби тоталітаризму, полягає у вибудовуванні образу ладного на все смертельного ворога: Заходу і його п’ятих колон, винних в усіх лихах. Це все скидається на пародію, але СРСР-2 – зовсім не СРСР, тобто не велика держава, а радше така, що випадає з масштабної міжнародної гри (саме це значення й має англійський термін rogue state, який недосконало перекладають як «держава-негідник»), і водночас одержима маренням стати могутньою. Сміховинні, але страхітливі претензії, як нагадує нам українська кров, пролита від лютого на цій нестандартній війні. Як Росія докотилася до такого?

Після розпаду СРСР Росія відразу занурилася в амнезію, а потім у реабілітацію радянського минулого, яка через нечисте сумління й безкультур’я набула гротескного характеру

Відповідь тут можна дати як просту, так і складну. Проста полягає в тому, що вона хвора внаслідок відсутності самоаналізу із приводу комунізму. Радянський режим був злочинним і 1991 року зазнав поразки, програв своєму західному суперникові не тільки політично, а й морально, його зруйнувало дисидентство, або, кажучи по-іншому, європейський ідеал цивілізації. Німеччина після 1945-го відродилась і стала нормальною країною, бо здійснила самоаналіз (накинутий, щоправда, нищівною поразкою). Відбувся передусім Нюрнберзький процес, а згодом судові розгляди вже німецького правосуддя щодо нацистських злочинців; окрім того, не припинялася робота історії та пам’яті всього суспільства. Мож­­на сперечатися про той чи той пропущений факт, той чи той пам’ятник, шкільну програму, але Німеччина врятувала себе. Натомість Росія відразу занурилася в амнезію, а потім у реабілітацію радянського минулого, яка через нечисте сумління й безкультур’я набула гротескного характеру. Судовий процес над комунізмом не відбувся. У стані такої амнезії та неприйняття реальності ця країна залишатиметься нещасною і небезпечною, це буде не Росія, а зомбі СРСР.

1991 року демонстранти прагнули повалити статую Фєлікса Дзєржинского, засновника ЧК, чий бюст прикрашає нині кабінет Владіміра Путіна. Влада просила їх не нищити 11-тонної скульптури, бо, мовляв, її падіння може спричинити руйнації. Протестувальники погодились і терпляче чекали, поки кран підняв монумент і поставив у одному з московських парків. Нині його мають реставрувати (більш як за €500 млн) і, можливо, знову розмістять на Луб’янській площі. Реставрація – це слово надто слабке, щоб охарактеризувати утоплення РФ у радянському минулому. Часи дисидентства повернулися, російські культура, свобода й велич знайшли собі притулок у шляхетних душах нечисленних і переслідуваних письменників та митців, бо ж таки не всі стали лакеями, як Ґєрґієв (радянський і російський диригент, вихідець із осетинської родини, 2012 року зареєстрований як довірена осо­­ба на той час кандидата в президенти РФ Владіміра Путіна – Ред.), а також істориків та оборонців пам’яті, які й надалі працюють, незважаючи на перешкоди та погрози влади.

Читайте також: Велике розмежування з Росією

Чому Росія відмовляється від самоаналізу із приводу радянсь­кої трагедії? Лишитися такою – це не вибір на користь homo sovieticus і тим паче не фатальність, то страх. Страх країни, що не знає, яка вона і якою хоче бути. Хоч якими є варіанти російської ідентичності (а отже, її межі, права, покликання), всі вони хибні. Росіяни хочуть бути етнічно однорідною нацією чи багатонаціональною імперією, збудованою – на вибір – як тюрма народів або як храм «дружби між народами» (хоч як поглянь, а суть та сама); хочуть увійти до товариства європейських націй чи втілити якусь альтернативну цивілізацію, яку­­сь відповідь на кризу ліберальної демократії?

Солженіцин, шовіні­ст-вели­корос і геніальний письменник, добре висловив ці душевні муки у своїх останніх працях, де обстоює водночас і агресивне утвердження імперії (зокрема, в Україні), і відкидання імперських амбіцій, які завжди були згубні для його країни (щодо «непотрібних зовнішніх об’єк­тів»), самоізоляцію, щоб від­­родити російську культуру, захистивши її від плину світових подій, і «збудувати моральну Росію», обернувшись плечима й до радянської катастрофи, й до західного занепаду. «Бути чи не бути нашому народові?», чи років через сто не зникне в словниках слово «російський»? Солженіцину, як і Томасові Манну в його пангерманістський період, властива своєрідна прозірливість, коли він прославляє «Союз східнослов’я­нських народів», завдяки цьому він бачить суперечності російського проекту, його вагання між нормальною нацією та релігійною наддержавою («цілі великої імперії та морального здоров’я народу несумісні… слід прагнути не розширитись, а зберегти наш національний дух і території, яка лишиться нам»), бо Солженіцин розумів небезпечну наївність загальників про російські доброту і громадські чуття, але однаково перебував під їхнім впливом. Україна, безперечно, найсліпіша точка тієї прозірливості, Солженіцин засліплений, і тому сприймати написане ним інколи важко. Але нам слід долати гнів і розчарування, щоб читати його й перечитувати, а відтак зрозуміти нарешті російську хворобу, знайти спосіб розбити чари, які замикають сьогодні Росію в агресивних мареннях, і повернути її до товариства націй.

Читайте також: Європа і РФ: убозтво філософії

Сила Путіна – це не тільки його зухвальство та цинізм шпигуна, а ще й результат здатності бути голосом притаманної його нації екзистенційної та геополітичної хвороби й навівати надію на якийсь вихід завдяки силі російського маразму. Але ця недуга розкриває і слабкість у серці російської агресивності, точки, щодо яких ми, європейці, повинні почати діалог із росіянами, які справді прагнуть дерадянізації. На відміну від українців, тут ідеться не про весь народ, а тільки про окремих індивідів, але майбутнє належить їм. Політичні та економічні санкції необхідні, вони, якщо будуть широкі й тривалі, доведуть свою ефективність, але не слід забувати про інший засіб: судовий процес над радянським комунізмом.


 


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Чи й справді найдорожчий у світі шолом для реактивного винищувача такий крутий?
    25 вересня, The Economist
  • 8 вересня, у День звільнення Донбасу, в Макіївці сталася чергова подія, яка ще на енну кількість днів (років?) відсунула від нас перемогу в цій війні. Під перемогою я не маю на увазі українські танки на площі Лєніна в Донецьку з рознесеним вщент пам’ятником, як часто це уявляє собі наша патріотична більшість.
    25 вересня, Станіслав Васін
  • Політичні еліти цього регіону майже не змінюються протягом останніх 20 років і не сформували власного клану
    25 вересня, Богдан Буткевич
  • Як імперські палаци прийшли на зміну маєткам козацької старшини
    24 вересня, Ольга Ковалевська
  • Якщо ви хочете дізнатися середню ціну на новий гаджет, то знайдете сайт, який робить вибірку з усіх пропозицій. Якщо цікавитеся відгуками на нову стрічку, котра тільки-но вийшла в кінотеатрах, — шукатимете їх там-таки, у мережі. Але якщо вам потрібно дістати середнє арифметичне від мови й політики в Україні, ви зобов’язані поїхати на Полтавщину.
    24 вересня, Олекса Коба
  • Думаю, найдосвідченішими розвідниками могли б стати таксисти. Ба навіть уже стали, з єдиною поправкою: всю зібрану інформацію вони перетравлюють самі та згодовують колегам. Від їхньої інфи, що здобута на шляхах війни, жодної користі — лише змарнований настрій та трохи гумору, якщо сам «розвідник» має таке почуття.
    24 вересня, Вікторія Малишева
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено