Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
24 липня, 2014   ▪   Ганна Трегуб   ▪   Версія для друку

Між молотом і ковадлом

Значне посилення радикального сунітського угруповання «Ісламська держава Іраку та Сирії» (ISIS), а також підготовка до проголошення і міжнародного визнання незалежності Іракського Курдистану можуть глобально змінити не лише кордони країн Близького Сходу, а й тамтешню і західну безпекову архітектуру.
Між молотом і ковадлом

1960 рік став моментом, коли атлас світу довелося перемальовувати, бо на ньому замість низки колоній з’явилася низка нових незалежних держав. Схоже, що нині під величезним питанням знаходиться незмінність територіальних меж оповитої громадянською війною Сирії, і повоєнного Іраку, мир і стабільність до якого після повалення Саддама Хусейна і виведення американських військ так і не повернувся. Близький Схід став ще нестабільнішим, ніж був: на сирійських і іракських теренах своє нове обличчя показав радикальний ісламізм, уособлений угрупованням «Ісламська держава Іраку та Сирії» (ISIS), яку підтримує як Аль-Каїда, так і низка менших терористичних організацій і рухів. Саме ISIS знову повернула до вжитку таку назву, як Левант, претендуючи першочергово на території Йорданії, Ізраїлю, Палестини, Лівану, Кувейту, Кіпр та південну Туреччину включно із Хатаєм. Нині ісламський тероризм – це не дещо далеке, реальне для Пакистану, Афганістану чи Судану, а ще одна небезпека, яку від Європи відокремлює тепер лишень Середземне море. Власне, угруповання «Ісламська держава Іраку та Сирії» вже почало масову кампанію у Youtube з залякування Європи можливими терактами. В таких умовах загострення близькосхідної безпекової ситуації вагомим союзником як Заходу, так і Туреччини та Ізраїлю, що може стримувати розповзання ISIS, стають курди та їхні повноцінні бойові загони-пешмерга, одна з найсильніших і найдисциплінованіших військових сил регіону. Чи не вперше за багато десятиріч курди отримали можливість створення власної незалежної держави на території нинішнього північного Іраку, поява якої стане результатом консенсусу як між великими світовими гравцями, зокрема США, Іраном, Туреччиною та Ізраїлем, так і всередині самої курдської громади.

Чорний прапор нового халіфату

Як зазначає політолог Максим Майоров, процес виведення військ США з Іраку супроводжувався не настанням стабільності, а навпаки – найбільшою кризою іракської державності, починаючи з 2003 року. Щоб зрозуміти її причини, потрібно орієнтуватися у відносинах між трьома основними етнорелігійними спільнотами: курдами на півночі, сунітами в центрі та шиїтами на півдні країни. Політолог зазначає: «За часів Саддама Хусейна привілейованою спільнотою в Іраці були араби-суніти. Курди вважалися сепаратистами, а шиїти – п’ятою колоною Ісламської Республіки Іран (ІРІ). Після приходу американців  баланс сил змінився. Як результат, нинішнім президентом Іраку є колишній лідер однієї з курдських партій Джелял Талабані, а прем’єр-міністром шиїт Нурі Аль-Малікі. Араби-суніти перетворилися із панівної спільноти на пригноблену і стали основною соціальною базою для радикального ісламістського підпілля». В сусідній Сирії склалася аналогічна ситуація: араби-суніти виступили проти режиму президента Башара Асада, який спирався переважно на алавітів, шиїтів та інші меншини. В результаті внутрішніх процесів в середовищі іракського та сирійського рухів опору, на перші ролі вийшло найрадикальніше угруповання: ISIS («Ісламська держава Іраку та Сирії»). У Сирії воно потіснила прозахідну Сирійську вільну армію і навіть місцевий філіал Аль-Каїди, Фронт ан-Нусра. В Іраку бойовики ISIS захопили Мосул (друге найбільше місто країни) та кілька інших стратегічно важливих пунктів і комунікацій.

Читайте також: Іслам у Європі: вдома чи в гостях

На фоні цих успіхів, 29 червня цього року ISIS оголосила про створення халіфату і намір включити в його межі Ірак, Сирію, а потім також Ліван та Йорданію. Халіфом проголосили Абу Бакра аль-Багдаді, відомого ще як халіф Ібрагім, який закликав всіх мусульман світу присягнути йому на вірність. Ця подія насторожила не лише союзників Заходу або Росії, які підтримують протилежні партії у Сирійській громадянській війні, а й всі без винятку організації та бойові угруповання ісламістів. «Створення халіфату – єдиної і праведної мусульманської держави – це заповітна мрія всіх ісламістів (і радикальних і поміркованих). Останнім халіфатом вважалася Османська імперія. Після 1924 року всіма визнаного халіфату не існувало, а спроби його проголошення придушувалися конкурентами. Цього разу більшість організацій ісламістів також не визнали легітимність халіфату аль-Багдаді», – коментує ситуацію Максим Майоров. Таким чином, ISIS кинула виклик не лише ворогам, але також однодумцям. Проти «Ісламської держави Іраку та Сирії» витупили і США з Іраком, і Башар Асад з Іраном, і Туреччина з курдами. Навіть прихильне до сунітських радикалів Королівство Саудівська Аравія (КСА) вирішило перекинути війська ближче до кордону з Іраком. Як зазначає оглядач видання «The Atlantic» Стів Клемонс, вельми може бути, що на Близькому Сході повторюється стратегічні помилки, які свого часу призвели до майже 30-річної гегемонії Талібана в Афганістані та Пакистані. На його думку, на противагу США, Франції та Туреччині, які підтримують Сирійську вільну армію, Саудівська Аравія в особі короля Абдули та екс-керівника аравійської розвідки принца Бандара бін Султана до останнього підтримували два найпотужніші і найбоєздатніші військові формування у Сирії, що воюються із Башаром Асадом – екстремістські рухи Фронт ан-Нусра та ISIS. Очевидно, правлячий дім Саудитів не розраховував на те, що в якийсь момент останній настільки унезалежниться, що замахнеться на створення халіфату, і почне бути для королівства реальною загрозою. Фактично власними руками Саудівська Аравія загнала себе до глухого кута між ISIS та терористичними організаціями Ємену і Африканського рогу. Для Ізраїлю, який знаходиться у стані перманентного військового конфлікту з Палестиною, ISIS створює додаткову загрозу поряд із рухами Хамас, ФАТХ та Палестинським ісламським джихадом. Очевидно, що ISIS, сунітська екстремістська організація, принаймні може спробувати нашкодити Ізраїлю, що може вилитися у масштабні теракти. Як зазначив у коментарі для Тижня директор центру Близькосхідних досліджень Ігор Семиволос, для ЄС і США існування ISIS є відкритим проблемним питанням, додатком до тієї низки без пекових проблем, які нині знаходяться на порядку денному. «Ставлення Європи та США до того, що нині відбувається в Сирії та Іраку, важко назвати  поблажливим. Як на мене, всі відчувають глибину проблеми, і ті небезпеки, які в ній криються. Однак поки що немає чіткої, конкретної відповіді, як вирішити ситуацію, що склалася. Усі пропозиції, варіанти врегулювання ситуації, які пропонували досі, враховували фактор присутності американців у субрегіоні. Автоматично відповідальність за безпеку перекладали на США та фінансовані Америкою місцеві військові сили. Ані зі сторони США, ані ЄС, ані регіональних центрів поки що не видно розуміння того, що дійсно йдеться про  проблему. Поки що всі покладаються на те, що уряд в Багдаді спроможний самостійно або за певної фінансової чи військової підтримки вирішити питання щодо ISIS. Тому конфлікт розглядають як суто внутрішній. Паніки, що терористи підуть далі, менше. І вже цей конфлікт не так артикульований. Очевидно, що він залишатиметься на порядку денному хоча б через те, що це актуальна для Іраку проблема, бо це країна, чиї суверенітет та цілісність щодня наражаються на небезпеку», – констатує ситуацію експерт.

Вибір найменшого зла

Курди – це розділений кордонами народ, що не має власної державності. Цей іраномовний етнос компактно проживає у Туреччині, Іраку, Ірані та в Сирії. У кожній з цих країн є радикальні та помірковані курдські організації, які перебувають у складних, а то й ворожих відносинах поміж собою. Найбільших успіхів на шляху державотворення досягли курди Іраку. З 1990-их років вони мають власну автономію  з адміністративним центром у місті Ербіль, повноваження якої значно розширились у 2005 році. «Де-факто, Іракський Курдистан, на чолі з президентом і лідером Демократичної партії Курдистану Масудом Барзані, – вже незалежна держава, яка лишень номінально входить до складу Іраку на чолі з президентом-курдом Талабані», – зазначає Максим Майоров. Основою добробуту Іракського Курдистану є контроль над покладами нафти, якими Барзані в обхід Багдаду, щедро ділиться із Туреччиною, яка не має власних паливних вуглеводнів. Шляхом підтримки дружніх курдів в Іраку, Анкара вирішує не лише економічні питання, але й проблему із власною курдською меншиною. Зокрема Барзані зобов’язався не підтримувати турецьких курдів-сепаратистів, того ж таки ув’язненого лідера лівої Курдської робітничої партії  Абдулу Оджалана. Паралельно уряд Реджепа Таїпа Ердогана вживає нагальних заходів для мирного вирішення курдського питання в середині Туреччини, зокрема планує закріпити в новій турецькій конституції принцип рівності усіх народів країни, що вибивається з вузької попередньої турецької націоналістичної політики.  Для чинного турецького прим’єра це також питання лояльності і підтримки курдів на президентських виборах, які відбудуться 10 серпня цього року, яку може вилитися у перемогу як Партії справедливості і розвитку, так і його самого як нового глави Туреччини.

Читайте також: Іслам 21-го століття

У розпал боїв в Іраку, урядові війська відступили на південь, а курдські загони Барзані зуміли вибити бойовиків ISIS з міста Кіркук – значного осередку нафтовидобувної галузі. Хоча Кіркук безпосередньо не входив до складу автономії, курди завжди претендували на це місто. Успіхи Барзані в черговий раз переконали Туреччину, Захід та Ізраїль, що курди – це єдина сила в Іраку, здатна протистояти ісламістам ISIS. Саме тому, коли Барзані заявив про намір закріпити за собою Кіркук і про підготовку проголошення офіційної незалежності Іракського Курдистану, ці плани були підтримані міністром закордонних справ Великої Британії Вільямом Хейгом та прем’єр-міністром Ізраїлю Беньяміном Нетаньяху.

У подальшій перспективі місто Ербіль може стати «курдським П’ємонтом» – центром, навколо якого будуть об’єднуватися території «Великого Курдистану». Першим вірогідним напрямком для розширення є західний – Сирія. Сирійські курди в січні 2014 року проголосили створення власної автономії. Вони однаково протистоять урядовим військам Асада та ісламістам з ан-Нурси, а також Ісламської держави Іраку та Сирії. Якщо Барзані отримає згоду Заходу і Туреччини, він без проблем приєднає цю сирійську територію. Таких сценарій можливий за умови зростання небезпеки впливу на сирійських курдів прихильників Дамаску, Тегерану, або бойовиків РПК (турецьких курдів). У такому разі, інтервенція Ербіля буде сприйматися як усунення такої загрози. Наступним напрямком експансії Барзані може бути іранський (у цьому зацікавлений Ізраїль). Врешті-решт, зміцніла курдська держава на півдні від турецького кордону рано чи пізно кине новий виклик Анкарі. Саме з цієї причини не всі експерти поділяють оптимізм стосовно можливого проголошення незалежності Іракського Курдистану під керівництвом Масуда Барзані. Зокрема дослідник сучасної історії Близького Сходу з Каліфорнійського університету у Лос-Анджелесі Джеймс Гелвін побоюється, що створення такої держави призведе до сомалізації цілого регіону. «Очевидно, що керівництво іракських курдів скористається з окупації ISIS Мосула, та вирішить принаймні одну видатну проблему з урядом Малікі: майбутнє Кіркука. Займаючи Кіркук і вимагаючи його під власний контроль, курди створили нову кризу біженців і внесли свій внесок у метушні в Іраку, яка може призвести до його фрагментації. Одне з питань, які вони будуть, звичайно, використовувати як розмінну монету з урядом Малікі, або з будь-яким іншим складом уряду, який погодиться на існування Іраку у вигляді федерації регіонів, є розподіл доходів від нафти, про який курди не змогли досягти угоди з центральним урядом Іраку. Цю державу, ймовірно, чекає таке ж майбутнє, як Сирію, те, що колишній посланник ООН в Сирії Лахдар Брахімі назвав «сомалізацією», фактично відсутністю нормального уряду і єдиної політичної адміністрації», – наголошує він.

Читайте також: Іслам та демократія. Місце зародження Арабської весни два роки потому – між ентузіазмом і песимізмом

Але, як зазначають експерти, у найближчій перспективі,найбільшою регіональною загрозою стабільності та безпеці на Близькому Сході є не курдський національно-визвольний рух, а ісламісти з ISIS. Нещодавно президент Ірану Хасан Рухані заявив, що готовий співпрацювати із США у боротьбі проти «Ісламської держави Іраку та Сирії». Зокрема, як зазначає Ігор Семиволос, Ірану важливо зберегти від руйнування терористами-сунітами шиїтські святині Іраку.  Зі свого боку, адміністрація Барака Обами прагне досягти порозуміння з Тегераном, щоб використати цей привід для загальної нормалізації двосторонніх відносин країн, що перебувають у стані хронічного протистояння. Примирення з Іраном може зіграти на користь репутації Барака Обами напередодні президентських виборів як ефективного миротворця (інші його ініціативи – «перезавантаження з Росією», сприяння турецько-вірменському і палестино-ізраїльському діалогу – не були надто успішними). Крім того, нормалізація відносин США з Іраном може мати суттєві економічні наслідки. Потепління американсько-іранських відносин у найближчому майбутньому може стосуватися зняття санкцій та підключення Тегерану до західних нафтотранспортних проектів. Старт великих постачань нафти з Ірану, суттєво знизить економічну залежність ЄС від Росії, що призведе до посилення дипломатичних позицій Брюсселя і послаблення Кремля.

При цьому постає низка проблемних питань. Наприклад, як вплине американо-іранська дружба на відносини США із Саудівською Аравією – непримиренним антагоністом Ірану? В нинішніх реаліях Близького Сходу Вашингтон повинен відмовити Саудівську Аравію від підтримки сунітських радикалів і одночасно гарантувати саудівцям безпеку і захист від шиїтських зазіхань. Чи вдасться втримати такий баланс сил – залежить і від мінливої позиції Ер-Ріяда. Інша проблема – ірансько-ізраїльський антагонізм, який нікуди не зник. Отже Обамі доведеться і надалі допомагати Ізраїлю поборювати проіранські угруповання в Палестині та Лівані. З іншого боку, Ізраїль напевно буде намагатися використати новостворену курдську державу, як інструмент дестабілізації Іранського Курдистану. Це теж виклик для відносин між Тегераном і Вашингтоном, які доведеться коригувати.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Воно не прийме тебе, поки не полюбиш його першим, поки не звикнеш до його характеру, до його камерності й непоказного аристократизму. Замешкати тут — означає зголоситися на те, щоби про тебе тут усі все знали і ти так само все про всіх знав, прийняти неписане правило, що, зрештою, у людей не може бути аж надто багато секретів.
    26 вересня, Ярослава Тимощук
  • Французький політолог розповів Тижню про майбутнє переговорів щодо війни в Україні та перспективи геополітичних змін упродовж наступного року, а також поділився спогадами про власну поїздку на лінію фронту.
    26 вересня, Алла Лазарева
  • Чи й справді найдорожчий у світі шолом для реактивного винищувача такий крутий?
    25 вересня, The Economist
  • 8 вересня, у День звільнення Донбасу, в Макіївці сталася чергова подія, яка ще на енну кількість днів (років?) відсунула від нас перемогу в цій війні. Під перемогою я не маю на увазі українські танки на площі Лєніна в Донецьку з рознесеним вщент пам’ятником, як часто це уявляє собі наша патріотична більшість.
    25 вересня, Станіслав Васін
  • Політичні еліти цього регіону майже не змінюються протягом останніх 20 років і не сформували власного клану
    25 вересня, Богдан Буткевич
  • Як імперські палаци прийшли на зміну маєткам козацької старшини
    24 вересня, Ольга Ковалевська
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено