Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
11 липня, 2014   ▪   Костянтин Скоркін   ▪   Версія для друку

Буде нічого

Російські еліти обрали шлях нового поміщицтва
Матеріал друкованого видання
№ 27 (347)
від 3 липня, 2014
Буде нічого

Нинішній стан гібридної війни з путінською Росією викликає потребу глибше зазирнути в те, як, власне, побудована сучасна РФ, насамперед її еліти. Спрощена версія про злого володаря, колишнього кагебіста, що приспав доброго російського ведмедя та заволодів його волею, також безпідставна, як і русофобське уявлення про «країну одвічних рабів». Ці кліше не пояснюють природи того, що відбулося в Росії за останні роки. Ми забуваємо простий факт: на 1991-й Україна була більш реакційною республікою колишнього СРСР й українські комуністи на чолі з Кравчуком різко перефарбовувались у незалежників, бо в Москві Єльцин готував новий Нюрнберзький трибунал над комуністами. Але далі історія пішла іншим шляхом, і сьогодні Україна за рівнем свобод – економічних, політичних, громадянських – випереджає Росію, іноді, здається, на століття.

Читайте також: Едіп Заліський. Епілог

Люди государеві

У 2006-му у РФ вийшла книжка «День опричника» Владіміра Сорокіна. Відомий російський письменник, автор епатажних стилізацій для поціновувачів постмодерну несподівано написав роман-памфлет про Росію майбутнього, що повернулася до опричнини часів Івана Ґрозного. На момент написання це сприймалось як естетський стьоб над тим, що в еліті РФ велику роль стали відігравати вихідці зі спецслужб. Але минуло кілька років – і гротеск письменника перетворився на лячну реальність. Сам Сорокін розповідав авторові цих рядків, що сприймав свій роман як магічне замовляння, аби такого не сталося в Росії, але згодом із сумом констатував, що таки написав передбачення майбутнього. Попри технологічний розвиток, політично Росія дедалі більше деградувала та відгороджувалася від сучасного світу відкритого суспільства. 

Митці відчувають суспільні зміни на рівні емоцій і передбачень, а ось науковці спираються на факти та логіку людської поведінки. Соціолог Сімон Кордонскій, який багато років вивчає структуру російського суспільства, впевнений, що керівним соціальним прошарком сучасного соціуму Росії є… поміщики. «Поміщики – це люди, яким держава в обмін на вірну службу надає право розпоряджатися ресурсами на певній території. Ресурси можуть бути різноманітними», – каже Кордонскій. Основа панування таких неопоміщиків – монополізація влади, політичної, економічної, навіть культурної. Людям зі свідомістю «холопів» така структура дуже до вподоби, бо добрий пан є джерелом роботи, життєвих благ, гарантованого завтра. Але активна людина суспільством, котре, як грибниця, пронизує це поміщицтво, взагалі не передбачається.

Власне, у 1990-ті роки Росія була саме ареною боротьби між активною частиною населення, яке підтримувало ліберальні реформи, створювало бізнес, насолоджувалося свободою слова, та «поміщицтвом» і його холопами, які хотіли більш ситого, ніж радянське, але такого ж передбачуваного та ієрархічного суспільства. Коли Путін став президентом, на нього, до речі, покладали надії обидві «партії». З одного боку, ліберали вбачали в ньому «ділового німця на престолі», що прийшов на зміну кволому Єльцину. З другого – великодержавність нового керманича відразу припала до серця «помісній» Росії.

Путін зробив третє: на базі традиційного російського суспільства, використовуючи західницьку енергію реформаторів, став будувати корпоративну державу, де згодом постали «опричнина», державно-капіталістичні гіпермонополії «Газпром», «Роснефть», РЖД, «Росатом» та ін. Безкінечна концентрація капіталу була інструментом, за допомогою якого він планував підкорювати світ. Ну хоча б ту частину, котру вважав втраченою внаслідок «найбільшої геополітичної катастрофи ХХ сторіччя», як він назвав розпад СРСР.

Читайте також: Росіє, куди несе тебе

Елітний спротив

Опричні прожекти Путіна не викликали особливого захоплення у верхніх прошарках суспільства, адже було очевидно, що агресивна монополістична буржуазія, зрощена з держапаратом (усі вчилися в радянський школі – «фашизм – це диктатура найреакційніших кіл монополістичного капіталу»), рано чи пізно вимагатиме зовнішньої експансії. А отже, згортання свобод і конфронтації з іншим світом (що ми й бачимо зараз).

В Україні, де склалася традиція наступності влади, передачі її демократичним шляхом, вкрай скептично ставилися до президентства Мєдвєдєва. Буцімто це була виключно ширма для збереження влади Путіна. Але російський політолог, головний редактор «Русского журнала» Алєксандр Морозов вважає, що період керівництва країною Мєдвєдєва був останнім шансом РФ зійти зі згубного шляху, прокладеного Путіним. «Мєдвєдєв був слабкою фігурою, так, але сама ідея наступності влади мала закріпитись у російській політичній культурі через нього», – каже він.

До того ж Морозов вважає його правління періодом модернізаційних експериментів всередині країни, а також реальної спроби трохи обмежити вплив монополістів. «Саме це налякало групу давніх друзів Путіна: Сєчіна, Якуніна та ін. Вони впевнили його в тому, що Мєдвєдєв – нелояльна фігура, вбачали в його спробах посилити роль Федеральної антимонопольної служби замах на святе, на їхню владу», – каже політолог.

Тому Путін і вирішив зробити шокуючий для всього світу крок, утретє повернувшись до влади. Не тільки для світу, а й для частини власного суспільства. Так, у Москві стали виникати численні протести «розлючених городян»: площі Сахарова, Болотна, з’явився новий герой політичної арени Алєксєй Навальний, який розпочав свій стрімкий злет саме з того, що атакував великих монополістів, відстоюючи права їхніх міноритарних акціонерів.

Протести були страшенно модними в російських медіа, але чи зміг би він справді знести режим Путіна? Наш анонімний співбесідник із московських політтехнологічних кіл вважає, що вони були частиною великої внутрішньоелітної гри. Тут і ворожнеча двох «кремлівських веж»: Путіна та Мєдвєдєва, а відповідно і їхніх оточень. І політичний авантюризм «кремлівського сірого кардинала» Владіслава Суркова, який упевнив Путіна, що потрібно власноруч створювати опозицію, щоб її не створили вороги, але коли протест реально набрав обертів, його ляльковий театр почав обривати нитки ляльковода, налякавши ВВП привидом Майдану, який не дає йому спокою від 2004 року. «Сурков загрався, його методи визнали в Кремлі надто небезпечними, Славу звільнили з Адміністрації президента у розпал протестів і зробили ставку на звичайні поліційні репресії та заборони», – каже наш співрозмовник.

Алєксандр Морозов, як прихильник московських протестів, упевнений, що, якби вони не виникали, російське суспільство можна було б вважати мертвим. Самі протести він теж вважає «побічною» дитиною правління Мєдвєдєва, надією на зміну курсу знову до ліберальнішого суспільства. «Але перетворити Болотну на Майдан неможливо. Це інше суспільство, інші традиції. Протест зіштовхнувся з машиною чекістської підлості, що значно перевищує його за силами, точково маніпулює людьми, перетворює гідність на недолік і слабкість», – підсумовує Морозов.

Читайте також: На скільки частин розвалиться Росія

Після Путіна

Редактор «Русского журнала» вважає, що ресурс міцності в режиму Путіна – 15 років. десятиліття влади самого ВВП, а далі його наступника з найближчого оточення, який продовжуватиме курс попередника. «Але тут завжди з’являється вікно можливостей. За влади наступника можна було б повернутися до обговорення розширення політичного поля», – коментує Морозов.

Сімон Кордонскій налаштований скептичніше щодо еволюції путінського режиму. Ані «ліберальна партія», зорієнтована на майбутнє, ані «православні імперці», що обстоюють цінності минулого, не мають критичного впливу. Адже головна опора режиму – це служилі люди, ті самі «неопоміщики». «Апаратники живуть в актуальному часі, у часі паперів, які вони розписують, підписують, узгоджують тощо. У них взагалі немає минулого і майбутнього, тільки теперішнє, тому не може бути й ідеології», – каже науковець.

Ця теза Кордонского дуже добре корелює з епізодом зі згадуваного роману Владіміра Сорокіна, де головний герой запитує у ворожки про майбутнє країни. «Що буде з Росією? – Буде нічого».

Показово, як у межах теорії Кордонского відображається місце України та української політики в поглядах російської еліти. Він вважає, що одним із елементів ресурсної держави є постійне продукування внутрішніх і зовнішніх загроз як одного з елементів кормління апаратників: «У державі є багаторівнева система фільтрації загроз, але ті з них, що проходять «до самого верху», починають вважатись об’єктивними. На їх нейтралізацію відводяться ресурси, які потрібно освоїти. Ось Ґлєб Павловскій вигадав «помаранчеву загрозу», і зараз важко оцінити, скільки ресурсів було освоєно для її «нейтралізації».

Отже, Україна, з її проєвропейським шляхом, намаганням люструвати пострадянську владу, перемогти проросійський сепаратизм – це не стільки об’єктивна загроза «хорошого прикладу» для Росії, як багато хто вважає в Україні, скільки «харчове середовище» для російського апаратного поміщицтва, що «освоює» державні гроші, виділені на боротьбу з «українською загрозою». Власне, це робить агресію РФ особливо небезпечною, бо за боями на Сході України стоїть збагачення «опричників». А апетит завжди з’являється під час їди.


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено