Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
14 липня, 2014   ▪   Олександр Крамар   ▪   Версія для друку

Росія та решта. Якими можуть бути контури розпаду РФ

Невідворотний крах режиму Путіна здатний спровокувати розпад Росії. На відміну від унітарної України в РФ усі області та республіки формально є рівноправними суб’єктами федерації.
Матеріал друкованого видання
№ 27 (347)
від 3 липня, 2014
Росія та решта. Якими можуть бути контури розпаду РФ

 Конституційна заборона на їх відокремлення не матиме жодного значення, адже, наполягаючи на праві на самовизначення не лише автономної республіки, якою був Крим, а й таких звичайних регіонів України, як Севастополь, Донеччина і Луганщина, Москва створила прецедент для проголошення «народних республік» у межах будь-якої області чи їх груп уже на своїй території.

При цьому суперечності між різними частинами РФ, хоч і з різних причин, значно більші, ніж ті, які роздмухуються в компактній Україні. Росія 1990-х, до президентства Путіна, мала чіткі відцентрові тенденції як у національних республіках, так і в низці регіонів із російською етнічною більшістю. ВВП загнав ці процеси всередину, частково заморозив, використовуючи спецслужби та підсаджуючи бунтівні території на голку перерозподілених Москвою нафтогазових доходів, які забезпечують лише кілька з 83 регіонів. Іншим фактором утримання єдності країни стали експансіоністська зовнішня політика та імперсько-шовіністична ідеологія. Проте й імперські ілюзії приречені розбитися об сувору реальність об’єктивної обмеженості можливостей Росії в сучасному світі.

Читайте також: Похмурі перспективи російської міжнародної політики

Для України розпад Росії життєво необхідний, попри всі ризики від можливої хаотичності цього процесу. Ми не можемо почуватися в безпеці, маючи під боком у кілька разів більшу за низкою параметрів мілітаризовану імперію, у якій на офіційному рівні ведеться повномасштабна кампанія заперечення права на існування окремого українського народу та його держави. Тим більше що її керівництво публічно проголошує доктрину необмеженого втручання у внутрішні справи України лише на тій підставі, що в різних її регіонах проживає більша чи менша кількість людей, які використовують у побуті російську мову. У цих умовах національна безпека нашої країни безпосередньо залежить від припинення існування Росії в її нинішніх кордонах. Причому це має відбутися в такий спосіб, щоб на її теренах не залишилося жодного державного утворення з демографічним, економічним чи військовим потенціалом, який значно перевищував би український.

Саме з цієї причини Україна вже зараз має докладати всіх зусиль, щоб у міру своїх можливостей сприяти майбутньому розпаду Росії та впливати на його бажані контури. Так само необхідно переконувати європейців та американців у тому, що переваги від цього процесу для західного світу потенційно набагато більші, ніж можливі ризики через тимчасову дестабілізацію такої великої території з ядерною зброєю. Врешті, аналогічний досвід світ уже мав під час розпаду СРСР. У підсумку, як відомо, нічого страшного не сталося, натомість світ явно виграв: можна лише уявити собі, наскільки складнішою була б ситуація зараз, якби у 1999-му Владімір Путін прийшов до влади не в РФ у її нинішніх кордонах, а в СРСР у кордонах 1990 року.

Ключовий розлам

Підштовхнути сучасну Російську Федерацію до розпаду може лише кілька суб’єктів – потенційних осередків сепаратизму, для відокремлення яких уже зараз є достатньо етнічних та/або економічних передумов. Після їх виходу зі складу РФ подальше її існування як єдиної держави стане неможливим з об’єктивних причин.

Насамперед ідеться про сучасний Уральський федеральний округ, який чітко поділяється на два спеціалізованих регіони: Тюменську область із двома нафтогазовидобувними автономними округами (Ханти-Мансійський – Югра і Ямало-Ненецький) та металургійний Урал (Челябінська та Свердловська області), до яких прилягає Курганська, що спеціалізується на важкому машинобудуванні.

Велика Тюменська область (разом із автономними округами) є найбагатшим за природними ресурсами регіоном. Тут видобувається близько 2/3 усієї нафти та понад 90% природного газу РФ (Газпром, наприклад, без неї ніщо). Без її вуглеводнів решта Росії автоматично перетворилася б на великого імпортера природного газу та щонайменше не змогла б експортувати ані нафти, ані нафтопродуктів, але, найімовірніше, змушена була б і їх ввозити. Тим часом її населення на початок 2014 року становило лише 3,55 млн (власне автономних округів, де й видобуваються нафта та газ, – тільки 2,15 млн, зокрема Ханти-Мансійського автономного округу – Югри – 1,6 млн). Тобто цей край за співвідношенням населення та видобутку нафти нагадує Кувейт (2,7 млн осіб), але з тією різницею, що її видобуток на особу у Великій Тюменській області майже у 3,5 раза більший, а природного газу – взагалі у понад 150 разів. За видобутком вуглеводнів (газу та нафти разом) Тюменська область випереджає навіть Саудівську Аравію, хоч там мешкає понад 27 млн осіб.

Читайте також: Едіп Заліський. Епілог

Тим часом ренту з усіх цих багатств наразі привласнює Москва і спрямовує її на непотрібне місцевому населенню протистояння із зовнішнім світом та утримання депресивних регіонів РФ, зокрема фактично сплату данини північнокавказьким республікам. Відтак, хоч абсолютну більшість мешканців Великої Тюменської області й становлять етнічні росіяни, соціально-економічна мотивація цілком достатня для підтримки ними створення самостійної держави під назвою, скажімо, Югра. Її віддаленість від КНР мінімізує китайську загрозу, а інтегрованість із європейською економікою відкриває великі можливості для переходу під протекцію ЄС і НАТО, яка в найгіршому разі обходитиметься регіону все ж у десятки разів дешевше за дотування всієї Росії та дедалі більші запити на фінансування ВПК і зовнішньої експансії.

Друга частина Уральського федерального округу (Свердловська, Челябінська та Курганська області) також має давні традиції сепаратизму. Зокрема, були спроби створити Уральську та Південно-Уральську республіки у 1990-х. Вона органічно доповнюється приуральським Пермським краєм, разом із яким територія «Великого Уралу» (у складі чотирьох сучасних суб’єктів РФ) становить 517 тис км² із населенням на початок 2014 року 11,3 млн осіб. Окрім експортоорієнтованої металургії такий регіон загалом може самостійно забезпечити свої потреби і в нафті, має зовнішній кордон із Казахстаном та географічне розташування між Європою та Азією, здатне перетворити потенційну Уральську республіку ще й на важливий транспортно-комунікаційний вузол.

Проте Югрою та Уралом справа не обмежується, адже на північний захід від них може постати держава Комі. Мотивація тут аналогічна до багатої вуглеводнями Югри: разом у Республіці Комі та сусідньому Ненецькому автономному окрузі (НАО; об’єднання з ним їй потрібне ще й для виходу до моря) на сьогодні видобувають близько 30 млн т нафти та 4 млрд м³ природного газу. Майже все чорне золото та частина блакитного палива можуть експортуватися, забезпечуючи за нинішніх цін близько $20 млрд валового доходу й щонайменше $10 млрд різних відрахувань до бюджету маленької за кількістю мешканців (915 тис. осіб на початок 2014-го) країни. Тож у постанні окремої держави цілком зацікавлене й місцеве російське населення, яке тут усе ще становить більше ніж 50%.

На південь від Комі дві тюркські мусульманські республіки: Татарстан і Башкортостан, які видобувають до 50 млн т нафти щороку. Її видобуток у першому становить близько 8,5 т на одного мешканця, у другому – близько 4 т, тоді як загалом для РФ цей показник наразі не перевищує 3,5 т. У випадку цих двох республік менша, ніж у Югри чи Комі, економічна мотивація сторицею компенсується традиціями сепаратизму та їх чужорідністю у складі Росії. У Татарстані частка титульного етносу вже перевищила 53%. Тюркське мусульманське населення Башкортостану, схоже, має суттєві проблеми з етнолінгвістичною ідентифікацією, що може створити передумови для об’єднання з Татарстаном в одну державу. Наприклад, за етнічним поділом переважають башкири (29%) і вже на другому місці перебувають татари (25%), за мовним – спершу татари (34%) і лише потім башкири (25,8%). Третина всіх башкирів послуговуються татарською мовою, а в столиці республіки татар удвічі більше, ніж башкирів.

Утім, можливе й самостійне існування двох держав після виходу зі складу РФ. Натомість актуальнішим питанням для них є доля прилеглої з півдня Оренбурзької області, яка відрізає Башкортостан і Татарстан від Казахстану, а отже, від альтернативних маршрутів експорту вуглеводнів задля уникнення монопольної залежності в цьому питанні від Москви. На Оренбуржчині все ще переважає російське населення, однак велика його частина, особливо в сільських районах, – тюркські мусульманські народи: татари, башкири та казахи. Тож у разі об’єднання Башкортостану й Татарстану в одну державу вони цілком могли б приєднати цю двомільйонну область або принаймні потрібну для коридору до Казахстану частину її районів із високою часткою тюркського населення.

Другий удар

Якщо поглянути на карту сучасної РФ, стає зрозуміло, що за умови виходу з її складу навіть Великої Тюменської області, Комі й Татарстану з Башкортостаном азійська та європейська частини Російської Федерації будуть розірвані надвоє. Тим часом уже є передумови для аналогічного розриву й самої азійської частини РФ.

На півночі Сибіру й Далекого Сходу вимальовується держава Саха (Якутія). Площа цієї республіки становить 3,08 млн км², а населення становить 954 тис. осіб. Частка якутів у ній уже сягнула 50%, але впродовж останніх двох десятиліть стрімко зростає (з 33,4% у 1989 році). Вона, як і прилеглі малозаселені райони так званої Крайньої Півночі, має величезні, як для такої кількості мешканців, поклади кольорових металів, каміння та інших корисних копалин, що є запорукою набагато вищих доходів, аніж у на решті території РФ. В умовах розпаду останньої Саха потенційно може інтегрувати до свого складу також сусідні рідко заселені переважно нечисленними аборигенами Півночі (чукчі, долгани, ненці, евенки, евени, коряки та ін.) Чукотський автономний округ, райони Красноярського, Хабаровського, Камчатського країв, а також Іркутської області. Це саме стосується й Магаданської області, яка має лише 160 тис. осіб населення (значна частина якого перебуває там тимчасово), однак відрізає Саху від Тихого океану. Обсяг означеного територіального прирощення – лише 4,07 млн км², однак на початок 2014 року там проживало ледь півмільйона мешканців, а росіяни та інші вихідці з Європи були сконцентровані лише в кількох великих та середніх містах, що є адміністративними центрами, а також у селищах довкола родовищ дорогоцінних металів чи каміння. Разом така Велика Якутія мала б 7,15 млн км² площі (40% сучасної РФ) та 1,47 млн мешканців, близько третини яких уже зараз та до половини в перспективі 20 років становили б якути. Тим більше що в разі розпаду РФ велика частина росіян покинула б ці території, як це вже було в середньоазійських республіках СРСР після його розпаду.

На південь від Великої Якутії можуть виокремитися три національні республіки, корінні народи яких або вже становлять абсолютну більшість мешканців, або їхня частка має позитивну динаміку для досягнення відповідного результату в недалекому майбутньому. Це нинішні республіки Буряад-Орон (Бурятія), Тива та Алтай. Усі вони мають зовнішній кордон із Казахстаном або Монголією, а їхнє сукупне населення становить, як і у Великій Якутії, 1,5 млн осіб, хоча територія – 613 тис. км² – набагато скромніша. Тива до 1944 року була окремою державою за межами СРСР. Частка тувинців перевищує 82%. У Буряад-Ороні частка бурятів хоча наразі й не перевищує 30%, проте динамічно збільшується за рахунок як вищого природного приросту, так і виїзду російського населення. У результаті з 1989-го по 2010-й питома вага титульної нації зросла на чверть (із 24% до 30%). Аналогічна ситуація в Республіці Алтай, де частка алтайців становить 36%, однак, як і в Бурятії, динамічно зростає (ще в 2002 році їх було лише 30,6%).

Відтак потенційна Велика Якутія та Бурятія відрізали б від решти РФ Забайкальський край та адміністративні одиниці Далекого Сходу (Камчатський і Хабаровський краї без районів, які можуть увійти до складу Великої Якутії, та Сахалінську, Амурську області, Приморський край і Єврейську АО). Відтак з’явилися б передумови й для їх оформлення в одне чи кілька державних утворень. На Далекому Сході уже зараз невдоволені управлінням Москви, а будучи ще й географічно відрізані від Європейської частини РФ хоч-не-хоч будуть змушені створити власну державу. Якщо вона буде одна, то її площа може сягнути 1,63 млн км², а населення (за даними на початок 2014 року) – 6,14 млн осіб. Переважна частина населення тут – нащадки переселенців із Росії та України (хоч офіційно частка українців мала). Проте останнім часом стрімко зростає частка переселенців зі Східної Азії: китайців, корейців та в’єтнамців (за даними перепису 2010 року, приблизно 5% (див. Тиждень, № 6/2014). В умовах, коли поряд міститься значно більш густонаселена китайська провінція Хейлунцзян (432 тис. км² і понад 38 млн осіб), перед потенційною далекосхідною державою від моменту появи постала б перспектива масштабної китайської колонізації.

Решта сучасного Сибірського федерального округу, що за таких обставин буде обмежена на заході Великою Тюменською областю (Югрою), а на сході Буряад-Ороном і Сахою (Великою Якутією), мала б шанс стати самостійною державою, цілком зіставною за параметрами зі своїм південним сусідом Казахстаном. Площа такої республіки чи федерації становила б 1,92 млн км², а населення на 1 січня 2014 року дорівнювало 16,4 млн осіб (проти 2,7 млн км² і 17,2 млн мешканців у Казахстані). У її межах росіяни та нині зрусифіковані нащадки інших вихідців із європейських країн (передусім українці та білоруси) – це понад 90% усього населення. Тут зосереджено 80% російських запасів вугілля, чималі сільськогосподарські угіддя, що робить Сибір великим експортером твердого палива, зерна та іншої сільськогосподарської продукції на світовий ринок. Зокрема, тут збирають близько 20 млн т зернових (на особу населення – як в Україні).

Читайте також: Росіє, куди несе тебе

Європейська частина

У європейській частині РФ великий потенціал для виходу з її складу крім розглянутих вище Башкортостану, Комі, Пермського краю і Татарстану мають також прилеглі до останнього республіки Чаваш (Чувашія) та Марій-Ел, а також північнокавказькі (які, своєю чергою, можуть поділитися на нові у важкопрогнозованих конфігураціях, як-от на теренах сучасного поліетнічного Дагестану). У разі втрати Москвою нафтогазових надприбутків зі своїх внутрішніх колоній нинішні щедрі дотації автоматично припиняться, а без них у гірських республік не буде жодної мотивації залишатися під владою Кремля.

Водночас прилеглий до них Південний федеральний округ історично розпадається на козацький Дон, до якого свого часу належали майже вся сучасна Ростовська область, велика частина Волгоградської та Кубань (сучасний Краснодарський край та Республіка Адигея). Залишаються Хальмг-Тангч (Калмикія) та Астраханська область. У першій калмики вже переважають поміж населення та обіймають більшість керівних посад у республіканських органах влади. На території республіки розробляють поклади вуглеводнів, великі запаси яких також є на прилеглій ділянці шельфу Каспійського моря. Друга ж упродовж останньої чверті століття також стрімко дерусифікувалася: хоча росіяни все ще становлять більш як половину мешканців області загалом, однак у половині адміністративних районів уже є меншістю, а в самій Астрахані зростає частка мігрантів із країн Середньої Азії та Кавказу. Маючи строкатий склад населення, велика частина якого сповідує іслам, історичний прецедент існування Астраханського ханства та будучи потенційно відрізаною від Московії територією «Великого Дону», в Астрахані будуть усі передумови, щоб також стати самостійною державою.

Сам «Великий Дон» хоч історично й включав у себе лише західну частину сучасної Волгоградської області, однак у разі розпаду РФ може претендувати на всю Волгоградщину, що за низкою ознак є близькою до нього. Це регіони, що мають схожі козацькі традиції, спеціалізуються на експортоорієнтованому сільському господарстві з кількома індустріальними осередками. Разом вони мають 214 тис. км² території та 6,8 млн мешканців.

Розташована південніше Кубань у складі Краснодарського краю та Республіки Адигея, природно, зливається із сусіднім Ставропольським краєм, який, по суті, є її органічним продовженням (і водночас в умовах розпаду РФ залишиться сам на сам із сусідніми північнокавказькими республіками, насамперед Дагестаном і Чечнею). Утворена шляхом їх об’єднання «Велика Кубань» за чисельністю населення, територією та економічним потенціалом була б значно більша від Болгарії, що по той бік Чорного моря. Зокрема, лише експорт зерна за нинішніх обсягів виробництва може становити 15–20 млн т. Врешті, саме через порти Кубані проходить значний обсяг транзиту з країн Центральної Азії, Сибіру, зокрема й експорт десятків мільярдів кубометрів газу та десятків мільйонів тонн нафти щороку. А на кавказькому узбережжі процвітає туризм. Усе це створює надійний економічний фундамент для самостійної держави, яка в такому разі мала б державотворчий досвід 1917–1920 років.

У разі розпаду Російської Федерації та втрати Москвою своїх нафтогазових колоній, вочевидь, невідворотним є й вихід із її складу Калінінградської області. Оточена країнами ЄС, вона інтегрована з ними економічно, має достатні населення (майже 1 млн; для порівняння: в Естонії 1,2 млн) та територію, щоб стати ще однією балтійською самостійною державою під назвою, скажімо, «Пруссія» (за назвою племен, які населяли цю територію до завоювання німцями).

«Нехай буде Росія як Голландія»

З огляду на викладене вище власне Росія (Московія), що з певними корективами фактично повернеться до кордонів, які Московське царство мало на момент появи у 1547 році, збереже до 2,23 млн км² території, на якій на початок 2014-го проживало 66 млн осіб. У її складі окремо можна розглядати також прилеглу до України Східну Слобожанщину: 12 південних районів Воронезької та 11 південно-східних районів Бєлгородської областей, де до 1930-х усі переписи населення фіксували абсолютну більшість українського населення. Тож під час розпаду РФ Україна могла б спробувати приєднати цю територію, що за площею та чисельністю населення зіставна з низкою наших областей (36,5 тис. км² із 920 тис. осіб населення).

Тим часом на зменшену до природних розмірів Росію (Московію), вочевидь, чекатиме соціально-економічний та психологічний шок, який змусить переоцінити своє місце у світі та регіоні й відмовитися від гегемоністських амбіцій. Так, у нових територіальних межах власне Росія буде змушена імпортувати фактично весь обсяг потрібного їй газу, нафти і нафтопродуктів. Не вистачатиме їй і зерна та інших базових сільськогосподарських продуктів. Припинення надходження нафтогазових доходів призведе до обвального зменшення фінансування підприємств ВПК і Збройних сил, бюджетних організацій та сфери послуг. Усе викличе різке стискання внутрішнього попиту та кризу пов’язаних із його задоволенням галузей економіки. Колапс чекає на Москву та, ймовірно, Санкт-Петербург із їх околицями, де наразі мешкає понад 26 млн осіб, які в таких масштабах виявляться непотрібними і непосильними для позбавленої бодай якихось природних ресурсів 65-мільйонної Росії. Усе це, своєю чергою, спричинить вторинну економічну кризу, різке зростання безробіття та хвилю еміграції.

Відтак із високою ймовірністю спрацює ефект «сербізації» Росії (Московії). Нарешті усвідомивши брак елементарних підстав для претензій на старий імперський статус, перед загрозою соціально-економічної катастрофи країна змушена буде стати на шлях реальних демократичних і ринкових реформ, адаптації всіх сфер життя до стандартів пересічної європейської держави. У новому форматі Росія навряд чи зможе претендувати на роль у європейській політиці, яку відіграють навіть Франція та Велика Британія (не кажучи вже про Німеччину), а її вага буде зіставна з тією, яку мають Україна, Польща та Іспанія чи в крайньому разі дещо потужніша Італія. Інші подрібнені держави на теренах сучасної РФ, природно, будуть позбавлені імперських амбіцій, а частина з них зможе еволюціонувати в бік нормальних європейських національних держав і, не виключено, в перспективі навіть стати партнерами України в складі ЄС і НАТО. Центрально-Східна Європа дістане шанс на стабільність.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Недореформована пострадянська Україна забезпечила ідеальні умови для виникнення та відтворення тіньової економіки
    5 грудня, Олександр Крамар
  • Про переваги Hyundai Tucson 2016 року випуску
    5 грудня, Олександр Пархоменко
  • У розмові з Тижнем Девід Кровлі, професор Школи гуманітарних наук Королівського коледжу мистецтв у Лондоні, розповів про старі та нові медіа, постправду й андеграунд у країнах соцтабору.
    4 грудня, Ганна Трегуб
  • Відомий лозунг «Хліба і видовищ!» у «молодих державах» до кінця 2016-го повністю віджив себе. Тепер тут хочуть тільки хліба. Причому видовища, якими так славляться «народні республіки», вже викликають у вчорашніх глядачів лише блювотний рефлекс. Особливо цей рефлекс видно, коли «впарюють» успіхи «республіки».
    4 грудня, Станіслав Васін
  • Латвія з-поміж трьох країн Балтії має чи не найбільше зв’язків із Росією, через які остання може шукати канали впливу. Утім, ситуація поступово змінюється
    3 грудня, Ольга Ворожбит
  • Відкриттям екзопланет уже нікого не здивуєш. Наступний крок — спробувати їх зняти
    3 грудня, The Economist
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено