Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
12 червня, 2014   ▪   Ганна Трегуб   ▪   Версія для друку

Експорт напруження

Відголоски стрімких політичних змін в Україні та протистояння з Росією можуть обернутися для пострадянських зон заморожених конфліктів украй недемократичними трансформаціями
Експорт напруження

Відголоски анексії Криму Росією вкупі з активною підтримкою сепаратизму на Сході України не оминули й зони конфліктів у Молдові та на Кавказі. Хтось просто обмежився гучними заявами, а хтось розпочав революцію. Очевидним стає, що в найближчому майбутньому РФ намагатиметься повноцінно включити ці території до свого складу, а участь тамтешніх бойовиків у силовій операції на Донбасі спричиниться не до експорту демократії, а до нового розпалювання нестабільності, зокрема в Кавказькому регіоні.

Гірке вино

Посилення сепаратистських настроїв у двох регіонах Республіки Молдова нині пов’язане не так з анексією Криму чи подіями на Сході України, як із намаганнями змінити геополітичний вектор інтеграції Кишинева із західного на східний, тобто замість підписання Угоди про асоціацію з ЄС змусити країну ввійти в Митний союз із перспективою членства у Євразійському економічному. Експерт Інституту демократії імені Пилипа Орлика Наталя Беліцер, яка вже понад 10 років займається безпековими питаннями Чорноморського регіону, коментуючи нинішню ситуацію у Придністров’ї, зазначає: «Хоча у ЗМІ з’являлися повідомлення про збільшення там російського військового контингенту, а також про участь придністровських бойовиків у кримських подіях, треба зауважити, що адміністрація Придністровської Молдавської Республіки (ПМР) від початку протестних акцій в Україні поводилася доволі обережно. Скажімо, на початку березня в Тирасполі було заборонено проросійський мітинг на підтримку сепаратистів Сходу й Півдня України та анексованого Криму. Натомість палкий прихильник незалежності ПМР, політолог Андрій Сафонов зауважив, що для Придністров’я вкрай важливо зберігати хороші стосунки і з Росією, і з Україною».

Сепаратистські настрої та події у автономному регіоні Гагаузія, що збіглися в часі з українською кризою розвиваються значно динамічніше й можуть бути більшою загрозою для успішного здійснення європейського проекту Молдови, ніж придністровський статус-кво

Проведення «референдуму про незалежність» в окупованому Криму й дальша інкорпорація АРК та Севастополя до складу РФ справді спричинилися до підвищених сподівань на аналогічне визнання «самостійності» ПМР. Уже 18 березня спікер тамтешньої Верховної ради Михайло Бурла надіслав у Держдуму РФ листа із проханням передбачити законодавчу можливість приєднання Придністров’я до Росії, згадавши, зокрема, що 2006 року там уже відбувся «референдум», 97,2% учасників якого проголосували за такий сценарій. Після того в Тирасполі зауважили, що про «офіційне» звернення ВР ПМР до російських законодавців не йдеться і що цей лист був «приватною ініціативою» спікера. Москва не поспішає з відтворенням кримського сценарію в Придністров’ї, зокрема російський уряд підкреслив, що наразі питання про приєднання ПМР до Росії немає на порядку денному.

Зміцнення українсько-придністровського кордону також наразилося на критику речників ПМР, які стверджували, мовляв, це новий виток економічної блокади Придністров’я і масове порушення права людини на свободу пересування. Встановлення нових блокпостів, посилення прикордонного та митного контролю, насамперед щодо громадян РФ, які намагаються потрапити на територію України із Придністров’я, збільшення чисельності персоналу й техніки тощо є цілком виправданими заходами з огляду на затримання низки диверсантів, а також спроби незаконного перевезення на територію України зброї для бойовиків-сепаратистів. Такі кроки не викликали заперечень міжнародних спостерігачів, включно із прикордонною місією Європейського Союзу (EUBAM), яка від 2006 року відіграє важливу роль на українсько-молдовському кордоні. Наталя Беліцер зазначає, що новий посилений режим безпеки придністровської ділянки дістав розуміння й підтримку як центральної влади Молдови, так і сусідньої Румунії, тож ці та подібні спроби тиску на Україну не увінчалися успіхом. Не спрацювали й погрози припинити переговори щодо врегулювання придністровського конфлікту у форматі «5+2», з посиланнями на «нелегітимну» українську владу та її «ворожу політику». «Заплановані на 10–11 квітня перемови були зірвані придністровською стороною, яка звинуватила Молдову в санкціях проти економічних агентів ПМР, а Україну – в блокаді. Проте, як відомо, їх черговий раунд відбувся в червні, наступного очікуємо в липні» – наголошує пані Беліцер.

Читайте також: В Абхазії опозиція заявила, що бере на себе управління невизнаною країною

Водночас сепаратистські настрої та події в автономному регіоні Гагаузія, що збіглися в часі з українською кризою (котру, на думку експертів, використовують як потужний аргумент на користь «східного вектора інтеграції»), розвиваються значно динамічніше й можуть бути більшою загрозою для успішного здійснення європейського проекту Молдови, ніж придністровський статус-кво.

Наприкінці 2013 року Народні збори (парламент) Гагаузії запланували проведення референдуму про вихід зі складу Молдови. 7 січня 2014 року Комратський районний суд визнав це рішення незаконним, бо воно виходило поза межі їхньої компетенції. Але 2 лютого влада автономії, за ініціативою її президента Міхаіла Формузала, провела «консультативний референдум», за результатами якого 98% учасників висловилися проти підписання Молдовою Угоди про асоціацію з ЄС (що має відбутися 27 червня) й натомість підтримали приєднання до Митного союзу, а також «відкладений статус автономії». Останній передбачає можливість її виходу зі складу Молдови у разі втрати тією державної незалежності. Хоча центральна влада, звісно, не визнала результатів цього неконституційного «референдуму», а 13 березня взагалі заборонила проведення будь-яких місцевих плебісцитів із загальнонаціональних питань. Москва не забарилася з винагородою за організацію згаданих подій: скасувала заборони на експорт молдовського вина до РФ виключно для гагаузького регіону.

«Останнім часом гагаузькі сепаратисти прямо не пов’язували своїх кроків із українськими подіями, посилаючись переважно на «юніоністську» політику Бухареста і представників правлячої коаліції Молдови (зокрема, на необережні висловлювання президента Румунії Траяна Бесеску, які були жорстко розкритиковані в обох країнах, а також у ЄС)», – розповідає Наталя Беліцер. Наступним проявом сепаратистських трендів серед депутатів було ухвалене НЗГ в середині березня рішення створити так звану Національну гвардію, що послужила б основою майбутньої власної армії. Оскільки не всі очільники Гагаузії підтримали це рішення (зокрема, проти виступив мер Комрата Ніколай Дудогло), такий крок загострив політичну кризу не тільки у відносинах між автономією та центральною владою, а й усередині Гагаузії. Окрім того, експерти не виключають варіанту, за якого Придністров’я та Гагаузія мали б увійти до складу «Новоросії» у випадку успіху російських намагань. Тому нині Молдова – це друга після України держава, кровно зацікавлена у провалі планів Кремля.

У стані розморожування

Криза, що розгортається в Україні, вплинула і впливатиме далі на Кавказький регіон. Цілком можливо, що тамтешні заморожені конфлікти мають усі підстави перейти в гарячу фазу. Своя революція відбулася в Абхазії. Під тиском вуличних протестів та парламентаріїв 1 червня подав у відставку президент цього державного утворення Александр Анкваб. Претензії опозиціонерів до нього можна порівняти з найпершими звинуваченнями Євромайдану проти Януковича: корупція, авторитарний стиль правління, кулуарний метод вирішення доленосних для суспільства питань. Зокрема, задля зміцнення власних позицій (але всупереч настроям абхазців) Анкваб просував ідею паспортизації грузинського населення Гальського району самопроголошеної республіки. Москва не втручалася в абхазьку революцію, адже обидві сторони протистояння були проросійськими й не шукали зовнішньополітичних альтернатив Кремлю. Джерела Тижня стверджують, що повалення занадто самостійного Анкваба навіть узгоджували з інтересами російського керівництва. Як зазначає політолог Максім Майоров, є кілька обставин, які чітко на це вказують: «Александр Анкваб був продовжувачем політики попереднього президента Сергія Багапша, який 2004 року в конкурентній боротьбі переміг кремлівського фаворита Рауля Хаджимбу. Тепер саме той опинився на чолі переможної опозиції. Також Анкваб чинив опір кремлівським проектам, що обмежували його владу. Наприклад, будівництву стратегічної залізниці з Росії через Абхазію та Грузію до Вірменії.

Нагірний Карабах – це вже не заморожений конфлікт, а цілком стандартна війна

Опозиціонери до того ж довго зволікали з відкритими протестами, і це пояснювалося небажанням здіймати галас у час, коли Путін проводив Олімпіаду й критикував протестувальників Євромайдану». Експерт додає: «Хай там як, але абхазці показали приклад іншим російським сателітам, як можна вчиняти з авторитарним керівництвом. А саме такий тип керівників переважає в колі партнерів РФ по регіональній інтеграції».

Нинішні очільники Південної Осетії, як зазначають експерти, після парламентських виборів 8 червня були готові ініціювати референдум щодо об’єднання з Північною Осетією у складі Росії. Очевидно, ідею такого заходу підхопить новобраний парламент, як прогнозують, перед весняним самітом НАТО у 2015 році, на якому обговорюватимуть питання про наближення Грузії до Альянсу. Зокрема, спікер південноосетинського парламенту Станіслав Кочієв у інтерв’ю для тамтешньої ІА РЕС зазначив: «Одного дня Південна Осетія стане частиною Росії. Ми є розділеним народом, і є багато інших причин, щоб говорити про об’єднання з РФ. Південної та Північної Осетії не може існувати без Росії. Історично склалося так, що наші предки довірили нам жити в дружбі й союзі з росіянами. Осетини взяли участь у всіх війнах, у котрих Росія боролася проти іноземних загарбників, і за кордоном. Є багато фактів, які говорять про спільну боротьбу осетинського та російського народів проти спільного ворога». Очевидно, що й у підтримці сепаратистського руху на Сході України осетини солідарні з РФ. Зокрема, президент Південної Осетії Леонід Тібілов підтримав «референдуми» в Луганській та Донецькій областях, які відбулися 11 травня, і зустрівся із лідерами сепаратистів. Також у коментарі ІА РЕС колишній мер Цхінвалі Алан Котаєв підтвердив, що близько 50 осетинів як добровольці вже прибули до Донецька.

Читайте також: Саакашвілі: якщо російський сценарій буде реалізовано, Донбас чекає перспектива Абхазії

Що ж до Нагірного Карабаху, то частина експертів, зокрема Майкл Емерсон із CEPS, наголошують: це вже не заморожений конфлікт, а цілком стандартна війна. Щодень там стаються перестрілки між вірменами й азербайджанцями. За статистикою, з обох сторін щороку гине кілька десятків солдатів, а поранених і полонених значно більше. Політично Нагірний Карабах разом із Вірменією підтримує Росію, а Азербайджан, як відомо, виступає прихильником України.

Як зазначає Максім Майоров, процес зміцнення зовнішніх кордонів Євразійського союзу поставить руба питання статусу Нагірного Карабаху, і його буде вирішено не на користь Азербайджану. «Після 2014 року міждержавне об’єднання ГУАМ (Грузія, Україна, Азербайджан, Молдова) може нарешті дістати справді потужний імпульс для свого існування. Тепер це країни, які рівною мірою стали жертвами брутального порушення територіальної цілісності з боку сил, орієнтованих на Євразійський Союз. Згуртовувати ГУАМ має не лише ностальгія за Придністров’ям, Кримом, Абхазією, Південною Осетією, Карабахом, а й живий обмін досвідом у вирішення проблем окупованих і сепаратистських територій, проактивна політика у протистоянні євразійській експансії», – зазначає політолог.

Існує ще й та проблема, що багато вихідців із Кавказького регіону нині воюють у складі напівпартизанських загонів проти українських силовиків на Донбасі. Експерти вже звертали увагу на те, що для стабільності путінського режиму небезпечнішим є експорт з України в РФ не стільки демократії Євромайдану, скільки анархізму ЛНР – ДНР, більш відповідного духові «русского бунта». Свіжий повстанський досвід північнокавказців створює вкрай небезпечний етнічний та регіональний вимір цієї проблеми. Варто згадати, що Шаміль Басаєв, перш ніж розпочалися чеченські війни, набував бойового досвіду в Абхазії на боці проросійських загонів сепаратистів. Звичка воювати і знищувати основи державного ладу часто буває сильніша за лояльність до конкретного політичного режиму.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • 18 вересня в Росії відбудуться вибори депутатів Державної думи. Однак передвиборчого ажіотажу в країні не спостерігається. Скандали, інтриги, війна компроматів — усе це не про російські вибори.
    25 серпня, Денис Казанський
  • Кадрові перестановки у Кремлі щось означають. Але що, не знає ніхто
    25 серпня, The Economist
  • Етос служіння як головна ознака профпридатності «верхів»
    25 серпня, Ігор Лосєв
  • Тиждень поспілкувався зі спікером Верховної Ради України Андрієм Парубієм про зміну поколінь у політиці, роботу над помилками минулого й актуальний порядок денний для політичних еліт і всього суспільства
    25 серпня, Станіслав Козлюк
  • Жоден суддя, обвинувачений у переслідуванні активістів Майдану, за два роки так і не був засуджений за винесення неправомірних рішень. Максимальне покарання, яке вони дістали, — звільнення
    25 серпня, Станіслав Козлюк
  • 25 років — час одного покоління. Я пам’ятаю себе частиною покоління, яке зустрічало Незалежність у 1991-му й свідомо робило свій вибір на користь вільної України. 25 років тому нам було важливо, щоб Україна просто була. Сьогодні я відчуваю себе частиною покоління, якому мало, щоб Україна просто була. Нам важливо реалізувати унікальний шанс створити нову країну — Україну Гідності.
    24 серпня, Павло Клімкін
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
job.ukr.net, новости харьковщины, sinoptik
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено