Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
14 червня, 2014   ▪   Ганна Трегуб   ▪   Версія для друку

Павел Жачек: «ЄС доведеться бути сильним у відстоюванні демократії через колективну відповідальність за минуле»

У розмові з Тижнем екс-директор чеського Бюро Інституту дослідження тоталітарних режимів Павел Жачек розповів про реальний перебіг і потребу люстрації в силових структурах для національної безпеки, брак консенсусу в Європі щодо злочинів комунізму та камені спотикання в питанні заборони Компартії у країнах Центрально-Східної Європи.
Матеріал друкованого видання
№ 23 (343)
від 5 червня, 2014
Павел Жачек: «ЄС доведеться бути сильним у відстоюванні демократії через колективну відповідальність за минуле»

У. Т.: В українському суспільстві точиться дискусія стосовно відповідальності й потреби люстрації у силових структурах України. Те, що нині відбувається на Сході країни, зокрема брак будь-якої притомної національної політики в питаннях безпеки і діяльності силовиків та спеціальних служб, також є дотичною до цього проблемою. Що можна зробити в ситуації, коли за 20 останніх років глобальної ротації кадрів не було проведено?

– Навіть попри те що ми розпочали люстраційний процес через два роки після здобуття незалежності Чехословаччини, а відповідний закон ухвалили у 1991-му, для частини нашого суспільства це виявилося зарано, а для решти – запізно. Воно не було одностайним у питанні, чи потрібен країні люстраційний закон. Власне, якщо поглянути на загальну ситуацію в Центрально-Східній Європі, то Східна Німеччина, Польща, Словаччина, Румунія, Угорщина, Болгарія дійшли певного консенсусу щодо його необхідності, адже йдеться про припинення тяглості минулого. Питання полягало в тому, яким чином захистити нові, дуже чутливі структури від такого минулого після падіння комуністичного режиму. Минуле – це люди, які зазнали величезного впливу ідеології, яких режим використовував і які йому служили. Дехто мало не розписався, що готовий загинути за цей режим. І в Чехословаччині після 1968 року, і в Україні ситуація під час радянської окупації була однаково важка. Йдеться про дуже чутливі питання. Саме визначення того, що таке люстрація і що закладено в цьому понятті, потребує суспільних дебатів. Необхідно з’ясувати, чи стосується вона подолання тоталітарного минулого, чи є багато інших причин для продовження цієї практики нині.

Над комуністичним режимом у Європі не відбулося свого Нюрнберзького процесу, однак це не зменшує значення його злочинів для цілого континенту

У випадку країн Центрально-Східної Європи краще було б закріпити люстрацію в законодавстві, тоді у ній не вбачали б свавільні дії якогось конкретного посадовця з конкретної установи. Йдеться про політичний процес, а сам люстраційний закон – питання компромісу. І бажано його вирішити, аніж допустити існування такого специфічного соціополітичного поля без узаконення. На мій погляд, Україні не пізно і з дефініціями визначитися, і люстраційний закон ухвалити.

Ще одне питання у згаданому контексті – що робити з давніми структурними проблемами, які безпосередньо стосуються сучасних? Зокрема, йде­ть­ся про те, яким чином росіяни нині використовують старі структури та зв’язки для своїх інтересів в Україні або інших східноєвропейських країнах. Неухвалення такого закону в найближчому майбутньому, відсутність суспільного обговорення можуть ще більше політизувати проблему.

Читайте також: Чи виросте українська демократія з дитсадкового рівня?

У. Т.: Однією з «домовин минулого», яку Україна й досі не може поховати, є існування і діяльність Комуністичної партії, причетної як до трагічних подій під час Революції гідності, так і до відверто антидержавних дій на Сході країни. Який результат матиме заборона діяльності цієї політичної організації?

– Усі посткомуністичні країни мають проблеми, що стосуються спадщини минулого, навіть Східна Німеччина, у якій свого часу вплив західної демократії був сильнішим, ніж у Польщі або Чехословаччині. І вони ще не вирішені. Пригадую, що Вацлав Гавел мусив відповідати на зливу запитань стосовно того, чому діяльність Комуністичної партії в Чехословаччині не припинено. Він казав, що носії цієї політичної культури старішатимуть і зрештою відійдуть у вічність. Такі очікування не справдилися. Навіть попри роки, комуністи знаходили шляхи впливу на чеське і словацьке суспільства. Це щось на кшталт реакції на 25 років капіталізму в Чехії та Словаччині, своєрідна опозиція до нинішнього політичного істеблішменту.

Ситуація в нинішній Чехії доволі специфічна, бо в нашому парламенті комуністи представлені доволі сильним блоком, що робить проблемним створення коаліції для будь-яких інших партій лівого крила. Чехам важко сприйняти будь-яку можливість формування більшості з комуністами. Якщо говорити про Словаччину, Угорщину, Польщу, то тамтешні комуністи змінили своє обличчя, ставши соцдемократами або партіями лівого спрямування. Навіть у нас єдиної компартії як такої не існує: маємо Комуністичну партію Богемії та Моравії і Комуністичну партію Чехії.

У. Т.: У середині 2000-х силами європейських політиків та інтелектуалів було підписано «Празьку декларацію європейської совісті та комунізму». Ця ініціатива залишилася красивим папірцем чи таки спричинилася до реальних кроків?

– Завданням декларації було об’єднати Європу довкола доволі специфічної проблеми – аналізу історії комунізму. Європейці давно вже визнали відповідальність за постання нацизму й фашизму на своїх теренах та їх злочини і спільно долають нацистське минуле. І це досвід цілої Європи. Водночас радянський комунізм охоплював її половину, впливаючи на лівих у політикумі Франції, Італії та ін. Ті європейці, які не мали досвіду життя під радянським тоталітарним режимом, досі не збагнули його злочинів. Тому з’явилася ініціатива: пояснити заходові континенту, що Європа як така має спільно відповідати за появу різних «-ізмів».
Завдяки підписанню в 2006 році згаданої декларації ми намагаємося вплинути на різні європейські інституції: від регіонального до загального рівня, тобто ЄС. Нещодавно було вирішено побудувати музей тоталітаризму. За декларацією стояли такі люди, як Вацлав Гавел, Йоахім Ґаук, Ларс Йоран Лінд­блад, Вітаутас Ландсберґіс та ін.

Читайте також: Френсіс Фукуяма: «Становлення демократії – складний і тривалий процес, адже він потребує появи відповідних інституцій»

Наступним кроком стало створення спільної європейської платформи пам’яті, робота над якою почалася 2010 року. Ідея полягала в об’єд­нанні всіх інститутів на­ціо­нальної пам’яті, які діють у європейських країнах. Над комуністичним режимом у Європі не відбулося свого Нюрнберзького процесу, однак це не зменшує значення його злочинів для цілого континенту. Жодна світова сила не взяла на себе відповідальності за скоєне. Донині з боку Польщі, України, Румунії та інших країн чути нарікання на те, що такий судовий процес не відбувся. Може даватися взнаки й те, як саме впав радянський режим, адже це сталося не через поразку у великій війні. Через неочевидність і невиразне забарвлення злочинів радянського режиму на них досі звертали мало уваги, і ця тема для всіх нас, тобто країн пострадянського блоку, не є закритою.

У. Т.: Сучасний політичний режим Росії має небагато спільного з демократією. Проте вона не єдине місце у світі, де відбуваються такі рухи. В Європі про себе активно заявляють праві сили, які здобули небачену перемогу на виборах до Європарламенту. Невже ані нацистське, ані комуністичне минуле не є щепленням для європейців?

– Загальносвітовий контекст дуже широкий, і це радше питання до політологів. У ситуації країн Центрально-Східної Європи політики та суспільство стоять перед питанням, що робити далі, адже комуністичний режим упав, як і низка інших. Важливо розуміти, які кроки треба поступально зробити, щоб не повторити колишнього досвіду, перервати тяглість минулого. Йдеться навіть про дуже чутливий особистісний вимір, зокрема люстрацію. Чи можемо ми хоч якось довіряти людям, причетним до режиму? Яким чином зруйнувати архітектуру старої системи? Чим підтримати зміни, демократизацію, як реформувати силові інституції? Усе це відкриті питання. Так само йдеться про реабілітацію жертв та борців проти режиму. Якщо порівняти обсяг грошей, які платили працівникам спеціальних та силових служб перед 1991 роком, із сумами відшкодувань або фінансової підтримки особам, потерпілим від дій силовиків, чи політичним в’язням, то це величезний дисбаланс. А це питання довіри суспільства до процесів демократизації, підтримки змін.
Перемога правих партій – це випробування для європейської демократії. Ми досі не завершили низки важливих процесів, які стосуються нашого минулого, і знову стикаємося з новими викликами та проблемами. Власне, будування ЄС без проблем не обходилося ніколи. Підняття правих нині немає з чим порівняти в найновішій історії Євросоюзу. Це проблема ери, яка почалася щойно вчора. Але гострі проблеми, пов’язані з нашим минулим, ми вирішуватимемо навіть у таких умовах, принаймні до реально можливого рівня. ЄС доведеться бути сильним у відстоюванні демократії через пам’ять і колективну відповідальність за минуле.

Біографічна нота
Павел Жачек – чеський учений та високопосадовець, доктор наук, фахівець із масової комунікації Карлового університету в Празі. У 1993–1997 роках обіймав посаду голови секції Бюро з документації та розслідування діяльності державної служби безпеки/злочинів комунізму. У 1997–1998-му очолював команду з документації ролі чехословацьких посадовців у Кореї та В’єтнамі. У 2011–2013 роках директор Бюро Інституту дослідження тоталітарних режимів. Від серпня 2013-го працює в Управлінні заступника міністра оборони з кадрів Міністерства оборони Чеської Республіки.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено