Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
15 травня, 2014   ▪   Ольга Ворожбит   ▪   Версія для друку

Мова федералізації

З огляду на історію розвитку європейських федерацій російська вимога федералізації для України дорівнює спробі її розділити
Матеріал друкованого видання
№ 19 (339)
від 7 травня, 2014
Мова федералізації

Для пересічного європейця не проблема спілкуватися кількома мовами. Доволі близькі один до одного кордони невеликих, порівняно з Україною держав навчили їхніх жителів порозуміння. Утім, і це аж ніяк не означає, що всі європейські країни на офіційному рівні дво- чи багатомовні. Серед 28 членів ЄС такими є лише Бельгія, Фінляндія, Ірландія, Люксембург, Мальта та Кіпр. Чотиримовною є також Швейцарія, не член Євросоюзу. Хоча існує і поняття регіональних мов, яких у ЄС щонайменше 60. Наприклад, в Іспанії до них зараховують баскську, галісійську та каталанську.

Історично європейцям певні знання різних мов були необхідні для повсякденного виживання. Показовою є цитата, яку приписують імператорові Карлу V: «Я розмовляю іспанською з Богом, італійською з жінками, французькою з чоловіками, а німецькою з моїм конем». Націєтворчі процеси ХІХ–ХХ століть дали загалом змогу окреслити європейські країни у форматі «єдина держава – єдина нація – єдина мова», хоча подекуди «лінгвістичні» сварки виникають і досі (так, певна проблема гостро постає у Словаччині довкола словацької та угорської; у Бельгії раніше мало не дійшло до розколу через протистояння між її фламандською та франкомовною частинами).

Теперішні претензії Росії, які та обґрунтовує начебто мовними проблемами в Україні й захистом «соотєчєствєнніков», уже багато разів порівнювали з гітлерівськими, спрямованими на «порятунок» Volksdeutsche (етнічного німецького населення поза територією Третього Рейху). Втім, уроки Другої світової, вочевидь, надто затерлись у європейській пам’яті, а для представників Німеччини, однієї з держав – «локомотивів» ЄС, досі існує ще й безліч інших причин дослухатися до думки Росії, як-от комплекс провини за війну. Таким чином, претензії Москви виливаються у вимоги щодо федералізації та заяви про необхідність чи то двомовності, чи то якоїсь особливої політики щодо російської (хоча серед усіх мов меншин в Україні саме вона потребує найменше уваги). Як зауважив, спілкуючись із Тижнем, колишній член уряду кантону Фрибур (Швейцарія) Оґюстен Машре, федералізацію не проголошують і не нав’язують певним рішенням згори.

Читайте також: Швейцарські експерти:«Федералізація не проголошується і не нав’язується певним рішенням згори…»

Поки що зі столиці проголосили курс лише на децентралізацію, але це не означає автоматичної федералізації. Так, за словами експерта Швейцарського інституту федералізму Ніколаса Шмітта, різниця між децентралізованою державою та федерацією полягає в сутності суб’єктів. У федерації вони є квазідержавами, такими собі державками, котрі, як-от у Швейцарії, мають певну частину справжньої влади й культивують власну ідентичність, можуть розвинути свою економіку. З огляду на цю дефініцію саму Росію, офіційно йменовану Федерацією, такою вважати не можна, адже Владімір Путін за часів свого правління відібрав чимало повноважень у федеральних суб’єктів і значно зміцнив центральну владу Кремля. Так, щоб згорнути процеси децентралізації, які розвивалися за влади Боріса Єльцина, у 2000 році його наступник створив сім федеральних округів, до котрих за президентства Дмітрія Мєдвєдєва додали ще один; до їх складу входять інші суб’єкти Федерації. У ці округи призначають постійних представників президента, які стежать за роботою федеральних органів.

Швейцарська багатомовна модель

Відповідно до федеральних принципів мовна політика у Швейцарії перебуває у віданні кантонів, однак для італійської та ретороманської мов проводять певні заходи, які фінансує Конфедерація. Це необхідно для їх збереження. У випадку тієї країни, який багато хто вважає взірцевим, важливу роль відіграло ухвалення в жовтні 2007 року федерального закону про мови, що набув чинності в липні 2010-го. Згідно з ним додатково до вивчення в початковій школі двох мов, окрім офіційної кантональної, одна з яких має належати до державних у Конфедерації, посилюється увага саме до італійської та ретороманської. Щоб прийняти цей закон, потрібно було 35 років, адже необхідні рекомендації вперше було зроблено в 1975-му.

А якщо окинути оком усю історію Швейцарської Конфедерації, то для її створення в нинішньому вигляді потрібно було понад сім століть.

Читайте також: Помінялися місцями?

Федерація, яку загалом вважають за більш демократичний устрій, достатньо ефективно існує завдяки добрим історичним підвалинам та налагодженню зв’язків між адміністративними одиницями. У швейцарському випадку це називається кооперативним федералізмом. «Кожен кантон щось виконує на своєму рівні, але це так само той елемент, який має бути забезпечено на рівні комуни й центру, все це відбувається за принципом співпраці», – зауважує Оґюстен Машре.

бельгійське протистояння

Проте федерація не завжди рятує від історичних, мовних чи культурних відмінностей. Так, до прикладу, в 2007 році Бельгія була фактично на грані розколу через сильне протистояння між фламандською та франкомовною частинами. На думку Машре, причиною такої ситуації було те, що бельгійці обрали варіант федералізму, ґрунтований на критеріях мови та культури, а не розвивали його навколо своїх історичних провінцій, як це було у швейцарському випадку, що й призвело до того, що нині він переживає не найкращі часи. Крім того, тамтешній федералізм дуже добре приховував ті небезпеки, які можуть критись у російському розрахунку щодо українського і які проявилися під час виборів у Бельгії 2007 року. Якщо глянути на карту Швейцарії, враховуючи мовні особливості кожного кантону, то добре видно згрупованість німецьких, французьких та італійських регіонів; утім, попри цей фактор, для неї не існує загроза розколу. І Шмітт, і Машре наголошують: це завдяки тому, що Швейцарія складається не із трьох-чотирьох тери­торіа­ль­но-адміністративних одиниць, а має міцні зв’язки між своїми
26 кантонами.

історичні регіони

Як слушно зазначає у своїй книжці «Мовні війни: історія правильної англійської» Генрі Гітчинґс, «мова – це стенограма історії», тому в багатьох унітарних європейських державах збереглися регіони – свідчення цих «стенограм». Одним із таких є французький Ельзас. Оскільки йому впродовж кількох століть довелося бути трофеєм у перетягуванні територій між Францією та Німеччиною, регіон, складно назвати нефранцузьким, адже нині переважна частина молодого покоління говорить французькою, хоча ще в ХІХ така сама більшість розмовляла ельзаською, що є одним із діалектів німецької. Хоча в 1999 році, за даними французького Інституту статистики та економічних студій, ельзаська і вважалася другою серед найпоширеніши регіональних мов країни, проте нею володіє лише старше покоління й тільки невелика частина молодшого опановує цю мову, віддаючи перевагу вивченню звичайної німецької, як і молодь із сусідніх земель ФРН вважає за краще засвоювати французьку як другу мову.

Прикордонні регіони в Європі часто могли бути приводом для територіальних суперечок, проте сьогодні вони існують з усвідомлюють свою перевагу в тому, що можуть говорити не однією, а кількома мовами, й у тому, що розуміють краще культури сусідів, при цьому залишаючись вірними власній державі. А заяви про нібито захист «соотєчєствєнніков» бачаться відголосками Другої світової.


Матеріали за темою:

Реклама
Новини за темою
Останні публікації згорнути
  • 18 вересня в Росії відбудуться вибори депутатів Державної думи. Однак передвиборчого ажіотажу в країні не спостерігається. Скандали, інтриги, війна компроматів — усе це не про російські вибори.
    25 серпня, Денис Казанський
  • Кадрові перестановки у Кремлі щось означають. Але що, не знає ніхто
    25 серпня, The Economist
  • Етос служіння як головна ознака профпридатності «верхів»
    25 серпня, Ігор Лосєв
  • Тиждень поспілкувався зі спікером Верховної Ради України Андрієм Парубієм про зміну поколінь у політиці, роботу над помилками минулого й актуальний порядок денний для політичних еліт і всього суспільства
    25 серпня, Станіслав Козлюк
  • Жоден суддя, обвинувачений у переслідуванні активістів Майдану, за два роки так і не був засуджений за винесення неправомірних рішень. Максимальне покарання, яке вони дістали, — звільнення
    25 серпня, Станіслав Козлюк
  • 25 років — час одного покоління. Я пам’ятаю себе частиною покоління, яке зустрічало Незалежність у 1991-му й свідомо робило свій вибір на користь вільної України. 25 років тому нам було важливо, щоб Україна просто була. Сьогодні я відчуваю себе частиною покоління, якому мало, щоб Україна просто була. Нам важливо реалізувати унікальний шанс створити нову країну — Україну Гідності.
    24 серпня, Павло Клімкін
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа программист Oracle Киев, ukr.net: новини україна, https://sinoptik.com.ru/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено