Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
3 травня, 2014   ▪   Лесь Белей   ▪   Версія для друку

Єжи Стемпєнь: «Децентралізація будить у звичайних громадян відповідальність за свою малу батьківщину»

Після буремних подій Україна дістала черговий шанс докорінно реформувати систему влади, яка показала свою неефективність
Матеріал друкованого видання
№ 17 (337)
від 24 квітня, 2014
Єжи Стемпєнь: «Децентралізація будить у звичайних громадян відповідальність за свою малу батьківщину»

Після буремних подій Україна дістала черговий шанс докорінно реформувати систему влади, яка показала свою неефективність. Посткомуністичний досвід нашої держави не є унікальним, подібний шлях пройшли інші країни колишнього соцтабору, наприклад Польща. Єжи Стемпєнь – людина, яка не тільки боролася з комунізмом, а й активно займалася посттоталітарною трансформацією польської системи влади. Він реформував самоврядування, очолював Конституційний суд. На своїй лекції у Книгарні «Є» політик доводив, що влада має бути не вертикальною, а горизонтальною. З Тижнем він говорив про те, якою теорія бачиться на практиці.  

У. Т.: Чи задоволені ви тим, як відбулася посткомуністична трансформація Польщі?

– І так, і ні. У певних аспектах вдалося зробити багато позитивного, особливо в економіці та самоврядуванні. Ці реформи не були оптимальними, але мали правильний вектор. Наприклад, якщо говорити про реформи економіки, то їх можна було реалізувати краще. Скажімо, прозоріше й ефективніше провести приватизацію. Податкова система в нас розхитана і непослідовна, забагато пільг, які створюють обхідні шляхи для уникнення податків. Нас ще очікує радикальна реформа освіти, бо сьогодні ми не маємо цілісної концепції у цій галузі.

Проводьте реформи якомога швидше. Без зволікання і пошуку ідеального рішення

Сам факт, що є дискусії, коли діти мають піти до школи: у шість чи сім років, це доводить. Шкільною та вищою освітою займаються два окремі міністерства, які не можуть виробити спільну концепцію. Мені не подобається те, у якому напрямі відбувається пенсійна реформа: у 1990-х була спроба запровадження ринкових елементів, однак останнім часом цей вектор не розвивається. Я не схвалюю те, що майже не реформовано польські суди. Конституційний суд працює добре, має сильну позицію. Це незалежна гілка влади з хорошою репутацією в Європі. Адміністративне судочинство також непогано діє, але звичайні суди, на жаль, майже не змінилися. Структура залишилася від попередньої системи. Вона занадто вертикальна, у системі забагато інституцій. А ще не було люстрації суддів. Як наслідок – у ці нібито оновлені суди, які потребують нових вмінь і кваліфікації, прийшло забагато людей зі старої системи – звичайних опортуністів. І, що найгірше, вони виховують молоде покоління за своїми образом і подобою.        

У. Т.: Ви доклалися до децентралізації влади в Польщі. Чому, на вашу думку, вона така важлива?

– Децентралізація будить у звичайних людей відповідальність за свою малу батьківщину, тобто за шматок країни. А з часом у них з’являється відповідальність і за всю країну, формується громадянське суспільство. Окрім того, фінансування на рівні самоврядування стає прозорим. Регіональні спільноти отримують справжнього господаря, який має думати глобально, але діяти локально: стежити за глобальними тенденціями і застосовувати їх у найближчому оточенні. Саме це дає децентралізація. Вона відучує від концепції, за якою центр країни всемогутній, про все знає. За її допомогою відбувається редеїфікація влади: перетворення останньої з органу вимагання на орган відповідальності й творення.

Окрім того, децентралізація змушує щодня відповідати на запитання: чим відрізняється наша спільнота від іншої. Чим ми кращі? Що нам треба зробити? З’являється здорова конкуренція, плекається ідентичність, яка творить локальну культуру. Я вважаю, що кожна людина прагне гідно прожити життя. Але гідне життя неможливе без культури, бо саме вона несе певні цінності, правила та пріоритети, а остання неможлива без місцевої ідентичності, що виокремлює нас у своїй малій і великій батьківщині. Тільки в межах власної культури ми розуміємо коди, які дають змогу жити гідно. І саме це гарантує регіональне самоврядування.

У. Т.: Які проблеми мала Польща під час запровадження децентралізації?

– Проблем було дуже багато. У 1989 році ВВП Польщі був менший, ніж в Україні. Ми стартували з нижчого рівня. Окрім того, хотіли змінити всі місцеві еліти, і ті, хто мав піти, сприйняли це без ентузіазму. Треба було терміново виховувати нових працівників для нових викликів і нових технологій. Це було дуже важко. Але, мабуть, найскладніше виявилося переорієнтувати Польщу на нові засади організації простору. Ми досі не до кінця усвідомлюємо, наскільки важливим є простір. Не тільки публічний, а й узагалі. Наприклад, коли стаємо жертвами природного катаклізму, його наслідки можна ліквідувати за одне-два покоління, але якщо припуститися помилки в організації простору, то це вже нереально виправити.

Як на мене, у ХІІІ столітті наше суспільство відповідальніше ставилося до простору, його планування і використання, ніж тепер. Сьогодні ми будуємо величезні спальні райони на прирічкових територіях у зоні потенційного підтоплення. Це ж абсурд. Гонитва за надприбутками у довготерміновій перспективі може призвести до неабияких втрат, і цим ніхто не переймається. У Польщі відбувається масштабна спекуляція землями. Сьогодні під забудову віддали стільки ділянок, що на них можна розмістити 70 млн людей. А теперішнє населення – це 38 млн із від’ємним приростом. Окрім того, істотним недоліком децентралізації було те, що ніхто не хотів розуміти, що центральна влада має віддати не тільки відповідальність, а й гроші. Тобто на регіональні органи влади перекладають дедалі більше обов’язків і повноважень, але без фінансових доважків. Цього ми не змогли відрегулювати. Не вдалося усунути різницю між потенціалами регіонів. Східні депресивні воєводства дотепер слабо фінансуються. Є механізми вирівнювання доходів, але не все так добре працює, як хотілося б. Як на мене, погано діють місцеві політики, їм часто бракує компетенції. У нас слабка система індивідуальної допомоги. Її контролюють чотири бюрократичні інстанції. Тобто є ще багато роботи, однак, попри всі ці недоліки, система працює…

У. Т.: Які сучасні тенденції польського самоврядування?

– Найновіша тенденція – використання коштів не через ради, а безпосередньо, через так званий громадський бюджет. Я із зацікавленням спостерігаю за цим явищем. Воно може бути додатковим фактором активізації місцевої влади, але такі речі, не виключено, використовуватимуть і для маніпуляцій. Влада сама може підбурювати певні групи населення і давати їм відповідні завдання, які не пройшли б через ради. Тому треба бути обережним. Колись, може, запатентую закон Стемпєня: що більш нераціональною та анахронічною є інституція, то краще її можна використати для персональних вигод. Якщо загал не розуміє, для чого слугує інституція, вона має всі шанси окопатися й захищати власні інтереси. А якщо ще знайти якийсь захист у законодавстві, то й поготів.

У. Т.: За вашими словами, найвище керівництво без ентузіазму сприйняло ініціативу децентралізації, не хотіло ділитися грошима, а якою була реакція знизу, у регіонах?

– Знизу цю ініціативу сприйняли з великим захопленням. Уже на круглому столі 1989 року створювалися громадські комітети, які відчули, що можуть відіграти важливу роль у громадському житті. Спочатку вони готували кандидатів у депутати та сенатори, але, оскільки парламентські вибори відбулися дуже швидко, за два місяці, свою енергію вони спрямували на самоврядування. Тому перша каденція місцевої влади була найкращою, найкреативнішою. Якби в Україні локальні майдани перетворилися на подібні комітети, які орієнтувалися б не на найвищу владу, а на місцеву, було б дуже добре.

У. Т.: Що ви порадили б Україні зі свого досвіду у сфері децентралізації?   

– Проводьте реформи якомога швидше. Без зволікання і пошуку ідеального рішення. Навіть у нинішньої Верховної Ради є всі підстави прийняти необхідні рішення. У Польщі 1989 року парламент мав вельми непевну легітимізацію. Тільки частину депутатів обрали демократично. Але ми вже тоді пішли на потрібні реформи, і це дуже добре, бо якби почекали, то багато чого вже не змогли б зробити. Бачу, що деякі українські політики добре знають, як треба втілювати децентралізаційні реформи, тому хай негайно стають до реалізації задуманого.

Біографічна нота:

Єжи Стемпєнь – польський політик, громадський діяч, науковець. Директор Інституту громадського сектору й суспільної політики Університету Лазарського у Варшаві. Закінчив Варшавський університет (юриспруденція). У 1980-х – активний діяч «Солідарності», учасник круглого столу 1989 року (група з питань місцевого самоврядування). 1989–1993-й – члену сенату, голова Комісії
з територіального самоврядування і державного адміністрування, один із творців реформи місцевого самоврядування. 1999–2008-й – суддя Конституційного суду, 2006–2008-й – голова Конституційного суду.


Матеріали за темою:

Реклама
Новини за темою
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено