Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
14 квітня, 2014   ▪   Ольга Ворожбит   ▪   Версія для друку

Путінський полк у ЄС

Владімір Путін завдяки «референдуму» в Криму показав своїх партнерів у ЄС. Переважно це міноритарні радикальні партії, які, згідно з його задумом, за підтримки Москви мають підірвати вже доволі громіздку систему Євросоюзу ізсередини
Матеріал друкованого видання
№ 14 (334)
від 3 квітня, 2014
Путінський полк у ЄС

Анексія Путіним Криму знову привернула увагу до політичної п’ятої ко­­ло­­ни ЄС – часто маргінальних радикальних партій, які схвалили дії Кремля. Дивним, проте, бачиться спектр цих політсил: серед них і крайні праві, й крайні ліві. До того ж ані вони, ані Моск­­ва не лякаються такої компанії.

Найпростіше визначити європейських соратників Путіна в анексуванні півострова переглядаючи список «міжнародних спостерігачів» на тамтешньому «референдумі». Так, серед них були депутати нижньої палати парламенту від Австрійської партії свободи (АПС). Ця політсила належить до праворадикальних популістських, що не завадило їй стати третьою з найбільших у своїй країні. Вона надіслала до АРК своїх «спостерігачів», і ті, звісно ж, не побачили там жодних порушень. Представник партії Йоганнес Гюбнер, один із них, зазначив, що під час голосуван­­ня все було гаразд. Голова АПС Гайнц-Крістіан Штрахе відповідно на прес-конференції після псевдореферендуму розкритикував австрійський уряд, бо той не надіслав до Криму жодного офіційного спостерігача. Ось тільки пан Штрахе забув уточнити, хто саме оплатив його партайгеносе дорогу та перебування на окупованій РФ території. А зробила це, за даними австрійського видан­­ня profil.at, організація «Євразійський центр спостереження за демократією та виборами», на чолі якої давній прихильник Путіна, бельгійський праворадикал Люк Мішель.

Активна робота Кремля з європейцями за принципом «ворог ворога – мій друг» уже приносить Путіну дивіденди

Першу сходинку в рейтингу найвідоміших праворадикалів Європи поділяють угорський «Йоб­­бік» та французький Національний фронт Марін Ле Пен. Обидві партії були представлені спостерігачами на «народному волевиявленні». Цей момент мав невеличку передісторію. Російсь­­ка сторона активно намагалася співпрацювати зі згаданими політсилами впродовж 2013-го. Так, у травні того року лідер «Йоббіку» Ґабор Вона відвідував РФ, де мав спільну відкриту дискусію із кремлівським ідеологом Алєксандром Дуґіним. Отож-бо не здивувала й реакція партійців, які назвали кримський «референдум» «зразковим», додавши, що вважають його «тріумфом самовизначення спільноти». Цей «тріумф» угорські радикали не проти перенести до іншого українського регіону – Закарпаття –
і вже про це заявили.

Читайте також: «Самовизначення» для Кремля

Марін Ле Пен відвідувала Москву в червні 2013-го на запрошення голови Державної думи та близького друга Путіна Сєрґєя Наришкіна. Тоді ж таки побувала й у Криму. Її речник Людовік Ле Данн визнав «референдум» на півострові, зауваживши, що «історично Крим – це частина матері Росії». Довкола Ле Пен та її партії також багато чуток, пов’я­­заних із фінансуванням її проектів Москвою.
Погодився бути «спостерігачем» на «референдумі» й представник маргінальної праворадикальної та євроскептичної партії «Самооборона республіки Поль­­ща» Матеуш Піскорський. До ре­­чі, внаслідок розколу цієї політсили з’явилася польська тезка української в минулому керівної Партії регіонів на чолі з Болеславом Борисюком (див. Тиждень №7/2014).

Піскорський, який очолив гру­­пу «міжнародних спостерігачів» у Криму, також заявив, що вважає «референдум» правомір­­ним. Таку саму позицію висловила й болгарська партія «Ата­ка». Як зазначає у своїй стат­ті для The Foreign Affairs професор політології Північно-Схід­­ного університету в Бостоні (США) Мітчелл Оренштайн, дані WikiLeaks показують, що «Атака» мала близькі контакти з російським посольством. Парламентська група цієї політсили наполягає, щоб офіційна Софія визнала результати «референдуму», а 1 квітня партія пішла ще далі, пригрозивши уря­­ду скинути його, якщо Болгарія підтримає новий етап західних санкцій проти Росії у зв’язку з анексією Криму.

Читайте також: Піратство державних масштабів

Однак праворадикальні партії не єдині в ЄС, хто підігрував Кремлю. Долучилися до них і міноритарні сили лівого спектра, зокрема представники Комуністичної партії Греції та німецьких «Лівих». Грецькі комуністи, втім, заявили, що «референдум» ані «не вирішує ефективно питання інтервенції, ані не зарадить реальним проблемам», адже «більшість людей у Росії та Україні страждають, живучи в умовах капіталістичного варварства». Проте вони ж таки назвали позицію ЄС, США й НАТО щодо ситуації в Україні та «референдуму» в Криму «моментом лицемірства», бо ж це «ті самі сили, що відіграли провідну роль у роздиранні Югославії».

А от німецькі «Ліві», неабияк здивувавши всіх, висловилися на підтримку Путіна. Голова партії Сара Ваґенкнехт заявила, що анексію Криму слід прийняти. Сказала, що розуміє страхи Росії, зокрема пов’язані з можливим вступом України до НАТО. На думку Ваґенкнехт, хоча вторгнення російських солдат до Криму й було порушенням міжнародного права, одначе воно виявилося й «реакцією на небажаний розвиток подій» – створення перехідного уряду в Києві.

Порохова діжка ЄС

«Теплі стосунки Путіна з європейськими праворадикалами бачаться щонайменше дивними на тлі його протистояння «нацистам» в уряді України», – зазначає Оренштайн. Причина, за слова­­ми експерта, мабуть, у тому, що там власне українські націоналісти й вони відстоюють «незалежність країни, яка, на думку Путіна, не може існувати осібно від Росії».

Іще дивніше, що в тих самих лавах путінського полку в ЄС не проти перебувати радикальні представники різних країв політичного спектра – і правого, і лівого крила. Проте є одна спільна риса, яка впадає в око при пильнішому розгляді всіх цих партій: майже всі вони євроскептики й так чи так прагнуть або переформатування ЄС, або його розпуску взагалі. Саме це, на дум­­ку Оренш­­тайна, може бути основ­­ною причиною прихильності Крем­­ля до згаданих партій і всілякого сприяння їхньому розвит­­кові, адже таким чином Путін прагне дестабілізувати ситуацію в ЄС і перестрахуватися від дальшого розширення Союзу.

Читайте також: Розуміти Росію по-німецьки

Деякі аналітики побоюються, що праворадикальні партії здобудуть небачені 20% підтримки на виборах до Європарламенту в травні, що у тривалій перспективі може призвести до серйозної політичної кризи в ЄС.

Активна робота Кремля з європейцями за принципом «ворог ворога – мій друг» уже приносить Путіну непогані дивіденди, але для тих, хто з аналогічних міркувань співпрацює з ним у ЄС, це може мати цілком протилежний ефект.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено