Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
31 березня, 2014   ▪   Роман Кабачій   ▪   Версія для друку

Наталія Садикова: «Казахстанське політичне поле – як голий казахський степ»

Опальна журналістка із казахського міста Актобе, котра перед загрозою арешту втекла в Україну, про те, чому опозиційне життя в країні завмерло, що буде з Казахстаном після смерті Назарбаєва, і чим живуть мислячі журналісти на просторах від Каспію до Тянь-Шаню
Наталія Садикова: «Казахстанське політичне поле – як голий казахський степ»

Наталія Садикова зі своїм чоловіком Айдосом Садиковим з’явилися в Україні 9 березня. Вони вирішили виїхати з Казахстану після того як стало відомо про можливий арешт Наталі, за публікацію проти місцевого олігарха Марала Ітегулова. Стаття була під псевдо БахитІльясова, і стосувалася перерозподілу тендерів в регіоні Актобе(колишній Актюбинськ - Ред), від яких Ітегулов через конфлікт з керівництвом області був відлучений.  Подружжя назад поки що не збирається, а буде просити або в Україні або в Польщі політичного притулку.

Тиждень.ua: Яка загалом медіа-ситуація у вашій країні, в якому стані існує вільна журналістика?

Із журналістикою в Казахстані та зі свободою ЗМІ дуже складно. За останні роки незалежні медіа практично знищені. Це стосується «Республики» – видання,де я працювала, - усі видання, котрі під її крилом виходили, сайти були названі єдиним ЗМІ, його оголошено «екстремістським», і закрите за рішенням суду. Сам сайт на території країни блокується вже багато років, фактично на нього можна заходити лише через проксі-сервери. Я була в шоку, коли в Києві зайшла на цей сайт вільно без жодних блокувань. Також у Казахстані блокується «Живий журнал». Державні ЗМІ «сидять» на колосальних коштах держзамовлення – їм платять великі гроші для того, щоб вони в позитивному світлі подавали ситуацію в країні.

Я проживала в Актобе – це місто на заході Казахстану, була там власним кореспондентом «Республики» (останнім часом її назва через судове закриття звучала як «Sandy Times», вона є правонаступником газети «Республика»), то у нас в місті журналіст котрий до позиційних не належить, можна навіть сказати працює в реакційному ЗМІ, і напише матеріал де критикує владу, його відразу ж викличуть на килим до «акимату» (аким – аналог українського глави адміністрації – Ред.), можуть натиснути на його родичів, скласти багатомільйонний позов. Рот затикають усім.

Читайте також: Погляд із футляра. Про таємну заздрість Росії до України

У мене особисто дещо інший випадок, - мій чоловік займається чимало років опозиційною діяльністю, і за той час коли я працювала, зі мною «домовлятися», залякувати не намагалися – бо вони знають, кого можна залякувати, а з ким відразу «діяти». Люди, що працюють в «органах», уявляють собі добре – ким є людина з психологічної точки зору.

Опозиційні ЗМІ можна перерахувати на пальцях, і опозиційних журналістів так само. У нашому регіоні був таким журналістом Ігор Лара, він помер минулої осені за дуже дивних обставин. Фактично він був одним із останніх,  хто мій писати, критикувати владу щодо проблем у регіоні. Ми, його друзі та родина, вважаємо його смерть невипадковою – він два тижні пролежав в реанімації і помер.

Тиждень.ua:: У такій величезній країні і з таким розсіяним населенням як Казахстан – як ви підтримуєте зв’язки в журналістському середовищі, чи можна говорити про журналістську солідарність? Як почуваються незалежні журналісти - їх – цій ситуації видно як на долоні…

Так, дійсно так і є. Наразі крім мене в регіоні практично ніхто гострих тем не піднімає. Щодо загалу, то – не хочу говорити за всіх – є дійсно чимало добрих професійних колег , з приводу моєї справи вже готові давати свідчення проти мене журналісти однієї з газет в Актобе, котрих я навіть не знаю – вони мають підтвердити, що це я стою за псевдонімом. Загалом журналісти знаються поміж собою. Я особисто працювала у багатьох ЗМІ, в тому числі на телебаченні – була чимало років власкором в Актобинській області загальнодержавного телеканалу, до роботи в опозиційній пресі, тож ми один одного знаємо добре.

Тиждень.ua:.: Як почувається журналістська профспілка, чи їх кілька?

Союз журналістів Казахстану існує, є ще неформальний – Міжнародний фонд захисту свободи слова Тамари Калієвої «АділСоз» (каз. «справедливе слово»), що займається захистом прав журналістів. З приводу моєї ситуації ні перші, ні другі не відреагували поки що, тому що у нас були тривалі вихідні у зв’язку з Новрузом.

Тиждень.ua:: Коли людина приймає рішення виїхати з країни через небезпеку переслідування, в таку країну важко повернутися. На що сподіваєтеся наразі?

Ми виїхали в перших числах березня. До цього ходила на допити, - олігарх Марал Ітегулов спершу звернувся до поліції з вимогою знайти автора статті і його покарати. Подав на мене позов на 10 млнтенге – це $ 55 тис. в якості морального відшкодування.

Читайте також: Росія: багата країна - бідні громадяни

Одне із наших джерел повідомило, що готується санкція на мій арешт. Мій чоловік збирався власне їхати до Києва, ще навіть у лютому, то ми вирішили, що приїдемо всі разом, і виявилося що недарма це зробили. 17 березня на засіданні суду вже було цю санкцію озвучено. Зараз, якщо я повернуся до Казахстані, то опинюся в слідчому ізоляторі. Суди назвати незалежними у нас не можна в жодному випадку. Уявити, що далі, досить важко – з двома малими дітьми на руках.

Поки що працюємо з Києва – робимо звідси матеріали для «Республики», знімаємо репортажі.

Тиждень.ua:: Як, до речі в казахстанських ЗМІ висвітлювався Майдан, і чи не почали – як у Росії – після українських подій закручувати гайки?

Після подій у Києві в нашій країні розпочалася чергова хвиля «зачистки» інформаційного і опозиційного простору. Мій випадок – один із прикладів. Фінансова поліція «завітала» до офісу Громадського фонду «Аман-саулық», яку очолює Бахит Туменова, - на них здійснюється колосальний тиск. Проти опозиційної партії «Алга» – названа також екстремістською –їхній колишній активіст в Уральську склав позов на мільйон тенге, - нібито його підпис під петицією на захист Аблязова[Мухтар Аблязов – опальний олігарх, засновник руху Демократичний вибір Казахстану – Р.К.]підробили. Проти журналіста Валерія Сурганова хочуть відкрити справу за наклеп. МуратТелібеков з Союзу мусульман Казахстану також знаходиться під справою про наклеп…

Що стосується висвітлення Майдану, то негативним явищем я би назвала те, що більшість населення дивиться російські канали. Всі мислячі люди, такі що нас оточують, підтримують Майдан і в захопленні українцями, тим що їм вдалося зробити. Якщо йдеться про людей, котрі вважають його явищем негативним, що це погано, я таких людей у Казахстані не бачила. Ймовірно вони є, але це власне ті, хто сидить на російських каналах. Російське інформаційне поле надзвичайно впливає на формування суспільної думки у Казахстані. Ми, оскільки сюди приїхали, готові якнайширше висвітлювати, допомагати – акції, мітинги, все це ми підтримуємо. Тому що ситуація, яка склалася в Україні, буде зараз розвиватися у бік реформ і демократії, то можливо це певним чином вплине на ситуацію у Казахстані. Ми захоплюємося вашою країною.

Наше ж казахстанське телебачення або ж не висвітлювало події Майдану, оскільки в державних ЗМІ «все добре». Є прислів’я, що стосується головного телеканалу «Хабар», - щоб ми так жили, як по «Хабару» показують.

Тиждень.ua:: Моя знайома журналістка з Казахстану, з державної газети, нарікала на те, що молоде покоління журналістів працює неякісно, що воно не вміє працювати. Але вона не помічала взаємозв’язку цього явища із домінацією Назарбаєва в країні, кота для цієї журналістки була стабілізуючим фактором: «Все в нашій країні тримається на НурсултановіАбішевічу», - говорила вона. Але якщо ця людина помре, що буде з країною?

Назарбаєв вибудував систему під себе – як йому зручно, придушення всякого інакодумства. У нас в країні неможливо практично зареєструвати жодну політичну партію – для цього треба зібрати 40 тис. підписів, а «Алга» для прикладу, їх зібрала, але все одно їх не реєстрували. Відтак участь звичайних людей у політичному житті держави обмежений. Вибори, які відбувалися за роки незалежності Казахстану, ніколи не були визнані демократичними, і це теж фактор.

Читайте також: Назад, в Азію. Справжній вектор Євразійського союзу

Важко говорити, що буде в країні. Постійно щось говорять про операцію «наступник», чи вибрав собі Назарбаєв наступника, чи не вибрав… Я бачу, що він насправді нікому владу не збирається передавати за свого життя. І буде правити поки, як то кажуть, смерть його із країною не розлучить. Що буде далі, є великою проблемою. У нас в країні є певні клани, які мають гроші і вплив, - так звані жузи: південний жуз, середній і північний. І вони намагатимуться отримати владу. Тому хаос цілком можливий – не можна «застрахувати» країну. Тому мрією кожного казахстанця є те, щоб вибори відбулися зараз, щоб на них були допущені нормальні кандидати, щоби було дозволено вільну реєстрацію політичних партій. Бо цей нібито «багатопартійний» парламент, що діє нині, складається із кишенькових партій, опозиційних немає.

Тиждень.ua:: З яких середовищ у Казахстані найбільше активістів?

Весь актив практично знищений. Люди сидять у в’язницях. Журналісти не сидять, але переважно тому, що немає опозиційних журналістів, за деякими винятками. Guljan.org» що видається Гульжан Єргалієвою [в 2013 р. сайт переназвався на Nuradam.kz – Р.К]. Єргалієва (в журналістських колах її називають ГХ – Гульжан Хамітовна) видавала раніше газету «Свобода слова», зараз видає журнал «ADAM Bol» (каз. «людиною будь!»). «Республика». Але громадянському суспільству спиратися немає на кого. Лідери або сидять, як Владімір Козлов, або йдуть з політики. Казахське політичне поле як пустий степ.

Є окремі люди – я у нашому випадку. Ми в цьому Актюбинському регіоні [Актюбинськ – російська назва Актобе – Р.К.] з моїм чоловіком  постійно організовували різні опозиційні заходи, але тепер після нашого від’їзду там це робити нікому.

Тиждень.ua:: Які регіони більш опозиційні до влади Назарбаєва? Чи про це важко міркувати?

Чому ні. Приміром Алмати, котрий завжди був освіченим і відкритим, як колишня столиця. Там більшість і громадянських активістів і журналістів. Уральськ, сусідній із Актобе. Там дуже активні люди. Видається газета «Уральская неделя», на чолі з Лукпаном Ахмед’яровим («прославився» нещодавно «креативними» методами спонукати журналістів до роботи – вивіз в поле і залишив там на морозі – Ред.), його намагалися вбити. Уральці не бояться вийти на несанкціонований мітинг, приміром проти девальвації тенге, яка нещодавно обвалилася на 20% по відношенню до долара.На Лукпанові висить мільйонний позов, і він не може виїхати за кордон. Оплатити його він не може і не хоче, бо то якись чиновник відсудив у нього ті мільйони тенге.

Тиждень.ua:: В чому полягає той «екстремізм», за яким можуть закрити газету чи посадити редактора в тюрму?

Коли пишеш правду, то ти автоматично екстреміст і тебе можуть засудити за наклеп. Якщо є вольове рішення цю людину засадити, то її посадять. Ще в 2010 році, перед головуванням в ОБСЄ, Казахстан обіцяв зняти кримінальне переслідування за наклеп. Цього не зроблено до цього часу. Чиновники, коли їм з-за кордону натякають, коли ж мовляв ця декриміналізація відбудеться, то вони відповідають: «А ми за цією статтею журналістів не саджаємо!» Себто, не бачать сенсу в цьому. Проте мій випадок показує, що скорше за все я би вже сиділа в СІЗО, куди би мені чоловік носив передачі, а з дітьми може би дозволили час від часу бачитися.

Ми то вже це пройшли – чоловік відсидів рік і 9 місяців, за провокацію – нібито він побив людину. Я приїхала на місце із відеокамерою, - зняла все що відбувалося. І там видно, що ці «потерпілі» поліцейські, а також переодягнений у штатське співробітник поліції – вони усі в білому без жодних слідів, а мій чоловік весь побитий. Цей запис жоден суд не взяв до уваги, включно із Верховним. Тому ми зараз до Комітет з прав людини при ООН подали скаргу, вона там в черзі на розгляд.

Ми знаємо, що таке казахстанська пенітенціарна система, як там тиснуть на в’язнів через кримінальні авторитети. За час поки чоловік сидів у тюрмі, у нас народилася друга дитина… Тому я розуміла, наскільки реальним і які би наслідки потягло моє затримання.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Корупційні скандали не рідкість і для деяких країн-членів ЄС, особливо, для тих, хто приєднався до спільноти після тривалого перебування в орбіті СРСР.
    10 грудня, Ольга Ворожбит
  • Ліберали намагаються уникнути поразки, підтримуючи протекціонізм і посилення прикордонних режимів
    10 грудня, The Economist
  • Перший російський військовий, якого я побачила, був майже точною копією президента своєї держави. Невисокий, з типовою зовнішністю, усміхнений, але абсолютно холодний до всього, що не стосувалося безпосередньо його. Зовнішність прекрасно підійшла б для розвідника: типовий чоловік між 30 та 40 роками, швидше худорлявий, без виразних ознак ані в рисах обличчя, ані в мові.
    10 грудня, Вікторія Малишева
  • Чому влада зволікає з легалізацією видобутку бурштину
    10 грудня, Денис Казанський
  • Чи зможе Франсуа Фійон подолати Марін Ле Пен?
    9 грудня, The Economist
  • На яких засадах утворилася і функціонує «Воля народу»
    9 грудня, Денис Казанський
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено