Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
5 березня, 2014   ▪   Катерина Барабаш   ▪   Росія   ▪   Версія для друку

Погляд із футляра. Про таємну заздрість Росії до України

«Як же українці нас ненавидять!» – одна з улюблених тез росіянина. Уточнювальне запитання «звідки ви це взяли?» зазвичай веде або до розповіді про знайомого електрика із Львівської області, який, лагодячи дроти, кляв безруких москалів, або до щирого нерозуміння: «А що-о-о, ви хіба не бачите?».
Матеріал друкованого видання
№ 9 (329)
від 27 лютого, 2014
Погляд із футляра. Про таємну заздрість Росії до України

От чесно: не бачу. Я не чула прокльонів на адресу росіян із Майдану, не читала образливих слів на їхню адресу в українських ЗМІ, зокрема в україномовних, ба навіть численні інтернет-форуми на євромайданівські теми не заходяться плювати в бік Москви. Звісно, про окремі гарячі голови та брудні язики не йдеться (в сім’ї не без виродка), одначе погоду роблять не вони.
Зате мозок плавиться від гекалітрів зневаги, вихлюпнутих у бік України з Росії. Не хочу тут наводити приклади, але я їх чую, живу з ними, бо читаю форуми, Facebook і ЖЖ. Коли відчуття новизни притупляється, вмикаю ТБ. З усіх цих своїх джерел за дні Майдану я дізналася, що на ньому зібралися фашисти й бандерівці, щоб закидати камінням німби над головами вевешників та «Беркута», розвалити країну й тим самим показати де раки зимують ненависній Росії.

Ні-ні, звичайно ж, є чимало тих, хто співчуває Україні, розуміє її проблеми й не сприймає на віру кісєльовсько-соловьйовсько-курґінянську маячню. Зазвичай це люди розумової праці – жителі великих міст, що знають ціну слова на державних телеканалах. Зокрема, і представники мого оточення, це їм біль і кров Майдану не давали спати й радіти Олімпіаді. Але я знаю: вони становлять соту/тисячну/десятитисячну відсотка, котра вибивається з усього російського національного хору, що співає анафему Україні разом із її Майданом. І змінити загальну картину їм не до снаги.

Читайте також: Звіт комісара з прав людини Ради Європи щодо ситуації в Україні(повний текст)

Коли я читаю, чую, бачу розмови про те, що Майдан задумали з ненависті до росіян, мені стає страх як незручно за свою величезну, на одну сьому земного суходолу, батьківщину. Це ж як треба було постаратися, щоб, маючи в запасі такі надра, а в анамнезі таку культуру, скотитися до рівня комплексів старої діви, яка бурчить від усвідомлення власної нікчемності? Такі старі діви сиділи в радянські часи на лавочках край під’їздів (залишалися б там і нині, ось тільки лавочки прибрали) і проводжали заздрісними поглядами дівуль у сміливих спідницях. Ці дівулі дратували злісних тіток, певна річ, не відстанню від коліна до подолу спідниці, а своєю до них байдужістю.

Зараз Росія сидить на лавці і з недобрим подивом мружиться в бік Майдану. Так само косував герой чєховської «Людини у футлярі» на Варєньку, що мчала на велосипеді. Вона була молода й вільна від забобонів, і її дзвінкий сміх відгукувався в його тьмяній душі стуком цвяхів у віко труни його непохитних переконань. Бєліков знав, що так не можна, а Варєньці було чхати. Страждав від нерозділеності своїх переконань, але у глибині його єства зріла заздрість. Він так не вмів. Він хотів, хоч і не признавався в цьому жодній живій душі, навіть своїй, ось так, із вітерцем, мчати життєвими вибоїнами, залишаючи за спиною злостивців. Але не вмів. А брат Варєньки Міхаіл Саввіч, якому, до речі, Бєліков дорікав тим, що він ходить у вишиванці (sic!), тільки сміявся і при нагідно казав знайомим: «Ех, панове, як ви можете тут жити! Атмосфера у вас задушлива, погана».

Росія, як чєховський герой, теж не проти побути розкутою. А не вміє. І в глибині душі страшенно заздрить Україні. Щоб було не так сумно, навіть влаш­товує дискусії на тему «Чи можливий Майдан у РФ?». Але це так, щоб повтішатись і самим собі пояснити, чому неможливий. Ось і Держдума минулого тижня висловилася в тому дусі, що в Росії, мовляв, український сценарій нереальний. Віце-спікер парламенту Владімір Васільєв заявив: «У нас інший президент, і суспільство інше, і політичні сили інші»; він навіть сам не знає, наскільки правий.

Читайте також: Світ про окупацію Криму: пошук інструментів впливу на РФ, страх війни та фактологічні помилки

Того самого дня, коли Дума робила свої видатні заяви стосовно України («Що сталося в Україні? Люди, багато хто з яких незрозумілий і невідомий, навіть не політичні рухи, а якісь групи створили атмосферу страху способом підпалів, побиття, вбивств», – запевняв той-таки Васільєв), у Москві судили учасників «болотної» справи. Заходи безпеки було вжито безпрецедентні: на кожного учасника мітингу біля суду й пізніше – на Манежній площі – в середньому припало по автозаку. Щоправда, стояти порожняком тому транспорту ніхто не дав: людей крутили просто за недобрий погляд. Немов, програвши Україну, російська влада зганяла злість на своїх-таки громадянах. Та й далі зганятиме, тремтячи від образи, що норовистий сусід (отой самий, що «братній народ», «єдина культура», «Київ – матір міст руських») вважав за краще ціною майже сотні життів усе-таки заштовхати злодійську владу назад у її золоті унітази, не питаючись Росії.
Спецслужби перестарались: навіть подоби Майдану, бодай якогось Майданчика тут немає і не буде. Більшість ладна жити із психологією Бєлікова, ображаючись зі своїх футлярів на тих, у кого кишка не така тонка.

У дні Майдану я провела власний невеличкий експеримент: спробувала розпитати людей, що вони знають про Бандеру. «Антисеміт», – упевнено заявив приятель-єврей. «Фашист», – поморщившись, оголосила діваха на роботі. «З німцями співпрацював», «Ну як же, націоналіст відомий», «Та ну його взагалі, через нього тепер в Україні росіянам життя немає» і ще деякі варіанти, що приблизно повторюють попередні. А ще я запитувала, чому на Майдані фашисти. Посилалися на того ж таки Бандеру, іноді на такого собі Бендеру, плутаючи історичну особу, ймовірно, з Остапом Бендером. І зовсім уже мої респонденти не дали собі ради з відповіддю на запитання: «Який вигляд має український націоналіст і чим він заважає Росії?». Це виявився цікавий досвід: я з подивом з’ясувала, що мізки елементарно відмовляються думати. Причому навіть у тих, хто не дивиться російського ТБ, не читає державної преси і в принципі готовий дозволити Україні жити окремо. Власне, про держпресу й ДержТБ я навіть говоритиму. Окрім одного: незрозуміло, чому досі ніхто не подав до суду на Дмітрія Кісєльова і Владіміра Соловьйова за образливі звинувачення на адресу українців? Ах, ну так. У нас-бо свято, Олімпіада.

Читайте також: Бандера прийде. Російській окупації Криму сприяє масовий психоз його мешканців

Того дня, коли Майдан ховав загиблих, Сочі відзначало закриття Ігор – широко, багато, з кожної шпаринки знущально вишкірялися мільярди доларів, спущені в наш, російський, вітчизняний золотий унітаз.

У країні вирувало свято, на якому «братньому народу» місця не було. Адже він братній, доки довірливо схиляє нетямущу голову на наше плече. А якщо хвацький зробився, нарікай на себе, не брат ти нам.

У глибині душі кожна людина бажає бути хоч трішки, але героєм і кожен народ – вільним. Навіть російський. Ось тільки психологія раба не припускає свободи інших. «Я хочу бути вільним, але зробіть це якось тихо і щоб мені спати не заважали». Одначе для цього потрібно встати й іти. Хоч би на Манежну в день, коли кілька безвинних людей посадили тільки за те, що вони зіпсували настрій спецпризначенцям. Але йти неохота. Так не дістанься ж ти нікому, проклята свободо. Нам тебе хочеться, звичайно, але ти вже як-небудь сама.
А то як би чого не вийшло.


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Уміння викладати довго вважалося вродженим. Реформатори ж доводять, що найкращими вчителями стають, а не народжуються
    26 червня, The Economist
  • Історія «тіньового бізнесмена» сталінської доби
    26 червня, Валерій Примост
  • Найефективніше допомогу витрачають у бідних країнах з адекватним управлінням. Але вона до таких не потрапляє
    26 червня, The Economist
  • Зустрів днями колишнього колегу, з яким іще до війни разом працювали на складах мережі супермаркетів «Брусничка».
    26 червня, Станіслав Васін
  • «Це не популізм», — заявив Алессандро ді Баттіста з «Руху 5 зірок» (M5S), коли 5 червня з’явилися результати першого туру місцевих виборів в Італії. «Це не протест. Це хороша політика». Кандидат на посаду мера Рима від M5S Вірджинія Раджі набрала 35% голосів. Це найбільший прорив M5S після загальних виборів 2013-го, коли рух здобув чверть голосів.
    25 червня, The Economist
  • У розмові з Тижнем заступник генерального директора Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків з наукової роботи, мистецтвознавець Олена Живкова розповіла про тонку справу музейної атрибуції, яка розкриває секрети експонатів, про музейний аудит та особливості інвентаризації.
    25 червня, Ганна Трегуб
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено