Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
1 січня, 2014   ▪   Олександр Москалець   ▪   Найробі – Джибуті – Київ   ▪   Версія для друку

Небезпечні принади Кенії

У цій африканській країні треба постійно бути напоготові. Але вона того варта
Матеріал друкованого видання
№ 46 (314)
від 14 листопада, 2013
Небезпечні принади Кенії
Тетяна Давиденко
Фотогалерея: Кенія - дивовижна країна на екваторі (зображень: 20)

Туристи затримуються в Найробі, столиці Кенії, на день-два, не більше. Далі на них зазвичай чекають інші маршрути. Хтось вирушає до Момбаси, на узбережжя Індійського океану. Інші летять у край відважного племені масаїв (їхній пункт призначення – аеропорт «Масаї-Мара») або їдуть у глибинку на сафарі. І майже ніхто не наважується провести в Найробі цілий тиждень. Аби пізнати всю красу цього прекрасного і, що гріха таїти, дуже небезпечного міста, я вирішив пробути основний час саме тут. Адже вся екзотика, яку пропонують туристам на безмежних теренах Кенії, – це зазвичай купки спеціально вбраних і підготовлених місцевих жителів, які розігрують «вистави» перед приїжджими…

Культурні екскурсії

Перше, що відчуваєш, виходячи з літака, – вологе й тепле повітря, характерне для екваторіальних широт. Дизайн аеропорту специфічний: майже все навкруги жовтого кольору. Попри застереження щодо обов’язковості щеплення від жовтої лихоманки, ніхто не попросив мене пред’явити відповідний сертифікат. Поки я роздумував, як краще дістатися до готелю, близько 20 таксистів запропонували свої послуги. Закінчилося тим, що найняв водія-суданця, збивши астрономічну ціну, запропоновану ним, бо заздалегідь знав про тутешні тарифи.

Читайте також: Африканський вирій

Знайомство з Найробі варто розпочати з Національного музею – одного з головних визначних місць столиці. Вхід туди в перерахунку на гривні коштує приблизно 82 грн (без окремих екскурсій). Дорогою до цього культурного закладу можна побачити розкішний сквер, у центрі якого височіє посірілий пам’ятник англійській королеві Вікторії з відбитим носом, установлений у 1904 році. Далі – кілька кіосків із сувенірами, де численні торгівці пропонують кустарні браслети за знову-таки фантастичною ціною, яку, належно поторгувавшись, можна збити вдесятеро.

Діставшись до музею, запитую охоронницю у військовій формі: «Де тут каса?» Вона вказує і нестримно регоче, показуючи бездоганно білі зуби. За хвилину заходжу до приміщення, завбачливо відмовившись від гіда. У залах я абсолютно один… Де ж ті тисячі туристів, які щодня прибувають до аеропорту Найробі? Відповідь проста: вони рухаються за заздалегідь розробленими й оплаченими маршрутами, зовсім не намагаючись відкрити для себе столицю Кенії. А даремно!

Повертаючись із музею і крокуючи проспектом Мої, відчуваю, як мене тусає ліктем перехожий. Він перепрошує і називає своє ім’я. Це Джакоб із Хараре, столиці Зімбабве. На ньому бездоганний костюм, сорочка з вишуканими запонками. Каже, що він політик, цікавиться українською системою освіти. Запрошує до найближчої кав’ярні на філіжанку кави й розповідає про численних емігрантів – своїх земляків, які виїжджають до сусідньої із Зімбабве гостинної Ботсвани. Просить пожертвувати яку-небудь суму на їхню користь. І раптом трапляється немислиме: до нас підсідають двоє, представляються охороною і виводять Джакоба (мені повідомляють, що він небезпечний злочинець). Далі досить агресивно просять... показати всю готівку, яку маю при собі. Мовляв, хочуть переконатися, що купюри не фальшиві. У Найробі ви зустрінете скільки завгодно способів шантажу іноземців. Укот­ре розчарувавшись, я рішуче прощаюсь і йду звідти, заплативши не лише за свою каву з молоком, а й п’ять гривень (як на наші гроші) за чай Джакоба.

Загалом у цій країні треба постійно бути напоготові. Вештатися вночі вулицями Найробі – це безумство, яке межує із самогубством. Не минуло й двох днів, як мене ввечері до нитки обібрали біля самого готелю. Причому викликана поліція навіть не подумала приїхати.

Читайте також: Обмежені ресурси: до 2030 року половина людства зіткнеться з нестачею води та сільськогосподарських земель

Хоча вдень тут таки можна влаштовувати самостійні культурні екскурсії, приміром, до так званого Національного архіву, що міститься в самому центрі, біля пам’ятника Тому Мбої. Це політичний діяч перших років незалежності. Монумент на його честь оточений статуями екзотичних птахів і квітів. А ім’ям першого президента держави Джомо Кеньятти названий столичний аеропорт. У Національному архіві можна побачити автентичні предмети побуту різних племен Кенії, а також експозиції, присвячені багатьом країнам Африки, включно з Мадагаскаром. Частина другого поверху віддана філателії держав континенту.

Ще одна з не звіданих більшістю туристів визначних пам’яток столиці Кенії – безкоштовний парк Угуру на південному заході міста. У ньому є велике озеро, багато птахів, коней і верблюдів, які походжають доріжками просто поруч із вами. На кожному кроці морозиво, напої, катамарани напрокат. Навколо натовпи людей, усі вони місцеві. Лише в одному затишному куточку я помітив оголену білошкіру панянку, яка розляглася на газоні під екваторіальним сонцем.

Кулінарні особливості

Національна страва кенійців – кучумбарі. Це надзвичайно гострий соус зеленого кольору. Його подають у невеликих пакетиках, порція коштує дуже дешево (в українському еквіваленті 50 к.). Якщо замовити кучумбарі в точках громадського харчування, у вас неодмінно запитають: «Скільки?» Якось я попросив аж п’ять порцій – це максимум навіть для африканця. Побачивши клієнта з Європи, дівчина-офіціантка щиро здивувалась і роздивилася мене уважніше. Непідготовленому європейцю варто побоюватися цього делікатесу: від єдиної порції може стати погано. З місцевої кухні запам’яталися ще бгаджа (особливий вид картоплі-фрі, нарізаної кружечками) й самоса (трикутники з начинкою із м’яса та зелені, запечені в тісті). Поважають тут і кенійський чай, його завжди п’ють із молоком. А пакет знаменитої місцевої кави я навіть привіз до Києва як сувенір. Серед місцевих наїдків доволі популярним є коріння аро, подібне на несмачний буряк білого кольору. Їдять тут і каші з багатьох загадкових злаків (чи бобових?), що нагадують велику сочевицю. Їх можна купити в будь-якому супермаркеті.

Головне тутешнє пиво – слабкий світлий напій – називається «Таскер» (англійською це означає «дикий кабан-сікач», хоча на етикетці зображений слон). У Кенії та сусідній Уганді його випускають уже понад 90 років. А папая, яку тут продають, чомусь імпортується з Гаваїв. У закладах громадського харчування їдять двома зубочистками, використовуючи їх як китайські палички. Насититися можна за долар.

Гроші

Грошова одиниця Кенії – кенійський шилінг – зараз приблизно дорівнює одній гривні. Зрозуміло, в цій країні варто обмінювати на місцеву валюту лише американські долари (не євро). Це можна робити навіть у зоні прибуття аеропорту Найробі: ви не програєте. А дальші розрахунки й поготів видадуться простими, адже все доведеться рахувати «один до одного», немовби в гривнях.

Транспорт

У Найробі це майже виключно маршрутки, що курсують до віддалених районів міста, й міжміські автобуси. Їх кінцеві зупинки можна знайти мало не в кожному кварталі центру столиці, а ціни будуть не вищими за київські. Що ж до залізниці, то вона вам навряд чи знадобиться. Адже на сьогодні з Найробі курсують лише потяги до Момбаси та електрички до приміської платформи Сіокімау. Решту потягів скасовано.


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено