Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
15 вересня, 2013   ▪   Олег Дорожовець   ▪   Версія для друку

Хронотоп Брюгге

Тиждень побував у місті, де не діють звичні закони часу
Матеріал друкованого видання
№ 36 (304)
від 5 вересня, 2013
Хронотоп Брюгге

Якщо пишно-сірий Брюссель нагадує діловий костюм типового євробюрократа, то Брюгге – це натуральний кежуал. В ансамблі найгарнішого бельгійського міс­­та домінують кольори пожухлої черепиці й нетинькованої цегли. Утім, будь-яке порівняння кульгає. Порівнювати Брюссель і Брюгге теж, мабуть, не до кінця коректно. Все одно що Голіафа й Давида. У столиці Бельгії є ажурна Гран-плас і помпезний Євроквартал, лискучий Атоміум і анекдотичний «Маннекен піс». Тобто розтиражовані туристичною індустрією об’єкти, які лег­­ко ідентифікуються, а тому розчаровують. У Брюгге немає нічого подібного. Будь-яка тутешня пам’ятка, вирвана з контексту, блякне, як морський крем’ях на суходолі. Це місто хапає за барки своєю цілісністю, атмосферою, де звичні закони часу не діють. Складається враження, що його на кілька століть поклали в камеру схову, а зараз вийняли на радість туристам і місцевому малому бізнесу, який процвітає за рахунок приїжджих.

Вичищене середньовіччя

Наприкінці ХІХ століття європейським бестселером став роман Жоржа Роденбаха «Мертве Брюгге», який моментально зробив місто в рази відомішим. Через сто з гаком років його популяризації не менше прислужилася кримінальна драма Мартіна МакДонага «Залягти на дно у Брюгге». У творінь обох митців є виразна спільна риса: вони наскрізь уражені депресією, до того ж невиліковно. І що симптоматично, й Роденбах і МакДонаг її джерелом вважають власне Брюгге. Даремно. Буває, місто настроює на меланхолійний лад, особливо надвечір, але в смур аж ніяк не вганяє. Саме в сутінках у спорожнілих закапелках середньовічний дух Брюгге вчувається особливо гостро, аж пряно.

Читайте також: Як живе нетуристичний Лондон

А в денному світлі місто бачиться бадьорим, інколи аж занадто акуратним. Історичним артефактам місцями бракує мо­ху, павутиння й пилу віків. До Брюгге міцно прилипло заяложене наймення «Північна Венеція». Каналів тут справді вдосталь (фото 5), але от характерною венеційською обшарпаністю й не пахне. Усе підлатано, підфарбовано, наглянцьовано. Милі дво-, триповерхові котеджики, з ґаночками, фіраночками, фальбаночками, стоять рядами, як браві олов’яні солдатики на плацу (фото 2). Можна видертися на центральну вежу Брюгге – Бельфорт (триста з лиш­­­­ком сходинок угору) і уявити на хвилину, що саме ти командуєш цим парадом, а черепична армія віддає тобі честь (фото 1). Або ж дійти до східної околиці старого міста, де на земляному валу дислокується ціла ескадрилья вітряних млинів (такий собі рустикальний фламандський пейзаж). Із-під їх пропелерів центр Брюгге – теж як на долоні.
Звідси на власні очі видно, що його не спаскудив жоден модерновий бізнес-центр, банк чи супермаркет, та і взагалі будь-який новобуд. Навіть білбордів немає. Єдиний виняток зробили для зведеного у новаторському стилі театрально-концертного комплексу, який згори нагадує рудий БТР, що припаркувався з самого краєчку історичної частини так, ніби готовий у разі потреби миттю чкурнути за її межу.
.
Бельгійський Ґрааль

Хоч Брюгге й за настроєм, і за гамою – радше осіннє місто, але не гіршою порою року для його відвідин є пізня весна. Тоді воно набуває ще й легкого ідилічного відтінку, як на найкращих іконах фламандців. Кругом білі лебеді (фото 6), білі нарциси, а якщо вдало підгадати час, то можна застати ще й Ходу зі Святою Кров’ю.

Читайте також: Казкові замки Баварії

Відбувається вона щороку в де­нь Вознесіння Господнього. І тут уже мешканці Брюгге не відмовляють собі в пишноті дійства. Понад 600 років у місті діє спеціальне братство, яке займається організацією церемонії, об’єд­­нуючи у своєму складі 30 найпочесніших городян. Його символом є білий пелікан, який розклював собі груди, щоб напоїти кров’ю зголоднілих пташенят. Костюмована процесія може тривати кілька годин, із показом біблійних та історичних сценок, але традиційно завершує її кінний воїн-хрестоно­­сець, що везе вулицями капсулу з кров’ю Христа.

Свою головну релігійну реліквію Брюгге здобуло у ХІІ столітті, за тих благословенних часів, коли воно було найзаможнішим містом на землях сучасної Бельгії. В епоху Хрестових походів це вважали звичною справою – умкнути з Єрусалима якусь святиню і як сувенір привезти землякам. Так, Теодор Ельзаський, граф Фландрський, допровадив додому посудину з краплями Крові Господньої. Для зберігання трофея у Брюгге збудували окрему базиліку: во­на притулилася в закутку Ратушної площі – відразу й не помітиш. Орієнтуйтеся на вишкірених кам’яних левів, що охороняють вхід (фото 3).

«Десять виноградників»

Не певен, чи дозрівав колись у Брюгге виноград, але саме таку поетичну назву має місцевий бегінаж. Цей заклад – щось середнє між жіночим монастирем і комуною. Як явище орден бегінок виник у ті ж таки часи Хрестових походів, коли чоловіки масово гинули в далеких краях чи в кращому разі роками перебували поза домом. Аби вдовам та самотнім дружинам не лізли в голову дурниці, один із фламандських священиків запропонував ідею: організувати спеціальні громади, де жіноцтво присвячувало б себе молитвам та різним корисним справам, наприклад плетінню мережив, якими славляться ці краї (фото 7).

Ініціатива прижилася в багатьох країнах Європи, але наймасовіше – на територіях сучасних Нідерландів і Бельгії. Зрештою, для багатьох жінок переселення до бегінажу ставало й порятунком від злигоднів після втрати годувальника. Утримувалися та­кі заклади за рахунок меценатів чи й міської скарбниці. Уклад життя в них був близький до монастирського, але прийма­­ти постриг нікого не зобов’я­­зували. Жінка могла за бажанням покинути спільноту, вийти вдруге заміж чи возз’єднатися зі своїм-таки чоловіком, який повернувся з війни. Споруджували бегінаж за принципом «міста в місті»: по суті, це жменька оточених зусібіч муром дрібненьких будиночків, розрахованих на проживання двох-трьох (не більше) осіб.

Ще одна місцева «річ у собі» – шпиталь Св. Яна. Це ще один зразок середньовічної взаємодопомоги, всупереч узвичаєній думці, що в ті часи світ був далекий від постулатів гуманізму. Цей заклад заснували сестри-августинки, аби лікувати немічних і прочан. За легендою, одним із його пацієнтів був такий собі Ганс Мемлінг, котрого черниці зцілили від ран. А він відплатив своєю творчістю. Мемлінг – мистецький геній міста Брюгге. Так само, як Антверпен – Рубенса, Гент – ван Ейка, Брюгге має Мемлінга. У шпиталі Св. Яна зберігаються лише п’ять робіт художника, але кож­­на є шедевром. Пронизлива смиренність, – мабуть, найкоротша характеристика стилю цього мит­­ця. Згідно зі ще одною легендою, під час наполеонівських війн августинки навіть вдалися до колективного гріха, збрехав­­ши французьким комісарам, ніби жодних творів майстра у них у шпиталі нема. Допустити вивезення їх із Брюгге вони вважали значно тяжчою провиною.

Читайте також: Париж на берегах Одри

 

 


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Багато блогерів та журналістів вже не раз робили аналіз справ «молодих, але невизнаних» республік. Хтось перевіряв бюджети, дехто слідкував за темпами виробництва на окупованих територіях. Інших цікавив політичний бомонд Донецьку чи Луганську.
    28 червня, Павло Василів
  • Чи варто змінювати Конституцію, порушуючи її, і чому нинішні інновації не доведуть до добра? Колишній генпрокурор, суддя КСУ у відставці Віктор Шишкін на прохання Тижня проаналізував новітній конституційний процес в Україні
    28 червня, Роман Малко
  • Чимало проблем, пов’язаних з українським Основним Законом, стали результатом спроб вибудувати його на ґрунті радянської конституційної спадщини, яка не відповідає новим реаліям
    27 червня, Олександр Крамар
  • Африка — це не тільки величезний материк, а й острови довкола нього. Занзібар, як і решта Чорного континенту, є результатом перетину різних культур, торговельних шляхів і цивілізацій
    26 червня, Ростислав Панічев
  • Президент Обама та віце-президент Байден заявили, що «поважають вибір британців». Однак медіа, що не скуті законами дипломатії, нещадно критикують Brexit
    26 червня, Віталій Рибак
  • Уміння викладати довго вважалося вродженим. Реформатори ж доводять, що найкращими вчителями стають, а не народжуються
    26 червня, The Economist
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено