Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
26 серпня, 2013   ▪   Ігор Тимоць   ▪   Версія для друку

Село для риб

Затоплена Бакота зберігає історичні таємниці
Матеріал друкованого видання
№ 33 (301)
від 15 серпня, 2013
Село для риб
автора

Якщо мандрувати Буковиною та Поділлям, петляти між «чудесами України» – Хотином і Кам’янцем-Подільським, то неодмінним пунктом у такій подорожі буде національний парк «Подільські Товтри». Цей заповідник на березі Дністра через свою унікальність потрапив до списку «семи природних чудес України». Тут тісно переплелися неповторна природа й історичні пам’ятки.

Примусово виселені

Однією з найбільш магнетичних точок у Товтрах стала Бáкота. Точніше місце на березі дністровського водосховища, біля якого до 1981 року стояло це село разом із кількома сусідніми. Тутешні люди й досі з ностальгією згадують свої садиби та череш­нево-яблуневі сади, залишки яких тепер можуть рясніти хіба що рибою. Покоління, що пам’ятають будівництво ГЕС, через котре ця місцина опинилася під водою, розповідають, як селян змушували руйнувати власні домівки, рубати фруктові дерева. Замість тих, хто відмовлявся, це робили ув’язнені. Інші, засуджені за тяжчі злочини, розкопували цвинтарі, щоб перепоховати померлих.

Нині тут панує природа. Вона й притягує сюди людей. Впродовж літа над вапняковими горбами Товтр гуляють сильні вітри, а за кількасот метрів унизу, на березі широкого, наче море, Дністра, в тихих безвітряних гаванях водосховища, ставлять намети численні туристи, відпочивальники катаються на катерах, човнах і вітрильниках, ґаздують рибалки та браконьєри.

Перші літописні дані про Бакоту стосуються 1024 року. У XIII столітті вона стала столицею Дністровського Пониз­­зя, яке входило до Галицько-Во­лин­­ського князівства. Тоді міс­­то займало 10 га і в ньому жило 2,5 тис. осіб. Найдавніша згадка в манускрипті про скельний чоловічий монастир – 1362-го. Засновником обителі був старець Антоній, який заклав і Ки­­єво-Печерську лавру. У 1255-му місто захопили монголи. За легендою, монахи й жителі сховались у лабіринті печер. Загарбники пропонували вийти, здатися, зректися віри, але, не досягнувши успіху, чи то засипали вхід каменями, чи розпалили при ньому багаття й таким чином живцем поховали бакотян. У 1258-му ординці спалили місцевий замок. 1431-го Бакота стає прикордонною територією між Польщею і Литвою. Того-таки року її жителі влаштовують повстання, виганяють магнатів і проголошують незалежність. Через три роки польські війська жорстоко придушують бунт, карають його керівників, палять будинки і знову ж таки замок, розганяють населення. Після цього Бакота занепала й назавжди перестала бути містом. У наступні століття життя плинуло тут спокійно. Від 1918 до 1939-го це було прикордонне село. Уздовж Дністра звели двометровий мур, а по той бік річки, де зараз Чернівецька область, починалася вже «ворожа» Румунія. Остаточно храм біля монастиря зруйнували, а монахів розігнали на початку 1960-х. А ще через 20 років усіх виселили й місцевість затопили. 1996-го обвал скелі знищив основну масу печер і усипальницю з розписами та фресками XI–XIII століть.

Келії та ганчірки

Перше, що бачиш, діставшись водосховища, – це «фотогенічна» панорама Дністра. Кіль­­ка мільйонів років тому ці горби правильної геометричної форми (наче величезні рукотворні піраміди) були берегами моря. Водорості й молюски з часом перетворилися на вапнякові гряди, що здіймаються зараз над гладінню води приблизно на 400 м.

Далі можна спуститися стежкою до залишків келій давнього скельного монастиря, який діяв іще з руських часів. Вірні часто їдуть до Бакоти відвідати те, що від нього зосталося. Тепер це кілька кімнаток-печер у вапняковій породі, обставлених іконами, свічками й лампадками. Тут немає ченців та ігуменів, лише групи вірян та зацікавлені пам’яткою туристи.

Ялта над Дністром

Проминувши келії і спустившись стежкою далі, можна вийти до пляжу – ідеального місця для намету. Клімат у Бакоті теплий, м’який. Науковці кажуть, що кількість тепла на квадратний метр тут майже така, як у Ялті. Вітру практично немає, комарів біля води теж. Заплативши 100 грн за годину можна покататися на вітрильнику. А ще курсують приватні яхти й човни, у небі іноді літають параплани. Через «мистецькі» краєвиди це місце люблять художники. Рибалки кажуть, що у вигнутому підковою «бакотському морі», яке охоплює майже 1600 га і має глибину до 50 м, багато риби. Попри те, що це заповідник і ловити її заборонено, жодного охоронця я не зустрів, як і тих, хто би збирав плату за вхід, про що попереджають рекламні щити.

Вода тепла й чиста. Прекрасне місце, щоб поплавати. Течія (через вигин річки) практично відсутня. Під ногами – галька, по якій можна гуляти. Неподалік, іще від часу, коли тут було село, залишилося багато диких черешень. За кількадесят метрів уплав річкою – на березі невелика дерев’яна хата. Там живе сім’я з дитиною. Подружжя розповідає, що продало квартиру в Києві й переселилося сюди, закохавшись у мальовничість тутешньої природи.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Латвія з-поміж трьох країн Балтії має чи не найбільше зв’язків із Росією, через які остання може шукати канали впливу. Утім, ситуація поступово змінюється
    3 грудня, Ольга Ворожбит
  • Відкриттям екзопланет уже нікого не здивуєш. Наступний крок — спробувати їх зняти
    3 грудня, The Economist
  • Одним із місць відпочинку та дозвілля для луганчан до війни була мережа гіпермаркетів «Епіцентр». Хтось планував там ремонти, хтось шукав подарунки, а хтось просто релаксував: повільно пересувався від відділу до відділу, спираючись на візок. Там справді можна було вбити день і нічого не купити. Просто дивитися, тримати в руках, а потім залишати при собі обраний товар так, ніби він на якийсь час ставав власністю.
    3 грудня, Вікторія Малишева
  • У Литві не говорять про м’яку силу Росії, говорять про пропаганду
    2 грудня, Костянтин Амелюшкін
  • Я дуже люблю свій Бахмут: він теплий та привітний, чистий, сучасний та по-провінційному компактний. У ньому дуже багато квітів і дитячих майданчиків, а влітку повітря стає тягучим, наче липовий мед… Але це дивне місто. Ніби приречене балансувати між тим і цим: у міжчассі, у просторі, між новим і старим, своїм і чужим.
    2 грудня, Єлизавета Гончарова
  • Тіньова економіка об’єднує неймовірно велику кількість і різноманітність видів діяльності
    2 грудня, Любомир Шавалюк
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено