Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика

Експедиція по нектар безсмертя

Кумбха-Мела – найграндіозніше релігійне свято планети, яке відбувається раз на 12 років неподалік священного індійського міста Аллахабада
Матеріал друкованого видання
№ 29 (297)
від 18 липня, 2013
Експедиція по нектар безсмертя

Цього року святкування відвідало понад 100 млн осіб. Тобто кожен 70-й житель планети. Фестиваль став наймасштабнішим задокументованим збором прочан в одному місці за всю історію людства.
Тут бачиш, що таке реальна віра, справжнє релігійне знання і які сили вони дають: безліч людей, іноді зовсім бідних і немічних, тижнями йдуть сюди за сотні й тисячі кілометрів, щоб долучитися до сакрального. Розум, вихований у атеїстично-агностичних і скептичних традиціях, безсило замовкає і від шоку нишкне. Релігія перемагає, змітає всі перешкоди – ніщо інше на Землі не може зібрати стільки люду. Вражає толерантність індусів: тут зібралися сотні дуже різних (часто протилежних доктринально) конфесій, які досить непогано співіснують у жахливих, на наш погляд, умовах і за весь час фестивалю ні­яких конфліктів на ґрунті віри між їхніми послідовниками не було.

«Чудеса» релігій

Українська експедиція в межах практики мандрівного релігіє­знавства проекту АХАМОТ готувалася давно і тривала місяць. За цей час ми зіткнулися з тим, що можна назвати «чудесами» індійських релігій: деякі йоги давали закопувати себе в землю на кілька діб, щоб показати владу духу над тілом, були такі, хто їв розпечені вуглини, один йогін по шість годин щодня хитався над вогнищем, сидячи на гойдалці, з якої стирчали цвяхи. Деякі садху тримають руку постійно піднятою, щоб пам’ятати щосекунди про Бога, є садху-париваджаки, які ніколи не говорять і, йдучи, калатають у маленькі дзвіночки; зрідка трап­ляються калешварі, монахи, які ніколи не сідають і не лягають (кажуть, така аскеза дає особливі духовні плоди і здіб­ності). Статус садху, ченця, який живе при храмі й часто мандрує, в індійському суспільстві дуже високий. Ушановувати гуру – обов’язок кожного – від останнього шудри до парламентаріїв і прем’єр-міністра (всі публічні персони Індії – актори, політики, громадські діячі – зобов’язані, хочуть вони того насправді чи ні, «засвітитися» на Кумбха-Мелі); виконанням волі гуру можна пояснити будь-який найдивніший вчинок. Ще один цікавий штрих до статусу садху: святі мають привілей безкош­товного подорожування потягами індійської залізниці. Парадокс, якому важко співіснувати з нашим уявленням про те, чим є і чим не є релігія, – більшість садху курять коноплі. Мотивація суто релігійна. Це багатотисячолітня традиція мандрівних монахів, яку ніхто й не думає скасовувати: жодному полісменові країни навіть не спаде на думку підійти до баби, який розкурює свого чилума (спеціальне пристосування у вигляді трубки) і спробувати поборотися з порушенням закону. Понад те, якщо садху запропонує полісменові долучитися, останній сприйме запрошення як велику честь і благословення.

Читайте також: Святі й містики Ченнаї

Іноземців на Кумбха-Мелу приїхало десятки, у пікові моменти – сотні, тисячі, але вони губляться серед мільйонів гінду. Дехто потрапляє сюди лише на день-два, не усвідомлюючи, куди навідався, що призводить до стресу: щоб розум зміг бодай мінімально втиснути Кумбха-Мелу в свої рамки, потрібно готуватися місяцями і їхати сюди від самого початку, бажано на весь час дійства чи бодай на два-три тижні. Утім, дуже мало хто витримує тут навіть один: індійські шум і аскетичність побуту до вподоби не всім. Характерна відмінність цього фестивалю від будь-якого західного – повна відсутність алкоголю, а відповідно й пов’язаних із його вживанням проблем.

Українців тут безліч: сотні співвітчизників відвідали табір Пайлот-баби, гуру з неодно­значною репутацією, який активно залучає послідовників у країнах СНД.

Санітарна безпека

Під час Кумбха-Мели дехто самовіддано намагався чистити Гангу – священну для індусів річку, яка нині перебуває в катастрофічному стані, – міста й заводи впродовж майже всієї течії бездумно скидають туди відходи. Але зусилля цих одиниць танули в масовому забрудненні й байдужому ставленні до дов­кілля, які парадоксально поєднуються із силою віри індусів у сакральність: попри те що забруднення води у 50 разів перевищує індійські бактеріологічні норми (годі й казати про європейські), місцеві жителі й далі купаються в ній і п’ють її, адже вода Ганги, особливо у час Мели, священна.

Інфраструктура 55-денного фестивалю заслуговує на окрему увагу. Скупчення мільйонів людей у таких кліматичних умовах – це завжди високий ризик поширення епідемій, особливо з огляду на специфіку особистої гігієни індусів і той факт, що в усіх таборах їжу беруть руками, сидячи на землі. Організатори намагаються дотриматися санбезпеки старими методами – хлор і ДДТ розсипають скрізь, просто під ноги пілігримам, у місцях харчування та продажу продуктів. Туалетні «зручності» – це обтягнені тканиною з боків латрини; трапляються й не обтягнені. Сміття, як заведено в Індії, не вивозять, а складають у величезні купи за парканами.

Інфраструктура фестивалю сяк-так тримається впродовж чотирьох-п’яти тижнів, але на час піку дійства остаточно не витримує, бо ж і не розрахована на міцність: якщо вже хтось їде на Мелу, має бути готовий до всього й повністю брати на себе відповідальність за своє тіло і здоров’я.

Аскетичність прочан шокує: багато хто приходить сюди з дітьми, дехто з тваринами – козами чи коровами. Живуть у наметах; ті, хто навідується в останні дні, ані тентів, ані вогню не мають і ночують на узбіччях широчезних доріг гігантського табору. Але, хоч як це дивно, все відбувається мирно: пілігрими не нарікають на мінімалістичні умови і влягаються спати, стелячи клейонки на мокрий від нічного туману пісок, адже чого вартий увесь цей минущий побутовий дискомфорт порівняно з духовними благами від участі в унікальній події.

Священне купання

Фіналом Кумбха-Мели стало «королівське омовіння» на новий місяць Мауні-Амавасья – за день у водах Сангаму скупалося понад 30 млн осіб. Від самого ранку на широчезних вулицях наметового мегаполіса – неймовірні натовпи (тільки цього дня ми зрозуміли, навіщо організатори зробили такі вільні проходи) – ледь вдається проштовхатись; у місцях, де скупчується найбільше людей, долання кількох метрів простору може зайняти з півгодини. Ще до світанку почали формуватися процесії – колони садху різних орденів, які рухаються у відгороджених поліцією проходах серед океану прочан. Це день бáбів – вони благословляють прочан із дахів машин, тракторів, колісниць, кілька навіть зі слонів, попри офіційну заборону цих тварин на фестивалі. З мечами, шаблями, списами й тризубами ідуть голі, обмазані священним попелом дредаті нага-баби – монахи бойових орденів (чимось віддалено схожі на хрестоносців), які традиційно захищали індійські релігії від мусульман, каравани прочан – від грабіжників і подеколи рубалися між собою. Наги досі мають грізний вигляд, однак тиск глобалізації помітний і в їхньому середовищі. Провокативна зовнішність і досить девіантна поведінка нага-бабів притягує в їхні табори чимало іноземців, які несуть із собою найрізноманітніші спокуси. «Бойові ордени» швидко комерціалізуються і радо запрошують фотографувати їх за «бакшиш» – іноді здається, що їхні табори – це величезні машини для спустошення гаманців шокованих фотографів-іноземців.

Але Мауні Амавасья – особливий день, коли все «земне» змітається осторонь неймовірним духовним поривом, згорає в сяйві незримого, але добре відчутного світла. Бути тут, серед мільйонів людей, які душами неначе зливаються в єдиний організм у релігійному екстазі, попри штовханину та наступання на ноги, – неймовірна насолода: немов долучаєшся до хвиль незрозумілого блаженства, яке ллється звідусіль і яке переживають усі довкола. Хоч як дивно, це відчуття, незважаючи на кількагодинний шлях серед спеки до Сангаму, все наростає і наростає й сягає кульмінації в момент священного купання.
Індія є Індія: увечері вже здавалося, ніби цей найбільш напружений для організаторів день закінчився мирно й благісно, але сталося інакше: наша подруга із Франції, яка, попри всі застереження, спробувала вибратися з вокзалу Аллахабада саме цієї доби, опівночі перелякано зателефонувала, прохаючи хоч якихось порад. На її очах поліцай убив палицею жінку: стражі порядку не змогли стримати натиску сотень тисяч і почали товкти людей, що спровокувало хаос, паніку, падіння пішохідного моста й товчію, через що загинули кількадесят прочан, переважно жінок, і як мінімум одна дитина.

Індійські релігії одноголосно твердять, що померти під час Мели – велике благо. Не знаю, чи віра в це якось допомог­ла людям, чиї родичі загинули на вокзалі, але в чернечому середовищі ця максима спрацьовує: багато старих немічних садху з останніх сил приходять сюди, щоб «залишити тіло» саме на берегах священного Сангаму.

«Королівське омовіння» стало перевіркою для всіх: дивно, що стільки людей цілком мирно й організовано долучилися до дивовижного таїнства. Водночас традиційна безтурботність і байдужість індійської бюрократії призвела до страшної трагедії на вокзалі Аллахабада. Так виявляється один із парадоксів індійських релігій, які неймовірним чином поєднують брудну політику і гроші, безкорисну допомогу й чисте служіння на благо людства та інших живих істот.

Для людини «не в темі» все це бачиться цілковитим божевіллям, із якого хочеться якнайшвидше втекти. Мабуть, щоб по-справжньому зрозуміти, що таке Кумбха-Мела, потрібно народитись у наступному житті гінду, і тоді вона стане нектаром блаженства. Але навіть зовнішніх спостерігачів та гостей святкування участь у ньому захоплює, надихає на творчість, рух уперед, долання будь-яких меж.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Святошинський районний суд продовжує розглядати провадження щодо п’яти колишніх працівників «Беркуту». На черзі – велика балістична експертиза.
    27 вересня, Станіслав Козлюк
  • Перші в історії праймеріз партії Республікаців з великою долею ймовріності визначать майбутнє Франції на найближчі п’ять років.
    27 вересня, Алла Лазарева
  • 26-го вересня ввечері відбувся перший раунд теледебатів між кандидатами у президенти США Гілларі Клінтон та Дональдом Трампом. Перемогу у них медіа однозначно віддали кандидатці від демократичної партії, однак кандидат від республіканців теж знайшов слабкі сторони своєї суперниці.
    27 вересня,
  • Полтавська область справедливо вважається одним із локомотивів української економіки. Якщо вже й сперечатися про те, хто «годує країну», то Полтавщина серед регіонів завжди буде в перших рядах.
    27 вересня, Денис Казанський
  • Минулого тижня світові ЗМІ писали про передачу Україні права проводити фінал Ліги чемпіонів, мододих українських політиків та спростовували чутки про польських військових на Донбасі
    26 вересня, Ольга Ворожбит
  • Воно не прийме тебе, поки не полюбиш його першим, поки не звикнеш до його характеру, до його камерності й непоказного аристократизму. Замешкати тут — означає зголоситися на те, щоби про тебе тут усі все знали і ти так само все про всіх знав, прийняти неписане правило, що, зрештою, у людей не може бути аж надто багато секретів.
    26 вересня, Ярослава Тимощук
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено