Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи

Експедиція по нектар безсмертя

Кумбха-Мела – найграндіозніше релігійне свято планети, яке відбувається раз на 12 років неподалік священного індійського міста Аллахабада
Матеріал друкованого видання
№ 29 (297)
від 18 липня, 2013
Експедиція по нектар безсмертя

Цього року святкування відвідало понад 100 млн осіб. Тобто кожен 70-й житель планети. Фестиваль став наймасштабнішим задокументованим збором прочан в одному місці за всю історію людства.
Тут бачиш, що таке реальна віра, справжнє релігійне знання і які сили вони дають: безліч людей, іноді зовсім бідних і немічних, тижнями йдуть сюди за сотні й тисячі кілометрів, щоб долучитися до сакрального. Розум, вихований у атеїстично-агностичних і скептичних традиціях, безсило замовкає і від шоку нишкне. Релігія перемагає, змітає всі перешкоди – ніщо інше на Землі не може зібрати стільки люду. Вражає толерантність індусів: тут зібралися сотні дуже різних (часто протилежних доктринально) конфесій, які досить непогано співіснують у жахливих, на наш погляд, умовах і за весь час фестивалю ні­яких конфліктів на ґрунті віри між їхніми послідовниками не було.

«Чудеса» релігій

Українська експедиція в межах практики мандрівного релігіє­знавства проекту АХАМОТ готувалася давно і тривала місяць. За цей час ми зіткнулися з тим, що можна назвати «чудесами» індійських релігій: деякі йоги давали закопувати себе в землю на кілька діб, щоб показати владу духу над тілом, були такі, хто їв розпечені вуглини, один йогін по шість годин щодня хитався над вогнищем, сидячи на гойдалці, з якої стирчали цвяхи. Деякі садху тримають руку постійно піднятою, щоб пам’ятати щосекунди про Бога, є садху-париваджаки, які ніколи не говорять і, йдучи, калатають у маленькі дзвіночки; зрідка трап­ляються калешварі, монахи, які ніколи не сідають і не лягають (кажуть, така аскеза дає особливі духовні плоди і здіб­ності). Статус садху, ченця, який живе при храмі й часто мандрує, в індійському суспільстві дуже високий. Ушановувати гуру – обов’язок кожного – від останнього шудри до парламентаріїв і прем’єр-міністра (всі публічні персони Індії – актори, політики, громадські діячі – зобов’язані, хочуть вони того насправді чи ні, «засвітитися» на Кумбха-Мелі); виконанням волі гуру можна пояснити будь-який найдивніший вчинок. Ще один цікавий штрих до статусу садху: святі мають привілей безкош­товного подорожування потягами індійської залізниці. Парадокс, якому важко співіснувати з нашим уявленням про те, чим є і чим не є релігія, – більшість садху курять коноплі. Мотивація суто релігійна. Це багатотисячолітня традиція мандрівних монахів, яку ніхто й не думає скасовувати: жодному полісменові країни навіть не спаде на думку підійти до баби, який розкурює свого чилума (спеціальне пристосування у вигляді трубки) і спробувати поборотися з порушенням закону. Понад те, якщо садху запропонує полісменові долучитися, останній сприйме запрошення як велику честь і благословення.

Читайте також: Святі й містики Ченнаї

Іноземців на Кумбха-Мелу приїхало десятки, у пікові моменти – сотні, тисячі, але вони губляться серед мільйонів гінду. Дехто потрапляє сюди лише на день-два, не усвідомлюючи, куди навідався, що призводить до стресу: щоб розум зміг бодай мінімально втиснути Кумбха-Мелу в свої рамки, потрібно готуватися місяцями і їхати сюди від самого початку, бажано на весь час дійства чи бодай на два-три тижні. Утім, дуже мало хто витримує тут навіть один: індійські шум і аскетичність побуту до вподоби не всім. Характерна відмінність цього фестивалю від будь-якого західного – повна відсутність алкоголю, а відповідно й пов’язаних із його вживанням проблем.

Українців тут безліч: сотні співвітчизників відвідали табір Пайлот-баби, гуру з неодно­значною репутацією, який активно залучає послідовників у країнах СНД.

Санітарна безпека

Під час Кумбха-Мели дехто самовіддано намагався чистити Гангу – священну для індусів річку, яка нині перебуває в катастрофічному стані, – міста й заводи впродовж майже всієї течії бездумно скидають туди відходи. Але зусилля цих одиниць танули в масовому забрудненні й байдужому ставленні до дов­кілля, які парадоксально поєднуються із силою віри індусів у сакральність: попри те що забруднення води у 50 разів перевищує індійські бактеріологічні норми (годі й казати про європейські), місцеві жителі й далі купаються в ній і п’ють її, адже вода Ганги, особливо у час Мели, священна.

Інфраструктура 55-денного фестивалю заслуговує на окрему увагу. Скупчення мільйонів людей у таких кліматичних умовах – це завжди високий ризик поширення епідемій, особливо з огляду на специфіку особистої гігієни індусів і той факт, що в усіх таборах їжу беруть руками, сидячи на землі. Організатори намагаються дотриматися санбезпеки старими методами – хлор і ДДТ розсипають скрізь, просто під ноги пілігримам, у місцях харчування та продажу продуктів. Туалетні «зручності» – це обтягнені тканиною з боків латрини; трапляються й не обтягнені. Сміття, як заведено в Індії, не вивозять, а складають у величезні купи за парканами.

Інфраструктура фестивалю сяк-так тримається впродовж чотирьох-п’яти тижнів, але на час піку дійства остаточно не витримує, бо ж і не розрахована на міцність: якщо вже хтось їде на Мелу, має бути готовий до всього й повністю брати на себе відповідальність за своє тіло і здоров’я.

Аскетичність прочан шокує: багато хто приходить сюди з дітьми, дехто з тваринами – козами чи коровами. Живуть у наметах; ті, хто навідується в останні дні, ані тентів, ані вогню не мають і ночують на узбіччях широчезних доріг гігантського табору. Але, хоч як це дивно, все відбувається мирно: пілігрими не нарікають на мінімалістичні умови і влягаються спати, стелячи клейонки на мокрий від нічного туману пісок, адже чого вартий увесь цей минущий побутовий дискомфорт порівняно з духовними благами від участі в унікальній події.

Священне купання

Фіналом Кумбха-Мели стало «королівське омовіння» на новий місяць Мауні-Амавасья – за день у водах Сангаму скупалося понад 30 млн осіб. Від самого ранку на широчезних вулицях наметового мегаполіса – неймовірні натовпи (тільки цього дня ми зрозуміли, навіщо організатори зробили такі вільні проходи) – ледь вдається проштовхатись; у місцях, де скупчується найбільше людей, долання кількох метрів простору може зайняти з півгодини. Ще до світанку почали формуватися процесії – колони садху різних орденів, які рухаються у відгороджених поліцією проходах серед океану прочан. Це день бáбів – вони благословляють прочан із дахів машин, тракторів, колісниць, кілька навіть зі слонів, попри офіційну заборону цих тварин на фестивалі. З мечами, шаблями, списами й тризубами ідуть голі, обмазані священним попелом дредаті нага-баби – монахи бойових орденів (чимось віддалено схожі на хрестоносців), які традиційно захищали індійські релігії від мусульман, каравани прочан – від грабіжників і подеколи рубалися між собою. Наги досі мають грізний вигляд, однак тиск глобалізації помітний і в їхньому середовищі. Провокативна зовнішність і досить девіантна поведінка нага-бабів притягує в їхні табори чимало іноземців, які несуть із собою найрізноманітніші спокуси. «Бойові ордени» швидко комерціалізуються і радо запрошують фотографувати їх за «бакшиш» – іноді здається, що їхні табори – це величезні машини для спустошення гаманців шокованих фотографів-іноземців.

Але Мауні Амавасья – особливий день, коли все «земне» змітається осторонь неймовірним духовним поривом, згорає в сяйві незримого, але добре відчутного світла. Бути тут, серед мільйонів людей, які душами неначе зливаються в єдиний організм у релігійному екстазі, попри штовханину та наступання на ноги, – неймовірна насолода: немов долучаєшся до хвиль незрозумілого блаженства, яке ллється звідусіль і яке переживають усі довкола. Хоч як дивно, це відчуття, незважаючи на кількагодинний шлях серед спеки до Сангаму, все наростає і наростає й сягає кульмінації в момент священного купання.
Індія є Індія: увечері вже здавалося, ніби цей найбільш напружений для організаторів день закінчився мирно й благісно, але сталося інакше: наша подруга із Франції, яка, попри всі застереження, спробувала вибратися з вокзалу Аллахабада саме цієї доби, опівночі перелякано зателефонувала, прохаючи хоч якихось порад. На її очах поліцай убив палицею жінку: стражі порядку не змогли стримати натиску сотень тисяч і почали товкти людей, що спровокувало хаос, паніку, падіння пішохідного моста й товчію, через що загинули кількадесят прочан, переважно жінок, і як мінімум одна дитина.

Індійські релігії одноголосно твердять, що померти під час Мели – велике благо. Не знаю, чи віра в це якось допомог­ла людям, чиї родичі загинули на вокзалі, але в чернечому середовищі ця максима спрацьовує: багато старих немічних садху з останніх сил приходять сюди, щоб «залишити тіло» саме на берегах священного Сангаму.

«Королівське омовіння» стало перевіркою для всіх: дивно, що стільки людей цілком мирно й організовано долучилися до дивовижного таїнства. Водночас традиційна безтурботність і байдужість індійської бюрократії призвела до страшної трагедії на вокзалі Аллахабада. Так виявляється один із парадоксів індійських релігій, які неймовірним чином поєднують брудну політику і гроші, безкорисну допомогу й чисте служіння на благо людства та інших живих істот.

Для людини «не в темі» все це бачиться цілковитим божевіллям, із якого хочеться якнайшвидше втекти. Мабуть, щоб по-справжньому зрозуміти, що таке Кумбха-Мела, потрібно народитись у наступному житті гінду, і тоді вона стане нектаром блаженства. Але навіть зовнішніх спостерігачів та гостей святкування участь у ньому захоплює, надихає на творчість, рух уперед, долання будь-яких меж.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Можливо, люди в мікрокраїнах Європи поводяться неідеально, але те ж саме можна сказати і про більших сусідів
    27 серпня, The Economist
  • Чим цікаві мислителі Кримського ханства сьогодні
    27 серпня, Михайло Якубович
  • Понад рік тому друзі написали: «Ми придумали, як допомогти! Від нас до вас жінка возить гуманітарку. Брати адресні пакети вона відмовляється, але ми включили тебе в загальний список отримувачів, головне прийти вчасно».
    27 серпня, Яна Вікторова
  • Від самісінького моменту свого створення обидві «республіки» стали Клондайком для численних аферистів, «кидал» та інших любителів легкої наживи, котрі вміють вчасно зорієнтуватись у новітніх віяннях
    27 серпня, Станіслав Васін
  • Незв'язний пакет пропозицій на заспокоєння тривоги з привожу тероризму
    27 серпня, The Economist
  • Чи справдяться колись сподівання нації на прихід нової еліти, яка допоможе їй вирватися із замкненого кола
    26 серпня, Роман Малко
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено