Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
22 грудня, 2012   ▪   Олександр Зінченко   ▪   Версія для друку

Янголи та демони гірського масиву Демерджі

Вищі сили не шукають простого шляху. Щоб викотити з моря камінь на гору, вони можуть зруйнувати її, обточити скельні уламки у хвилях морського прибою, висушити море й підняти з його глибин новий гірський масив.
Матеріал друкованого видання
№ 49 (266)
від 6 грудня, 2012
Янголи та демони гірського масиву Демерджі

На його вершині лежатиме отой самий камінь. Такою є коротка історія Демерджі – мабуть, найкрасивішого місця України, принаймні восени… Тисячі років ця краса привертає до себе людей.

Світ у мініатюрі

Туман сховав усе, що було за кілька кроків. Теоретично звідси вже мало бути видно величну панораму – від Аюдагу й до Карадагу. Та практично я не бачив уже третьої людини, яка долала схил гори попереду. До того ж у наплічнику лежав старий радянський намет, який за ніч усмоктав із туману стільки вологи, що важив кілограмів із 15. А надмірна вага за плечима не допомагає сприйняттю краси цього світу. Її ховало сіре вогке запинало. Ми сходили на Демерджі. І перше враження від цієї гори було безрадісним.

Нарешті в тумані окреслився примарний контур однієї зі скель Корони. Загальної похмурості моїх супутників не розвіювала навіть упевненість, що ми не загубили правильного шляху. Та раптом на скелі з’явилося блідо-золотаве сяйво: спочатку ледь помітне, але дедалі яскравіше. У повітрі немовби кипіло розтоплене золото. Мабуть, так з’являються янголи... Іще за мить запону мрячки немовби зірвала чиясь невидима рука: до того було видно не більш як на десяток метрів, аж тут – до обрію і за обрій! Попереду здіймалися скелі. За ними на кілометр униз розверзалося урвище. А внизу було море, і в морі на хвилях грало полисками сонце. Так я закохавсь у Демерджі.

Якщо стати в Алушті спиною до моря – прямо перед собою можна побачити грандіозне шатро Чатирдагу, а праворуч – до узбережжя підступає Демерджі. Еверестові ця гора десь по щиколотку – лишень 1239 м, але з Алушти бачиться поважною, величною і навіть неприступною. В цьому ландшафті, немов у дзеркалі, відобразився весь світ: Японія і Південь Франції, Шотландія і Нова Зеландія. Ґайдай знімав на Демерджі Кавказ у своїй комедії про полонянку. Англійці зробили з неї Іспанію в серіалі про пригоди лейтенанта Шарпа. У тих самих локаціях українські телевізійники відтворювали потім Туреччину для нашої «Роксолани». А в російських «Серцях трьох» скелі долини Привидів утілювали Анди.

Уламки Готії

У глухому середньовіччі повелителі Хазарського каганату заснували тут поселення. Згодом на цьому місці звели свій замок Фуна можновладні мангупські князі – за кілька десятиліть до краху держави Феодоро. Це було за часів, коли стіни Царгорода ще не чули співу муедзинів, а князь Юрій Галицький змагався з Васілієм Тьомним за Московський уділ – тобто так давно, що навіть Сонце оберталося нав­коло Землі. Бо ж Коперник іще не народився, й нікому було пояснити очевидне. Це було тоді, коли в Криму вишкірялися одна на одну дві Готії – справжня та удавана. Справжня – то мініатюрне князівство Феодоро, що лежало на південь і захід від Бахчисарая: в Бельбецькій, Байдарській та Алуштинській долинах, охоплених Готською єпархією із центром на горі Мангуп. Удавана – капітанство Готія, засноване італійцями на Південному березі Криму.

Дві Готії конфронтували. І хоча й ту, й ту населяли християни, постійним союзником мангупського князя був сусід-іновірець – кримський хан. Власне, конфлікт між двома Готіями і породив цей невеличкий замок. Там, де італійці на узбережжі будували фортеці, феодорити мусили створювати й свої укріплення. Так, навпроти Лусти і для контролю над нею з’яви­лася Фуна.

Її історія була короткою і безславною. Спершу цитадель зруйнував землетрус, потім – вороги (італійці чи османи, досі невідомо). Відбудована після нещасть середини XV століття, вона була остаточно захоплена турками влітку 1475 року. І згодом феодоритів у цій фантастичній місцині змінили ті, чиє ім’я відгукується журавлиним криком – кирим татарлар...

Але краса може бути підступною, а уявна непохитність гір – оманливою. Наприкінці ХІХ століття частина гори обрушилася на татарське поселення Демерджі. І сьогодні лише вікові волоські горіхи позначають серед величезних кам’яних брил місця, де трохи більш ніж століття тому жили люди. Та навесні 1944 року не стало й цих людей. Ті, що прийшли замість них, перейменували Демерджі на Лучисте. І тепер розповідають про неймовірні скарби, які знаходили нові поселенці на руїнах старих татарських садиб. А ще про паніку, що охопила колишніх мешканців Рязанської та Алма-Атинської областей, коли вони вперше побачили, як із моря підіймається нічний туман. Адже в темряві здавалося, що це не туман – це саме море піднімається в гори.

брокенський привид

Саме за таких обставин я зустрів на Демерджі брокенського привида. Був початок листопада. З долини підіймався туман. Раптом у протилежному від призахідного сонця напрямку просто перед собою я побачив осяйну тінь… Навколо темного контура людини, над її головою, світився райдужний німб. Привид чимчикував переді мною і робив вітальні рухи, коли я махав йому рукою!

Звичайне диво, адже містики тут немає жодної – сама оптика. То була моя власна тінь, у дивовижний спосіб відбита крапельками туману. На жаль, я тільки потім дізнався, що брокенського привида можна сфотографувати. Але я настільки захопився грою із цим дивом, що й думати забув зробити примарі фотосесію.

А ще на Демерджі дивовижний клімат. У тому сенсі, що він справді творить лікувальні дива. Маю гіпотезу, що це результат ендорфінотерапії: краса цього місця сприяє справжньому вибухові гормонів щастя.

Нарешті, однієї осені на Демерджі зі мною сталася пригода, котру можна потрактувати як потужний фугас під матеріалістичну картину світу. Невеличка передісторія: у книзі відгуків із минулої своєї фотовиставки я знайшов кілька сторінок, що були списані дуже симпатичними віршами, а нижче – прозовий постскриптум із проханням про «творчу зустріч, якщо не в Криму, то хоч би в місті». Нижче дописувач залишив номер, на який я, здається, навіть намагався телефонувати... Але щось тоді із зв’язком не ладналось, а потім я, звичайно, забув... І ось я знову на Демерджі. Вранці на сусідній скелі в долині Привидів зауважив колегу, який також щось знімав. На всій верховині було нас двоє – він і я. На заході сонця ми зустрілися знов. Розговорилися. Представилися. Далі почалося щось, що погано співвідносилося зі здоровим глуздом: мій співрозмовник почав читати вірші, в основі яких я впізнав сюжети моїх старих фото. Це був той самий автор, тих самих віршів і того самого  невиконаного мною прохання про творчу зустріч «...якщо не в Криму, то...» Ото ж бо – саме в Криму! Коельївщина якась… І саме тому я маю переконання, що Демерджі – це місце, де дива є звичною, буденною і навіть регулярною справою.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Масові безлади в Гамбурзі стали можливими через обсесивну політику німецьких урядів щодо правих. За відсутності альтернативи ліві безперешкодно розгорнули в Німеччині масштабну діяльність, зокрема й екстремістську
    20 липня, Анатолій Шара
  • Як розгортається скандал навколо зустрічі Дональда Трампа-молодшого з росіянами
    20 липня, Анна Корбут
  • Колективна відповідальність як основний аргумент адвокатів проти покарання колишніх бійців «Беркута»
    20 липня, Станіслав Козлюк
  • Гібридна війна передбачає досягнення воєнної мети невоєнними методами. Навіщо знищувати мегаполіси танками чи «Градами» й потім мати проблеми з відновленням і біженцями, якщо можна просто змусити мешканців добровільно подарувати «ключі від міста». Саме для цього Росія розгорнула безпрецедентну пропагандистську кампанію проти України, яка була успішною, але тільки частково, якщо згадати проект «Новоросія». Втім, попри тактичну поразку, РФ не зменшує своїх зусиль у стратегічному сенсі. Але тепер для повернення України під російський контроль використовуються дещо інші методи.
    19 липня, Юрій Лапаєв
  • Інциденти – один іронічний, другий вельми трагічний, - що днями потрапили у фокус культурних ЗМІ, набули резонансу в першу чергу завдяки існуванню соціальних мереж, Youtube та Instagram. Жодна з медійних історій не була визначально спланована як піар – але, безумовно, виконала свою функцію.
    18 липня, Олена Кухар
  • “Свого часу я водив сюди свою дівчину, вона культуролог – ти ж знаєш, вони люблять всяке таке схиблене і химерне!” — каже давній друг і колега.
    18 липня, Олена Максименко
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено