Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
17 листопада, 2012   ▪   Олександр Зінченко   ▪   Версія для друку

Дух Ко

В історію Європи це мініатюрне швейцарське село увійшло як місце, де народилася ідея Євросоюзу
Матеріал друкованого видання
№ 44 (261)
від 1 листопада, 2012
Дух Ко

Лєнін, Чарлі Чаплін, Волт Дісней, Конрад Аденауер і Фредді Меркурі. Як для невеличкого гірського села набір імен аж надто гучний і доволі несподіваний, адже що спільного в Лєніна з Меркурі? Хіба любов до краєвидів!

Місце зустрічі

Саме з неймовірної панорами й розпочалася історія Ко як улюбленого місця відпочинку селебриті всіх часів і народів. Колись то було звичайне поселення, жителі якого пасли своїх корів на довколишніх полонинах. Нині ж усе інакше. Тобто будинки залишилися старими: дерев’яні з червоними або зеленими ставнями – все як 150 років тому. Лишень мешканці цих сільських хат мають на рахунках по кілька мільйонів швейцарських франків. Справжніх селян тут практично немає. Село стало колонією мільйонерів.

Найголовніша туристична принада місцини – палац Ко. Колишній п’ятизірковий готель збудований так, що з будь-якого вікна відкривається фантастичний мінливий краєвид. Увечері я сидів на балконі палацу. На небі зеленіло останнім мертвим світлом те, що залишилося від заходу сонця. Піді мною миготіли вогні містечка Монтре, що з’єднувалися з рештою і розсипалися кинутим посеред Альп бурштиновим намистом. То перемигувалися міста і містечка, що оточують чорну діру Женевського озера. Гори на протилежному березі о тій пізній порі вже майже розчинилися в темряві. Та я точно знав: ліворуч Франція.

Зранку прокинувся ніби від якогось поштовху. За вікном на тлі свинцевих дощових хмар і французьких Альп палала найпронизливішими кольорами веселка! То тривало чотири або п’ять хвилин, а вже за десять не було видно нічого: ані веселки й гір, ані Женевського озера й Франції з того боку – все занурилося в молоко дрібного дощику. Однак уже за годину знову запалало яскравими барвами. Проте найфантастичніше видовище приніс вечір, коли новий оберт Землі перетворив небо на вогонь і лаву! На тлі цієї небесної пожежі вежі будівлі нагадували палац Білосніжки з відомого діснеєвського мультика.

Кажуть, що Дісней дитиною бував тут, і той дитячий спогад про вежі Ко-палацу згодом став упізнаваною по всьому світові емблемою кінокомпанії. Утім, Ендрю Сталібрас, історик, який знає про цей замок усе, запевнив, що це лише легенда для туристів. Справжня історія Ко навіть більш неймовірна.

Сила моралі

Влітку 1946 року до цього містечка на конференцію «Відновлення Європи», ініційовану організацією «Моральне пере­озброєння», прибуває Ірен Лор. Вона була учасником французького Опору і під час війни втратила близьких. І ось Ірен приїжджає у Ко із усім своїм багажем трагічних втрат...

Аж раптом до зали, де відбувалася конференція, заходить німецька делегація – приблизно дві сотні учасників. То була, здається, взагалі перша делегація, яка наважилася після війни перетнути кордон Німеччини, адже то був липень 1946-го.

Обурення Ірен було таким сильним, що вона бігма кинулася з тієї зали, примовляючи: «Ноги моєї тут більше не буде! Яка нова Європа?! Про що ви говорите?!»

У коридорі її зупинив один із організаторів доктор Френк Бухман: «Ірен, ти приїхала на конференцію відбудовувати Європу, будувати нове майбутнє, новий світ. Як ти збираєшся це робити без Німеччини?»

Ірен довго не виходила зі своєї кімнати. На третій день подруга запропонувала їй по­обідати з однією німецькою жінкою...

Доля тієї жінки була дуже схожа на долю самої Ірен: вона так само втратила чоловіка. Він планував замах на Гітлера і був страчений... Ця жінка докладала всіх можливих зусиль, щоб хоч якось схилити німецьке суспільство до покаяння. Того дня вона плакала: «Ми в Німеччині – ті, хто був свідомий, – не змогли зробити все, на що були здатні, тож пробачте нам!»

Наступного дня Ірен Лор піднялася за трибуну конференції. Вона попросила вибачення... у німців. «Пробачте мені мою ненависть... Давайте жити і будувати світ разом!»

Раптом на сцену вийшла іще одна жінка, німкеня, і перепросила Ірен Лор. За нею – іще одна й іще – уся німецька делегація, кожен із її членів один за одним вийшли до Ірен Лор і просили вибачити те, що зробили нацисти.

Зародження Союзу

Так розпочалося примирення між Францією та Німеччиною.

І саме так були закладені підвалини історії нової об’єднаної Європи. Інколи достатньо щирого «пробачте», щоби змінити світ.

Уже потім до Ко приїжджали для неофіційних переговорів майбутній федеральний канцлер повоєнної ФРН Конрад Аденауер і міністр іноземних справ Франції Робер Шуман. Історики досі сперечаються, чи зустрілися вони тоді, чи спілкувалися через посередників. Але факт є фактом: нині Франція і Німеччина є, мабуть, найближчими соратниками в об'єднаній Європі. І її народження почалося саме тут, у затишному швейцарському селі, в кантоні Во.

Я стояв посеред псевдоготичної головної зали Ко-палацу, саме там, де колись німці вишикувались у чергу до Ірен із каяттям. Зала була побудована як головний хол готелю. І саме як готель ця будівля функціонувала від кінця ХІХ століття аж до початку Другої світової. Міжвоєнна криза знищила готель як бізнес. Минув час, коли сюди приїжджали представники королівських родин і світові зірки, такі як Чарлі Чаплін чи Едґар Воллес. Але саме під час Другої світової розпочалося друге життя палацу.

Кілька десятків швейцарських родин викупили приміщення. Це була форма протесту проти нейтралітету Швейцарії. Вони вважали аморальним нейтралітет до вбивства мільйонів. І тоді колишній готель перетворився на прихисток для 1600 біженців з усієї Європи, а згодом – на штаб «Морального переозброєння», міжнародної недержавної організації, що нині відома як «Ініціативи змін».

Галас Монтре

Якщо краєвиди Ко набили оскомину, можна поїхати до сусіднього міста Монтре. Deep Purple народили тут одну зі своїх найвідоміших пісень Smoke on the water – «Дим над водою». Тут записав кілька альбомів Фредді Меркурі. Саме в цьому місті 17 років у Гранд-готелі жив Владімір Набоков. Монтре – один із найпопулярніших світових курортів.

З Ко у Монтре спускається колія фунікулера. Невеличкі трамвайчики курсують між Ко і вершиною Роше-де-Не. У Ко є цілий «вокзал» Gare Coux, у будівлі якого функціонують одночасно ресторанчик, готель і власне станція фунікулера. Вище є ще одна станція – невеличкий навіс над білетним апаратом. Дивно бачити білетний автомат посеред лісу... Але це – Швейцарія! Єдина проблема – подорож на вершину коштує 28 швейцарських франків, тобто майже 250 грн. На щастя, дорога вниз – із Ко до Монтре – для власників «Рив’єра-кард» безкоштовна. І, звичайно, доволі мальовнича. Щоправда, часом трапляються затримки, коли колію флегматично перетинають олені: «І нехай весь світ зачекає!» І ось нарешті – Монтре!

Монтре розчаровує: славетний джазовий фестиваль приваблює натовпи російськомовних туристів і торговців китайськими сувенірами. Акання публіки й тиснява через розставлені ятки породжують непереможну асоціацію з Алуштою. Це враження посилює архітектура деяких готелів. Я так і не знайшов цьому підтвердження, але часом видавалося, що у 1960-1970-х сюди висадився десант радянських архітекторів! То ж хоч як запевняй себе: «Ти у Швейцарії! У Швейцарії!», з того нічого не вийде… До того ж поліція у ці дні самоусувається від контролю за легкими наркотиками, і вулиці цієї швейцарської Алушти наповнюються ядучим димом. Мерщій назад – у Ко!


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Світові медіа аналізують результати проміжного звіту міжнародної слідчої групи щодо збиття літака MH17 17 липня 2014 року в небі над Україною і роздумують над притягненням до відповідальності кремлівського режиму.
    29 вересня, Ольга Ворожбит
  • Те, що колись видавалося немислимим, сьогодні не таке далеке від реальності
    29 вересня, The Economist
  • Низькі рейтинги нинішнього владного дуумвірату викликають у його учасників приплив політичних амбіцій в умовах певної невизначеності. Поки що приховані, але від того не менш сильні. Тиждень спробував спрогнозувати, у що можуть мімікрувати нинішні партії влади й на які суспільні сили вони спиратимуться.
    29 вересня, Богдан Буткевич
  • Попри прагнення деяких (переважно українських) політиків вилучити тему Волині з українсько-польських відносин, у Польщі кампанія обговорення «злочинів українських націоналістів» набула мистецького підживлення
    29 вересня, Юлія Олійник
  • Георгій Тука, який майже півроку працює в новому Міністерстві тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб, розповів Тижню про своє ставлення до конфлікту переселенців і держави довкола соціальних виплат та боротьби з контрабандою на Донбасі.
    29 вересня, Андрій Голуб
  • Однією з головних новин минулого тижня стала спроба так званого державного перевороту в угрупованні «ЛНР». Після того як лідер луганських сепаратистів Ігор Плотницький 21 вересня заявив, що проти нього готувався заколот, який провалився, багато хто спочатку сприйняв це як чергове інформаційне вкидання чи самопіар сепаратиста. Адже жодних конкретних імен Плотницкий не називав.
    29 вересня, Денис Казанський
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено