Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
26 травня, 2012   ▪   Світлана Кравченко   ▪   Версія для друку

Український Париж

Кожен український турист, який відвідує французьку столицю, обов’язково хоче піднятися на Ейфелеву вежу, побачити Лувр, Люксембурзький сад, музеї д’Орсе, Клюні…. Утім, Париж приховує чимало місць, пов’язаних із нашою країною
Матеріал друкованого видання
№ 21 (238)
від 24 травня, 2012
Український Париж

Безумовно, українські міс­­ця Парижа починаються з бібліотеки – найдавнішого і найбільш знаного у світі (особливо в колах інтелігенції) осередку українськості у французькій столиці. Бібліотека імені Симона Петлюри міститься (займає другий поверх) у скромному й зовні непримітному будинку на вулиці Палестін (rue de Palestine) на сході міста.

З моменту заснування – 1929 року – вона залишається центром політичного та культурного життя українців на французькій землі. Сюди звертаються французи в пошуках своїх предків – вихідців з України, приходять українці, які мешкають у Франції, приїжджають вчені для наукових студій. Біб­­ліо­­теку заснували сподвижники Петлюри після його смерті. Під час Другої світової її надзвичайно цінну колекцію, зібрану в міжвоєнний період, вивезли нацисти, частина згодом опинилася в Москві. Незважаючи на тривалі переговори, з Росії нічого повернути не вдалося.

Нині фонди бібліотеки – це періодичні видання, книжки, рукописи, зібрані вже після Другої світової зусиллями багатьох людей. Оскільки заснована вона була як пам’ятник Головному отаману армії УНР, тут діє постійна виставка творів Симона Петлюри, виданих у різний час різними мовами.

Мабуть, бібліотека не могла б існувати, якби не діяльність двох українок: нинішнього директора Ярослави Йосипишин та її помічниці Дарії Мельникович. Завдяки їм вона діє, постійно поповнюється і розвивається, підтримує контакти з нау­­ковцями, громадськими та культурними діячами України, Франції та інших країн.

Пані Ярослава – донька соратника Симона Петлюри, офіцера армії УНР Петра Йосипишина, який у минулому очолював бібліотеку й доклав неймовірних зусиль для її повоєнного відновлення та розвитку. Працює вона над поповненням фондів, їх упорядкуванням та опрацюванням, веде наукову роботу, підтримує постійні зв’язки з українцями в різних регіонах світу, із французькими науковцями. Дарія Мельникович – колишня лучанка, донька політичного емігранта з Волині, який разом із родиною в роки Другої світової був змушений нелегально покинути Луцьк через загрозу розстрілу за зв’язки з УПА. 

Поряд із бібліотекою розміщений Музей Симона Петлюри, де зберігаються деякі документи періоду національно-визвольних змагань 1917–1921-го (тексти чотирьох універсалів, третій із яких – чотирма мовами: українською, польською, російською, їдиш; нагороди, грамоти, рештки прапора України тощо). Найцінніші експонати – особисті речі Головного отамана: хрест, відзнаки та нагороди України та інших держав, ремінь і люлька, одяг, у якому він був убитий більшовицьким найманцем на вулиці Расіна у травні 1926 року (сорочка, капелюх, пальто і шарф). Надбання колекції останнього десятиліття – поштова марка із зображенням Симона Петлюри, випущена в Україні 2004 року.

На першому поверсі цього самого будинку міститься українська автокефальна православна церква Святого Симона. Це приміщення придбала українська громада Парижа саме для потреб бібліотеки та церкви, у якій щонеділі відбуваються богослужіння. Найціннішим тут є чудово оздоблений іконостас, виготовлений на замовлення художником із Чернігова Андрієм Сологубом. Ярослава Йосипишин розповідала, що 1976 року в музей та церкву ввірвалися радянські агенти і намагалися їх понівечити та пограбувати.

Пам’ять живе

Символічним для українців місцем у Парижі є могила на цвинтарі Монпарнас, у якій покояться Симон Петлюра, його дружина та донька. Серед старовинних поховань французьких і світових знаменитостей не так легко відшукати пам’ятник і надгробок із жовто-блакит­­ними стрічками…

«А мені під паризьким мостом, Чи в суворих Шильйонських мурах Все – о Боже! – вогненним хрестом Rue Racine, Montparnasse, Петлюра!» – писала Наталія Лівицька-Холодна. Rue Racine – фатальне місце для людини, яка уособлювала в 1920-х ідею української державності. Звісно, жодних меморіальних дощок чи написів ту немає. Смертельно пораненого Петлюру привезли в госпіталь Шаріте, що неподалік вулиці Расіна на бульварі Сен-Жермен, де він провів останні хвилини свого життя. 1942-го приміщення каплиці передали українській громаді. Нині тут українська греко-католицька церква Святого Володимира Великого. У неділю в час богослужіння буває дуже людно. Сюди приходять українці, які зараз живуть і працюють у Парижі.

З боку бульвару Сен-Жермен до будівлі церкви прилягає сквер Тараса Шевченка. Тут ще 1964-го до 150-річчя уродин Кобзаря було споруджено па­­м’ятник із написом «Тарас Шевченко – український поет». А сам сквер заснований паризькою мерією з нагоди 155-річчя з дня народження Тараса Григоровича 29 березня 1969-го. Сквер і церква на Сен-Жермен упродовж останніх років залишаються незмінним місцем зустрічі наших співвітчизників-заробітчан, які приходять сюди щосуботи та щонеділі.

Зрозуміло, ще серед українських місць Парижа, на яких майорить синьо-жовтий пра­­пор, є офіційні: консульський відділ Посольства України на прос­­пек­­ті Сакс та Український культур­­но-інформа­­цій­­ний центр, відкритий 2004-го.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Про переваги Hyundai Tucson 2016 року випуску
    4 грудня, Олександр Пархоменко
  • У розмові з Тижнем Девід Кровлі, професор Школи гуманітарних наук Королівського коледжу мистецтв у Лондоні, розповів про старі та нові медіа, постправду й андеграунд у країнах соцтабору.
    4 грудня, Ганна Трегуб
  • Відомий лозунг «Хліба і видовищ!» у «молодих державах» до кінця 2016-го повністю віджив себе. Тепер тут хочуть тільки хліба. Причому видовища, якими так славляться «народні республіки», вже викликають у вчорашніх глядачів лише блювотний рефлекс. Особливо цей рефлекс видно, коли «впарюють» успіхи «республіки».
    4 грудня, Станіслав Васін
  • Латвія з-поміж трьох країн Балтії має чи не найбільше зв’язків із Росією, через які остання може шукати канали впливу. Утім, ситуація поступово змінюється
    3 грудня, Ольга Ворожбит
  • Відкриттям екзопланет уже нікого не здивуєш. Наступний крок — спробувати їх зняти
    3 грудня, The Economist
  • Одним із місць відпочинку та дозвілля для луганчан до війни була мережа гіпермаркетів «Епіцентр». Хтось планував там ремонти, хтось шукав подарунки, а хтось просто релаксував: повільно пересувався від відділу до відділу, спираючись на візок. Там справді можна було вбити день і нічого не купити. Просто дивитися, тримати в руках, а потім залишати при собі обраний товар так, ніби він на якийсь час ставав власністю.
    3 грудня, Вікторія Малишева
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено