Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
16 квітня, 2012   ▪   Спілкувався: Богдан Цюпин   ▪   Версія для друку

Пішки понад Амазонкою за два з гаком роки

Автор бестселера «Уздовж Амазонки» Ед Стаффорд про безпрецедентну мандрівку протяжністю 9,6 тис. км
Матеріал друкованого видання
№ 14 (231)
від 5 квітня, 2012
Пішки понад Амазонкою за два з гаком роки

Британець Ед Стаффорд почав займатися експедиціями 2002 року, по завершенні служби в армії. Колишній військовий працював у Місії ООН в Афганістані, брав участь у природоохоронному проекті BBC «Утрачені землі ягуара». У квітні 2008-го, сповнений сил і самовпевненості, Стаффорд узявся за те, чого ніхто не міг зробити до нього чи просто не хотів: пройшов пішки вздовж Амазонки – найвеличнішої річки на планеті. Досвідчені люди казали, що він божевільний, і ніхто не бажав долучатися до мандрівки, бо зарозумілі дурні в джунглях зазвичай гинуть. Його застерігали про небезпеку захворіти в місцях, де ніхто не допоможе, страхали лютістю тубільних індіанців та наркокартелів. Але тоді 34-річний колишній військовий із рангом капітана й досвідом навчання у джунглях Центральної Америки та Борнео був упертий. На подолання 9,6 тис. км від витоку річки в підніжжі Анд у Перу й до гирла на узбережжі Атлантичного океану знадобилося майже два з половиною роки. Спільно з Discovery Channel він зробив про свою подорож документальний фільм. А згодом видав книжку «Уздовж Амазонки», яка вмить стала топовою серед мандрівницької літератури. Планується її вихід багатьма мовами. Українці познайомляться з книжкою Еда Стаффорда перші після британців. Нещодавно в київському видавництві «Темпора» побачив світ її український переклад.

В ексклюзивному інтерв’ю Тижню Ед Стаффорд зізнався, що, залишившись упертим і самовпевненим, наімовірніше не вижив би. Велична річка поставила його на місце, давши урок життя й показавши, щó насправді для людини важливе, а без чого можна обійтися.

Читайте також: Мандрівка до серця світу

У. Т.: Чи сказали б ви, що вже досягли головного, перетнувши Амазонію і випустивши про це книжку? Тепер залишилось отримувати гонорари й насолоджуватися нормальним життям?

– Мені пощастило опинитись у потрібній ситуації. Я був достатньо досвідченим і зрілим, щоб здійснити експедицію. І водночас досить молодим і вільним від родинних обов’язків. Неодруженим, без дітей. Це було просто чудово – повернутися додому, дістати позитивні відгуки про подорож, написати книжку, зробити про це документальний фільм із Discovery Channel. Я виявився у привілейованому становищі, коли можу робити майже все, що забажаю.

Але для мене це не означає кінця шляху. Мені лише 36 років, і я зовсім не хочу решту життя розповідати, як ішов уздовж Амазонки. Це було б ознакою невдачі. Одначе ж переді мною відкрилося багато можливостей. Я справді до межі випробував те, на що здатен. Зараз просто зупинитися було б жалюгідно. То був би застій на решту літ. Отже, це не кінець. Хоча маю визнати: місяців через вісім після експедиції, закінчивши книжку й виступаючи з лекціями на цю тему в Лондоні, мусив задуматися: що я роблю, що далі? Решту життя розважати людей оповідками? Й тоді я поїхав і на кілька тижнів зачинився в маленькій хатині у Франції, щоб подумати над тим, чого хочу в житті.

У. Т.: Далі мандрувати світом?

– Якщо чесно, після повернення вирішив, що хочу мати сім’ю. Нехай це звучить не дуже круто, але я відчував на собі великий тиск потреби визначитися з можливою наступною експедицією. Питання було в тому, чи буде вона ще важча, ще небезпечніша. Я постійно думав про це. Але мушу визнати, що в глибині душі мені бракувало родини, дітей...

У. Т.: Чи осісти й перейти до сімейного життя буде так легко, як мріється?

– О, зрозумійте мене правильно. Я не вирушу завтра шукати роботу в банку абощо. Зараз веду переговори з Discovery Channel, плануємо працювати над пригодницькими й розважальними телепрограмами. Це буде щось справжнє – не підлаштоване для телебачення  – передачі з реальними розповідями й випробовуваннями. І я від цього в захваті. Але маю визнати: хотів би збалансувати це родинним життям, домом. Я сказав би, що будь-хто, провівши два з половиною роки на самоті в джунглях, таки усвідомлює, наскільки важливою є сім’я. Я можу прожити вік, намагаючись задовольняти аудиторію, чи дивувати інших мандрівників іще небезпечнішими експедиціями, але насправді таке життя буде вельми самотнім.

Читайте також: Як ми ловили піраній

У. Т.: Амазонія таки забрала понад два роки. Це було нелегко і, як бачиться з документальної стрічки, коштувало навіть страждань. Чи варто було взагалі проводити експедицію?

– Документальний фільм не показує і частки того, що було в дійсності. Самої телепрограми я не готував, хоча, звичайно, знімав для неї матеріал. Стрічку робила людина, яка в експедиції не була. Я сказав би, що результат досить-таки недосконалий. На екрані анітрохи не показано ментального стану, до якого я був скотився. Так, там згадано всі очікувані небезпеки: отруйних змій, анаконд, ягуарів, ба навіть племена тубільців. Але це для мене було не найбільшою проблемою походу вздовж Амазонки. Найважче, поза сумнівом, було триматися здорового глузду й залишатися позитивно настроєним, намагатися діставати задоволення від мандрівки.

У. Т.: Чи книжка передає ті реалії краще?

– Так. Я сказав би, з точністю. Мені пощастило, що я міг писати її сам. Було запропоновано вибір: «Або роби це самотужки, або дамо когось на допомогу». Це міг бути навіть професійний автор, який працював би зі мною разом. Упродовж роботи над першими трьома розділами я відсилав чернетки електронною поштою редакторові, а мені повертали із коментарями. Але потім сказали: «Цього більше не потрібно. Ти можеш писати». Отже, це моя книжка. Там викладено моє серце, це моя розповідь про подорож. Мушу визнати, що я пишаюся цим виданням. У ньому є глибина, до якої документальний фільм дістатися не зміг.

У. Т.: Про той край у людей, які в ньому не були, може скластися суперечливе враження. З одного боку, ми знаємо, що це велетенські джунглі з тубільцями, які не контактують із рештою цивілізації. Із другого – нам відомо про вирубування лісів, прокладання автострад крізь сельву. Отже, Амазонія залишається диким місцем, чи її швидко колонізують?

– Як на мене, вона така велика, що все сказане – правда. Залишаються велетенські території диких пралісів. Ми часом ішли по три тижні й не бачили жодних ознак існування людини. Де ще у світі таке можливо, окрім полярних регіонів? Це страшенно віддалені місцевості. Але там є люди. Манаус – посередині Амазонії – має тримільйонне населення. Є кілька трохи менших міст. І хоч як це сумно, можновладці, особливо у Бразилії, і далі заробляють на долині Амазонки багато грошей. Вплив мають землевласники, вони й далі експлуатують екваторіальні ліси. Більш як за два роки експедиції я не бачив жодних ознак того, щоб хтось додержувався на практиці оголошених заборон на вирубування джунглів. Ми бачили чимало випадків їх незаконного винищення. Є закони, але там на місці немає нікого, хто обмежував би вирубку. На жаль, це відбувається й тепер, тож треба й далі розповідати світові про цю проблему. Люди повинні зважати, щó вони купують, і не підтримувати тих, хто спричиняє нищення амазонських лісів. Просто вірити бразильському урядові не можна. Їхні закони не діють. Праліси нищать.

Читайте також: Українсько-бразильський серіал

Я однозначно хочу, аби Амазонію зберегли. Без жодних застережень. Як хтось може не бажати збереження такого дива, як найбільший на планеті екваторіальний ліс? Так, я там мучився. Але ж сам і влаштував собі таку дивацьку експедицію, визначив її параметри. Пройти цю територію нелегко. Більшість людей мандрують нею, використовуючи мережу водних артерій. Власне, коли пливете човном чи катером – це чарівне місце. Навіть ідучи пішки, ми часто насолоджувалися гарними краєвидами. Нам було важко просуватися. Ліс раз по раз починався настільки густий, що ми мусили прорубувати собі стежку. Дуже рідко він був у вигляді високих дерев, під якими вільно пройдеш. Треба було рубати перед собою, не випускаючи з руки мачете. І звичайно ж, набридали комахи: мурахи, комарі, мухи і всяка всячина. Їх було дуже багато. Мушу визнати, що сам собі вибрав трохи дурний спосіб подорожування Амазонією. Але щовечора ми, за можливості, знаходили собі річечку, розбивали намети, сподівалися піймати риби, трохи обмитися. Розпалювали вогнище, вечеряли, намагаючись знайти щось на додаток до раціону, який несли із собою. Те, що ми бачили, не любити неможливо. Довкола не існувало людей, а отже, і стресу. Ті моменти біля вогнища можна назвати ідилією. Добре також було мати одну просту мету. Ми просто йшли. Нам просто треба було дістатися гирла Амазонки. Це тримало думки дуже чистими. Потрібно було просто змушувати себе йти щодня.

Я люблю ті місця і дуже хотів би колись туди повернутися!

У. Т.: Чи входить у завдання книжки запалити читача повторити таку експедицію?

– Ні! Не робіть точно того самого – не ходіть пішки вздовж Амазонки. Але якщо вона надихатиме зробити щось, про що ви завжди мріяли, тоді – так! Мені багато писали люди з хворобами, з лікарень, які просто використовували мою книжку як розповідь, що їх надихала. Взагалі-то всі мені колись казали, що здійснити це неможливо. Більшість застерігала, що загину. Але досягнення мети виявилося реальним, і я вижив. Гадаю, це дуже простий приклад людини, котра поставила собі якесь завдання. Те, що інші вважали фантастичним.

У. Т.: А якщо, навіть вислухавши застереження, хтось наважиться повторити таку мандрівку… Яка ваша головна практична порада?

– Насамперед я сподіваюся, що для експедиції відповідного рівня ті люди матимуть необхідний досвід. Але у вигляді простої і загальної поради я сказав би: будьте скромні, не переоцінюйте своїх можливостей! Спостерігайте за місцевими людьми. Дивіться, як вони працюють і які використовують навички. Намагайтеся бути якомога гнучкіші. Треба вчитися від людей довкола, особливо від тубільців. Бо ж я починав як досить самовпевнений колишній військовий зі своїм уявленням, як це робити. Але якби залишився з такими уявленнями, то надовго мене не вистачило б. Не зміг би дійти до кінця!

Читайте також: Молитовні мавпи


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • З початком жовтня в Україні мало стартувати тестування на керівні посади в Державне бюро розслідувань. Втім, цього не відбулося.
    1 жовтня, Станіслав Козлюк
  • Унікальне поєднання низки природних переваг Полтавщини не конвертується в належний рівень життя населення краю
    30 вересня, Олександр Крамар
  • «Суддівське» засідання Верховної Ради перетворилася на політичне шоу, від якого постраждали передусім ініціатори.
    30 вересня, Андрій Голуб
  • Чи відбудеться зміна поколінь на електоральному полі вчорашніх регіоналів
    30 вересня, Денис Казанський
  • Про особливості проекту головного кошторису країни на наступний рік
    30 вересня, Любомир Шавалюк
  • Революцію роблять романтики, а користаються нею негідники — це про нас. Хоча насправді буває по-різному. Навіть радикально протилежно, якщо романтики від самого початку добре знають, чого насправді хочуть. У нашому випадку з цим не склалося. У нас мрії та їх реалізація — речі чомусь не надто взаємопов’язані, відповідно завжди відбувається експромт, потім зрада чи перемога, ну й насамкінець розчарування.
    30 вересня, Роман Малко
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено