Подорожі

  ▪   Василь Біленко

Суоменліна - фінська історія на одному маленькому острові

У Гельсінкі я потрапив випадково: колеги полетіли додому, а мені довелося чекати рейсу на Київ ще півтори доби.

Отже, лютневого ранку у мене була туристична мапа міста, картка Гельсінкі-кард, люб’язно надана туристичним офісом Фінляндії, та початок похмурого дня за вікном готелю «Сокос».

Допивши останні ковтки готельної кави, я націлився на відвідання острова Суоменліна, який розташувався за кілометр від фінської столиці.

Чому Суоменліна? Тому що тут знаходиться музей фінсько-радянської війни 1939 року, стоїть на березі єдиний у Фінляндії підводний човен (тільки цим Фінляндія і нагадує Україну) і діставатися на острів потрібно поромом.На набережній, на зупинці порому, уважно ознайомлююся з графіком руху й тарифами, шукаючи підтвердження інформації про те, що моя картка дає право безкоштовного проїзду і не потрібно платити 4 євро за квиток.

Невелике приміщення нагадує автобусну станцію українського райцентру.

Майже повністю заповнене людьми – в основному туристами. Китайці та індуси кутаються в теплі речі, чути російську – з десяток дівчат приїхали до Гельсінкі на екскурсію.Для росіян, особливо петербуржців, Гельсінкі – ближнє зарубіжжя. Швидкісний потяг «Алегро» долає шлях із Санкт-Петербурга до фінської столиці за 3,5 години.

До зупинки, розштовхуючи білу льодяну кашу на поверхні Фінської затоки, підходить пором. Публіка переміщується на судно. Постоявши хвилин із десять, точно за розкладом, пором відходить від пристані.

Ми йдемо через Фінську затоку. Вся вона вкрита білим покривом криги й снігу; кашоподібні сліди видають траєкторії руху рейсових суден.

75 років десь у цих місцях вождь світового пролетаріату Володимир Ленін тікав з Петербурга до Гельсінкі. Невідомо, яка муха його вкусила, але від Фінляндії він (після революції) відмовився, відпустивши батьківщину Санта Клауса у вільне від Росії і пролетаріату плавання. За це йому фіни безмежно вдячні й до сьогодні.

Фортецю Суоменліну побудували шведи для захисту від Росії у 1770 році – тоді Фінляндія входила до складу Швеції. Та могутні оборонні вали шведам не допомогли, у 1808 році росіяни захопили і фортецю, і Фінляндію.

Володіли неї аж до Жовтневої революції, аж поки дідусь Ленін не надав фінам незалежності.Пором здолав затоку і випустив на берег своїх пасажирів. Туристи порозбрідалися хто куди, дівчата з Росії побігли пити какао в прибережному кафе, а я вирушив знайомитися з островом-фортецею.Каземати, видовбані в скелястому ґрунті.

Камінь, темна цегла… Збудовано все на віки, але виглядає похмуро. За свою 240-літню історію Суоменліна двічі «воювала»: коли шведи здали її росіянам і під час Кримської війни 1854 року. Де Крим, а де Фінляндія!

Тоді цю північну частину Російської імперії атакував англо-французький флот.А потім – суцільне везіння. Ніяких бойових дій.

І зараз Суоменліна живе під патронатом ЮНЕСКО.

Уся Суоменліна, здавалося, заснула під товстим, подекуди півтораметровим шаром снігу. Заінтригований вказівником «пляж – там», я попрямував у потрібному напрямку. Видерся на високий оборонний вал і ледь не впав з нього через сильний холодний вітер, який буквально збивав з ніг.

Куди сягало око – Фінська затока, скута кригою. Над нею – свинцеві хмари, з яких ось-ось має посипатися сніг. Унизу, біля берега, на пляжі згуртувалися крижані тороси.

Історичне минуле Суоменліни тісно переплелося із сьогоденням: поруч зі столітніми фортифікаційними спорудами живуть люди – на острові постійно мешкає близько 700 чоловік.На острів вони, як і я, дістаються з Гельсінкі на поромі. Частина живе в невеликих особняках, а більшість – у будинках, збудованих іще шведами.

Узимку темніє рано. Тож, не дійшовши до музею, я поквапився до пристані – не хотілося пропустити пором, а потім ночувати на холодному острові.

 Цей матеріал опубліковано на умовах партнерства з журналом "Мандри". Оригінал читайте на сайті журналу