Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
6 лютого, 2012   ▪   Василь Біленко   ▪   Версія для друку

Як ми шукали левів і ледве втекли від слонів

Сьома ранку, ще зовсім темно і холодно – у Південній Африці зима. Старенький фольксваген мчить околицями Йоганнесбурга. До траси, немов тіні, сповзаються чорношкірі мешканці навколишніх сквотер-кемпів – поселень без води, світла й каналізації. Вони поспішають на роботу чи на її пошуки. А ми – у Національний парк “Піланесберг” – на зустріч із африканськими тваринами
Як ми шукали левів і ледве втекли від слонів

– Що ви хочете побачити, друзі? – цікавиться Кріс Беккер, корінний білий південноафриканець, який останні два роки постійно живе в Києві, а зараз приїхав додому у відпустку. Власне, він і організував нашу поїздку по ПАР.

– Я хочу побачити слонів, – скромно заявляє Жак. Він теж білий південноафриканець, а зараз виконує роль нашого водія на своїй машині.

– Мені потрібні носороги та гієни, – вимогливо стверджує Володимир Ільченко.

– А мені – левів би дуже хотілося…– висловлюю найскромніше своє бажання я.

Подумаєш, зебра…

Ми проїжджаємо через ворота, заплативши 30 доларів за квитки на всіх, і рухаємося парковою дорогою. Навколо – усе в сіро-жовтих тонах, рослинність вицвіла від сонця і зів’яла через брак вологи. Це бушфелт – африканська саванна, посеред якої стирчать високі гори – залишки кратера вулкана, який діяв 130 мільйонів років тому.

Щось зовсім не схоже, аби тут хтось жив…Аж раптом просто біля дороги в чагарниках – пасеться трійко носорогів!

Аж не віриться, що вони так близько. Один із них, здається, батько сімейства, наче занепокоївся і почав пильно приглядатися в наш бік. 

– У них поганий зір, – заспокоює Кріс.– Та й до відвідувачів вони вже звикли. 

Немовби підтверджуючи його слова, однорогий велетень знову почав неквапливо жувати суху траву. До нього підлетіла яскрава пташка й почала терпляче чекати, коли гігант зробить перерву в трапезі, щоб і собі підкріпитися. Вона виконує роль прибиральника-стоматолога, носороги про це знають і поблажливо ставляться до неї.

Наступними мешканцями Пілансберга, яким випало за честь побачити нашу машину, стали антилопи-гну. Не звертаючи аніякісінької уваги на нас, вони паслися на узбіччі, лежали, стояли переходили дорогу туди-сюди.

У полі, неначе бульдозери, працювали свині-бородавочники. Вони виривали тільки їм відомі корінці, стаючи при цьому на передні коліна, мов золотошукачі під час золотої лихоманки.Потім були зебри, антилопи різного калібру, жирафи.Попервах поява кожного нового звіра викликала шквал емоцій, жваве обговорення і намагання кожну тварину сфотографувати разів сто.

А згодом:

– Дивися, знову зебра йде, – зауважує ліниво Кріс.

– Гм, теж мені дивовижа – зебра...

Сонце добряче припікає, у машині заколисує, і хочеться вийти назовні, розім’яти кісточки.

– Не можна, – застерігає Кріс. – За статистикою щороку в національних парках гине кілька туристів – через власну необачність. А торік леви розірвали навіть одного із власників парку. Але скоро ми таки влаштуємо пікнік.

Леви тут скрізь

Просто в центрі парку на березі великого озера влаштовано спеціальну зону для пікніків. Її огороджено високим парканом-сіткою, а всередині – з десяток стаціонарних мангалів-барбекю.Наші південноафриканські друзі підійшли до організації фундаментально: звечора закуплено ковбаски, хліб, вино та напої, вугілля для барбекю.І за чверть години над саваною поплив тонкий аромат смаженого м’яса.В озері ліниво борсалися бегемоти, в синьому зимовому небі галасувало птаство, а до нашого столу прибилися білки, нахабно вимагаючи їжу.

А тим часом Жак щось побачив неподалік від паркана.

– Левиця! – заверещав він і показав на якусь руду пляму.

– Мабуть побачила людей і теж захотіла влаштувати пікнік...

Ми витріщилися, але нічого не побачили. Пляма виявилася просто кущем…

Утім, думка про левів заполонила нашу уяву, і ми, швидко доївши рештки смаженого м’яса з червоним вином, заскакуємо до машини.

– Уперед! Ми знайдемо цих ледачих котів!

Машина прямує в чагарники. Кріс стверджує, що саме в тінистих хащах чекають на нас леви.

– Дивіться на гілки! – наказує нам. – Левиці люблять лежати на деревах!Але марно. Тільки дві макаки, наче знущаючись, погойдуються на колючих деревах...

Коли ж:

– Бачу! Цього разу точно – лев.

– Вигукує Кріс і вказує кудись далеко в савану. Машина зупиняється, і починається палка суперечка, що він там побачив – лева чи кущ. Потужна оптика з наших фотокамер приходить на допомогу й розвінчує чергову ілюзію...

Тим часом, здавалося, леви були вже скрізь – у кущах, на деревах, посеред вигорілої трави, хіба що на дорогу не виходили…

Та, на жаль, усі вони врешті виявлялися сухою гілкою, кущем чи високим термітником. 

Уже почало вечоріти, час їхати з парку, а ми ні левів, ні слонів так і не побачили.

Великі сірі маси

На під’їзді до воріт увагу привернула якась сіра маса ліворуч, що майже зливалася з деревами.

– Та це ж слон! Оце пощастило!

За першим з’явився другий, потім – ще один. Трійця слонів була в метрах п’ятдесяти від дороги. Вони спокійно «пливли» серед кущів, мабуть прямуючи кудись на ночівлю.

– Дивіться, ще слони праворуч! – збуджено закричав Кріс.

Тварини неквапливо підходили до дороги.І враз слонів стало дуже багато. Вони почали переходити дорогу, немов корови на сільській дорозі, тільки в десятки разів більші.

Різного зросту, великі й зовсім маленькі, які ховалися під черевами своїх матусь. Дехто просто йшов, хтось доїдав траву, час від часу запихаючи сухі жмутки хоботом до рота. Вони знаходилися так близько, що можна було торкнутися рукою (хоча бажання такого й не виникало).

І тут небо зовсім потемніло: на дорогу виповзла гора – величезний самець замикав стадо. Він поводився спокійно й не зважав на десяток машин, які було заблоковано на дорозі його родичами.

Пильно подивився на нас (аж мурашки поповзли по тілу) і зник за пагорбом. Виїхавши за ворота парку, ми зробили зупинку.

У Кріса тремтіли руки:

– Ви навіть не усвідомлюєте, у якій ми були небезпеці. Найменше роздратування – і ці гіганти розтоптали б нас, як консервну бляшанку. Я вже двічі від них тікав. Але сьогодні нам пощастило – і живі залишилися, і тварин скільки побачили. Тільки левів не було – Кріс винувато подивився в мій бік.

P. S. А левів ми все-таки побачили. В останній день своєї мандрівки в ПАР за п’ять годин до відльоту в невеликому «левиному» парку ми зустрілися одразу з чотирма царицями природи. Левиці лащилися, лизали одна одну, муркотіли. А поруч лежали кістяки биків, які нагадували, що леви хоч і  родичі котів, та все ж вельми далекі.

 Цей матеріал опубліковано на умовах партнерства з журналом "Мандри". Оригінал читайте на сайті журналу


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Рік тому 23 травня було вбито командира бригади «Прізрак» так званої «ЛНР» Олексія Мозгового. Його машина спочатку була підірвана на керованому фугасі, а після - розстріляна з кулеметів. Офіційної версії загибелі досі немає, як і будь-яких результатів з боку псевдослідства «МДБ ЛНР». Відразу ж відповідальність за його смерть поспішили взяти на себе партизани загону «Тіні». І з того самого моменту не вщухають пристрасті навколо його смерті.
    24 травня, Павло Василів
  • 5 квітня 1918 року над міською думою Єлисавета, де тепер знаходиться Кіровоградська обласна держадміністрація, вперше замайорів синьо-жовтий або, як тоді називали, жовто-блакитний прапор.
    24 травня, Максим Сінченко
  • Швейцарський політолог, спеціаліст з державного адміністрування Андреас Ладнер в інтерв’ю для Тижня розповів про практики децентралізації та прямої демократії, їхній зв’язок та прямий вплив на ухвалення рішень в країні, а також взаємозалежність рівня життя з делегуванням владних і фінансових компетенцій від центрального на локальні рівні.
    24 травня, Ганна Трегуб
  • Пенсійні проблеми стосуються всіх, і не тільки пенсіонерів
    24 травня, Віталій Мельничук
  • Науковці знайшли спосіб спостерігати за трендами в еволюції людини
    24 травня, The Economist
  • Війна — поняття неймовірно багатобічне. У наш час ми маємо прекрасну нагоду спостерігати всю її різноманітність. Практично для кожного є очевидною війна на Донбасі з її матеріальними наслідками та нівеченням людських доль. Для багатьох безсумнівним є факт інформаційної війни. Але зовсім небагато наших громадян усвідомлюють наслідки, до яких вона призводить.
    24 травня, Любомир Шавалюк
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено