Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
25 січня, 2012   ▪   Марічка Паплаускайте   ▪   Версія для друку

Закарпаття в мініатюрі

Село Колочава намагається подолати хронічне заробітчанство за допомогою туризму
Матеріал друкованого видання
№ 2 (219)
від 12 січня, 2012
Закарпаття в мініатюрі

Одне з найбільших сіл Закарпаття – Колочаву – колись заснували чехи, втікачі від кріпацтва. Тепер про його історією чеські діти дізнаються ще в школі завдяки письменнику Іванові Ольбрахту. Він не тільки жив у Колочаві, а й майстерно зобразив природу Закарпаття у своєму головному романі «Микола Шугай – розбійник». Згодом у Чехії на основі цього твору були зняті кінострічки та мюзикли, поставлені вистави, написані пісні.

А в Україні про Колочаву тільки-но починають довідуватись. Хоч останніми роками тут один за одним відкриваються музеї, з’являються туристичні маршрути. В травні 2011-го після відкриття єдиного в нашій державі пам’ятника заробітчанам село прозвучало в багатьох ЗМІ. Як кажуть місцеві, заробітчанство стало настільки звичною справою, що коли раптом здоровий чоловік навесні залишається вдома з сім’єю, а не їде в пошуках грошей, то на нього починають зиркати скоса.

Читайте також: Ковальські ігри


БО РОБОТИ НЕМАЄ

Справжні колочавські заробітчани здебільшого сильно відрізняються від гарної, хоч і нещасної сім’ї, увічненої в пам’ятнику. До місцевої корчми заходять троє чоловіків у потертому одязі. Замовляють горілку й томатний сік. П’ють просто біля прилавка. Після третьої помічають у залі немісцеву людину.

– А ви, пані, звідки будете? – підсідає до мене наймолодший із дядьків. На вигляд має до 30 років, але зморщене обличчя, надломлені зуби й побиті брудні руки говорять про нелегке життя й виснажливу фізичну працю. Звуть Вадіком. Одружений, має трирічного сина.

– Що ті музеї, як у нас роботи немає. Я навіть тижня вдома не був і завтра знову їду в Санкт-Петербург на три місяці, – жаліється він. – Та в нас усі на заробітках. Он хлопці (вказує на товаришів) теж їздять: один до Москви, другий до Праги. І так останні 10 років. Я раніше працював на підприємстві, що заготовляло ліс, але там щось помінялось, тепер отак-от…

Колочавець, підігрітий горілкою, забороняє себе сфотографувати, зате намагається розказати про всі проблеми, які турбують місцеве населення.

– Попривозили мости понтонні, поставили їх по дорозі до музеїв, а людям – ні, самі будуйте. Баню спорудили – молодці, але ж дорого! Можу вам сім’ї показати, де дітей повно, а батьки п’ють. Чого п’ють? Бо роботи нема, – після паузи додає. – Ще народ ялинки краде. Я теж піду вкраду, треба ж дитині свято влаштувати. А нащо мені купляти за сотні гривень ялинку, як я в лісі живу?!

Читайте також: Де починається Закарпаття

ПОПИТ НА ЕКСКУРСОВОДІВ

Після чергових 50 грамів чоловіки йдуть. Прибравши посуд, до мене підсідає син господаря корчми Олесь.

– Я пригадую Колочаву в 1990-х. Це було таке саме село, як і будь-яке інше. Потім почало розвиватись потроху, а останні п’ять років узагалі спостерігається туристичний бум, – розповідає він. – Раніше така професія, як екскурсовод, у Колочаві була екзотична. Тепер це нормально. Усі молоді люди хочуть бути екскурсоводами. Хоча, на мій погляд, масового туризму тут не буде. Бо наш єдиний мінус – це віддаленість від потяга. Масовий турист сюди не добереться, тож Колочава має розвивати свій туризм – зелений, романтичний.

Батько Олеся після звільнення із заводу, що за радянських часів працював на авіаційну промисловість, був таксистом, потім відкрив кілька торгових точок і «мотався» між ними, а тоді вже викупив приміщення, де за чехів була жандармська управа, разом із дружиною відбудували його, відкрили корчму. Пізніше нагорі зробили ще й готель.

– Підприємств у нас ніяких немає. Більшість людей на заробітках. Вони люблять нарікати на своє життя, але ж мають непогані гроші, – каже Олесь. – Мій брат двоюрідний кролів розводить, його батько має пасіку, продає мед, ще й столярує потроху. За бажання можна вижити й тут.

Сам Олесь 10 років прожив у Києві. Вчився в академії мистецтв на художника театру. Згодом працював дизайнером інтер’єру, але врешті повернувся додому, в Колочаву.

– Там добре жити, але перспективи дуже віддалені. У столиці більше матеріальних і головне емоційних затрат. Отож вирішив продовжувати справу батьків. Малювати можна й тут – краєвидів для натхнення вистачає.активне будівництво

Пейзажі в Колочаві й справді захопливі. Навкруги лиш гори й ліс. Поки небо в хмарах, вони вкриті трохи містичним блакитним серпанком, але коли визирає сонце й освічує кожну вершину та кожну ялинку на схилах, то здається, що повітря стає таким прозорим і дзвінким, як гірська вода.
Обіч дороги, що веде до Музею Івана Ольбрахта, майже кожну другу хату споруджують заново. Біля одного зі старих дерев’яних будинків дівчина полоще білизну в струмку, що тече просто вздовж головної вулиці. Питаюсь у неї, чи то всі так у Колочаві перуть.

– Та ні, – відповідає, – ті, хто машинки мають, то вдома перуть, а хто ні, то отак. Холодно. Он руки мерзнуть (простягає червоні від крижаної води руки). А що ж робити?!

Читайте також: Корисна пекельна купіль

Роздумам про контрастність побаченого кладе край зупинка біля школи. У зведеній за радянським стандартом будівлі уроки фізкультури відбуваються просто в холі. Тут-таки на першому поверсі в невеликому класі діє Музей Івана Ольбрахта. У ньому зібрані старі документи й фотографії самого письменника, а також головного героя його роману – місцевого опришка Шугая. Олесь розказує історію життя робінгуда, який грабував заможних євреїв і якого дивом не брали кулі, але вбили врешті власні товариші. Часом Олесю доводиться шукати українські відповідники чеських слів – настільки часто він проводить екскурсії чеською мовою.

По інший бік від центру села розміщений найбільший музей Колочави – скансен «Старе село». Колоритний дядько-екскурсовод Василь Михайлович водить нас по коліна в снігу від однієї садиби до іншої. Тут і хати звичайних колочавців, і лазня, і єврейська корчма зі справжньою борговою книгою, і жандармерія. А ще він показує музей вузькоколійки – раритетний паротяг та 10 вагончиків, у кожному з яких своя експозиція.

– Унікальність нашого музею в тому, що тут зібрані місцеві хати і предмети побуту, – розповідає Василь Михайлович. – А ще ми тут зберігаємо колочавські традиції. Знаєте, як у нас пияків карали? Надягали на шию ярмо і гнали через усе село.

Наприкінці екскурсії, яка тривала понад дві години, Василь Михайлович похвалився, що лише від квітня в їхньому музеї вже побувало близько 15 тис. туристів.

Його слова підтверджує Марія Шетеля, директор місцевої турфірми. З нею ми зустрічаємось у другому й останньому колочавському готелі. У невеликій двоповерховій садибі геть запилено: пришвидшеним темпом будівельники доробляють іще одну кімнату.

Колочавцям треба вчитися жити з туризму. Місцеві жителі повинні самі створювати всі умови, аби приїжджим було приємно відпочивати, – каже пані Марія. – Тоді, думаю, про заробітчанство колочавців нагадуватиме тільки пам’ятник.

ВАРТО ПОБАЧИТИ

Музей архітектури і побуту «Старе село» ознайомить із 300-річною історією побуту місцевих жителів.

«Колочавська вузькоколійка». Раритетний паротяг та ешелон із 10 вагонами, кожен із яких відтворює процес транспортування за різної влади, яка панувала в цьому регіоні.

Церква Святого Духа. Двозрубна, тридільна, зведена 1795 року.

«Чеська школа». Музей складається із двох приміщень: класу та кімнати для відпочинку вчителя.

«Школа вівчаря». Тут гості зможуть відпочивати й навчатися вівчарської справи.

Читайте також: Замки Закарпаття


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • 16 січня 2015-го десантники 25-ої бригади отримали наказ здійснити марш зі свого місця розташування до південно-західної околиці Авдіївки (мікрорайон Хімік). Разом з десантниками в цей сектор висунулися й бригадні артилерійські підрозділи.
    28 червня, Анатолій Шара
  • Хто і як сьогодні змінює Конституцію України? Який зв’язок між цими нововведеннями та ключовими реформами в державі? Про це Тижню розповів експерт із конституційного та адміністративного права, голова правління Центру політико-правових реформ Ігор Коліушко
    28 червня, Анна Корбут
  • Протягом тижня західні ЗМІ писали про візит Володимира Гройсмана до Берліну, значення Brexit для України, стабілізацію української економіки та переклад книги Олега Шинкаренка на англійську
    28 червня, Віталій Рибак
  • Багато блогерів та журналістів вже не раз робили аналіз справ «молодих, але невизнаних» республік. Хтось перевіряв бюджети, дехто слідкував за темпами виробництва на окупованих територіях. Інших цікавив політичний бомонд Донецьку чи Луганську.
    28 червня, Павло Василів
  • Чи варто змінювати Конституцію, порушуючи її, і чому нинішні інновації не доведуть до добра? Колишній генпрокурор, суддя КСУ у відставці Віктор Шишкін на прохання Тижня проаналізував новітній конституційний процес в Україні
    28 червня, Роман Малко
  • Чимало проблем, пов’язаних з українським Основним Законом, стали результатом спроб вибудувати його на ґрунті радянської конституційної спадщини, яка не відповідає новим реаліям
    27 червня, Олександр Крамар
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено