Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
19 грудня, 2011   ▪   Ігор Петренко   ▪   Версія для друку

В гостях у братів Козловських

Тенор Іван Козловський колись відкрив у рідному селі музичну школу. Односельчани у звичайній хаті під стріхою плекають нині його музей
В гостях у братів Козловських

Директорка школи естетичного виховання села Мар’янівка Васильківського району на Київщині приїжджає на роботу на велосипеді. Паркує його біля дерева – тут ніхто не краде. Он і веломашини учнів стоять попід будівлею. У школі вчиться близько 100 дітей. Починається урок. Діти грають на роялі, на якому колись концертував Сергій Рахманінов. Бо село це не просте, і меморіальний рояль потрапив сюди не випадково. Інструмент передарував учням відомий співак Іван Козловський.  Той, що увійшов у число 20 найкращих тенорів ХХ століття. Село Мар'янівка на Київщині – його рідне. Тут він народився, вчився співати й потім казав, що свій голос узяв «від мар'янівських верб».

Іван Семенович Козловський - народний артист СРСР, уже після розраду Радянського Союзу - народний артист України та Росії, лауреат Шевченківської премії (1990). Відомий тенор прожив 93 роки, в основному — в Москві, де працював солістом Більшого театру, проте ніколи не забував, хто він і звідки.

Співак усе життя намагався віддячити Мар’янівці.  Пробив через бюрократичні перепони будівництво тут середньої школи, лікарні, дороги до села від траси Київ-Одеса, наполіг, щоб запустили автобусний маршрут із столиці. Мар’янівським дітям організовував відпочинок в таборі «Артек». Довгий час мріяв про спеціалізовану музичну школу, та відкрити її не давали – малувате село, мовляв. Навіть готовий був фінансувати її – та на приватні кошти в СРСР було вчити заборонено. Однак таки домігся. Подбав про вчителів – особисто запросив попрацювати на три роки кількох випускників Івано-Франківського педагогічного інституту. Надіслав у село два роялі, в тому числі й оцей - рахманіновський. А ще  - інструменти для духового оркестру. До недавнього ювілею Козловського школу (тепер вона не лише музична, а  – естетичного виховання) відремонтували, забезпечили комп’ютерами.

Росіяни прагнуть «приватизувати» Івана Козловського, як і Гоголя, і багатьох інших геніальних українців. Однак тут, у Мар’янівці, стає очевидним, наскільки він усе-таки – наш.

Дума про братів Козловських

Іван і його трохи старший брат Федір з дитинства йшли життєвими стежками поруч. Рід Козловських – польський із Сілезії. Мати співака Ганна Косіньска – зі збіднілих шляхтичів. Батько їхній хоч заробляв на життя швацтвом, та самотужки навчився гати на гармошці, грав на весіллях. Й мріяв про кращу долю для синів. По Київщині тоді ходили ченці, шукали дітей півчих для хорів. Прийшли й у Мар’янівку.

Обидва Козловських мали чудові голоси й талант, вивчали церковні співи. Батько віддав їх до навчання у Києво-Печерську лавру, коли Іванову було сім років а Федору – дванадцять.

Доля розвела їх 1919 року, молодими парубками. На той час обидва співали у хорі Олександра Кошиця. За дорученням Симона Петлюри цей колектив мав концертувати в Америці.  Федір таки вирушив туди із хором Кошиця, а Іван не зміг. Україну окупували більшовики – й хор не повернувся на батьківщину. Довгі десятиліття через «залізну завісу» брати Козловські не бачилися й навіть не листувалися. Аж ось Федір, що став уже православним священиком під Нью-Йорком, проходячи повз музичну крамницю, раптом почув чудову українську пісню. Голос виконавця здався йому знайомим… Братовим? Забіг у крамницю, попросив платівки. На них англійською було написано Ivan Kozlovskiy й зазначено, що той – соліст Більшого театру у Москві. Але портрета не було. Невже справді Івасик?

У репертуарі, у виборі друзів, у поведінці Іван Козловський був українцем. Починав творчий шлях у пересувних українських театрах, Дебютував 1918 р. в Полтавському музично-драматичному театрі в ролі Петра (опера Лисенка "Наталка Полтавка").  Причому грав в ансамблі з Марією Литвиненко-Вольгемут та Павлом Саксаганським. До речі, з Миколою Лисенком був знайомий також. На Різдво ходив колядувати до Володимира Короленка. Дружив з Марією Заньковецькою, Іваном Паторжинським,  Анатолієм Солов’яненком.  А Олександра Довженка, Бориса Гмирю та Максима Рильського вважав побратимами. Коли Довженка після повісті «Україна в огні» піддали остракізму, багато друзів відвернулися від нього, та Козловський – ні. Він й після смерті видатного кінорежисера регулярно відвідував довженківську Сосницю – не забував віддавати шану другові.

Навіть живучи у Москві, вдома Козловський любив спілкуватися українською. Щоразу приходячи у Большой театр, молився Богові, не зважаючи на криві погляди парторгів і стукачів, яких у Большому працювало чи не більше, ніж артистів. А у 1960-ті роки Іван Козловський насмілився заспівавати зі сцени у Москві українські колядки і щедрівки, заборонені тоді атеїстичною владою.

Козловського цінував Сталін, але за межі СРСР його велів ніколи не випускати. «Каже, що не втече, бо любить Мар’янівку? От хай і їде у свою Мар’янівку».  Усе життя тенор передплачував дефіцитний у радянські часи журнал «Вокруг света», а сам - жив у привілейованому концтаборі.  Й світу того бачив хіба що у межах СРСР. Лише раз у житті, вже у 1960-ті роки, з’їздив на Цейлон.

А як же брат-американець? Тільки наприкінці 1960-х років Федора Козловського пустили у СРСР. Після піввікової розлуки брати обнялися – і знову роз’їхалися по різних континентах. Нашого цвіту…

Іван, однак, дожив до розпаду СРСР і щиро привітав на схилі років українську незалежність.

Хатина біля річки

Височіє на Київщині курган  Переп’ятиха (VІ ст. до н. е.), у розкопках якого брав участь 1846-го року Тарас Шевченко. За кілометри два від нього – сільська хата під стріхою. «Вже сонце низенько… Моє серденько» - чути голос соліста Більшого театру. У хатинці – чергова екскурсія, тож вмикнули програвач. А навколо – кущі калини, неподалік - яблуневий сад,  далі - дубовий гай. Й над річкою Протокою (вона впадає у Рось) – верби. Ті самі, мар’янівські.

Сільська садиба – то музей у Мар’янівці, який постав тут за ініціативою вчителів школи естетичного виховання. Стару хату родини Козловських, яка виглядала руїною від давності, реставрували ще у 1989 році. Згодом Кабмін прийняв постанову про створення музею, який і запрацював тут офіційно з 1994-го року.  Готували його до відкриття методом народної толоки: односільчани приходили, щось добудовували, мазали стіни, висаджували калину й мальви.

Заходимо. Низький сволок, під яким хитається колиска, зроблена з верейки. Інтер’єр типовий: ікони у кутку, рушники на фотографіях. Експонати: гармошка, швейна машинка Зінгер. Вишиванка Івана Козловського і костюм, в якому він співав партію Андрія в опері «Катерина». Концертна валіза, парасолька дружини… Речі Козловського односельцям передали його сестра Анастасія і секретарка Ніна Слєзіна, що була таємно закохана в свого шефа.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Як Росія перекручувала і приховувала інформацію про злочини комуністичного режиму в 1930-их роках на Заході? Чому їй вірили? І чому ті ж механізми працюють сьогодні?
    22 лютого, Анна Корбут
  • У вівторок, 21 лютого, світові та українські ЗМІ поширили гучну новину: Вищий земельний суд Відня дозволив екстрадицію українського олігарха Дмитра Фірташа до США. Однак, як виявилося, це рішення ще навіть не початок кінця цієї гучної справи.
    22 лютого, Ольга Ворожбит
  • Приглядаючись до нового американського лідера, французи з острахом впізнають своє можливе близьке майбутнє.
    22 лютого, Алла Лазарева
  • Напередодні чергової річниці розстрілу активістів Майдану та втечі Януковича, що послідувала услід за цим, в Україні за традицією знову пожвавилися розмови про нову революцію. При цьому одні заговорили про це зі страхом, а інші з надією.
    22 лютого, Денис Казанський
  • Літературна спільнота дізналася від «модернізованого» журі Національної премії ім’я лауреату 2017 року
    21 лютого, Олена Кухар
  • Другий рік поспіль роковини розстрілів Небесної сотні перетворюються на неабиякий привід для піару із обов’язковими закликами знову вийти на Майдан, аби звалити «злочинну владу».
    21 лютого, Станіслав Козлюк
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено