Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
26 жовтня, 2011   ▪   Олена Максименко   ▪   Версія для друку

Місто на кордоні

Реінкарнація гетьманської столиці
Матеріал друкованого видання
№ 42 (207)
від 13 жовтня, 2011
Місто на кордоні
Назва річки Есмань, на якій стоїть Глухів, у перекладі з перської мови означає «прекрасний шлях». Це крихітне місто останніми роками почало прагнути туристичного визнання, і його шарм у тому, що автентичності тут іще не замащено лискучою фарбою. Хоча потроху все ж таки зникають сліди занедбаності й руїни. Сюди, де немає затишно-гламурних ка­в’ярень, готелів і транспортних мереж (які не надто й потрібні, адже весь тутешній масштаб легко вимірюється пішим кроком), тягне повертатися.

Тривалий час Глухів мав неофіційний титул «військового містечка», одного з найбільших таких на Сумщині, адже був по Другій світовій війні заселений радянськими офіцерами з їхніми сім’ями. За останнє десятиліття місто-ве­­теран суттєво помолодшало, при­­слухалось до голосу сучасності, перейменувало центральні вулиці Лєніна та Радянську на Києво-московську й Терещенків, прикрасило центр біло-грайливою «Стометрівкою» («за паспортом» – вулиця Ратна), перетворило старезну водонапірну башту на етнографічний музей з оглядовим майданчиком нагорі. Що й казати, зміни були настільки радикальні, що Глухів кілька років тому навіть отримав «Золотого Фенікса» – нагороду за найкращий благоустрій серед міст України. І справді, його доля чимось близька до історії міфічного птаха.

Читайте також: Привид Батурина

Глухих повели

Цариця Єкатєріна, якщо вірити легендам, котрі добряче віддають політичними реверансами, стала «хрещеною мамою» ледь не для половини міст України. Глухів теж не оминув цих підлабузницьких сюжетів: буцімто самодержиця, заблукавши в екіпажі серед боліт, спитала назву місцевості у старого аборигена, який трапився їй на шляху. Той відповідати вельможній особі не став, на що вона гнівно вигукнула: «От ґлухов!» Це, мовляв, і стало назвою поселення. Втім, така етимологічна версія анітрохи не відповідає дійсності, адже Глухів – одне з найдавніших міст України (першу літописну згадку про нього датовано 1152 роком). Найімовірніше, назва цим землям дана була ще чернігівськими князями за часів Русі, а «глухий» означало «неприступний, укріплений».

Місто на кордоні з Росією пережило чимало юрисдикцій: підданість Орді, Литві, Речі Посполитій, Московії, а згодом радянському режиму. Воно зазнало чимало війн, пожеж та епідемію чуми. Після падіння Батурина, на початку XVIII століття під патронатом Івана Скоропадського Глухів отримує статус гетьманської столиці. Вочевидь, таке звання зобов’язує: навіть переживши крах гетьманщини, руйнації та періоди занепаду, місто не втратило своєї гідності й харизми. А знищені тоталітарним урядом святині та пам’ятки нині компенсують новими, модерними й вишуканими.

Від брами до вежі

Найкраще з минулого, того, що не встигли знищити попередні «хазяї», представлене чотирма церквами, аркою та баштою. Церкви: Миколаївська, вірна стилю козацького відродження; класично-строга Спасо-Преображенська; домінуюча, декорова­­на арками Трьоханастасіївська, де міститься усипальниця родини Терещенків. І архаїчно-скромна Вознесенська. Ще був Троїцький собор, та його підірвав комуністичний уряд у 1960-х роках. Місцеві люди досі згадують, що знищити святиню вдалось аж ніяк не з першої спроби, адже під час зведення храму в будівельний розчин за давніми технологіями додавали яєчні білки. Тепер тут автостанція цілком совкового типу, де ночують бомжі, а бабці торгують масними чебуреками.

Та віднедавна неподалік цьо­­го автовокзалу паркових голубів і перехожих споглядають уродженці Глухова, композитори Дмитро Бортнянський та Максим Березовський, вилиті з бронзи.

Помолодшав і посвіжішав старовинний Педагогічний університет імені Олександра Довженка (тут упродовж трьох років здобував освіту режисер і прозаїк); заснували цей заклад іще в ХІХ столітті, а нині пофарбували в соковиті червоний і білий кольори.

Письменник Тарас Прохасько в одному з есеїв зауважив, що визначальними рисами міста є брама і вежа. Ейфелева вежа місцевого зразка – водонапірна башта – має подвійну функцію: вона не лише постачає місто водою (до речі, чистою і безпечною для вживання просто з-під крана), а і є архітектурним витвором; віднедавна тут діє музей з оглядовим майданчиком на верхівці. Металеві гвинтові схо­­ди, потемнілі від пам’яті й блякло підсвічені жовтим нутрощі велетенського колишнього годинника... Підйом на цю споруду – романтика з присмаком готики. З оглядової платформи погляд розносить вітром по навколишніх полях та озерах.

Варто віддати належне працівникам музею – вони охоче діляться архівними цікавинками, про які мовчать офіційні путівники. «Ось бачите, – з гордістю простягають нам портрет чорнявої красуні, – це дружина гетьмана Івана Скоропадського Анастасія. Більшість державних рішень насправді приймала вона, поміж козаків навіть завелася примовка: «Іван носить плахту, а Настя – булаву».

Київська брама Глухівсь­ких міських укріплень (так вона зветься офіційно, а в народі – просто Арка) колись слугувала основним в’їздом до міста, а ще раніше тут-таки височіла фортеця. Як і башта, вона, зведена у класичному стилі конструкція, є архітектурним символом міста. Зображення їх обох карбують на сувенірах-магнітах і друкують на поштових листівках.

На «прекраснім шляху»

Окрім згаданих вище Олександра Довженка та композиторів Бортнянського й Березовсь­­кого, місто стало рідним для акторки Ади Роговцевої. Звідси ж походить родина меценатів Терещенків. Артемій (на прізвисько Карбованець), син чернігівського козака Якова, першим із них узявся торгувати з візка й започаткував, так би мовити, родинний бізнес. Заощадивши певний капітал, він із синами створив цукрове виробництво. 80% свого прибутку родина витрачала на доброчинність. Глухів і нині пронизаний присутністю цих людей: ось лікарня, заснована ними, що досі діє, як і цукровий завод, ось господа Терещенків, ось вулиця із їхнім ім’ям.

Окремим пунктом прогулянки є вулиця Войкова і так званий Люсин музей – звична собі господа, де замість картоплі й помідорів «ростуть» бюсти «вождів пролетаріату»: коли після падіння режиму почалося знесення пам’ятників, Людмила Дейнеко, господиня неформальної експозиції, почала збирати осиротілих кумирів: статуетки, знамена, бюсти тощо. Лєнін, Сталін, Енґельс, Чапаєв, Ґорькій, робітник і колгоспниця, піонерські горни, червоні крават­­ки – це й багато іншої ностальгійної бутафорії становить колоритну приватну колекцію.

Шанувальникам історії часів кроманьйонців та скіфів – пряма дорога до Археологічного музею.

Окремою «пам’яткою культури» можна назвати ні на що не подібний місцевий суржик. Глухів стоїть практично на кордоні зі східним сусідом, тож уплив останнього на місцеве населення очевидний. Незрозуміле, на перший погляд, звернення незнайомця «Какая ґадіна!» не є хамством, так тут лишень запитують час. На вулиці зустрінеш обличчя найрізноманітнішої етнічної належності, як часто трапляється у прикордонних містечках. Свого часу у Глухові був навіть цілий циганський квартал.

Місто дихає спокоєм і чимось давно забутим. Старовинні вулиці з будинками у два-три поверхи, на дверях квартир та на хвіртках садиб часто-густо висять маленькі зірочки – значить, тут мешкає ветеран війни. Дороги оздоблені доглянутими рясними клумбами. Згадана терещенківська лікарня скидається більше на затишний пансіонат чи колоритний хутір: розпо­­рошені в парку окремі мальовничі корпуси мало нагадують заклад для хворих. Атракціони «Літнього парку» давно припинили своє існування, проте в малечі тут досі улюблене місце для ігор.

За останні кількадесят років Глухів зазнав разючих змін. Від сонної постсовкової провінції, де більшість корінних мешканців мали б вірити у прихід комунізму за незмінною пляшкою горілки, до ошатного привіт­ного містечка, в якому вишукана культурна програма органічно поєднується з майже дачним відпочинком і тишею. А головне – ця ні з чим не зрівнянна атмосфера, відчуття чогось невловного, давнього, таємничого.

Читайте також: Столиця п'яти гетьманів

Як доїхати

Автобусом із Києва або Сум; автівкою по трасі Київ – Москва. Електричкою до Шостки або станції Терещенська, звідти рейсовою маршруткою до Глухова.

Де зупинитися:

Готелі «Європа» – вул. Ціолковського 4а; «Стиль» – вул. Індустріальна, 19; «Монастирський постоялий двір» – провулок Поштовий, 2.

Де поїсти:

кафе «Старе місто» – вул. Києво-Московська, 55; «Едельвейс» – вул. Терещенків, 45; «Дует» – вул. Суворова, 67.

Варто побачити

Башта водогону стоїть на вулиці Терещенків. У ній відкрито етнографічний музей, а нагорі – оглядовий майданчик.

Пам’ятники композиторам Бортнянському й Березовському – у сквері навпроти автовокзалу.

Тюремний замок (повітовий острог) – вул. Спартака, 4. Цюпа для злочинців з’явилася тут наприкінці XVII століття при Глухівській фортеці. Після Другої світової в’язницю перетворили на пивзавод.

«Люсин музей» – садиба Людмили Дейнеко на вулиці Войкова містить приватну колекцію артефактів радянської епохи.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • В Україні можна відшукати чимало цікавих туристичних місць, які зазвичай оминають традиційні довідники для мандрівників
    30 липня, Роман Малко
  • Що впливає на формування зовнішньої політики Грузії та її сприйняття вдома
    30 липня, Анна Корбут
  • Включення органів місцевого самоврядування у змагання з тарифного популізму дорого коштуватиме і жителям окремих міст, і країні загалом
    30 липня, Олександр Крамар
  • Нова британська прем’єрка активніше береться за бізнес
    30 липня, The Economist
  • Не знаю, наскільки це правильно з погляду психології, але вже деякий час прагну сприймати своє життя в Луганську як життя десь на екзотичних островах. Оскільки чимало читаю про Шрі-Ланку, прикладів у багатій уяві не бракує. Але хоч як притягуй за вуха реальність, вона ну аж ніяк не схожа на мій вибір та життя на диковинних островах.
    30 липня, Яна Вікторова
  • Дивовижна історія сина українських куркулів і грузинських «ворогів народу»
    29 липня, Роман Малко
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено