Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
11 жовтня, 2011   ▪   Олександр Сирцов   ▪   Версія для друку

Танки й іграшки: для створення Яворівського полігону ліквідували 128 сіл і хуторів.

Однак уціліло автентичне народне ремесло
Матеріал друкованого видання
№ 40 (205)
від 29 вересня, 2011
Танки й іграшки: для створення Яворівського полігону ліквідували 128 сіл і хуторів.
Михайло Дашкович
На Львівщині в так званому Розточчі неподалік один від одного розташовані національний природний резерват і армійський полігон. А в навколишніх селах іще працюють майстри народного забавкарства, вплітаючи у свою творчість сучасні мілітаристські мотиви.

36 тис. га миротворчості

Офіційно це Міжнародний центр миротворчості та безпеки Сухопутних військ України, хо­­ча в народі його звично називають Яворівським полігоном. Чи не найбільший у Європі військовий об’єкт займає 36 тис. га землі Розточчя.

Полігон витягнувся із заходу на схід на 28 км вздовж Великого європейського вододілу. З півночі на південь у найширшому місці – 26 км, у середньому – 18. Частина території, що її використовують для військових виправ, – у спільному користуванні з Яворівським національним парком, саме тут і ростуть непрохідні хащі. До кордону з Польщею від полігону якихось 7 км.

Найчастіше на плацдарм бойового тренування їздять через Старичі, звернувши з відтинку міжнародної траси Львів – Яворів. За кілька кілометрів від цього села минаємо КПП полігону. Перевіривши документи, днювальний відчиняє ворота. З вікна машини оглядаємо тренувальні майданчики. Помітно виділяються макети літака й вертольота – за їх допомогою військові відпрацьовують стрибки з парашутом.

На полігоні є три військові містечка з казармами та готелями, де під час навчань живуть солдати й офіцери. Передбачено місце і для наметів – усе ж таки готують людей до екстремальних умов. Тренуються тут не тільки українські військові та силовики, а й іноземці – свої маневри не так давно відпрацьовували італійці та білоруси. Відбуваються також міжнародні миротворчі навчання.

Читайте також: Армійська валіза буз ручки

Від меча до стрільбища

Степан Корнієнко чимало років прослужив на полігоні у званні прапорщика. Його хобі – військова історія. Пан Степан колекціонує артефакти, які постійно знаходять у цих місцях. Переважно це елементи амуніції та спорядження часів Першої
чи Другої світових воєн. «Тут складно було жити, адже ґрунти на Розточчі малородючі, зате тут часто воювали», – каже Корнієнко. Перша згадка про бій на цій землі датована 1266 роком. Того літа з Перемишля грабувати руські міста вирушило польське військо. Зупинити агресора спробували галицькі оборонці... Потім тут воюватимуть іще не раз, однак найкривавішим стане ХХ століття.

Під час Першої світової в курортному містечку Немирові діяв штаб російської армії. Неподалік цих місць, біля Жовкви льотчик Петро Нестеров уперше в історії авіації виконав таран, під час якого й загинув. А 1918 року тут точилися бої між військами ЗУНР та Польщі.

Полігон як такий було засновано у 30-ті роки ХХ століття – тутешні землевласники віддали наділи біля сіл Лелихівка та Щирець для проведення стрільб Війську польському. Потім по­чалася Друга світова… 1940 року радянські війська почали розширювати плацдарм для вишколів, однак уже 24 черв­­ня 1941 року 4-й механізований корпус Червоної армії був змушений захищати містечко Немирів. Командував ним генерал Андрєй Власов, той самий, що згодом перейшов на бік німців. У цьому бою він утратив 53 танки.

Розширення полігону продов­жилося 1946 року. Спочатку жителям прилеглих місцевостей пропонували переселитись до родичів. Тих, хто не погоджувався добровільно, чекали репресії – спершу їх відправляли на Тернопільщину, далі – на Дніпропетровщину, в Молдову, нарешті, особливо уперті опинилися в Сибіру.

Загалом у цьому краї було ліквідовано 128 сіл і хуторів. Сумна доля спіткала кладовища та церкви. «Самі розумієте, що могло залишитись від цвинтаря, по якому десятиліттями їздили танки», – говорить майор Олександр Штепенко. Військові де можливо намагаються встановити пам’ятні знаки.

За дві сотні метрів від нас – танкове стрільбище. Три броньовані машини б’ють по мішенях, ледь помітних на горизонті.

Рухаємось далі на схід дорогою керування (так тут називають асфальтівку). Поблизу стрільбища – розвалини мурованої церкви Святого Михаїла. Степан Корнієнко розповідає, що тут було колись село Вели­ка Вишенька. 1927 року новоспоруджений Михайлівський храм освятив митрополит Андрей Шептицький. Це єдина культова будівля на території полігону, яка змогла встояти. Причому вона – в секторі танкових маневрів, тож 50 років по ній стріляли – часом прицільно, а часом снаряди або осколки влучали випадково. Зрештою, вже за часів незалежності керівники полігону заборонили вести прицільний вогонь по церкві.

За кілька кілометрів ми досягаємо «бліндажа Нєдєліна», названого на ім’я радянського маршала артилерії. Це оглядовий майданчик, звідки під час навчань за їх перебігом спостерігають командувачі. Звідси відкривається панорама лісистого пасма Розточчя – лишень десь далеко видніється лінія обрію, а внизу лежить широке поле для танкових маневрів.

Іграшкарство під омофором

Піщані ґрунти Розточчя плюс горбиста місцевість не давали змоги розвивати сільське господарство. Водночас тут удосталь лісу, тож цей край уславився ще й завдяки ремісникам. Центром їхнім є і понині селище Івано-Франкове, або по-старому Янів. Цього року воно відзначило своє 400-ліття.

Знаний цей край своїми меблями. Яворівська скриня свого часу  була важливим елементом дівочого посагу. «І з лози в нас плели, й вишивали, а ось гончарство ніколи не було добре розвинутим, бо на Розточчі мало глини», – каже Василь Гевало, директор художнього професійно-технічного учили­­ща №14, що в селі Івано-Фран­­ковому.

Однак безпомильною візиткою регіону стали яворівські забавки. Якщо скрині та меблі для місцевих майстрів були заробітком, то іграшки спочатку робили тільки для розваги власних дітей. Для цього використовували відходи деревини. Розквіт яворівської забавки розпочався наприкінці ХІХ століт­­тя і пов’язаний із найяскравішою постаттю тогочасної Галичини – митрополитом Андреєм Шептицьким. Саме він у Яворові створив і благословив Забавкарську школу, яка дала змогу поставити це ремесло на правильну мистецьку основу. Уже пізніше на базі цього закладу буде реорганізовано сучасне ХПТУ №14, де й нині традиційних ремесел Розточчя навчаються кілька сотень дітей. Завдяки постаті церковного пред­стоятеля це мистецтво почало бурхливо розвиватись: іграшки демонстрували на виставках у Німеччині. «Мені доводилося зустрічати старших людей, котрі, розповідаючи про своє повоєнне дитинство, пригадували, як вони гралися цими забавками», – каже Василь Гевало.

Однак у 1970-ті роки дерев’яні артефакти не витримали конкуренції з конвеєрною продукцією. У районі зосталось лише кілька майстрів, які робили забавки. На щастя, цього ремесла не занедбали викладачі училища, тож два роки тому тут запровадили навчання за спеціальністю «художник по дереву» – вона є і в офіційному класифікаторі професій.

Відповідь вувузелі

Василь Гевало запрошує до екзаменаційної кімнати училища. Очі розбігаються від соковитих барв. Тут і де­рев’яні тарелі, й скрині, й вишивки, однак найбіль­­ше саме забавок.

Для їх оздоблення використовуються здебільшо­­го жовтий, червоний та зелений кольори, які накладають або на жовте тло, або на чисте дерево.

Як народжуються такі речі, нам демонструє Олексій Зварич, заступник директора освітнього закладу. Забавки виготовляють із м’яких порід дерева – вільхи, осики, липи. «Дитина любить усе попробувати на смак, тож фарби мають бути натуральними», – каже пан Олексій. Раніше майстри власноруч виготовляли їх на основі різноманітних настоянок, тепер кори­­сту­­ються акриловими.

Майстер бере до рук заготовку коника, поправляє її ножиком – деревина легко піддається. Коли матеріал набуває потрібної форми, пан Олексій береться за тоненький пензлик. «Фарбу наносять одним порухом руки», – пояснює він. «А оце наша відповідь африканській вувузелі – тріскачка, з нею можна на футбол ходити», – всміхається директор Василь Гевало.

Врешті, є специфічна особливість цих забавок – вони або рухомі, або звукові. Тут тобі й коники, які тягнуть бричку. І – для хлопчиків – віяння сучасності: дерев’яні літачки з танками. Ще один момент: усі ці іграшки роб­лять без застосування цвяхів. Власне, секрет з’єднання всіх деталей і є одним із ноу-хау, в які втаємничують в училищі.

Читайте також: Примітивні артефакти

Національний парк та резерват

Яворівський національний природний парк – це вузьке (в середньому 25 км) горбогірне пасмо довжиною 75 км, яким проходить Головний Європейський вододіл, що на його схилах беруть початок (тобто розтікаються – звідси й назва місцевості Розточчя) річки, що належать до басейнів двох морів – Чорного та Балтійського. 92% території національного парку вкрито природними дубовими, сосновими та буковими лісами. Тут живе 43 види ссавців та понад 150 видів птахів, зокрема й червонокнижні.

Для збереження біологічного та ландшатного різноманіття, природної, культурно-історичної спадщини нині створюють Розточанський міжнародний біосферний резерват (заповідник). Він формується на базі вже наявних природоохоронних територій України та Польщі. На півночі парк межує з Яворівським полігоном.

Як доїхати

У напрямку селища Івано-Франкове (Янів) маршрутні таксі вирушають від Янівського цвинтаря у Львові (вулиця Шевченка). Вартість проїзду 6 грн, дорога займає приблизно півгодини.
Однак відвідини військового об’єкта потребують спеціального дозволу.

Варто побачити

Прилбичі – родинне село Шептицьких, де 1865 року народився майбутній митрополит Андрей. 29 липня 2011 року в селі відкрили пам’ятник братам Шептицьким – Андрею та Климентію.

«Сім джерел» – урочище, де з-під коріння дерев і справді б’є одразу сім витоків чистої води, утворюючи разом невеликий потік.

«Бліндаж Нєдєліна» – командно-спостережний пункт, звідки найкраще оглядати Яворівський військовий полігон.

Яворівське озеро завглибшки 90 м – штучне, утворене на місці сірчаного кар’єру.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Це місце невідь-чому завжди уявлялось мені краєм світу. Надто важкодоступним, щоб отак, просто захотівши, скоро до нього дістатися. Я не помилилась. П’ять годин від Одеси вибоїстими дорогами, коли підкидає й від цього нудить. Раз за життя можна, – кажу своєму супутникові, іноземцю. Раз за життя треба, – кажу собі, українці.
    6 грудня, Анастасія Левкова
  • Як функціонує схема заволодіння допоміжними приміщеннями в столиці
    6 грудня, Тарас Кінько
  • Недореформована пострадянська Україна забезпечила ідеальні умови для виникнення та відтворення тіньової економіки
    5 грудня, Олександр Крамар
  • Про переваги Hyundai Tucson 2016 року випуску
    5 грудня, Олександр Пархоменко
  • У розмові з Тижнем Девід Кровлі, професор Школи гуманітарних наук Королівського коледжу мистецтв у Лондоні, розповів про старі та нові медіа, постправду й андеграунд у країнах соцтабору.
    4 грудня, Ганна Трегуб
  • Відомий лозунг «Хліба і видовищ!» у «молодих державах» до кінця 2016-го повністю віджив себе. Тепер тут хочуть тільки хліба. Причому видовища, якими так славляться «народні республіки», вже викликають у вчорашніх глядачів лише блювотний рефлекс. Особливо цей рефлекс видно, коли «впарюють» успіхи «республіки».
    4 грудня, Станіслав Васін
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено