Тиждень.ua
П'ятниця, 18 квітня Мобільний RSS
Укр Eng
Увійти
20 вересня, 2011  ▪  Ярослав Фалько, Валерій Пейков  ▪  23  ▪  Версія для друку

Наша Арнаутія

Унікальному придунайському селу, в якому компактно проживають українські албанці, виповнилося 200 років
Зображення: Валерія Пейкова

Нині не кожен корінний одесит відповість, чому дві вулиці в центрі старої Одеси називаються Великою і Малою Арнаутськими. Їх заснували албанські емігранти. Річ у тім, що турки називали православних албанців, які проживали в південній частині Албанії та в Греції, арнаутами. Звідси й походить назва знаменитих вулиць.

Нащадки гайдуків

В селі Жовтневе, автентична назва якого – Каракурт, Болградського району Одеської області відбулися святкові заходи, присвячені 200-річчю цього населеного пункту – найкрупнішому в нашій країні селу, де компактно проживають албанці, нащадки балканських гайдуків, які переселилися в суворі буджацькі степи ще наприкінці XVIII століття.

Своє село люди й досі називають так, як воно називалося до більшовиків, – Каракурт. Двісті років тому його вперше згадали в письмових документах. Судячи ж із назви, поселення заснували набагато раніше й мешкали тут буджацькі татари. У перекладі з тюркської Каракурт означає «чорний вовк».

Але сьогодні це – багатонаціональне село, в якому проживають представники п’яти національностей – албанці, болгари, гагаузи, українці та росіяни. Більшість становлять албанці.

У Північному Причорномор’ї вони з’явилися наприкінці XVIII століття. Це були сім’ї албанських добровольців, які під час Російсько-турецької війни 1787–1791 років служили на російській флотилії, яка контролювала дельту Дунаю, а після її завершення осіли в Одесі та її околицях. Мабуть, була й друга хвиля албанських переселенців, після 1812 року.

В Одесі ж, як і в багатьох інших містах світу, де жили албанські емігранти, було утворене культурно-просвітницьке товариство «Реліндія» («Відродження»). Після Албанської революції 1912 року, під час якої Албанія здобула незалежність, в Одесі побував знаменитий Фан Нолі – один із найвідоміших у ті часи громадських діячів, політик і поет. А 1948-го в місто відвідав і очільник «соціалістичної» Албанії Енвер Ходжа, «останній диктатор Європи», як його називали західні політологи.

Нині багато хто, мабуть, ще пам’ятає про знаменитий сорт української пшениці, яку вирощували на початку минулого століття, – арнаутку. З назви зрозуміло, що цей сорт спочатку культивували саме українські албанці, яких, очевидно ж, їхні сусіди-українці продовжували називати арнаутами. Знайомі агрономи схиляються до думки, що це була ярова пшениця твердого виду, без якої неможливо виготовити високоякісні макаронні вироби. Саме ці пшениці й утворювали тоді основну частину експорту високоякісного зерна в європейські країни, приносячи славу Україні як визнаній «житниці Європи». Вивели цей сорт саме українські арнаути невипадково – албанські селяни завжди орієнтувалися на експорт сільськогосподарського збіжжя в Італію, батьківщину спагеті.

Але насправді зв’язки між Україною й Албанією набагато давніші та глибші.

Сучасні албанці – нащадки іллірійців, племена яких в античні часи населяли балканське узбережжя Адріатичного моря. «У топоніміці нашої країни залишилося чимало ілліризмів, – розповідає мовознавець Костянтин Тищенко – полiглот, вiдомий фахiвець у галузi загального, романського i східного мовознавства. – Наприклад, назва Карпати походить від іллірійського karpё, що перекладається як «скеля». А 25 гірських вершин у Карпатах мають корінь «кичер», що іллірійською означає «букова гора»…

Інтенсивними були зв’язки албанців та українців і в раннє середньовіччя. Як доводить пан Костянтин, топоніміка нашої країни зафіксувала багато албанізмів. Якщо, наприклад, столиця Албанії – Тирана, то в Україні на Хмельниччині є село Тиранівка. Обидві назви означають одне й те саме – «суха, засушлива місцевість, неполивні землі».

Багатомовність на рівні родини

Численних гостей та земляків, які з’їхалися і усіх куточків країни, у національному вбранні зустрічали представники основних національностей, які мешкають у селі. Їх вітали албанською, болгарською, гагаузькою та українською мовами. В Палаці культури відбувся концерт, програма якого складалась з пісень і танців різних народів. Албанську та гагаузьку спадщину представляли самодіяльні артисти з Жовтневого, а болгарські, молдавські, українські, російські та навіть грузинські вокальні й танцювальні номери виконували творчі колективи з чотирьох сіл Ізмаїльського району.

Справжній фурор викликав показ мод відомої київської кутюр’є Мірабелли Сюпюр, батьки якої родом із Жовтневого. Вона нещодавно повернулася з Тижня албанської моди, який відбувався в Тирані, куди киянку запросили вже вдруге. У Тирані дівчину привітав із творчим успіхом популярний американський актор Джеймс Белуші, який саме перебував у столиці Албанії. Виявляється, його батьки – уродженці цієї країни, а він виступав у Тирані з концертною програмою «Я албанець».

«Зовсім різні мови, різні культури й уклад життя не стали на заваді доброму сусідству, майбутньому спорідненню сімей, – розповідає голова сільської ради Олена Жечева. – У нас ніколи не спалахувало непорозумінь на національному ґрунті. Всі мешканці володіють трьома – п’ятьма мовами. Звичайним є навіть таке, що в одній родині в побуті використовують одночасно дві або й три мови».

Як відомо, в Албанії більшість населення становлять мусульмани, 20% – православні й 10% – католики, які проживають на півночі країни. Але тут ані в часи боротьби за незалежність, ані під час італійської та німецької окупації країни у Другу світову війну, ані після повалення комуністичного режиму не виникало конфліктів на міжконфесійному ґрунті. Як ще на початку минулого століття з гордістю заявив один із лідерів албанського національного відродження, «єдиною релігією албанців залишається шкіптаризм»!

«Шкіптари» – самоназва албанців. Слово походить від дієслова «шкіп» – «говорити», у значенні – говорити зрозумілою один одному спільною мовою. Подумалося: як же нам не вистачає «українізму»! Свідомого бажання мати одну, зрозумілу мову, а не голосувати на кожних виборах «за своїх», щоб потім скаржитися на долю та клясти горе-політиків, які у нас завжди говорять різними мовами.

Закон «Про мови» не діє

Свою мову українські албанці зберегли лише завдяки тому, що компактно проживають у Жовтневому та трьох селах Приазовського району Запорізької області. Мовні та культурні проблеми вони й досі вирішують, як висловлюються наші чиновники, «за рахунок внутрішніх резервів». Влада їм майже нічим не допомагає. Хоч Закону «Про мови» вже понад 20 років, діти українських албанців так і не ходять на уроки рідної мови й літератури, не вивчають азів культури та історії Албанії.

«Мова збереглася лише тому, що албанською розмовляли в сім’ях, – розповідає голова культурно-просвітницького товариства «Відродження» села Жовтневе Родіон Пандар. – Її передавали з покоління в покоління. Але останнім часом ситуація погіршується. Етнічний склад села змінюється, й албанську мову поступово витісняє російська.

На жаль, ми, албанці, залишилися зі своїми проблемами віч-на-віч і вирішуємо їх багато в чому виключно завдяки зв’язкам із Албанією: поступово відновили культурний зв'язок із нею, втрачений ще після гучного та скандального розриву дипломатичних відносин між Москвою й Тираною у часи Хрущова. Організували в селі хор албанської пісні, який вже має статус народного, та колектив національного албанського танцю. Завдяки зусиллям почесного посла Албанії в Україні Джевада Рері можемо дивитися передачі албанського телеканала, який транслює новини, фольклорні та просвітницькі передачі. Але, на превеликий жаль, нам і досі не вдалося організувати викладання албанської мови та літератури в школі Жовтневого. Університети міст Тетово та Чаїр із Македонії погоджувалися відрядити до нас викладачів і безкоштовно навчати наших студентів албанської. Однак і тут два роки тільки те й робимо, що долаємо різноманітні бюрократичні перепони. Дивно, але Болградська райдержадміністрація й досі не може знайти 5000 (!) грн, щоб організувати прийом делегації з Македонії або на поїздку нашої до Чаїра, з яким укладено угоду про побратимство».


Матеріали за темою:

1
Ви не оцінювали матеріал
Реклама
Останні публікаціїзгорнути
  • «Старі форми життя, зокрема й політичні інститути... не просто не працюють. Вони вступили в конфлікт із новими інтересами й новою реальністю...
    сьогодні, Анна Корбут
  • «Хай би краще стояли», – кажуть учорашні сусіди міжконтинентальних балістичних ракет
    сьогодні, Валерія Бурлакова
  • Донбас застиг в тривожному очікуванні Великодня. Тут вже всі зрозуміли, що Путін який так любить потеревенити про православ’я та релігійні цінності, дуже любить влаштовувати провокації саме на свята та вихідні. Зараз тут стало трохи тихіше, однак черговий виток конфлікту очікується в неділю.
    сьогодні, Богдан Буткевич
  • Перед Великоднем Тиждень поспілкувався з Тарасом Антошевським, директором Релігійно-інформаційної служби України, про духовні зміни у свідомості співвітчизників, проблеми віри та обнадійливі тенденції до церковного й суспільного порозуміння.
    сьогодні, Роман Малко
  • Розкол в українському православ’ї знижує авторитет його офіційних інститутів серед віруючих і сприяє активізації альтернативних течій
    сьогодні, Олесь Олексієнко
  • Щоб гарантувати національну безпеку України, новообраний президент має зробити її учасником договору про колективну безпеку з усіма чи принаймні деякими членами НАТО
    сьогодні, Олександр Крамар
  • Курс гривні до долара б’є рекорди. Та чи надовго?
    вчора, Любомир Шавалюк
  • На Донеччині та Луганщині конфлікт відбувається між середнім класом і люмпенами
    вчора, Богдан Буткевич
  • Європа може зменшити залежність від російського газу, але для цього потрібні час, гроші й непохитна політична воля
    вчора, The Economist
  • Керівник Національної телекомпанії України про приборкання її як дохлого лева
    вчора, Славка Куцай
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв’язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2013 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.