Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
21 вересня, 2011   ▪   Максим Кідрук   ▪   Версія для друку

Король вулканів

В Еквадорі їх чимало. Одна з найцікавіших вогнедишних гір – Котопахі
Матеріал друкованого видання
№ 37 (202)
від 8 вересня, 2011
Король вулканів
Фотогалерея: Могутні вулкани Еквадору (зображень: 10)
Ель-Альтар, 5 319 м Котакачі, 4 944 м Каріуайрасо, 5 028 м Чимборасо, 6 310 м

Котопахі – це гігантський вулкан правильної конічної форми, розташований в еквадорських Андах за 75 км на південь від столиці республіки – міста Кіто. Його кратер підноситься на 3800 метрів над навколишнім високогірним плато, а абсолютна висота цього монстра становить 5897 м над рівнем моря.

6 КМ ВИСОКОЇ ДІЄЗДАТНОСТІ

У світі ще й досі точаться суперечки, чи є Котопахі найвищим серед діючих вулканів світу. Значно південніше, аж у Чилі, існують два набагато вищі. Перший із них розташований на сході пустелі Атакама, має важковимовне ім’я Льюльяйльяко і сягає заввишки 6739 м. Ще один – Охос-дель-Саладо – є навіть вищим від Льюльяйльяко (6891 м) і здіймається трохи південніше, на самісінькому кордоні між Аргентиною та Чилі. Втім, останнє виверження Льюльяйльяко зафіксовано аж далекого 1877 року. Про активність Охос-дель-Саладо взагалі практично нічого не відомо. Востаннє в його надрах щось клекотіло добрих 13 століть тому. А Котопахі за 300 років плювався вогнем не менше 50 разів. Останнє велике виверження відбулося 1904 року. Найпізнішу (щоправда, доволі слабеньку) активність зареєстровано зовсім недавно, 1975-го.

Хай там як, але серед згаданої трійці вулканічних гігантів Котопахі є найнебезпечнішим. У випадку серйозного виверження буде повністю зруйновано всі поселення у приміській зоні столиці країни – міста Кіто. Нині там, за якихось півсотні кілометрів від вулкана, проживає близько 1 млн людей. Ще більша загроза – містечку Латакунга, розташованому біля підніжжя. Тричі (у 1744, 1768 та 1877 роках) його геть стирало з лиця землі.

Найстрашніша під час виверження не лава. Завдяки значній висоті розпечена магма, що викидається з кратера, майже відразу кам’яніє, не встигаючи збігати схилами. Проте величезна кількість виділеного тепла спричиняє напрочуд швидке танення вічних льодів навколо жерла, здіймаючи небувалої сили селеві потоки. Лавини бруду й перемеленої вулканічної породи котяться схилами вниз, змітаючи все на своєму шляху.

Мені пощастило побувати на Котопахі, коли тинявся Південною Америкою разом із Яном, приятелем із Чехії. Автобус, що прямував від Кіто на південь, висадив нас посеред лісу, де починалася ґрунтівка, що серпантином вишкрябувалась на вулкан. На дорозі мандрівників чекали два позашляховики. Біля джипів красувався широкий транспарант, попсований сонцем, вітрами й дощем, на якому був напис іспанською: «Ласкаво просимо до компанії перевезень». За ним стояла халабуда з неструганих дощок із дерев’яною вивіскою «Інформація». Дізнавшись, що ми зібралися на Котопахі, невисокий еквадорець у кумедній в’язаній шапочці та синій ватяній куртці усміхнувся, розклав на недбало збитій лаві велику карту околиць і заходився показувати, що там де. Ґрунтова дорога звивалася схилом вулкана до висоти 4500 м. Звідти можна піднятися на 4800 м до будинку «реф’юджі» (притулку), в якому професійні скелелази відпочивають перед штурмом кратера. А вище вже без спорядження йти не дозволено. За $40 (а національною валютою Еквадору є американський долар) Роберто згодився провести до того прихистку, показавши здаля деякі принади найгрізнішого вулкана світу.

Читайте також: Реактивний смарагд

ВТЕЧА

На широкому високогірному плато на висоті 4500 м вже стояло кілька позашляховиків, від яких нагору дерлася групка скелелазів із наплічниками, по вуха закутавшись у теплі шмотки. Вдалині виднілася двоповерхова будівля із двома рядами квадратних вікон. До неї вела звивиста стежка, в минулому, як нам пояснив Роберто, – природний жолоб, яким стікала гаряча лава. З обох боків стежину обступали похмурі сірі бескиди, на яких глибокими шрамами червоніли сліди від проходження розплавлених струменів. Угорі, десь на висоті 5 тис. м, починалася зона вічних снігів.

І ми подерлись на вогнедишну гору. Далеко-далеко внизу розпласталось якесь містечко. З такої віддалі вже годі було розрізнити окремі будівлі. Поселення мало вигляд розмитої плями, затиснутої посеред густої зелені глибоченних проваль та вершин Анд. Вище за нас був тільки чорний конус – верхівка вулкана. Навіть хмари повзли нижче, десь там, де зосталась машина.

Попереду здіймалось абсолютно голе жерло. Проте його верхівку закривало від поглядів кільце значно вищих, але тонших хмарин, які лізли в кратер.

Здавалося, ще якась мить – і нарешті відкриється така бажана вершина Котопахі, короля вулканів планети Земля.

Але ця мить не настала... Піднявся страшенної сили крижаний вітер, який протинав до кісток і прагнув скинути людей із гірської стежини. Майже відразу на сході понад схилом Котопахі із вражаючою швидкістю почала набухати сіра хмара. Вона виростала буквально нізвідки. За лічені секунди повалив важкий колючий сніг. Температура скотилася від приємних +15°C практично до нуля. Шерехаті язики хуртовини проймали до кісток.

Кожен рух, навіть найменший помах рукою, віддавався пострілом у скронях. Ноги наливались свинцем, серце тріпотіло, марно ганяючи по жилах позбавлену кисню кров. Дихалося важко, через силу. Це були перші ознаки гірської хвороби.

Стан був такий, неначе ти опинився усередині величезної непрозорої сфери, наповненої хльосткими дротиками сніжинок, із кам’яним дном під ногами та розпливчастим і затертим диском сонця десь далеко над головою.

Я не насмілився спускатися вниз навстоячки, оскільки через хуртовину й холод був ризик перечепитися через якусь брилу й шугонути сторчголів у провалля. Отож... довелося стати навкарачки й повзти.

Не знаю точно, скільки часу минуло, поки мені нарешті вдалося розгледіти крізь заметіль наше авто. Зробив кілька кроків уперед, спіткнувся й повалився на витягнуті руки. Зібравшись з останніми силами, підхопився й одним ривком ускочив у джип.

КАРТА В РЕСТОРАНІ

Того дня після повернення з поїздки до Котопахі в одному з ресторанів у місті Кіто, що розташоване на висоті майже 3 тис. м над рівнем моря, ми помітили на стіні простеньку карту, на якій не було нанесено ні гір, ні річок, ні міст чи доріг. Нічого, окрім кордонів Еквадору й… вулканів. Розлоге біле поле, що позначало територію країни, було рясно всіяне маленькими трикутниками. На звичайних географічних мапах та в атласах зазвичай позначають лише кілька найвищих із цих природних об’єктів. Затерті серед сотень інших, їх назви не справляють такого приголомшливого враження, яке навіяла карта на стіні в ресторані.

Еквадорці – унікальний народ. У їхній свідомості співіснування з такою кількістю смертельно небезпечних «сусідів» не викликає великого занепокоєння, тривоги чи страху. Люди, схоже, цілком звиклися з думкою, що одного дня земля може вибухнути в них під ногами, а з неба почне падати каміння. Вони сидять у кафе, курять дешеві цигарки, неспішно цмулять каву чи пиво і спокійнісінько обговорюють останній землетрус.

Читайте також: Канари: невідомий архіпелаг


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • 18 вересня в Росії відбудуться вибори депутатів Державної думи. Однак передвиборчого ажіотажу в країні не спостерігається. Скандали, інтриги, війна компроматів — усе це не про російські вибори.
    25 серпня, Денис Казанський
  • Кадрові перестановки у Кремлі щось означають. Але що, не знає ніхто
    25 серпня, The Economist
  • Етос служіння як головна ознака профпридатності «верхів»
    25 серпня, Ігор Лосєв
  • Тиждень поспілкувався зі спікером Верховної Ради України Андрієм Парубієм про зміну поколінь у політиці, роботу над помилками минулого й актуальний порядок денний для політичних еліт і всього суспільства
    25 серпня, Станіслав Козлюк
  • Жоден суддя, обвинувачений у переслідуванні активістів Майдану, за два роки так і не був засуджений за винесення неправомірних рішень. Максимальне покарання, яке вони дістали, — звільнення
    25 серпня, Станіслав Козлюк
  • 25 років — час одного покоління. Я пам’ятаю себе частиною покоління, яке зустрічало Незалежність у 1991-му й свідомо робило свій вибір на користь вільної України. 25 років тому нам було важливо, щоб Україна просто була. Сьогодні я відчуваю себе частиною покоління, якому мало, щоб Україна просто була. Нам важливо реалізувати унікальний шанс створити нову країну — Україну Гідності.
    24 серпня, Павло Клімкін
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
резюме, укр.нет, погода
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено