Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
2 серпня, 2011   ▪   Надія Швадчак   ▪   Версія для друку

Скеляста оаза серед рівнин

Претендент на звання одного з семи чудес України - Буцький каньйон, що знаходиться у Маньківському районі Черкаської області місцеві жителі часто називають «маленька Швейцарія»
Скеляста оаза серед рівнин
Фотогалерея: «Маленька Швейцарія» на Черкащині (зображень: 27)

Куди тече Тікич?

Каньйон починається приблизно на 800 м нижче за течією річки від автобусної зупинки  у смт Буки біля старенького моста, тому, приїхавши на місце, блукати не доведеться. Щоб дістатися до головної атракції Буків потрібно пройтися незручною мощеною звичайним каменем сільською дорогою і не зважати на гавкіт злих собак, які тут майже у кожному дворі. Далі дорога переходить у круті стежки. Вони ведуть до  багатовікового бурхливого співтворця каньйону, а зараз майже безшумної і не надто швидкої річки Гірський Тікич.  Мілководдя  тут чергується з глибокими плесами (глибиною до 20м.): отже, тут можна і гідромасаж приймати, і скупатися, і попірнати з кам’яних виступів.

Каньйон. Родом з «до нашої ери».

Сам  каньйон  простягається майже на 2,5 км, сягає тридцятиметрової висоти і має неабияку популярність серед посвячених у таїну цього місця альпіністів.Вік кам’яних брил , які формують каньйон , становить понад 2 мільярди  років. Цей гранітний камінь зберігся тут ще з протерозойської доби. Подекуди скелі мають дуже чудернацькі виступи, в яких можна вгледіти певні фігури чи навіть обличчя, а великі каменюки, хаотично розкидані річкою, утворюють кількасот метрові «траси». Оскільки глибина в таких місцях невелика, то можна цілком безпечно подолати певну відстань перестрибуючи з каменя на камінь і побути декілька хвилин розвідником, обираючи оптимальні шляхи пересування.

Млин. Реінкарнація.

Мандруючи берегами Тікича можна наткнутись на  покинутий млин. Жителі Буків стверджують, що вінбув збудований у XIX столітті і працював аж до 90-х років минулого століття. Потім його потихеньку розібрали.Зараз всередині приміщення встановлено риштування. На стіні чіткий напис: «Приватна власність». Тож цілком можливо, що на місці млину постане якийсь неординарний ресторан-кафе чи щось на зразок цього.

ГЕС. Від стратегічної споруди  до пам’ятки.

А  ще колись тут буласконструйована одна з перших малих ГЕС в Україні. Вона почала працювати в у 1929р. і довгий час забезпечувала електроенергією навколишні заводи, колгоспи та будинки.Під час німецької окупації гітлерівці підірвали приміщення ГЕС, але вже у 1945 році вона була відбудована і пропрацювала 20 років. Тепер про станцію нагадують хіба що старенька гребля, покинута напівзруйнована будівля  і пам’ятник Леніну, який зазвичай ставили біля такого типу  споруд.

Буки

Саме містечко-володар скель відрізняється спокоєм і затишком, чистим повітрям і, звичайно ж, неповторними краєвидами.

Перші згадки про Буки датуються 1515 роком, хоча залишки поселень трипільської та черняхівської культур свідчать про те, що поселення на даній території були ще задовго до ХVIст…

Серед цікавинок містечка: пам’ятник-танк  як згадка про воєнні часи та краєзнавчий музей, який поповнюється експонатами від місцевих жителів.

 
Яка дорога веде до дива?

 Добратися до Буків  з Києва можна щодня з автовокзалу автобусом Київ – Тальне. Дорога займає біля трьох годин і  коштуватиме близько 60 грн.

На місці у разі виникнення питань вам завжди допоможуть місцеві жителі, які за останні роки звикли до відвідин туристів і охоче підказують хороші місця для встановлення наметів.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Про соціально-економічні передумови системних перетворень в Україні
    24 січня, Олександр Крамар
  • Народні депутати намагаються реформувати країну, хоча досі не спромоглися реформувати сам парламент.
    24 січня, Андрій Голуб
  • Персонажів цих дуже різних книжок об’єднує бажання, якщо не знайти коріння, то принаймні відшукати те, що прив’язує нас до минулого, утворює тяглість і допомагає сприймати смерть не як кінець, а як проміжний етап існування. Пошук себе через спробу зрозуміти іншого – вічна тема, тож від вторинності ці історії рятує лише оригінальність форми. Адже, будьмо чесними: зміст у літературі – справа другорядна.
    23 січня, Богдана Романцова
  • За підрахунками організаторів, учасниками Жіночого маршу стали понад 2,5 млн осіб у кількох сотнях маршів по всіх Сполучених Штатах Америки.
    23 січня, Ольга Ворожбит
  • Про напівзабуту історію масового знищення євреїв у Румунії та на підконт­рольних їй територіях у роки Другої світової війни, а також про європейську історичну пам’ять і причини того, чому частині сучасних румунських та молдовських політиків бракує сміливості визнати роль і місце своїх націй у Голокості, Тижню розповів швейцарський дипломат та історик Сімон Ґайссбюлер.
    22 січня, Ганна Трегуб
  • Як статус культурної столиці Європи змінює міську громаду: досвід Вроцлава
    22 січня, Анна Корбут
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено