Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
13 липня, 2011   ▪   Катерина Липа   ▪   Версія для друку

Місця сили

На цьому полі битви гояться національні рани
Матеріал друкованого видання
№ 27 (192)
від 30 червня, 2011
Місця сили
Автора

В Україні є низка місць ритуальних історичних ридань, до яких люди не їздять зі звичайною туристичною метою. А шкода. Такі місця треба відвідувати хоча б для того, щоб скласти про них власне уявлення і знайти в позір­но смутних меморіалах якісь життєствердні враження. Саме для цього варто побувати в околицях Берестечка, де у черв­­ні 1651 року військо Богдана Хмельницького зазнало фатальної поразки від армії Речі Посполитої.

Дивовижне поєднання історичного ландшафту, сецесійного символізму архітектури та сучасних археологічних знахідок найвищої цінності викликає почуття певної позачасовості як подій, що тут відбувалися, так і власного існування в цьому предивно сконструйованому просторі. Насправді тут відчуваєш не тугу з приводу історичних негараздів своєї країни, а якусь розчинену в повітрі надзвичайну силу, таку, що чоловіки мимоволі тягнуться рукою до пояса, де їхні предки носили шаблю. Берестечко – місце сили.

Битва під Берестечком насправді відбувалася не в околицях міста, а на величезній площі між кількома селами нинішнього Радивилівського району Рівненської області, серед боліт, дрібних річок, перелісків та озер. Більша частина цієї місцевості належить Національному історико-меморіаль­ному заповіднику «Поле Берестецької битви», який народ за звичкою називає Козацькими могилами.

Блукаючи вогкими левадами, можна оглянути місця таборів запорожців і поляків, переправу, яку Іван Богун наказав вимостити возами й сідлами, щоб вивести військо з оточення, озеро Козакова Яма (тут, за переказами, відстрілювався з човна останній козак), острів Гайок, де полягли 300 козаків, що прикривали відхід основних сил... А також цвинтар із важкими хрестами, на якому люди з навколишніх сіл поховали полеглих – тих, чиї тіла вдалося знайти, для решти могилою стали ліси й болота.

Масштаб битви, що відбувалася на величезній площі, вражає. Але для того, щоб познаходити всі пам’ятні місця, потрібен гід, якого можна найняти в «штаб-квартирі» меморіалу – на острові Журавлиха неподалік села Пляшева.

Місцева дивовижа – мирне співіснування музею та монастиря Святого Георгія. Церква не намагається відібрати в музею приміщення (експозиція розташована у колишніх келіях), а працівники останнього не прагнуть обмежувати доступ монастирської братії до храму. Музейні доглядачки мило всміхаються до молодих ченців, а ті радо пояснюють відвідувачам, де можна придбати квитки на експозицію чи купити сувеніри.

Жіночка при вході до Свято-Георгіївської церкви пропонує панянкам хустки (їх можна позичити на час огляду храму, а то й купити) та спідниці дівчатам у шортах без зловісного сичання на адресу голих ніг. Людей тут зазвичай небагато, тож працівники музею та ченці навперебій демонструють відвідувачам приязнь і гостинність.

Сецесійна містика

Колись Микола Костомаров заявив, що основні події битви розгорталися на острові Журавлиха. Насправді це не так. Та коли на початку ХХ століття народ вирішив вшанувати своїх героїв, саме цей клаптик суходолу обрали для створення меморіалу: монастиря, у якому молилися б за упокій козацьких душ. Доба сецесії не шукала легких шляхів у творенні образів, вона потребувала містики, вибагливої символіки й чуттєвості, тож комплекс споруд, у якому нині містяться і монастир, і музей, вийшов дещо психоделічним.

Ідейний центр усього комплексу – Свято-Георгіївська церква, збудована у стилі українського модерну за проектом Петербурзької академії мистецтв, що був реалізований місцевим єпархіальним архітектором. Споруда ця дивовижна: її східний фасад виконаний у вигляді іконостасу з розписами уславленого Івана Їжакевича. Перед фасадом-вівтарем із землі виступає скляний саркофаг з черепами загиблих козаків. Таке враження, ніби будівля є вівтарем, а церква – це начебто все безмежне небо й навколишні луки, тобто її кожен може домислити й помолитися за душі предків там, де відчує потребу. Всередині Свято-Георгіївська церква двоповерхова, і кожен поверх – окремий храм. Має вона й підземний рівень – храм Святої Параскеви П’ятниці. Але, щоб дістатися до нього, треба відійти на півсотні кроків і… зайти до дерев’яної Михайлівської церкви XVII століття.

Михайлівську церкву перенесено із села Острів під час спорудження меморіалу. За переказами, у ній Хмельницький молився напередодні битви. Храм доволі звичайний для свого часу. За єдиним винятком: у його підземеллі міститься гробни­­ця, в якій складено постріляні-порубані козацькі кістки. За деякими черепами скульптори-антропологи відтворили зовнішність героїв битви. Вони виявилися симпатичними чолов’ягами з виразними обличчями – портрети можна побачити в музеї.

Вузький підземний хід веде до крихітної церкви Святої Параскеви П’ятниці, освітленої через скляний саркофаг із козацькими черепами. За авторським задумом, промінь, що падає згори, осяюючи черепи, – символ світла небесного, основної ідеї православного храму. До речі, святі, в ім’я яких зведено церкви на козацьких могилах, обрані не випадково: Архістратиг Михаїл – очільник небесного війська і покровитель полководців, Святий Юрій-Зміє­борець – уособлення лицарсь-­­
кого подвигу, небесний захисник, Святі Борис і Гліб (їхня церква – верхній поверх Свято-Георгіївського храму) – вбиті братом мученики за віру, а Свята Параскева гоїть найтяжчі душевні й тілесні болі. Тож від початку ідеологи меморіалу Берестецької битви планували саме гоїти, а не ятрити національні рани.

Українські Помпеї

Поплакати можна в будь-якому музеї – аби було бажання. Немає вже на світі Фідія, Рембрандта, Леонардо, невідомих творців трипільських глечиків та золотої маски фараона Тутанхамона. Але ми не тужимо з цього приводу, а милуємося цікавими артефактами й пробуємо уявити собі ті давні часи. Звісно, буває трохи лячно на місці загибелі тисяч людей. Та ми гуляємо мертвими вулицями Помпеїв і намагаємося відчути на дотик барвисте життя стародавніх римлян, а не жахливе виверження вулкана, що його обірвало. Так само варто підходити й до огляду музею на Журавлисі. Волинські торфовища зберегли тисячі речей, які допоможуть яскраво уявити не тільки війну, а й побут XVII століття.

Найбільшу втіху, звіс­­но, отримають шанувальники зброї, а такими є практично всі особи чоловічої статі віком від трьох років. І найцікавіші тут навіть не шаблі польсько-угорського типу, якими користувалися як козаки, так і поляки, й не мушкети та важкі дрючки, що ними билися селяни-повстанці, а всілякі військові дрібнички та аксесуари, пов’язані з користуванням зброєю. Патронташі-ладівниці, порохівниці, вишукані, схожі на іграшки натруски у вигляді коників, унікальні (ніде у світі не знайдено аналогів) шкіряні футляри для мушкетів, кулі й кулелійки та сумочки для всього цього добра – речі, без яких не обходився жоден козак. Є тут справжні козацькі чоботи, гаманці з грошенятами, трохи пороху, трохи ліків у маленьких слоїчках, сідла та упряж. Утіха для очей – ключі з ажурними руків’ями, справжні витвори ковальського мистецтва.

А ось і причандалля гетьманської канцелярії: срібний каламар для трьох видів чорнила (щоб заголовок універсалу можна було виділити кольором), пісочниця, свічник і навіть свічки, що освітлювали роботу писарчуків.

Крім побутового є в музеї і прекрасне. Наприклад, разки намиста й сережки, знайдені в козацьких сумках, – імовірні подарунки коханим. У вітринах – розсипи орнаментованих ґудзиків від козацьких жупанів, персні з печатками й без, литі наперсні іконки та хрестики.

Словом, околиці Берестечка – це місця, якими варто милуватися з гордістю, повагою, цікавістю, але без сліз.

Волинський Шліман

Німець Генріх Шліман у дитинстві прочитав «Іліаду» і поставив собі за мету знайти прадавню Трою. Українець Ігор Свєшніков ріс у селі неподалік Берестечка, тож із малих літ чув перекази про велику битву та сховані на болотах козацькі скарби й вирішив їх знайти. Ставши доктором історичних наук, він провадив археологічні дослідження на місцях битви починаючи з 1970 року. Йому вдалося локалізувати розташування козацького і польського таборів та тієї нещасливої переправи, якою запорожці виходили з оточення. Переправа виявилася чи не найбагатшою на знахідки: поспіхом відступаючи, люди погубили чимало речей. А загалом експедиція під керівництвом Ігоря Свєшнікова за роки роботи знайшла понад 5 тис. різних предметів, пов’язаних із війною та побутом XVII століття. Як Генріх Шліман відкрив світу невигадану Трою, так Ігор Свєшніков відкрив для сучасників і нащадків справжню, без романтичного та ідеологічного намулу добу Хмельниччини – впритул і в найдрібніших деталях.

Героям слава

Героїв битви під Берестечком зазвичай вшановують в останню неділю червня. Люди їдуть з усієї України, як на прощу. У цей день увесь простір перед фасадом-іконостасом вщерть заповнений, а урочисту поминальну службу часто править сам патріарх УПЦ КП Філарет. Найзворушливіше те, що місцеві селяни ходять сюди з діда-прадіда, кожного ще малим привели батьки і розтлумачили, що й до чого.

Корисна інформація

У Національному історико-меморіальному заповіднику «Поле Берестецької битви» можна не тільки замовити екскурсію, а й пожити: на його території розміщені господарства, що надають послуги зеленого туризму. Телефони заповідника: (03633) 4-20-84, 28-7-27, 28-7-39.

Як дістатися

Найпростіше – власним транспортом: попетляти сільськими дорогами убік від траси М 06 (звертати краще в Дубні). Можна також доїхати з Києва електричкою до Радивилова і звідти 60 км подолати рейсовим автобусом або спробувати знайти в районному містечку таксі. Що ж до острівного розміщення центральної частини заповідника, то пором або човен не знадобиться: через не надто повноводну внаслідок меліорації річку Пляшівку перекинуто міст.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Що голосування в Італії, Австрії, Румунії означають для ЄС і України
    8 грудня, Ольга Ворожбит
  • На яких традиціях виховують українських офіцерів і солдатів
    8 грудня, Ярослав Тинченко
  • Нереформована протягом 25 років регуляторна система не просто тягне Україну на дно рейтингу Світового банку «Doingbusiness» (80 місце серед 190 країн), а суттєво ускладнює роботу як національного бізнесу, так і потенційних інвесторів. Тому дерегуляція, а точніше побудова кращої регуляції, у фокусі особливої уваги – на засіданні Уряду скасували 367 постанов та нормативних актів, які обмежують діяльність бізнесу, а перший заступник Міністра економіки Максим Нефьодов анонсував законопроект для кардинального стрибка в рейтингу DoingBusiness на 40+ місць.
    8 грудня, Світлана Майструк
  • Про пріоритетні культпроекти, осучаснення бібліотек та осередків, а також про створення інституцій, які провадили б у майбутньому культурне відродження нині окупованих Донбасу й Криму, в інтерв’ю Тижню розповів міністр культури Євген Нищук.
    8 грудня, Ганна Трегуб
  • Російська пропагандистська машина недарма вбиває в голову своїм громадянам, ніби на Донбасі за Україну воюють найманці якщо не із Сомалі, то з Арабського світу; про участь військ країн НАТО, особливо поляків, вона вже навіть не згадує.
    8 грудня, Анатолій Шара
  • Реформа державного управління ще не набрала обертів, проте навколо неї, традиційно для українського політикуму, вже почали розгорятися скандали.
    8 грудня, Станіслав Козлюк
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено