Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
12 травня, 2011   ▪   Тетяна Оробець   ▪   Версія для друку

Музей білих ночей

Санкт-Петербург народжений столицею, але грати саме цю роль йому не дають спогади й сьогодення
Музей білих ночей
Фотогалерея: Санкт-Петербург народжений столицею (зображень: 13)

Байдуже, хто був до нього: гордовитий Краків, помпезний Будапешт чи затишна Прага. Санкт-Петербург витончено мучить тебе, маніпулює твоїми думками, примушує захоплюватися собою і поклонятися.

Враження від імперської екс-столиці, мегаполісу з п'ятимільйонним населенням - неоднозначні. З одного боку, "прилизана" краса майже п’ятикілометрового Невського проспекту, забудованого "під лінійку" трьохповерховими будівлями (вище імператорської резиденції не можна було!), з грандіозними Казанським та Святокатерининським соборами, величний Зимовий та ще декілька десятків інших палаців, з протилежного – певна непривітність та пихатість тих, хто вважає себе корінним населенням.

Безліч каналів Неви, Мойки та Фонтанки, різнобарвні мости через них, що мали б створювати сонячний затишок Венеції, і постійні сльозливі дощі з молочними туманами, що нагадують Лондон.

Галасливі, по-дитячому захоплені натовпи іноземних туристів – фіннів, французів, китайців, німців – і мовчазні, з серйозними обличчями пасажири тролейбусів та маршруток.

Просторі, широкі вулиці та страхітливі, чорні, наче у морзі чи крематорії, додаткові двері на перонах підземних станцій метрополітену (захист від повеней - Ред.), які впускають і випускають людей з вагонів потягу.

Туристичний день міста розпочинається не раніше десятої ранку з вивозу на Невський проспект візочків з морозивом та напоями. Їх розставляють по обидва боки вулиці через кожні 100-200 метрів. Продавці  розкривають універсальні парасолі і чекають на перших покупців. Ті не баряться. Від Гостинного двору від’їжджають екскурсійні автобуси до Петергофу, Царського села, Петропавлівської фортеці, Кронштадту тощо.

“Зараз не так багато народу. Ще не сезон. У червні почнеться катавасія. Тепер тут ті, хто не зрозумів, коли краще сюди навідуватися, або зальотні”, – ділиться своїм досвідом з розпізнавання туристів Ольга. Вона торгує хот-догами та шоколадними батончиками. Вистоює по 8-9 годин щодня у будь-яку погоду.

А з погодою тут, як сказав би мій дідусь Микола, без ста грамів не розберешся. То морозно, то сонце припікає. Дощ мочить, вітер сушить. Якби не назва міста чоловічого роду, то я б давно засоціювала його з вередливою, манірною панянкою, котра сама не знає, чого хоче! Навіть вологий, морський клімат, зумовлений близкістю Балтійського моря, – не виправдання. Побували б у шкурі мандрівників, нав'ючених торбами з додатковим одягом, плащами з клейонки та парасолями, або просто намерзлись без цього всього (я потрапила в другу категорію), теж би обурювалися!

"Офіційне" ж закриття трудового дня – найближче за часом (орієнтовно півперша-півдруга година ночі) розведення мостів. Тоді Санкт-Петербург, немов актор після психологічно напруженої вистави, дозволяє собі “розслабитися”. Поливні машини змивають з бруківки та тротуарів пилюку, лякають запізнілих перехожих струменями холодної води, яка у світлі ліхтарів б’є з шлангів золотистими жмутками. “Аборигени”виводять на прогулянку своїх чотирилапих улюбленців.

На набережній ріки Фонтанки, що впадає у Неву - Аліна, господарка двох кремових гончих, Єлизавети та Річарда. Щоночі вона виходить з собаками на променад саме сюди. Каже, тут їм особливо подобається. “Незабаром до нас ще приєднаються Цезар і Антуанетта. Чомусь сьогодні затримуються”, – розповідає дівчина. 

Через кілька хвилин з-за повороту показуються мордочки шарпея і такси, повідки, а потім і господарі тварин. У кожного в руках целофановий пакетик і рукавичка – для індивідуального прибирання екскрементів за своїми улюбленцями.

Різношерста компанія проходить повз памятник Чижику-Пижику і йде в напрямку Марсового поля.                      

“Чи рада я, що 6 років тому переїхала сюди?”, – перепитує Людмила  Ліхідська. “Тут більше можливостей, тут красиво. Мінуси? Тут велика конкуренція, тут занадто красиво”.

Вона працює оператором в одному із поштових відділень Санкт-Петербурга. Батьки її з Полтавщини. Виросла ж у  Ленінградській області – так цей регіон навколо Санкт-Петербурга називається й досі. Зараз разом із чоловіком і ще п'ятьма сім'ями мешкає в комунальній квартирі з височенною стелею і товстими стінами неподалік набережної Неви.

Майже щовечора у літній сезон після роботи ходить дивитися на розвід мостів – Троїцького та Літєйного. Вони розташовані неподалік один одного, а будинок пані Людмили стоїть між ними. “Тепер це більше для туристів атракціон, а колись справді для проходу кораблів підіймали”, – говорить вона.

Аляксандр Фролов і Аляксєй Радченко, студенти-хіміки з Білорусі, бачать розвід мостів вперше . У Петербург приїхала на наукову конференцію.  “Ми думали, їх повністю розводять. На листівках ж намальовано!” – розчаровано каже Аляксандр, дивлячись, як непомітні для неозброєного ока механізми підіймають у нічне небо частину мосту.  Декілька автомобілів, які не встигли на Літєйний, розвертаються і поспішають на інший, поки ще не піднятий міст.

“Не розумію, як тут люди живуть. Не місто, а музей,”– дивується Аляксєй. Санкт-Петербург займає п’яте місце серед найгамірніших мегаполісів світу, поступаючись лише Москві, Афінам і Парижу.

Та й взагалі префікс “най” – те, що постійно супроводжує Пітер (як називають його у народі). Найелегантніший, найкрасивіший, найкультурніший (замість реклами бутіків, мобільників та парфум, якими рясніє наш Хрещатик, на Невському – театральні афіші, анонси вистав, акції на кшталт “Книгу –у кожні руки”), найбільше місто-не столиця у Європі, найчастіше змінювана назва... Першочергова – Санкт-Петербург, у 1914 році – Петроград, ще через десятиліття – Ленінград, у 1991-му – повернення історичного імені.




Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Експертиза, яка дає змогу вийти за межі лише виробництва культурного проекту й піднятися до рівня стратегування і, що головне, втілення тих стратегій у життя, — це дуже рідкісна річ в українському культурному середовищі. У наших реаліях навіть міністр культури має бути бодай трохи митцем, але чомусь не обов’язково професійним менеджером і політиком, здатним аналізувати статистичні дані, розуміти політичні наслідки слів та дій, а також передбачати ефективність інвестицій.
    18 листопада, Тетяна Філевська
  • На балконі нашого офісу Вася смачно затягується цигаркою, яку підкурює від іншої цигарки, і продовжує свій монолог у мій бік, але вже й не дивиться на мене: — Так, а ще мені треба, щоб ти начитав для радіо українські класні прислів’я, ще картинка, ще... — я вже й не слухаю. Усі його слова далі звучать як «бла-бла-бла», а в моїй голові народжується діалог для опонування.
    18 листопада, Тарас Білка
  • Івона Костина, заступниця керівника громадської організації «Побратими», яка займається психосоціальною адаптацією ветеранів, була координатором команди Іnvictus Games в Україні. У вересні в рамках цих ігор в Канаді вона відвідала дві тематичні конференції й поділилася отриманим досвідом.
    17 листопада, Ганна Чабарай
  • Кажуть, якщо довго й наполегливо про щось мріяти, мрія обов’язково здійсниться. Можливо, українські політики в це не вірять, але після Революції гідності вони справляли враження безнадійних, але наполегливих мрійників, бо використовували чи не кожну можливість, щоб публічно заявити про необхідність «плану Маршалла» для України.
    17 листопада, Любомир Шавалюк
  • Велика чистка в Саудівській Аравії: Мугаммад ібн Салман посуває конкурентів на владу
    17 листопада, The Economist
  • Запекла боротьба точиться навколо Укрзалізниці з моменту перетворення її на ПАТ у жовтні 2015-го. За цей час там п’ять разів міняли керівників, вона виводилася з підпорядкування Мінінфраструктури й повернулася назад. Усе це відбувається на тлі корупційних скандалів, реформаторських невдач і зростання збитковості. Проблеми УЗ виходять далеко за межі владних кабінетів і корпоративної бухгалтерії, оскільки вона забезпечує 50% усіх пасажирських і понад 80% вантажних перевезень країни. І якщо найближчим часом там не почнуться ґрунтовні реформи, вона може стати серйозною перешкодою для розвитку країни.
    17 листопада, Максим Віхров
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS

Матеріали, позначені як "Новини компаній" розміщуються на правах реклами. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено.