Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
18 травня, 2011   ▪   Дмитро Стаховський   ▪   Версія для друку

Усупереч топоніміці

Свою лячну назву Чортків цілком компенсує чималою кількістю храмів і атмосферою вмиротворення
Матеріал друкованого видання
№ 18 (183)
від 5 травня, 2011
Усупереч топоніміці
Ростислав Ковальчук/lufa

Топонімічної нечисті в цих краях не бракує. Тут надибаєш назви Чортория, Чортівець та ще й Диявольківці якісь. Схоже, це й самим жителям міста набридло, вони навіть намагались узяти милозвучнішу назву для своєї малої батьківщини – Богородичне... Не прижилося. А місцеві турагентства пропонують екскурсію «Через Чортків до Раю». Виявляється, до того невеличкого Раю, що під Бережанами.

Краєзнавці тим часом запевняють, що наймення подільського містечка походить від прізвища магната Єжи Чартковського, який 1522 року спорудив тут перший дерев’яний замок. Щоправда, це не єдина версія. На мапах короля Владислава Ягайла воно позначене як Чортковіце, а сучасну назву вперше згадано того ж таки 1522-го, коли було отримано Магдебурзьке право.

Але й варіант щодо нечистої сили теж існує. Його записав місцевий дослідник Петро Медведик: «Із заздрощів посварився Бог із чортом. Що Бог задумає зробити, чорт йому наперекір насвинить». Далі легенда описує серйозне змагання надприродних сил, яке закінчилося цілковитим хепі-ендом для місцевості: «Потім побудували місто й назвали його Чортків».

Нинішню дещо немилозвучну назву, втім, цілком компенсує велика кількість сакральних споруд у місті. Тільки тих, яким понад 100 років, тут аж вісім.

Маленький Стамбул

На одній вулиці Чорткова розташувались одразу кілька святинь із різних епох і матеріалів. Та ще й віри неоднакової. Тут і домініканський костел, і православний храм, і синагога.

Кілька голосів недільних дзвонів і духмяний заварений по-турецьки напій у кав’ярні раптом нагадали Схід, а найбільше – Стамбул, де раз по раз із різних куточків долинає спів муедзинів, подекуди навіть змішуючись із дзвонами візантійського обряду християнства. І так само мало людей на вулицях: усі чесні віряни в цей недільний час моляться.

Після богослужіння православні, католики, а ще, мабуть, і юдеї вийшли з храмів і заполонили простір навколо. Усі охайно вбрані, в лакованих шкіряних куртках, жінки – в білих хустинах. У неділю, а тим більше святкову, всі тут виходять на центральну вулицю й починають «гулєти». Дефілюють туди й назад, мовби демонструючи сусідам свій новий гардероб, частують дітей і пригощаються самі морозивом та солодкою ватою.

Поміж архітектурних принад Чорткова впадає в око творіння сучасності – греко-католицький бетонно-скляний собор Святих Верховних Апостолів Петра і Павла, що має модерний силует тризуба. Але, відійшовши від нього на якихось 100 метрів, натикаєшся, сказати б, на стильову протилежність – церкву Успіння Пресвятої Богородиці, витвір дерев’яного зодчества.

Це найстаріший у місті храм, незвичний за формою і розташуванням, як і його геть дивна дзвіниця на палях. Обидві будівлі мають дещо несподіваний вигляд у середмісті сучасного райцентру, ніби експонати, що їх акуратно перенесли сюди десь із Карпат і встановили на бетонний цоколь, а майданчик навколо вимостили новою бруківкою. До тутешньої подільської школи майстерності «підмішано» карпатську, внаслідок чого й виник цей храм, що стоїть тут іще від 1635 року. Успенську церкву тричі руйнували турки й татари, і тричі відновлювали, але вже місцеві жителі. Пізніше її довелося відбудувати ще раз, уже після радянських активістів.

На іншому березі річки Серет, що протікає містом, височіє ще один дерев’яний храм, трохи молодший, початку ХVIII століття, – церква Вознесіння Христового з майже домашнім затишним інтер’єром. Її історія подібна: попередню святиню, споруджену там-таки на 100 років раніше, теж руйнували різні орди, та в перші роки незалежності храм відбудували.

Середмістя із двома ратушами

Чортківськими старовинними вуличками цікаво прогулюватися. Вони й досі живі – настільки, мовби нічого й не змінилося за кілька століть. Тут здавен мешкали українці, поляки, німці, євреї. Громади будували собі квартали, національні та часові особливості яких можна розпізнати й досі. Уціліли десятки старих австро-угорських вілл, прикрашених мовби іграшковими баштами, шпилями й еркерами. А на вулиці Шевченка навіть збереглася кам’яниця «бувшого», як каже місцевий люд, готелю габсбурзьких часів та колишньої ресторації «Брістоль».

Змішання архітектурних стилів, на перший погляд, видається дивним, але тішить око значно більше, ніж теперішні розцяцьковані палаци скоробагатьків із претензією на розкіш. Навіть попри те, що частина будівель таки добряче пошарпана, інша пройшла «косметику» із сучасними яскравими фарбами та штукатуркою типу «короїд». На такі вибрики дизайну іноді прикро дивитися.

Площа Ринок завжди означала європейське середмістя. Нині центр Чорткова трохи змістився вбік від ратуші й цього майдану. Дерев’яний, із вежею та годинником на ній, із торговими рядами поруч, магістрат ХIХ століття видається настільки кіногенічним, що хочеться в нього взяти автограф. Щоправда, зараз будівля функціонує вже під іншою вивіскою – клуб-кафе «Лемківська світлиця». Тут відбуваються зустрічі із цікавими й відомими людьми, вечори відпочинку. А флюгер-півник на ратушній вежі все ще з надією дивиться на захід.

Іще одна особливість цього міста: ратуш у Чорткові, виявляється, аж дві. Сучасна, зведена в 1930-х, стоїть у новому центрі неподалік собору-«тризуба».

Костел королів

Біля старого магістрату озирніться назад. Те, що ви побачите, оминути увагою неможливо. Це домініканський костел Матері Божої Святого Розарія і Святого Станіслава. Довга назва і не менш довга та драматична історія.

Цей оборонний храм був оточений мурами з вежами, за якими переховувалися місцеві жителі під час набігів зі сходу. Точно відомо, що 1663 року Чортків відвідав, узявши участь у літургії в цьому костелі, король Ян Казимир, прямуючи походом на Смоленськ. А 1683-го в домініканців Чорткова гостював іще один польський монарх – Ян ІІІ Собєський. Напередодні Першої світової святиню перебудовували, але вже 1914 року російські війська зняли й повивозили дзвони. Залишився один, найбільший, якого відчепити не змогли.

1941 року, перед приходом німців, червоноармійці підпалили монастир, а майже всіх ченців-домініканців замордували на околиці Чорткова. На жаль, цим сумна історія костелу не закінчується: 1959 року його віддали міськторгу під… склад мінеральних добрив. У 1970-х порозтягали металеві частини органа, який там лишався.

Та нині обов’язково зазирніть до відновленого костелу. Роздивіться його інтер’єр, ікону Божої Матері, вслухайтеся в органну музику – інструмент за часів незалежності таки відновили.

Опісля варто піднятися на пагорб Вигнанський, що височіє над Чортковом. Звідти вам відкриється панорама з невидимим із середмістя замком магнатів Гольських (початку ХVII століття). На його подвір’ї, щоправда, побудовано автозаправку, а від самої твердині лишилися тільки потужні мури… А ще з висоти пташиного польоту ви оглянете все місто. І там, на горі, вже точно зрозумієте, чиє воно – Богове чи ні.

Варто побачити

Успенська церква – дерев’яний найстаріший у місті храм (1635 року) із дзвіницею на палях.

Стара ратуша – має оригінальну вежу з годинником і флюгером, навколо – історичні торговельні ряди.

Собор Святих Верховних Апостолів Петра і Павла зі скла й бетону – модерна кафедра УГКЦ Бучацької єпархії. Вміщує водночас 2 тис. вірян.

Цитадель магнатів

Замок на пагорбі над річкою Серет, у периметрі – нерівнобічний чотирикутник площею 70 х 100 м, архітектурний ансамбль із вежами, мурами та бійницями. Був резиденцією шляхетських родів Гольських та Потоцьких. Під час Визвольної війни три козацькі полки на чолі з Максимом Кривоносом штурмом узяли цю твердиню. Пізніше нею володіли турки, поляки й комуністичний виконком.

Як дістатися, де жити

Із Києва – поїздами на Чернівці або Івано-Франківськ; майже всі вони зупиняються в Чорткові. Готелі «Гетьман», «Авіаносець», зі зручностями в номері – 200 грн, з вигодами на коридорі – 100 грн за добу.

Бандури від Чортика

У Чорткові народився знаний майстер музичних інструментів Павло Степовий (це псевдо, справжнє прізвище Чортик). Почесний член Української капели бандуристів імені Тараса Шевченка. Емігрував 1922 року в Канаду. Виготовив за океаном понад 40 бандур, також робив і цимбали. Діти Чортика (Степового) продовжили батькову справу. Син Макар приєднався до згаданої капели. Онук Орест Сушко також музикант і звукорежисер, двічі нагороджений престижною телевізійною премією «Еммі».

Єврейські віровчителі

Із міста походить хасидська династія рабинів, засновником якої є Давид Моше Фрідман (1827–1904), відомий як «рабі з Чорткова».

Він організував тут Товариство вивчення юдейської книги Тори. Тоді приблизно третину населення міста становили євреї. Далі справу Фрідмана розвинув його син рабі Ізраель (1854–1934). Їхня династія існує і досі. Зараз у Чорткові на місці, де колись жив наставник, діє синагога


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено