Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
26 серпня, 2017   ▪   Євген Будько   ▪   Версія для друку

Тирана без тирана

Нові часи та герої в столиці Албанії
Матеріал друкованого видання
№ 33 (509)
від 17 серпня
Тирана без тирана

Албанія — остання загадка Європи. Про яку країну нашого континенту ви знаєте ще менше? В останні десятиліття свого соціалістичного періоду вона була відділена залізною завісою не лише від світу, а й навіть від Радянського Союзу.

Але сьогодні країну охопив туристичний бум. Бо Албанія омивається двома теплими морями: Іонічним та Адріатичним, має гарні зелені гори й безліч унікальних пам’яток, зокрема давньоримських. Хоча ними в Середземномор’ї нікого не здивуєш. А ось 175 тис. бетонних кулеметних дзотів ХХ століття заінтригують і зіб’ють із пантелику кого завгодно. Вони трапляються вже дорогою з міжнародного аеропорту.

На самому летовищі зустрінете героїню зовсім не тиранської, а шляхетної та доброї Албанії — матір Терезу у вигляді бронзового пам’ятника. Легендарна християнська праведниця ХХ століття, захисниця хворих і знедолених у світі — албанка. Щоправда, косовська. Аеропорт Тирани названий її ім’ям. Це нове віяння в Албанії, до якого місцеві вже звикли, але яке залишається відкриттям для більшості туристів нарівні з унікальною історією колись закритої країни.

Навіть до завіси європейська країна Албанія могла здивувати. Наприклад, державною релігією під назвою бекташизм — ісламською течією, яка дозволяє алкоголь і взагалі дуже поблажлива до правовірних. Закон кровної помсти тут був суворіший, ніж на Корсиці. Особисто мене найдужче вразив звичай, який подекуди побутує й нині: якщо в родині помирає єдиний чоловік, його місце може посісти незаміжня старша жінка, яка змінить свій одяг на чоловічий, вестиме ділові справи сім’ї, ходитиме на чоловічі посиденьки до кав’ярні, куритиме міцні цигарки, щоб зробити голос грубішим.

Читайте також: Острів і його сепаратисти

Якщо ж повертатися до тирана, тут теж є з чого дивуватися. Свого часу на кухнях албанці тихенько жартували: «Тирана названа на честь Енвера Годжі». Але насправді назва міста походить від албанського словосполучення «три дороги». Саме на перехресті важливих шляхів турецький Сулейман-паша 1614 року збудував мечеть, базар, лазні. Вигідне розташування сприяло розвитку міста, але воно переважно стояло осторонь історичного процесу. Лише 1920-го Тирану проголосили столицею Албанії. На той час вона мала 12 тис. мешканців. Нині їх понад 600 тис.
Тепер у місті вся старовина зосереджена навколо головної площі. А загалом місто створює досить позитивне враження: міститься в чаші акварельно-синіх гір, зелене й барвисте, з пальмами й платанами, воно трохи нагадало мені Ялту. «Лицьові» будинки кварталів пофарбовані в життєрадісні кольори — це ідея прем’єр-міністра Еді Рами, художника, нудиста й людини прогресивних поглядів, який свого часу пожив у Парижі. Щоправда, з-за яскравих фасадів часом визирають страхітливі «хрущоби».

Сумнозвісний Енвер Годжа фактич­­но знищив релігію та звичаї й посіяв у серцях народу небувалий страх. За прилюдну згадку Аллаха чи за те, що перехрестився, можна було дістати десятки років каторги. Серед тоталітарних «досягнень» Енвера Годжі були навіть такі дивацтва, як заборона тримати котів і собак. Під кінець сталінська параноя правителя сягнула таких масштабів, що він вирішив захищатися від усього світу. До 1980-х років країну перетворили на військовий табір, у якому кожна сім’я мусила спорудити бетонний дзот і в разі чого загинути в ньому, захищаючи комуністичні ідеали.

Нині в Тирані на дзоти можна натрапити де завгодно. Тепер це або яскраво розмальована забавка-хованка на дитячому майданчику, або прибудинкова комірчина місцевого ЖЕКа, або частина меморіалу. 

Читайте також: Яхти й готичні вежі

Всюдисущий туризм дістався й до тих бункерів. Один із них, поруч із головною площею Тирани, називається «Бунк-арт-2». Колись тут було сховище самого Енвера Годжі, а тепер Музей тоталітаризму. Це місце, де найкраще дізнаватися про життя і діяльність останнього диктатора Європи. Кругла шапочка здоровенного дзоту випинається поверх міського асфальту, під нею фотографії репресованих режимом Годжі людей, а з динаміка лунають їхні імена. Стрімкі сходи та вузький коридор ведуть у черево бункера. У кожній кімнаті обладнано окрему експозицію. Та, що з кулеметами й фотографіями партизанів, розповідає, як молодий Енвер Годжа очолив антифашистський рух опору в часи Другої світової війни.

У віддаленіших казематах ми дізналися, як він на зразок югославського колеги Тита став за підтримки Сталіна комуністичним диктатором своєї країни, як переслідував інакодумців, розганяв демонстрації, ополчився проти Тита після його пропозиції приєднати Албанію до Югославії, як після розвінчання культу особи Сталіна втратив підтримку Радянського Союзу, а пізніше й Китаю, як наїжачився зброєю проти всього світу, сіючи всередині країни страх. Телефонна станція, старовинний телевізор із трансляцією військових парадів і партійних засідань, допотопний підсліпуватий комп’ютер і, нарешті, кімната самого Годжі з тумбочкою та звичайним ліжком у кутку. Між іншим, один із переходів бункера закритий для відвідування: він веде до кабінетів нинішнього албанського уряду.

Читайте також: Китай: десять тисяч кроків

А істинних героїв можна зустріти на вулицях, особливо на майдані Скандербега. Нині це ще важливіша особистість для албанців, ніж мати Тереза. Скандербег — визволитель Албанії від османського панування. Він боровся за свободу й здобув її. Було це в ХV столітті. Його справжнє ім’я — Георг Кастріоті. За військові заслуги його прозвали Іскандер-беєм, тобто Олександром, малося на увазі Великим, або Македонським. Георг із дитинства виріс при султанському дворі як заручник від батька, албанського феодала, потім служив в османському війську. Іскандером його прозвали турки. 1443 року, коли військо зазнало поразки від угорців, Скандербег, уже прославлений полководець, разом зі сподвижниками-албанцями залишив османів і відійшов на батьківщину, до фортеці Круя, де пізніше витримував багатомісячні облоги турків. Нині там, біля руїн твердині, збудовано величезний Музей Георга Кастріоті — Скандербега у формі фортеці. До Круї з Тирани 20 км.

Вважається, що Скандербег виграв у турків 22 великі битви, а крім того, перемагав армії Венеціанської республіки та італійських королівств. Його сподвижницею була жінка-войовниця Маміца Кастріоті.

Вільна Албанія проіснувала недовго — лише чверть століття, до смерті князя. Проте вона на тривалий час затримала просування османів у глиб Європи, згуртувала албанців як націю і дала їм клич боротьби за свободу. 

Читайте також: Бузький Гард. Острів степових скарбів

На майдані Скандербега діти видираються на п’єдестал, до ніг його коня, бавляться поруч у фонтанах. На цьому п’єдесталі не так давно стояв бронзовий Сталін. Плитами майдану тече потік води. Спочатку здалося, що то прорив водогону. Але ні, це спеціально: полегшує спеку. У кутку головної площі мечеть Етхем-Бей XVIII–XIX століть, куди туристів люб’язно пускають, лише просять скинути взуття. Саме з 10-тисячного мітингу за відкриття цієї мечеті 1991 року почалося звільнення Албанії від сталіністського режиму. Тут, біля площі, Оперний театр, Національний історичний музей — ось і всі головні наземні принади Тирани. Трохи далі новітній, авангардний Кафедральний собор Албанської православної церкви. Християни становлять понад десяту частину населення мусульманської Албанії, і навіть Папа Римський Франциск поставив цю країну в приклад усьому світові за її релігійну та національну толерантність.

Ще дві цікавинки столиці містяться на висоті. Найвища точка Тирани міститься на 15-му поверсі місцевого «хмарочоса». Там є панорамний ресторан, що повільно обертається навколо своєї осі. Окрім чудових краєвидів він славиться десертом трилече, що в перекладі означає «три молока», зверху вкритий тугим фруктовим джемом. Дуже смачно.

Друга висотна цікавинка чекає на кінцевій зупинці канатної дороги, що веде до Національного парку Дайті. Краєвиди не гірші, адреналіну більше, але десертів у кабінці не подають.

Насамкінець розслаблена атмосфера Тирани. Кава й посиденьки тут — культ, не менший від Скандербега. У Тирані кажуть: «У цьому будинку немає кафе, хто ж у ньому купить квартиру?». З кав’ярні видно, скільки тут на вулицях мерседесів. Не останніх моделей, а старих. Навіть якщо мерсу 20 років, це статусна річ. Бо, як тут кажуть, на мерсі їздив сам Енвер Годжа. Це стара Тирана. А Тирана нова — зелень, життєрадісні кольори фасадів, помпезні новобудови та об’єкти стрит-арту.

І тут хочеться пригадати величезний напис, вирубаний серед лісу біля албанського міста Берат: Never, що в перекладі означає «ніколи». Якщо пригледітися, можна зрозуміти, що колись там було слово Enver. Ніколи, Енвере, більше ніколи! 




Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS

Матеріали, позначені як "Новини компаній" розміщуються на правах реклами. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено.