Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
17 березня, 2011   ▪   Інна Завгородня   ▪   Версія для друку

10 стереотипів про Донецьк

Тиждень у Донецьку перевіряв на міцність найпоширеніші стереотипи про це місто. Сім із них удалося вщент розбити, проте три підтвердилися
10 стереотипів про Донецьк

За усе життя можна так і не вибратися до сусіднього міста, якщо у вас там нікого немає. Отак і мені, східнячці з Дніпропетровщини, на подорож до Донецька потрібно було довго наважуватись. Вирушаю у свою першу прогулянку містом, озброївшись стереотипами, аби знайти їм підтвердження або рішуче позбутися.

1. Тому що туристично не привабливий

Перед подорожжю до Донецька необхідно перелаштувати оптику – буквально навчитися бачити особливість і красу цього міста. Для поціновувачів індустріальних об'єктів як туристичних принад тут буде на що подивитися. Вже у передмісті перед очима розкидаються металургійні велети, суцільні батареї химерних споруд, прибиті до неба численними кам’яними трубами. Поодинокі язики полум’я, які де-не-де спалахують над індустріальними монстрами, лише підтверджують їхню подібність на вогнедихаючих драконів. Ще трохи, і ці рукотворні гіганти обов’язково стануть об’єктами промислового туризму. А якщо протримаються ще кілька десятиліть – дивись, і ЮНЕСКО візьме під свою опіку ці видатні досягнення індустріалізації, як це вже сталося із металургійними підприємствами Рурської області в Німеччині.  

Сяючий стадіон «Донбас Арена», яка виринає на поверхню на тлі урбаністичного пейзажу йтериконів, спостерігаю уже з вікон трамваю, на якому катаюся містом. Зараз «Донбас Арена», вдало вписана у міське обличчя та оздоблена газоновими галявинами, перетворилася на найпопулярніше місце у місті – з її фітнес-центрів і кафешок не вилазять гламурні донеччанки. Гості міста також сюди вчащають – їм пропонується одразу декілька екскурсійних турів місцями футбольної слави. Купую усім друзям магніти на холодильник з висловом Дмитра Мєндєлєєва  «Донецк. Возможность, доказанная делом».

2. Тому що сірий і брудний

Поряд із численними об'єктами важкої промисловості у Донецьку є ще й численні сади, скверики, дбайливо засаджені зеленню відпочинкові майданчики, фонтани та парк кованих фігур. Площа Донецького ботанічного саду – понад 250 га. У радянські часи Донецьк величали містом мільйона троянд. Виявляється, що це аж ніяк не метафора. Міська влада вже два роки поспіль рапортує про значні досягнення в «отроянджуванні»Донецька і поверненнiйому статусу міста мільйона троянд. А в парку кованих фігур можна побачити ще й ковані троянди як символ цього міста.

3. Тому що некомфортний

На території міста є не лише терикони, а й водоймища. Окрім великої ріки Кальміус Донецьком протікає чотири малих річки. Також тут є численні міські ставки та шість водосховищ, одне з яких називають Донецьким морем. Вийшовши на міст через Перший міський ставок, оздоблений блідо-зеленими альтанками, прямую до Центрального парку культури і відпочинку імені Олександра Щербакова. Із цього берега видно віддалені частини міста з телевежами та химерним дахом цирку, схожим на величезний велотрек. На містку місцеві рибалки вивуджують рибну дрібноту, яку тут-таки можна придбати по 5 гривень за повний пакет.

У місті гладенькі йнеподовбані дороги, якими мчать пристойні тролейбуси. На рухомому рядку у нових трамваях вигулькують назви зупинок – Київ зі своїми трамвайними кланцаками напевно би такому позаздрив. Аж ось на рухомому рядку з’являється назва наступної зупинки: «Вулиця Молодих шахтарів». Заздрити враз перестаєш, бо згадуєш, скільки донецьких шахтарів гине щороку під землею.   

4.  Все по блату

Межи мною та жінкою на лавочці з протилежного боку площі величезна клумба. Жінка встає, проходить повз клумбу і йде прямо до мене, не зупиняючись, лиш роблячи невеличкий зигзаг. Починає говорити. Не бачить навіть моїх очей за темними окулярами. Що вже там казати, що ніколи, ніколи раніше не бачила мене. Але я була віку її дочки, тому підійшла до мене і говорила. Ця жінка прийшла здати аналізи у платну поліклініку, але через хамство персоналу не встигла на роботу. І все через те, що знайомі лікарів проходили без черги. Далі розмірковувала, що мала би зробити, замість ковтати образу. Мала би підстерегти тих медсестер після роботи й добряче віддячити, аби знали, як з неповагою ставитися до людей. Пожалівшись на життя і не стримуючи сліз, жінка йде геть так само несподівано, як і підійшла. Не знаю, чи була хоч трохи втішена моїм слуханням.

Біля стендів з інформацією про місто зупинилися студенти, діляться враженнями: «Диви, у міського голови аж сім заступників!»

5. Немає цікавої архітектури

Вирушаючи до Донецька, якось не особливо збираєшся захоплюватися тамтешньою архітектурою. Проте місто виявилося красивішим, ніж я очікувала його побачити – воно молоде і в гарному стані, йому лише 141. Східноукраїнські міста переростають архітектуру радянської доби, а культура поводження з нею ці міста відрізняє. Донецьк не розповзається на очах, втрачаючи ознаки урбаністичності, як Запоріжжя, і не забудовується суцільними склом, як Дніпропетровськ. У тутешні сталінки вдало інкрустуються величезні вітрини модних магазинів. Ампірні колони рекламують дорогі бренди.

У центрі міста панує архітектурна еклектика, тому навіть балкон маленького післявоєнного будинку, який причаївся посеред новобудов, викликає захоплення. Певно, захоплюватися побаченим – це просто погана звичка. Погляд намагнічують ознаки чужого щоденного побуту, чудернацькі паруючі тракти теплокомунікацій, граційні конструктивістські вікна сходових кліток, які ще іноді називають вікнами-термометрами. Словом, усе те, що таким дивним чином ніде й ніколи не повторюється. По дорозі надибую величезний купольний критий ринок, зведений у 1957 році, – справжній архітектурний раритет! На фасадах будинків таблички регіональних офісів проросійських партій, філія приватного пенсійного фонду. Оголошення на стінах запрошують помедитувати на внутрішнє світло і звук чи бодай скористатися послугами «Першого хіроманту Донецька». Біля парадних «Донбас Паласу» вишикувалися хлопчаки у білих костюмах і рукавичках – напевно зустрічаючи якогось важливого гостя.

6. Заповідник радянських топонімів

Донецьк раніше називався не лише Сталіним та Юзівкою, а й Троцьком – у 1923 році. Загалом радянські топоніми у місті й досі домінують. Взяти хоча б головну вулицю Артема, на яку випинається округлий фасад Обласної бібліотеки імені Надії Крупської, а також проспекти Космодем'янської, Тітова, Ватуніна, Дзержинського або вулицю 50-річчя СРСР. А от громадська ініціатива надати Донецькому національному університетові ім'я поета Василя Стуса завершилася безславно.

7. Місто пролетаріату

«В Донецьку багато університетів, професури, студентів – це досить інтелектуальне місто, – вважає Олексій Зарецький, який приїхав сюди у 1995 році з Ковеля і залишився після навчання у філармонії. – До того ж за останні вісім-десять років Донецьк дуже змінився зовні, став абсолютно європейським містом». В цей момент ми саме прямуємо повз пам’ятник Леніну, якого тут ніхто не збирається прибирати. «Я йду із сином повз пам’ятник, а син питає: хто це? – пригадує Олексій. – Я розповідаю, згадуючи усі ленінські недоліки. На це син відповідає: «А бабуся мені казала, що дідусь Ленін хороший».

8. Дружини донецьких бізнесменів – домогосподарки

Їду до Донецька з Києва у купе з Лорою, дуже красивою білявкою. Вона перевдягається у свій інкрустований стразами спортивний костюм. Нібито і типова донеччанка – прекрасна дружина бізнесмена у брендованому одязі. Лише ближче знайомство перетворює типову жінку на справжню. У неї декілька вищих освіт. Виявляється, що хлопці з мого улюбленого донецького гурту «Босяки» – її колишні однокурсники по Донецькому політеху. Працюючи у царині моди, вона має можливість подорожувати по всьому світові, тут-таки ділячись враженнями від нього: упорядкована Японія, аморальна Азія, тижні моди в Парижі. Справжня громадянка світу, прописана в Донецьку! І Лора, і її діти у цьому великому й недоступному для багатьох світі – як у дома. «Моя дочка добре орієнтується в Токіо й Парижі, але може заблукати у Донецьку», – зізнається донеччанка.

9. Донеччани підтримують владу і ненавидять українську мову

Під час спілкування з Лорою мої стереотипи зникають. Лариса пригадує, що після переїзду з російської півночі українську не розуміла, але дітям говорить, що знання зайвими не бувають. У «Донбас Арені» після футболу часто проводяться концерти, на яких уже встигли виступити і Lama, і «Тартак». «Донецькі» вдячно підспівували. Одразу пригадую графіті «Любіть Україну!», яке бачила на одному з міських мурів. І не дивно, адже автор крилатого висловуВолодимир Сосюра народився саме на Донбасі.

Ще через мить Лора зізнається, що не поважає теперішню владу: «Після виборів податкова прийшла на фірму до чоловіка з вимогою сплатити велику суму – просто так, ні за що».

10. Пантеон понтів

Донецьк – місто з претензіями, і претендує воно на пальму першості – хоча б Мерцалова. Як не дивно, у місті стоїть лише копія відомого ковальського витвору, тоді як оригінал перебуває у петербурзькому музеї. Переповідаю попутниці Ларисі моє перше найяскравіше враження від міста: біля офісів на центральній площі пригальмовує дорожезне авто, з якого виходить стильно одягнений красень. Лора одразу почитає вгадувати, хто ж саме це був – вона знає всіх місцевих красунчиків. Пригадую також шикарні офіси і дуже красиві одноповерхові будинки у центрі міста, які могли з такою ж вірогідністю стояти посеред Сопоту або Ляйпціґа, або новину про будинок на донецькій набережній Кальміуса, на якому буде перша у місті вертолітна площадка. «У нас усі дуже люблять понти. Донецьк світився б, як Лас-Вегас, якби понти світилися» – перефразовує відомий жарт Лариса.

Пригадую ці слова, викликаючи таксі біля супермаркету «Бум». Освітлена площа схожа на мурашник: на стоянку заїжджають і виїжджають дорогі автомобілі, родини з дітьми прогулюються тротуаром. До вуличного галасу і голосного шансону, який виконується наживо у ресторані неподалік, долучаються вибухи феєрверку, які не змовкнуть ще як мінімум двадцять хвилин. Діти пищать і верещать від захвату. Від сильних вибухів спрацьовують сигналізації автомобілів на стоянці, і весь цей галас неочікувано падає на голову. У слухавці нічого не можуть розчути: навколо Донецьк, і він вирує, калатає, реве. Родини стомлюються дивитися в небо, йдуть, на зміну їм приходять інші – це триває безкінечно. Нарешті я в таксі, яке плавно їде по ідеальних донецьких дорогах, але у вухах усе ще гуде Донецьк.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Чи й справді найдорожчий у світі шолом для реактивного винищувача такий крутий?
    25 вересня, The Economist
  • 8 вересня, у День звільнення Донбасу, в Макіївці сталася чергова подія, яка ще на енну кількість днів (років?) відсунула від нас перемогу в цій війні. Під перемогою я не маю на увазі українські танки на площі Лєніна в Донецьку з рознесеним вщент пам’ятником, як часто це уявляє собі наша патріотична більшість.
    25 вересня, Станіслав Васін
  • Політичні еліти цього регіону майже не змінюються протягом останніх 20 років і не сформували власного клану
    25 вересня, Богдан Буткевич
  • Як імперські палаци прийшли на зміну маєткам козацької старшини
    24 вересня, Ольга Ковалевська
  • Якщо ви хочете дізнатися середню ціну на новий гаджет, то знайдете сайт, який робить вибірку з усіх пропозицій. Якщо цікавитеся відгуками на нову стрічку, котра тільки-но вийшла в кінотеатрах, — шукатимете їх там-таки, у мережі. Але якщо вам потрібно дістати середнє арифметичне від мови й політики в Україні, ви зобов’язані поїхати на Полтавщину.
    24 вересня, Олекса Коба
  • Думаю, найдосвідченішими розвідниками могли б стати таксисти. Ба навіть уже стали, з єдиною поправкою: всю зібрану інформацію вони перетравлюють самі та згодовують колегам. Від їхньої інфи, що здобута на шляхах війни, жодної користі — лише змарнований настрій та трохи гумору, якщо сам «розвідник» має таке почуття.
    24 вересня, Вікторія Малишева
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено