Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
17 березня, 2011   ▪   Ірина Колодійчик   ▪   Версія для друку

Цинамоновий Дрогобич

Тут можна уповні оцінити середньовічну та сецесійну архітектуру, уникнувши натовпів і надмірного гамору
Матеріал друкованого видання
№ 10 (175)
від 11 березня, 2011
Цинамоновий Дрогобич
PHL
Потрапивши до цього невеликого міста на Львівщині взимку, у місяці, які в цьому регіоні через кліматичні примхи останнього десятиліття тішать сонячною та ясною погодою, випадає чудова нагода помилуватися безлистими алеями сецесійної забудови центру чи вслухатись у тривожний крик воронячих зграй, що, наче викликані з готичної казки, кочують поміж деревами в парках.
 
Сіль середньовіччя
 
Найпоширеніша легенда розповідає, що майже 900 років тому княже поселення Бич спалили половецькі нападники. Неподалік згарища мешканці заснували Другий Бич – Дрогобич. Початок місту поклали підземні джерела соляної ропи, з якої десять століть тому стали виварювати сіль. У листі Папи Боніфація ІХ (1392) до перемиського єпископа Еріха місто згадується як один із центрів солеваріння Європи. У період Київської Русі через Дрогобич проходив так званий Великий Соляний Шлях, а дрогобицьку сіль постачали в європейські держави. У Дрогобичі діє найстаріше в Європі підприємство з виробництва солі (див. Тиждень, № 10, 2009). Стара солеварня сусідить із двома дерев’яними церквами: церквою Воздвиження Чесного Хреста з готично-шпичастими банями (ХVI століття) та церквою Святого Юра з округлими банями (XV–XVII століття).
 
Варто відвідати й майстерню відомого художника-іконописця, реставратора, викладача Львівської академії мистецтв Льва Скопа. Цей сивочолий художник вичерпно й доступно, як ніхто інший, розповість про українську дерев’яну архітектуру й галицьку ікону епохи середньовіччя, бо майже 25 років опікується реставрацією тутешніх образів.
 
Культові споруди
 
Дрогобич забудований за зразком багатьох європейських середньовічних міст: ратуша, міська адміністрація – в центрі, з чотирьох сторін світу – будинки ремісників і торгівців, а по кутках – храми різних конфесій. Таке розташування сакральних споруд уособлювало рівні­­сть усіх національно-релігій­них громад міста. Всередині Дрогобицької ратуші, що височіє над містом, є давній годинник із циферблатами на чотири сторони світу, що відбиває кожну годину.  
 
В одному з кутків міститься костел Святого Бартоломея. На його стінах – численні пам’ятки, за якими можна простежити історію Дрогобича. Мармурове оздоблення дверей із двома мечами – нагадування про полеглих мешканців міста, які брали участь у Грюнвальдській битві. Найбільший релікт у костелі – пам’ятник Катерині Рамултовій, дружині власника місцевих солеварень, встановлений 1572 року. Зображення костелу Бартоломея з дзвіницею та пам’ятника Юрію Дрогобичу, одному з найвідоміших уродженців міста, середньовічному  науковцю, ректорові Академії в італійському місті Болонья, можна побачити на сучасних поштівках.
 
У протилежному закутку площі – мурована церква Святої Трійці, збудована 1690 року як римсько-католицький костел. Українська громада міста 1808 року купила в австрійського уряду храм із приміщеннями під греко-католицьку парафію і школу. За радянських часів будівлю віддали в підпорядкування Руської православної церкви, а зі здобуттям Україною незалежності й переходом до УГКЦ храм перетворено на парафіяльний кафедральний собор Самбірсько-Дрогобицької єпархії. 
 
За кілометр-два від церкви Святої Трійці в бік Трускавця розміщений старий цвинтар. Дослідники стверджують, що дата його заснування – 3 трав­­ня 1790-го. Перше, що впадає у вічі, – капличка польського подружжя Карла і Кароліни Нахліків. Поховано тут і багато інших заможних та освічених поляків. Також тут розташована спільна могила вояків ОУН – УПА та окремі – інших борців за українську державність. 
 
Кольору кориці
 
Прикметник «цинамоновий» із польської означає той, що з цинамону, тобто з кориці. Ауру Дрогобича як міста цинамонового кольору створюють будинки з темно-коричневими фасадами. На вулиці Лесі Українки є кілька будівель брунатного забарвлення, споруджених на початку ХХ століття, які нині належать до корпусів Дрогобицького педагогічного університету. А також старі міжвоєнні вілли. Деякі оббиті до половини деревом, що з часом набуло темно-коричневого відтінку. У кінці вулиці – дрогобицька хоральна синагога, збудована у стилі віденської сецесії. Ця монументальна споруда зяяла вибитими вікнами, проте в останні роки за сприяння меценатів з усього світу повернула собі дах і час від часу слугує майданчиком для сучасних мистецьких виставок і проектів. 
 
У величній будівлі з коричнево-червоної цегли на початку вулиці Стрийської, зведеній за австро-угорських часів, колись містилися повітовий суд, в’язниця та податкова інспекція. Після вересня 1939-го приміщення зайняв НКВС, перетворивши підвал будинку на тюрму і катівню для тисяч людей, тіла яких закопували на подвір’ї. Впродовж 1989–1990 років тут тривали розкопки під орудою товариства «Меморіал». Знай­дено останки близько п’ятисот осіб, яких перепоховали на дрогобицькому Полі Скорботи. Тоді Площа Ринок, всіяна розкопаними кістьми вбитих, лякала доказами нелюдських злочинів радянської влади. Тепер у будівлі час від часу теж можна побачити людей у мантіях, проте це не судді, а студенти фізико-математичного факультету Дрогобицького педагогічного університету, який нині тут міститься. 
 
Мистецькі тіні 
 
На початку 2001-го в одному зі старих дрогобицьких будинків знайшли фрески відомого художника та письменника-модерніста єврейського походження Бруно Шульца. Він є автором оповідань «Цинамонові крамниці», написаних про своє дитинство, стосунки в сім’ї, яка в міжвоєнні роки мешкала у центрі Дрогобича. На жаль, більшість фресок незаконно вивезли з України, нині вони в Єрусалимі. Проте це не позбавило місто бруношульцівського модерністського ореолу. Чимало ентузіастів творчості Шульца, переважно з Польщі та Ізраїлю, чи просто адепти містичних історій приїжджають сюди, щоб побачити на власні очі місцевість з літературних творів кумира. Діє Музей-кімната Бруно Шульца в головному корпусі Дрогобицького університету, де він у міжвоєнний час працював учителем рисунка.
 
З Дрогобичем, безумовно, також пов’язане ім’я Івана Франка, який широко використовував топоніміку міста у своїх творах, зокрема в «Boa constrictor» та «Перехресних стежках». Любителі літературного туризму можуть з’їздити й до мальовничого села Нагуєвичі за 10 км від Дрогобича – у музей та батьківську садибу Івана Франка.  
 
Прогулюючись Дрогобичем у м’якому надвечірньому світлі ліхтарів, у тиші, нескладно відшукати Палац мистецтв – не лише щоб відвідати виставку, яка там експонується, а й щоб насолодитися красою темно-зелених тонів цього будинку з білими архітектурними елементами, званого в інші часи Віллою Б’янки. На вечерю варто завітати до однієї з місцевих кав’ярень і, звісно, не забути скуштувати відомий місцевий продукт – дрогобицьку ковбасу.
 
 
Варто побачити
Церква Св. Юра – дерев’яний храм, перенесений 1647 року в Дрогобич із села Надіїв (Івано-Франківська обл.) разом із дзвіницею. Як каже легенда, його купили дрогобичани за коштовну тоді сіль. У церкві зберігся іконостас XVIІ століття з традиційними українськими іконами й дерев’яними настінними розписами.
 
Вілла Б’янки, нині Дрогобицький палац мистецтв, – яскравий приклад архітектурного стилю віденської сецесії на вулиці Тараса Шевченка, по сусідству з кількома іншими будівлями цього стилю.
Дзвіниця і костел Св. Бартоломея – ймовірно, побудовані в XV столітті на місці оборонного замку. Зводився на фундаменті воєводських палат, що розміщувалися всередині замку, спорудженого в часи середньовічної слави Дрогобича. Частиною цієї фортифікації була давньоруська оборонна вежа XIII–XV століть, яку пізніше перетворили на дзвіницю костелу. 
 
Хоральна синагога – збудована в стилі віденської сецесії, нині перебуває в процесі реконструкції.
 
Як доїхати, де жити
Зі Львова до Дрогобича можна дістатися маршруткою. У центрі міста є готель «Тустань» (вул. Шевченка, 1) із недорогими одно- і двомісними номерами (від 150 грн за добу), на околиці – готель «Лимон» (вул. Козловського, 1) із рестораном, стоянкою, сауною, басейном, тренажерним залом, вартість номерів – 100–400 грн за добу.
 
Дещо про мешканців
До Другої світової війни Дрогобич, як і решту міст Галичини, населяли поляки, українці та євреї, а також менш численні угорці та німці. За останні 50 років людність міста стала одноріднішою, тут мешкають здебільшого українці. Діє також кілька об’єднань польських товариств, є невелика єврейська громада. 
 
РАТУША. Ця будівля – одна з найвищих у Галичині
 
ЮРІЙ ДРОГОБИЧ (КОТЕРМАК). Монумент ученому часів середньовіччя, який взяв ім’я міста
 
ПРОВІНЦІЯ ЄВРОПИ. Поєднання віденської сецесії з українською роздовбаністю

Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено