Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика

Західніше від Львова, східніше від Братислави

Чим живе словацька провінція поблизу українського та польського кордонів
Матеріал друкованого видання
№ 32 (456)
від 11 серпня, 2016
Західніше від Львова, східніше від Братислави

По той бік кордону, у Східній Словаччині, життя таке й не таке, як у нас. Мешканців того краю в столиці Братиславі звуть не східняки (východniari), а мароко — мадяри, роми та кокоти... Адже багато з них «понаїхали» до Братислави в пошуках роботи й кращої долі, що стало приводом для глузування з боку ­західняків.

Коктейль епох

На залізничному вокзалі містечка Гуменне нас привітав Швейк. Пам’ятник воякові стоїть біля перону, з якого він колись вирушив до Львова (звідки, своєю чергою, ми й прибули сюди). Це один із пунктів міжнародного туристичного маршруту «Слідами бравого вояка Швейка», що пролягає Чехією, Австрією, Угорщиною, Польщею та Україною. Швейк не лише чеський ­герой — словаки теж визнають його своїм.

Гуменне — пам’ятка кількох епох: Франца Йозефа, передвоєнної, а потім соціалістичної Чехословаччини та періоду «східноєвропейського капіталізму» наших днів. Яскраво помальовані, хаотично обліплені рекламою сучасні кам’яниці сусідять із готичним костелом і занедбаними, елегантними кам’яницями зламу ХІХ–ХХ століть.

На головній пішохідній вулиці Свободи в місті Швейковий пивний фестиваль. Як свідчить великий пам’ятник на її початку, йдеться про свободу від фашистів, принесену Червоною армією. Двійко словаків разом із радянським солдатом гордо простягають прапор. На постаменті викарбувано: «Свобода, що дана, цінна, але свобода, здобута в ­боротьбі, набагато дорожча».

Читайте також: Києво-московське прикордоння

За монументом у парку височіє старовинний величний палац угорського магната. Угорці правили Словаччиною протягом тисячі років — то була так звана горішня Угорщина. Навіть у період цілковитої домінації Відня вони становили вищу верству, тоді як словаки були селянами.

Трохи далі на цій самій вулиці стоїть камерний пам’ятник чехословацькому герою — генералові Мі­­лану Растіславу Штефанику. Конструкція дещо абсурдна: голова героя причеплена до гостроверхого кам’яного стовпа, що є частиною фонтанного комплексу. Штефаник був астрономом і військовим пілотом, а також одним із заснов­ників ­Чехо­словаччини.  

А чи є суто словацький герой? На серпантинах із села Калужа до Гуменного у Вигорлятських горах заховався пам’ятник чехословацькому партизанському загону, названому Яносиковим, що діяв у лісах від 1942 року. Юрай Яносик — відомий розбишака, відповідник Олекси Довбуша. Брав участь у повстанні Ференца ІІ Ракоці проти Габсбурґів у 1703–1711-му, а після поразки взявся за розбій. Для словаків Яносик став народним героєм, а в радянський час був потрактований як предтеча ­чехословацьких комуністів.

Що об’єднувало королів і султанів

Завдяки Швейковим дням у Гуменному облаштували містечко розваг, тож у неділю ми зустріли дещо більше людей, ніж зазвичай. Хоча якщо порівнювати з Україною, то так небагато відвідувачів буває лише наприкінці свята, коли маже всі розійшлися.

Найбільшою атракцією для дорослих є пивні намети з телебімом, що передає матч із хокейного чемпіонату світу в Росії. Це улюблений вид спорту місцевої публіки. 1969 року (наступного після радянської окупації) чехословацька команда перемогла команду СРСР і в Празі 100 тис. людей пройшли тріумфальною ходою. А після матчу чехословаки не подали руки радянським спортсменам.

Проте сьогодні до росіян ставлення дуже приязне: по радіо постійно лунає «Москва», «Петроград» та «Русское». Навіть у газеті «Католицькі новини» першу сторінку присвятили чемпіонату в Росії. До речі, Україна виграла проведення в 2017 році чемпіонату світу з хокею в дивізіоні 1А. Можливо, це посприяє зближенню наших країн.

Доки дорослі випивають біля екрана, діти граються або дивляться в будці на колесах 5D-фільм про акулу. Серед костюмованих персонажів мультиків прогулюється також червона зірка, напевно, нагадуючи про вдячність за мир совєтам.
Попри недільні святкування, пообідати виявилося неабияк складно. В асортименті небагатьох відкритих ресторацій місцеву кухню годі шукати: скрізь подають піцу та кебаб до пива. Утім, пива чимало видів. Пивоварні тут мають багату традицію.

Словаччина також країна виноробів. Історичний район Земплін, до якого належить Гуменне, — батьківщина токайських вин. Виноградники добре прижилися в лагідному кліматі на вулканічному та чорноземному ґрунті ще з римських часів. Це вино любили як французькі королі, так і турецькі султани. Нині згідно із засадами патентування ЄС токайські вина можна виробляти лише в регіоні Земплін. Але словацькі вина з етикеткою ­«токайські» підлягають контролю угорських експертів.

Читайте також: Україна, яку ми не знаємо

Є в Гуменному і циганський район. Там на вулицях значно більше людей, ніж у центрі міста. І панує справжня пікнікова атмосфера. Мешканці відпочивають на траві перед понищеними одноквартирними будинками, але рясно всіяними ­сателітами, ­перемовляються з вікон і прогулюються.

У Словаччині існує «ромська проблема». З боку словаків лунають нарікання щодо небажання ромів асимілюватись, а з боку ромів — щодо дискримінації та брутальності поліції. 2004 року після значного зменшення соціальних виплат навіть спалахнуло циганське повстання.

У володаря гір

Село Нова Седлиця лежить у Національному парку Полонини, який разом із парками України та Польщі становить міжнародний резерват біосфери. Над ним височіє гора Кременець заввишки 1221 м, найвища в словацьких Бещадах. Тут сходяться три кордони: Словаччини, України та Польщі. Там, де закінчується асфальтова дорога, яка далі в’ється стежиною ген у гори, серед квітучих дерев височіє дерев’яний поганський ідол. «Дідо Бескид — володар цих гір — бажає спокійного й нічим не порушеного відпочинку в тутешніх горах», — напучує напис на таблиці. Цією місциною пробігає також 105-кілометровий велосипедний шлях Нова Седлиця дерев’яними церквами східного обряду в прикордонних Снині та Собранцях.

У селі близько 300 мешканців. Місцевий добродій каже, що чимало односельців працює в лісі або виїжджає на сезонні роботи до Західної Європи. Більшість тутешніх визнають себе словаками, каже він, хоча є православними. Проте всіх єднає хокей: у густо задимленій господі чоловіки традиційно за пивом дивляться матч.

Неподалік Нової Седлиці село Тополя, де народився Олександр Духнович, «будитель» русинів. На придорожній таблиці поруч із його портретом бачимо жовто-блакитні смуги й червоного ­ведмедя — русинський герб.
Закарпатські русини, попри жовто-блакитні смуги на гербі, тяжіють до москвофільства. Кажуть, такий вибір зумовив проїзд цими теренами російського царя Ніколая І на розправу з угорцями. «Якщо цесар з Відня покликав царя на допомогу, то мусить бути божественним, — міркували собі русини. — А ще й розмовляє мовою, подібною до нашої». Водночас москвофільство допомогло русинам лікуватися від комплексів щодо домінації угорців. Хоча частина з них вважає себе угорцями-русинами.

Гербові тварини

Подорожуючи східними теренами Словаччини, здається, що опинився в порожній країні. Десятки кілометрів ненаселених гірських лісів і долин, серед яких трапляються крихітні села чи містечка. Села небагаті, проте дуже охайні та квітучі. ­Поодиноких людей часом можна зустріти біля крамничок чи в барах. Назви населених пунктів часто подані двома мовами: словацькою та ­українською або лемківською та русинською говірками. Більшість храмів греко-католиць­кі чи ­православні.

Читайте також: Земля прихованих скарбів

Райцентри вражають цікавими гербами, що вказують на гармонійну близькість до природи та любов до своєї землі. Наприклад, Улич представляє вовк, що виє, Нову Седлицю — рудий лис над озером, Збой — стадо диких кабанів на галявині, Колбасов — олень із деревцем, Прислоп — цап, який обгризає кущ, Пчолине — бджоли, що в’ються біля вулика, Гостівці — стіл із карафкою та келихом. У Нижній Яблонці — квітуча яблунька, ­Адидівцях — косуля біля пенька з паростком, Виж­ному Грушові — корова, яка годує телятко, у Чабалівцях — лелека поруч із жабою, у Нягові — лісовий котик на галявині під зіркою, у Малій Поляні — деревце між полуницею, а в Маківцях — три макові голівки. Трапляються й сільськогосподарські ­мотиви. У Хотці на гербі бачимо схематичне зображення знарядь праці, а в селі Гавай — конструкцію із сухої деревини для видобування деревного вугілля, що димить між деревами, і перехрещені сокири.

Здається, ці села загублені серед гір та лісів. Але насправді вони сполучені мережею непоганих ­доріг, якими щодня курсують сучасні автобуси.

Там, де ворони повертають назад

Село Осадне лежить у горах на кордоні з Польщею. Воно прославилося завдяки подорожі сільського голови Федора Віцо, русина-москвофіла, до Брюсселя клопотати про допомогу. Ці події лягли в основу сюжету словацько-чеського документального фільму 2009 року, що отримав нагороду на кінофестивалі в Карлових Варах. Тож Осадне є такою собі метафорою багатьох наддунайських країн, які успішно грають між «третім Римом» і Брюсселем.
На узгір’ї біліє православна церква з криптою черепів, що відкрита цілодобово. Це поховання 1035 солдатів, переважно російських, які загинули в ході Карпатської операції 1915 року.  
Крипту відремонтували коштом посольства Російської Федерації 2003-го. Посвячена 2005-го, на «60-річчя перемоги», як читаємо в листі подяки міністра закордонних справ РФ Сєрґєя Лаврова священику та мешканцям села за опіку над похованням загиблих російських солдатів. Поруч висить подібний лист із подякою від Таврійського центру військової історії Криму, датований 2010 роком. Адже серед загиблих є уродженці Таврійської губернії. Взагалі Росія чимало робить для ­збереження впливу в цій місцевості.

Пам’ятна таблиця повідомляє (чотирма мовами!) про «повернення до істинної віри після примусової унії з Римом 1726 року». Йдеться про події 1926-го, коли Осадне перейшло на православ’я, ­щоправда, через конфлікт із місцевим настоятелем.

Громадянин Русі

Районний центр Меджилабірці на кордоні з Польщею здається загубленим містом на узбіччі головної дороги. Хоча тут є Музей Енді Воргола з однією з найбільших колекцій його творів. Це також один із пунктів туристичного маршруту «Митці пограниччя», який веде далі до польських музеїв у Команчі, Загожі, Лєско, ­Собєні та Саноку.

Читайте також: Малі форми

Воргол походив із родини закарпатських русинів, які емігрували до США, і ніколи не відхрещувався від свого коріння. Хоча й був дитиною епохи хіпі, але все-таки залишався греко-католиком. У колекції музею зберігається посвідчення почесного громадянина Підкарпатської Русі, виписане посмертно 24 січня 2008 року Сеймом підкарпатських русинів, як зазначено, «корінного народу Підкарпаття». ­Натомість в Україні митця вважають українцем.

Колізії Другої світової творчо наблизили Воргола до батьківщини його батьків. В експозиції є славетна бляшанка супу «Кемпбелл», підписана ­митцем, а поруч така сама з провіанту американських союзників, знайдена під час будівництва в сусідньому Стропкові. Її вміст, як можна здогадатися, з’їв радянський солдат.

Танки в доброму стані

В’їжджаємо в місто Свидник, що в історичному регіоні Шариш, й одразу потрапляємо на вулицю Радянських героїв. Отакої! Виявляється, можна бути країною ЄС і без декомунізації. На дошці міських оголошень помічаємо анонс концерту російських пісень: на малюнку мило усміхається пані в кокошнику. А нижче плакат радикально-націоналістичного Словацького руху від­­роджен­­ня, на якому група юнаків гордо несе червоний прапор зі словацьким хрестом, проголошуючи: «Ми словаки, ми ані праві, ані ліві». Натомість у місті є українська громада, заповідник укр­аїнської культури, і відбуваються фестивалі ­української та русинської культур.

Найбільшою атракцією для туристів є Долина смерті на околицях Свідника в селі Капішова. На згадку про танкову битву часів комуністичної Чехословаччини в долину привезли танки Т-34 і встановили на місце спалених, які тривалий час стояли там по війні. Ця експозиція є частиною «мікрорегіону Долини смерті» на території Словаччини. Танки в доброму стані — свіжо помальовані червоні зірки сяють здалека. Вхід до долини відкриває пам’ятник — радянський танк торпедує німецький. Напередодні 8 травня на радянський танк хтось ­почепив георгіївську стрічку.

Перша декада травня — річниця закінчення Другої світової війни. Словаччина утворилася 1939 року як маріонеткова держава Гітлера й воювала на його боці. А 1944-го вибухнуло Словацьке народне повстання, важливе для цього народу як ­висловлення власної позиції. 1-ий Український фронт мав пробити шлях із Польщі через Карпати на Дукельський перевал, щоб допомогти повстанцям. Проте битви точились цілу осінь і закінчились поразкою. Частина повстанців пішли в партизани. Радянську армію підтримував також І Чехословацький корпус. То й не дивно, що тут існує певний культ Другої світової: на пам’ятники Червоній армії можна ­натрапити ­навіть у найвіддаленіших гірських селах.

Інші відвідувачі

Бардіїв — старовинне місто в тому самому історичному регіоні Шариш. Тут є Крайовий музей ікон та Польсько-словацький дім (поруч кордон із Польщею). У Cередньовіччі місто було одним із найбагатших у горішній Угорщині завдяки міжнародній торгівлі. Зокрема, торгівлі угорським вином, яке мало попит серед польської шляхти.

У XVIII i XIX століттях економічний занепад пішов на користь Бардієву, відкривши нове джерело доходу — туризм. Збереглися середньовічні міські мури з 12 вежами. Виснажливі війни ХХ століття, які точилися поблизу в Карпатах, теж щасливо оминули місто. Нині старий центр Бардієва ­належить до Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Однією з найважливіших пам’яток міста є величезний готичний костел Св. Егідія на площі Ринок, який свідчить про заможність містян на межі Середньовіччя та Відродження. На одному з вівтарів разом із Богоматір’ю зображені святі Еразм і Микола — поєднання східної та західної християнських традицій.

Площа Ринок — місце вишуканих кав’ярень і зустрічі місцевих митців та диваків. Хоча кава, як і скрізь у Словаччині, неароматна й гірка до сліз. Тут ми зустріли групу учнів із вчителькою російської мови. Проте проросійські настрої не охоплюють усіх словаків: бармен із колегою дискутували на геополітичні теми, критикуючи як Москву, так і Америку. Однак увечері місто завмирає, лише в ­господах місцеві до півночі дивляться хокей.

На мурі кляштору францисканців бачимо пам’ятну таблицю про примусове вивезення ченців вночі 1950 року та переслідування комуністами греко-католицьких священиків. Встановила її Конфедерація політичних в’язнів Словаччини 2015-го. У Чехословаччині найбрутальніше переслідували католицьку церкву, що була змушена піти в підпілля. Сьогодні більшість словаків ­сповідують ­римо-­католицизм.

Одразу за мурами старого центру простягається звичайнісіньке сучасне місто з великими маркетами та промисловими кварталами. Типовий архітектурний хаос східноєвропейського капіталізму: гуртовні, офісні та складські будівлі рясно ­нафаршировані оголошеннями та рекламою.

За містом розташований курорт Бардіївські Купелі, мінеральні джерела яких були відомі вже в XVI столітті. Колись цілющою водою лікувалися монархи, зокрема російський цар Алєксандр І та імператриця Австрії Єлизавета Баварська (Сісі). Нині дощовим днем тут порожньо та безлюдно, відкриті лише поодинокі ресторани й кіоски. Та й відвіду­вачі тепер інші: протягом кількох годин завітали лише дві екскурсії автобусами з білоруськими ­номерами — випити води з джерела.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено