Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
30 липня, 2016   ▪   Роман Малко   ▪   Версія для друку

Земля прихованих скарбів

В Україні можна відшукати чимало цікавих туристичних місць, які зазвичай оминають традиційні довідники для мандрівників
Матеріал друкованого видання
№ 29 (453)
від 21 липня, 2016
Земля прихованих скарбів
На фото: Кар’єр Південного ГЗК

Українці нарешті починають пізнавати свій край, з’являється хороша нагода озирнутися довкола й спробувати задовольнити свою жагу до мандрів та пізнання в доступний спосіб. Чимало людей уже перемкнулося на цю хвилю і не пошкодувало. Виявляється, ми живемо у справді унікальній країні, цікавій, великій, іноді просто дивовижній. Тут є де мандрувати. Цей процес затягує. Не тільки їздити на риболовлю чи пікніки, відвідувати розкручені туристичні об’єкти, а й робити унікальні відкриття, часто в себе під носом.  

Більшість пам’яток, про які йтиме мова, звісно ж, відомі обмеженому колу затятих мандрівників чи місцевим краєзнавцям, але вони рідко входять у програми турів, які пропонують туристичні фірми, а тому й досі залишаються незнаними, нерозкритими й недоступними широкому загалу, навіть коли й містяться зовсім поруч. Вони все ще чекають свого часу та своїх гостей.

Замки

Цього добра в Україні дуже багато. Можливо, не більше, ніж в Іспанії, Чехії чи Німеччині, але достатньо, щоб пишатися собою і влаштовувати довжелезні багатотижневі мандрівки в пошуках привидів минулого. Інша справа, що майже нікому немає до них діла, більшість віддана на поталу часу й дурнів, помалу доживає свого віку, перетворюючись на сумну груду каміння. Найзнаковіші іноді намагаються рятувати, підтримувати, реставрувати, але решта просто помирає. Сумний приклад — обвал частини однієї з веж Червоногрудського замку на Тернопільщині, який стався 2013-го. Назвати це втратою — не сказати нічого. Той, хто бачив ці вежі ще цілими, зрозуміє, про що йдеться. Тернопільщина, до речі, найбагатша на замки область. На її території збереглася приблизно половина з усіх українських пам’яток. Хоча слово «збереглося» тут також має різні відтінки.

Червоногородський замок

Якщо навіть припустити, що більшість українців хоча б раз у житті відвідували Кам’янець-Подільський і насолоджувалися красою мальовничої фортеці, вони навряд чи здогадувалися, що в його околицях можна надибати чимало не менш цікавих об’єктів, більш понищених, занедбаних, не таких масштабних, проте по-своєму унікальних. Той самий Червоногрудський замок біля водоспаду Джурин у селі Нирків на Тернопільщині, замки в Рихті неподалік Кам’янця-Подільського (богемний літературний центр Поділля XІХ століття), у Сутківцях, Жванці, Сатанові, Летичеві, Меджибожі та Зінькові, замок-палац у Панівцях (притулок кальвіністів у XVI–XVII століттях), церква-замок у Шарівці на Хмельниччині, замок-палац у Скалі-Подільській над Збручем, у Золотому потоці, Буданові, Чорткові, Бучачі, Підзамочку, Жизномирі, Микулинцях, Теребовлі, Підгорі, Токах на Тернопільщині, Раківці та Чернелиці на Івано-Франківщині.

Читайте також: Україна, яку ми не знаємо

А чого вартий Сидорівський замок над Збручем, що силуетом нагадує величезний корабель завдовжки 178 м і завширшки лише 30 м, який звів у 1640 році польний гетьман коронний Марцін Калиновський для своєї могутньої в ті часи родини. З високого пагорба, що омивається з трьох боків річкою, замок встиг побачити всілякого, був двічі взятий турками й добряче понівечений, відвойований, відновлений, перепроданий. Згодом втратив оборонне значення, занепав і потроху руйнувався. Утім, попри все, сьогодні він усе ще вражає своєю витонченістю. Врешті, схожа доля спіткала чи не всі тутешні замки.

Сидорівський замок

Ще одна мало відвідувана перлина західного Поділля, що неподалік Сидорова, — замок Гербутів початку XVІI століття в Кудринцях. Він гірше зберігся, але теж дуже романтичний. Взагалі мальовничих руїн на Західному Поділлі хоч греблю гати. За 5 км північніше (якщо по прямій), а дорогою всі 15 км, височіє ще одна перлина — Чорнокозинецький замок. Він оселився вже на Хмельницькому березі Збруча ще в другій половині XIV століття. Нині Чорнокозинці мало нагадують містечко, яке володіло Магдебурзьким правом і було літньою резиденцією кам’янецьких католицьких єпископів. Це звичайнісіньке село. Але відвідати його все одно варто, і не лише заради замку. Через Збруч уже на Тернопільському боці в селі Збручанське дожила до наших днів унікальна стара церковця Миколая (кінець XIII століття) — один із найдавніших мурованих храмів України. Якщо ж їхати від Кудринців на південь, то, безумовно, варто оглянути Окопи Святої Трійці над Дністром і Збручем, про які казали, що там «півень на три держави піє» (Польщу, СРСР і Румунію). Там уже не тільки мальовничі руїни, а ще й неймовірна краса Дністровського каньйону, від якої аж дух захоплює.

Читайте також: Куди поїхати на вихідні в Україні

Дністровський каньйон — це вже, звісно, зовсім інша історія. Тут і унікальні краєвиди, і не менш особливий клімат та рослинність. Туристи здавна облюбували сплавлятися по ньому на катамаранах чи байдарках, бо тут і справді є що побачити. Біля берегів чимало романтичних водоспадів, закинутих легендарних скельних монастирів, печер, колоритних сіл зі своєю особливою архітектурою та звичаями, ну й, звісно, мальовничих руїн замків. На окрему увагу в усьому цьому різноманітті заслуговує Бакота, легендарне
затоплене місто, колись, за княжих часів, столиця

Дністровський каньйон. Автор: Сергій Криниця

Дністровського Пониззя. Вже у XII столітті Бакота займала площу близько 10 га й мала населення 2,5 тис. осіб. Нині єдине, що збереглося відтоді, — це напівзруйнований скельний монастир, заснований за легендою св. Антонієм, тим самим, що започаткував Києво-Печерську лавру. А решту внаслідок будівництва нижче за течією в 1981 році Новодністровської ГЕС поховали під собою хвилі Дністра, і тепер на місці давньої легендарної столиці Поділля велике море, береги якого облюбували місцеві відпочивальники.

Палаци

Щоб не склалося враження, що все цікаве збереглося лише на заході країни, спробуємо відразу переміститися туди, де згідно з уявленням не вельми проінформованого обивателя немає на що дивитися, окрім пам’ятників воїнам-визволителям і спорожнілим постаментам Лєніну. А от і є, хоча, можливо, не в такій концентрації, як хотілося б.

Дивіться також: Невідомі водойми України: унікальні озера, водоспади, каньйони і затоки

В Одеській області неподалік Тилігульського лиману є таке собі невеличке село Петрівка, у якому збереглися мальовничі руїни колись розкішного палацу Курисів, збудованого в мавританському стилі. Руїни такі вражаючі, що здатні навіть у нинішньому своєму вигляді розбурхати уяву мандрівника. А що вже казати про тих, кому пощастило споглядати це диво архітектури з пишно оздобленими інтер’єрами, оточене красивим англійським садом, відразу після його народження.

Палац Курисів

Ще однією перлиною Півдня України є Таврійська садиба в місті Василівка в Запорізькій області. Хто мандруватиме на Хортицю, обов’язково мусить заїхати 50 км південніше й оглянути цей чудовий неоготичний родовий маєток дворян Попових. Можна помандрувати й трохи далі до Каховки. Там ліворуч перед дамбою Каховської ГЕС у селі Веселе добре збереглася середньовічна оборонна башта, яка нібито була збудована ще в часи Великого князівства Литовського за князювання Вітовта (кінець XV століття). Неподалік, у селі Козацьке, садиба князя Пєтра Трубецкого, споруджена в стилі французького ренесансу. У ній колись містилися великий кінний завод та численні виноградники. До наших днів збереглися руїни палацу, огорожа, господарські будівлі, льохи та флігель.

Дивіться також: Приголомшливі краєвиди України з висоти пташиного польоту

Взагалі палаців у Східній, Центральній та Південній Україні збереглося чимало. Більшості з них, звісно, не дуже пощастило дожити до наших днів у первісному вигляді. У таких місцинах зазвичай любили після революційного пограбування влаштовувати психлікарні або туберкульозні диспансери, але маємо що маємо. Якщо буде бажання, обов’язково варто відвідати найбільший в Україні палацовий комплекс у Тульчині на Вінниччині, який збудував граф Станіслав Потоцький. Палац Чечеля в Самчиках на Хмельниччині — унікальна пам’ятка архітектури й садово-паркового мистецтва початку XIX століття, яка до наших днів збереглася майже недоторканою і вважається одним із найкращих в Україні зразків зрілого класицизму. Палац-резиденція магнатів Орловських у Маліївцях, що теж на Хмельниччині, подейкують, за розкішшю міг сперечатися з палацами Франції, а навколишній парк не поступався уманській «Софіївці». Маєток зведений у стилі Людовіка XVI.

Палац-резиденція магнатів Орловських у Маліївцях

Звісно, нині його вигляд не дуже, але, на щастя, він зберігся, що не можна сказати про численні паркові оздоблення: фонтани, альтанки. Збереглася і справжня паркова перлина — скеля св. Онуфрія заввишки 18 м, із якої падає рукотворний водоспад. Не варто оминати, коли є нагода побачити, і палац Терещенків у стилі французького неоренесансу в Андрушівці на Житомирщині, який міститься в самому центрі містечка, над ставом. Нині в палаці школа, а далекого 1920-го тут був штаб будьонівців, які талановито пограбували маєток і хотіли його підірвати. На щастя, місцевим мешканцям вдалося їх від цього відмовити. Із старої пишноти в палаці збереглися мармурові сходи й у деяких приміщеннях позолочена ліпнина на стелях. Колишній маєток в італійському стилі графа Подгорічані в селі Пархомівка перетворено на музей, у колекціях якого можна побачити картини Реріха, Врубеля, Пікассо, Ван Дейка, Бенуа, Левітана, Шевченка. А також парк і неоготичний палац Кьоніга в Шарівці, в інтер’єрах якого збереглося кілька залів із прекрасною ліпниною та розписами, а бібліотека обшита дошками з місцевих дубів. Обидва на Харківщині. Ну і, звісно, сумські перлини. Парк і палац у стилі високого класицизму в Бочечках неподалік Конотопа та маєтки цукрових магнатів Харитоненків: у самих Сумах на березі Псла, Наталівка у Володимирівці та маєток із розкішним парком, де росте навіть гінкго білоба, у Кияниці.

Читайте також: «Друга столиця» Полтавщини

Щоб закрити тему архітектури, варто пригадати, що Україна багата не лише на замки та палаци. Унікальні сакральні споруди, монастирі й старовинні цвинтарі — це теж варті уваги мандрівника об’єкти, і їх чимало. А маленькі, часто забуті села та містечка з дивом збереженим своїм архаїчним світом хіба не цікаві об’єкти для дослідження чи просто релаксації? А чого варті дерев’яні церкви, розкидані по всій країні! І не лише в Карпатах. Виявляється, і на Київщині, і на Сумщині, і на Черкащині не бракує справжніх автентичних козацьких храмів, часто понищених, забутих, але все ще живих свідків минулого. Ось лише кілька адрес із Київщини. Церква Різдва Пресвятої Богородиці у Віті-Поштовій під самою столицею, Онуфріївська церква в селі Липовий Скиток (Васильківський район), церква Різдва Богородиці в Тулинцях (Миронівський район), церква Зішестя Святого Духа в Шкарівці (Білоцерківський район), Покровська церква в Креничах і Михайлівська в Підгірцях (Обухівський район), Михайлівська в селі Острів, Миколаївська в Синяві й церква Святого Йосипа Обручника в Житніх Горах (Рокитнянський район), Покровська в Кожанці біля Фастова й у самому Фастові теж Покровська церква та дзвіниця.

Дива нерукотворні й рукотворні

Звісно, мандрувати покинутими замками чи старими маєтками — заняття на любителя. Іноді хочеться не перевантажувати себе історичними байками, а просто відпочити, відволіктися, сховатися кудись у нетрі подалі від цивілізації, помилуватися незайманою природою, пройтися і подивитися на щось цікаве. Де-де, а в Україні з цим ніколи не було проблем. Бог обдарував наш край справді розкішною природою, і майже кожен куточок української землі може похвалитися якоюсь своєю родзинкою.

Дивіться також: Унікальні українські села для незабутніх подорожей Україною

Мигія. Старезне село посеред степу на Миколаївщині, що розкинулося на березі Південного Бугу й відоме своїми розкішними скелями та порогами. Хто хоче уявити, який вигляд мали пороги на Дніпрі, доки їх не затопили більшовики, мусить поїхати саме сюди. Тут можна не лише сплавлятися на байдарках та рафтах, а просто насолодитися чудесними пейзажами. Дехто каже, що тут батьківщина легендарного козака Мамая. Може, і так, але те, що в навколишніх байраках збиралися гайдамаки, перш ніж влаштувати Коліївщину, а неподалік на острові біля злиття річки Ташлик із Бугом містився Гард, адміністративний центр Буго-Гардівської паланки Війська Запорозького Низового, таки чистісінька правда.

Національний природний парк «Бузький Гард»

Ще одна цікавинка неподалік — Музей ракетних військ стратегічного призначення в селищі Побузьке Голованівського району на Кіровоградщині. Це унікальний військовий музей, який не має аналогів у жодній країні світу. В експозиції близько 3 тис. експонатів, серед яких підземний командний пункт, ракетна пускова шахта завглибшки 35 м, техніка та засоби, що використовувалися в обслуговуванні ракетних комплексів, ракетні двигуни, системи космічного зв’язку. Все збережено в первісному вигляді, і навіть працівники музею — колишні офіцери-ракетники, які заступали тут на бойове чергування.

Дивіться також: Черемош – священна річка гуцулів

Обов’язком кожного українця окрім виростити сина, посадити дерево і вбити самі знаєте кого є ще побувати на Кам’яній Могилі поблизу Мелітополя в Запорізькій області. Кажуть, тут був найдавніший у світі (з відомих) культовий центр, де стародавні жерці степових народів протягом тисячоліть залишали свої сакральні знаки. Тут, у гротах і печерах, міститься кілька тисяч петрогліфів (найдавніші людські письмена) і наскальних малюнків, хронологія яких охоплює величезний період від епохи пізнього палеоліту до середньовіччя (XXIV–XXII тисячоліття до н. е. до X–XII століття н. е.). Нині висота Кам’яної Могили сягає 12 м, а її площа — 1,3 га. На самій вершині стародавній вівтар.

Кам’яній Могилі поблизу Мелітополя в Запорізькій області

Схожа, проте менш відома цікавинка — Камінне Село на Житомирщині, що сховалося поміж лісів в околицях Рудні-Замисловицької та окутане цілою купою легенд. У ньому, щоправда, ніхто не живе, бо насправді це ніяке не село, а величезна територія поліського лісу (гектарів 15), де хтось розсипав силу-силенну великих валунів заввишки до 6 м. Звідки вони взялися, досі толком ніхто не знає, але вигляд і розміщення деяких каменів вказують на те, що лежать вони тут неспроста, ніби хтось навмисне розставив, а деякі ще й підтесав. Дехто на них навіть находить відбитки «слідів Бога», або, як ще кажуть, «Божі стопи».

Дивіться також: Заповідник «Кам’яні могили» – Місто мертвих серед безкраїх степів живої природи

А ще в Україні можна подорожувати вузькоколійками (ширина колії — 75 см), яких збереглося чимало, з них чотири точно реально діють. Боржавська на Закарпатті, яку в народі називають «Анця Кушницька», Антонівка — Зарічне («Кукушка» або «Поліський трамвай») на Рівненщині, Гайворонська на Кіровоградщині, яка вважається найдовшою в Європі (130 км), і вузькоколійка Вигода — Дубовий кут на Львівщині, більш відома як «Карпатський трамвай». А ще можна сплавлятися на байдарках чудовими степовими річками, як-от Синюха, Оріль, Сула, або й не степовими, як-от Случ, Горинь, Південний Буг, Дністер, чи за бажання гірськими: Прут, Черемош. Кожна з них чимось особлива й цікава. А ще можна відвідати занесену до Книги рекордів Ґіннесса найдовшу у світі гіпсову печеру й другу (після Флінт-Рідж-Мамонтової в США) за довжиною з усіх відомих печер Оптимістичну, що поблизу села Королівка на Тернопільщині. Сумарна картографована довжина її ходів становить понад 240,5 км, але вона ще до кінця не розвідана. Загалом печер на Тернопільщині чимало, тож можна вибрати на будь-який смак.

Оптимістична печера

Для тих, кому повзати ними не до вподоби, є й альтернативні варіанти. Наприклад, милування базальтовими стовпами на Рівненщині, які утворилися в результаті селективного плавлення ультраосновної речовини мантії Землі. Поліський вулкан, завдяки якому з’явилося це диво природи, діяв 650 млн років тому і вже, кажуть, ніколи не прокинеться, тож можна сміливо шукати на мапі село Базальтове Костопільського району та їхати насолоджуватися його творінням.

Ну а тому, хто вже ніяк не може без витворів рук людських, пряма дорога до Кривого Рогу. Одна з його цікавинок — найглибший відкритий кар’єр на території колишньої совєтської імперії, подивитися на який приїздять туристи з усього світу. Довжина кар’єру Південного ГЗК становить більш як 3 км, ширина — 2,5 км, а глибина сягає 400 м. Стотонні вантажівки, які копошаться в його нутрі, скидаються на дрібнесеньких мурах, що вже казати про людей. І це варто побачити.

Дивіться також: Найдивовижніші творіння природи на території України

Тільки на туристах з усього світу українці могли б заробляти шалені гроші. І для цього треба не так уже й багато. Лишень усвідомити, якими скарбами наділила їх доля. Так, потрібні відповідна інфраструктура, кошти на реставрацію, реклама, але найперше — повернення із забуття сотень, а то й тисяч зовсім покинутих унікальних пам’яток минулого, розкиданих по всіх регіонах країни. Звісно, до всього цього не завадило б ще й трохи креативу та праці, щоб надати товарного вигляду всім цим покинутим плацикам, напівзруйнованим замкам, заваленим сміттям пам’яткам природи, щоб до них потяглися довгі вервечки мандрівників, залишаючи дорогою живу копійку в державних засіках і кишенях місцевих мешканців.




Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS

Матеріали, позначені як "Новини компаній" розміщуються на правах реклами. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено.