Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
21 березня, 2015   ▪   Сяргєй Пульша   ▪   Мінськ   ▪   Версія для друку

Дім, який збудував собі Лу

Агрогламур як офіційний стиль лукашенківської Білорусі
Матеріал друкованого видання
№ 10 (382)
від 12 березня, 2015
Дім, який збудував собі Лу

Про відродження монархії в Білорусі поки що тільки жартують, хоча присут­­ні­­сть на багатьох офіційних церемоніях молодшого сина Лукашенки Колі та любов «баць­­ки» до всіляких палаців свідчать самі за себе. Більш ніж 20-річне правління колишнього директо­­ра радгоспу залишило помітний слід в архітектурі Мінська та інших міст.

Білоруське «Межигір’я»

Палац Незалежності, в якому відбулося два раунди мінських переговорів, – це білоруське «Межи­­гір’я». На його відвідувачів справляє враження не зов­нішня архітектура. Подумаєш, коробка коробкою, щось схоже на Палац республіки, тільки «багат­­ше». Вражають така сама мішанина стилів і недоладність внутрішнього оздоблення, як в особняку Януковича.

Ну гаразд, Палац респуб­ліки – будівля все-таки нова, призначена для офіційних прийомів, де можна замилювати очі. Одначе, на жаль, такі самі еклектику та недоладність бачимо й у реставрації старовинних пам’яток архітектури. Скажімо, маєтку Пас­ке­вичів-Румянцевих у Гомелі чи історичної садиби Гатовського в селі Червоний Берег. Що це таке, досі міркують білоруські мистецтвознавці й архітектори.

Утім, назву цьому стилеві уже придумано. Почасти й з легкої руки Аляксандра Лукашен­­ки, який, прагнучи вкотре «відродити село», поставив собі за мету вибудовувати «агромістеч­­ка». Звідси й пішло наймення недоладного несмаку, головне в якому «щоб було по-багатому»: агрогламур.
Хто породив агрогламур?

Звідки коріння агрогламуру, фахівці сперечаються вперто й голосно. Скажімо, на думку архітектора Аляксандри Баяриної, це вплив азійської Московії та російського класицизму.

Читайте також: Дім, який збудував собі Лу

Останній «з’явився в нас унаслідок приєднання наших земель до Російської імперії. Чим були землі, які так жадала приєднати Росія? Це були землі з культурою, що  випереджала її власну на кілька століть. Землі з розвиненими ремеслами та власним бароко – віленським. Віленське бароко вирізнялося строгістю, простотою – тим, чого не вистачає нашій архітектурі сьогодні, щоб перестати бути агрогламуром. Отже, природний розвиток білоруських земель було перервано, і правила поведінки почав диктувати сусід за освітою на два століття молодший. Слід розуміти: для Росії ми завжди були провінцією. Нам подарували сільський класицизм, кращий був побудований у Пітері», – пише Баярина.

Із нею докорінно не згоден письменник і мистецтвознавець Віктар Марцинович. На його дум­­ку, агрогламур за всієї його всюдисущості в країні не суто білоруське явище. «Щоб зрозуміти це, досить переглянути фотознімки резиденції Януковича «Межигір’я»: там точно те саме, що в середньостатистичному особняку в Тарасові: люстри, ва­зи, статуї та лютий «живопис» на стінах. Утім, віленського бароко в Україні не було. За всієї схожості нашої історії XVIII століття архітектурним корінням ми відрізняємося», – зауважує він.
Марцинович наводить як приклад Нейп’їдо – нову столи­­цю, що її з нуля побудували 2008 року в джунглях генерали М’ян­­ми. «У ній бачимо всю ту саму принадність. Ті ж таки пузатенькі колонки, пластмасову ліпнину, гіпсові статуетки, «відрижку російського провінційного класицизму». Звідки воно тут, серед москітів, нефритових Будд і золочених гомп?» – переймається питанням Марцинович.

І відповідає: «Агрогламур, ця стильова «трасянка» (суржик), проростає в будь-якому місці планети, де великі гроші зустрічаються з людьми без зачатків культури. Росія ні до чого. Наші міста спотворюють жадібність забудовників і запити замовників».
Сяргєй Харевський згоден швидше з Марциновичем. «Наприклад, у Тунісі я бачив такі самі будівлі: президентські палаци, висотки парламенту, партій, міністерств. Ті ж таки масштаб і завдання продемонструвати всевладдя, всюдисущість держави, показний патріотизм. Хіба що з поправкою на клімат і місцевий колорит. Але вся ця архітектура часів диктатора бен Алі явно програє колосальній попередній культурній спадщині й сильно поступається в ідеях і технологіях більш цивілізаційно розвиненим країнам. Насправді цей псевдопатріотичний пострадянський гламур притаманний не тільки Білорусі, а й ще більшою мірою Росії та Україні», – вважає Харевський.

Кого переживе агрогламур?

Чи залишиться Лукашенка разом з іншими послідовниками диктаторського зодчества в історії завдяки своїм будівлям? Чи буде він «новим Сталіним від архітектури»? Сяргєй Харевський скептично ставиться до таких припущень. На його думку, за винятком, може, деяких спортивних об’єктів, від цих творінь у майбутньому не залишиться нічого.

«Запущений сьогодні механізм нігілізму й уседозволеності, коли можна знищувати не тільки старосвітські пам’ятки архітектури, а навіть такі знакові об’єкти, як автовокзал «Московський», так само легко перемеле всю цю фактуру. На щастя, в суспільстві уже сформоване стійке несприйняття більшості новобудов на кшталт лже-Kempinski або ж бетонного мотлоху над Немигою. Цю нерухомість важко утримувати, в майбутньому її сміливо перепрофільовуватимуть, перебу­­до­ву­ватимуть... Маємо такі прик­­лади у Східній Європі, як-от колишня будівля парламенту Чехословаччини в Празі, що нікому не знадобилася в наш час», – каже фахівець.

Читайте також: Країна з анекдоту?

Для довідки: автовокзал «Мос­­ковський» був споруджений у 1999-му неподалік нинішньої Національної бібліотеки. За його проектування й будівництво архітекторів удостоєно Державної пре­­мії Республіки Білорусь. Того ж таки 1999-го він завоював Гран-прі на Республіканському огляді-конкурсі архітектури як найкраща будівля року та диплом на Всесвітньому фестивалі архітектури в Болгарії; 2001-го в Москві отримав срібну медаль на Міжнародному фестивалі зодчества; 2002-го – диплом Мінбуд­­архітектури за найкращу роботу в галузі містобудування та архітектури; 2003-го – Держпремію Республіки Білорусь за оригінальну архітектуру цивільних і промислових споруд у місті й на селі.

Торік автовокзал знесли: на його місці було заплановано зведення багатофункціонального комплексу Газпрому. Однак наприкінці року російська паливна компанія заявила, що закриває своє представництво в Мінську. Таким чином, майбутні «будівельні інвестиції» випарувались, а вокзалу вже немає...

Не буде Лукашенка «Сталіним від архітектури», бо в його будовах «стилю якогось, як-от конструктивізм 1930-х чи повоєнний неокласицизм, котрий, попри всі зміни, досі визначає обличчя наших міст, так і не створено», – веде далі Харевський.

Майбуття агрогламуру тільки в інтер’єрах, адже люди, які хочуть жити «з шиком і по-бага­­то­­му», знайдуться завжди, впевнений Віктар Марцинович. «Щоб зрозуміти, звідки вилізли саме нинішні пластичні рішення, чому в «престижному» ресторані «Ренесанс» у центрі Мінська килими вирізані кружечками дов­­кола мозаїчних розеток, пот­рібно зазирнути в душу замовникам, зрозуміти їхній світ і доторкнутися до їхнього розуміння «краси». У 1990-х тут домінував агророманський стиль. Це було визначено наперед. За бабло належало воювати, а тому будинки нагадували оборонні споруди: вежі, бійниці – відстрілюватимемося від ворогів до останнього патрона. У нульових усе змінилося коробковою забудовою: особ­няки стали нагадувати сірі картонки для взуття, значення має лише розмір. Весь «шик» пішов усередину. Кричуща різниця між екстер’єром та інтер’єром знову пояснюється походженням грошей: більшість нинішніх господарів життя стають такими лише в лазні або гаражі власного будинку. До того моменту вони зігнуті тремтячі тварі перед ликом президента й контрольних органів», – пояснює він.
«Ще 20 років життя нашого рахітичного Левіафана – й агрогламур виродиться у щось зовсім уже специфічне: бункери з підземними водоймами та висячими садами, вагончики з шубосховищами, тимчасівки з підлогою, що опускається в багаторівневий «Версаль», – припускає Марцинович.
Оце й усе майбутнє диктаторської архітектури.

 

 


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Можливо, люди в мікрокраїнах Європи поводяться неідеально, але те ж саме можна сказати і про більших сусідів
    27 серпня, The Economist
  • Чим цікаві мислителі Кримського ханства сьогодні
    27 серпня, Михайло Якубович
  • Понад рік тому друзі написали: «Ми придумали, як допомогти! Від нас до вас жінка возить гуманітарку. Брати адресні пакети вона відмовляється, але ми включили тебе в загальний список отримувачів, головне прийти вчасно».
    27 серпня, Яна Вікторова
  • Від самісінького моменту свого створення обидві «республіки» стали Клондайком для численних аферистів, «кидал» та інших любителів легкої наживи, котрі вміють вчасно зорієнтуватись у новітніх віяннях
    27 серпня, Станіслав Васін
  • Незв'язний пакет пропозицій на заспокоєння тривоги з привожу тероризму
    27 серпня, The Economist
  • Чи справдяться колись сподівання нації на прихід нової еліти, яка допоможе їй вирватися із замкненого кола
    26 серпня, Роман Малко
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено