Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
15 березня, 2015   ▪   Сяргєй Пульша   ▪   Мінськ   ▪   Версія для друку

Дім, який збудував собі Лу

Естетика доби Лукашенки як зразок пострадянського диктаторського стилю
Матеріал друкованого видання
№ 9 (381)
від 5 березня, 2015
Дім, який збудував собі Лу

Українців, які бачили репортажі з переговорів «нормандської четвірки» в Мінську, дуже вразив Палац незалежності. Їм (як, зрештою, і білорусам, що користуються інтернетом) оздоблення цієї нещодавно створеної будівлі до болю нагадує «Межигір’я». Втім, згаданий шедевр – не єдине творіння Аляксандра Лукашенки в царині архітектури в РБ. Як і будь-який авторитарний правитель, він прагне залишитися в історії ще й масштабним будівничим.

Диктаторська архітектура

Будівельна сверблячка Аляксандра Лукашенки починалася з льодових палаців. Колишній «професійний футболіст, який через травму залишив футбол» (саме так він відрекомендувався на нещодавній зустрічі із президентом УЄФА Мішелем Платіні), чомусь насамперед почав турбуватися про розвиток у Білорусі хокею. Коробки льодових палаців мали з’явитися чи не в кожному райцентрі. Ця архітектура проста: бетонна будівля з ігровим майданчиком плюс кілька підсобних приміщень, де можна розмістити кав’ярні та фітнес-центри. До 2014 року в країні їх мало налічуватись аж 52.

Навіщо такій маленькій країні таке велике щастя, ніхто не знає. Певна річ, на самому спорті багато не заробиш, і ця «соціальна інфраструктура» неабияким тягарем лягає на місцеві бюджети. Тому льодові палаци шукають джерела фінансування де тільки можуть. Наприклад, столичний, доки не звели «Мінськ-Арену», був одним із найпопулярніших майданчиків для концертів заїжджих знаменитостей. Щоправда, глядачам іноді доводилося слухати рок- і поп-зірок, стоячи на льоду, який не встигали прибрати, й за мінусової температури.

Решта цих комплексів, особливо у регіонах, виживають як можуть. При Жлобинському й Молодечненському льодових палацах облаштували аквапарки. У Барановицькому відбуваються зйомки білоруського шоу «Пісня року», а крім того, надають іще дюжину послуг. Це і платне паркування, і передрейсовий медогляд водіїв, і масаж, і оформлення документів на візи. А у фойє другого поверху організовують весілля.

Читайте також: Країна з анекдоту?

На шлюбах заробляє й оршанська арена. Наречені можуть зробити тут зразкову фотосесію, причому позуючи не тільки у фойє, а й у будь-якій точці палацу.

Загалом від основного напряму – хокею та ковзанярства – ці об’єкти доволі далекі.

Потренувавшись на зведенні льодових палаців, Аляксандр Лукашенка взявся й за масштабніші об’єкти. І, на жаль, вони змінили вигляд Мінська не на краще.

Так, за його президентства закінчили довгобуд – початий іще в радянські часи Палац республіки на Кастричницькій площі в центрі столиці. Майже 20 років це місце було огороджене бетонним муром, що став культовим неформальним об’єктом. Зокрема, саме там була мінська «стіна Цоя».
За Лукашенки об’єкт добудували. Щоправда, багато хто каже, що краще б того не робили. Звісна річ, складно перетворити на щось красиве таку радянщину, але мінчани те, що вийшло, відразу охрестили «саркофагом», навіть в очі не бачивши «Укриття» в Чорнобилі.

Генезис сучасної білоруської архітектури – спадщина БРСР, а також прагнення в нових умовах і за допомогою нових технологій відтворювати тодішні шаблони

Черговою «народною будовою» стала нова Національна бібліотека Білорусі. Стара була безпосередньо біля Адміністрації. Вона включала великий комплекс будівель – цілий квартал. Подейкують, його сполучав підземний хід-проїзд із президентською бібліотекою, розміщеною в будівлі парламенту й Ради міністрів за 3 км від старої «націоналки». Цим шляхом можна було передавати замовлені книжки із президентської до Національної бібліотеки.

Але, мабуть, Аляксандрові Лукашенці не сподобалося сусідство з вічно опозиційними студентами, для яких «націоналка» була мало не другим домом. Нове приміщення НББ споруджували всім миром, гроші на це відраховували підприємства та фірми, їх збирали на республіканських суботниках і через тематичні лотереї. Унаслідок чотирирічного будівництва (2002–2006) у мінському мікрорайоні Усход виник, як його називають державні ЗМІ, «алмаз знань». За своїм виглядом це ромбокубоктаедр заввишки 73,6 м
(23 поверхи) й вагою 115 тис. т. До комплексу входять багатофункціональна конференц-зала, центр ділових зустрічей і переговорів (що включає офіс президента Білорусі, дві конференц-зали та зали самітів із прилеглими приміщеннями), музично-мистецький салон, музейний комплекс, художня галерея.

Утім, звичайному жителеві складно вимовити «ромбокубоктаедр». Тож і прозвали оте монументальне диво по-простому: «чупа-чупсом».

Перед будівлею встановлено пам’ятник першодрукареві Франциску Скорині. Знову ж таки після одкровення Лукашенки про те, що той жив і творив у Пітері (Санкт-Петербург почали споруджувати через півтора століття після Скорининої смерті), цей монумент інакше, як «Скаріной Пітєрскім», не називають.

Читайте також :Болгарія поза стереотипами

Іще один монументальний твір Аляксандра Лукашенки в архітектурі – новий Музей Великої Вітчизняної війни. Вже не знаю, хто його проектував і ставив, але будівля у формі Рейхстагу, виставлена за стелою «Мінськ – місто-герой», вигляд має феєричний. Удвічі оригінальніша вона ввечері або вночі, коли в ній вмикають червону підсвітку. «Палаючий Рейхстаг» у центрі Мінська, що має увічнити подвиг земляків, полеглих у Другій світовій, – це неабищо.

Є ще «Мінськ-Арена», «Чижовка-Арена» й безліч інших, менш масштабних та помпезних об’єктів, зведених за наказом чи за згодою Лукашенки. Таке враження, що він справді хоче залишитися в історії ще й людиною, яка змінила вигляд Мінська.

У цьому нічого дивного, впевнений історик архітектури, культуролог Сяргєй Харевський. Схильність до великих архітектурних проектів – загальнодиктаторська «фішка». Можна згадати все: від пірамід Єгипту й до Сталіна, і яскраві приклади Чаушеску, й Назарбаєва, який побудував нову столицю Казахстану Астану «з нуля», й Ніязова у Туркменистані, й азербайджанських Алієвих. «Одначе великі проекти, точніше їх реалізація, – справа дорога. Замало просто авторитарної системи, треба ще й великі гроші», – зазначає експерт.

«Хоча, – веде далі він, – масштабні проекти було реалізовано не тільки в посткомуністичних автократіях, а й у демократичних країнах. Візьміть, наприклад, будівництво Бразиліа, гігантські проекти в Аккрі або ж нову столицю Кот-д’Івуару Ямусукро, де стоїть базиліка Нотр-Дам де ля Пе – найбільша церква у світі. А ще, зовсім як у Мінську, там спорудили дюжину інших помпезних висоток: палац президента і т. ін.»

Споріднює всі ці архітектурні надмірності, на думку Харевського, одне: «Жадоба таких проектів існує насамперед у країнах третього світу, що бажають бодай якось заявити про себе й обирають для цього найдоступніший засіб – гігантоманію.

До речі, – продовжує фахівець, – проекти Палацу республіки, залізничного вокзалу, Національної бібліотеки ще радянські, а Палац незалежності, власне, такий за духом... І неоригінальність цих об’єктів, вторинність, якщо говорити про сучасну світову архітектуру, очевидна. Чиновництво РБ мало де бувало у світі, тож і зодчество наше майже цілком ізольоване від новітніх ідей та технологій. Отож і бачимо не так демонстрацію величі авторитаризму, як провінційну претензійність».

Кінець мінської архітектури

Однак не все безглузде й не­однозначне в сучасній архітектурі Мінська пов’язане з ім’ям Лукашенки. Найдивніші проекти, що калічать історичний образ столиці, можливо, будували і з відома та за згодою президента, втім, аж ніяк не за його ініціативою. Як-от «будинок біля Троїцького», що геть забив архітектуру чи не єдиного історичного куточка в Мінську – Троїцького передмістя. 25-поверхове одоробло жахливим чином тяжіє над три-чотириповерховим історичним центром. В експлуатацію це «елітне житло» ввели три роки тому, але тамтешні квартири по $3 тис./м² не розкупили навіть москвичі, які дуже полюбляють нерухомість у білоруській столиці. Так воно і стоїть напівпорожнє.

Чудасія вийшла з готелем на головному проспекті. Крім того, що він заступив краєвид паркового комплексу над Свіслоччю біля цирку, який зіпсував панораму проспекту з боку монумента воїнам-визволителям, що для його зведення знесли пам’ятку – першу в місті електростанцію… То ще й виявилося, що будує його невідомо хто й невідомо навіщо. Нібито цими роботами займалася компанія Kempinski, але в прес-службі останньої в Москві за­явили, що жодних контрактів у Білорусі не мають. Звести готель планували до чемпіонату світу з хокею 2014 року. Об’єкт не зданий доcі. І, як з’ясувалося, споруджує його той-таки «зодчий», що й «будинок біля Троїцького», – фірма близького до Лукашенки олігарха Юрия Чижа.

Читайте також: На перетині тиші та шалу

Раніше проспект Незалежності (колишній Франциска Скорини) в Мінську претендував на включення до Списку пам’яток Всесвітньої культурної і природної спадщини ЮНЕСКО як зразок сталінської архітектури. Навіть був внесений до 10-томної енциклопедії «Всесвітня архітектура 1900–2002» серед інших шедеврів. Із появою лже-Kempinski про це можна забути.

Щось неймовірне коїться й зі знаменитою Привокзальною площею в Мінську. Всі знають символ столиці: дві сталінські вежі, що зустрічають її гостей. Ну гаразд, побудували навпроти них футуристичний вокзал. Але ж нова модерна будівля факультету міжнародних відносин БДУ, що «влипла» в давніший культурний ландшафт?..

Коріння такої архітектури, як вважає Сяргєй Харевський, у браку елементарної цивілізованості, тобто уваги до чужих почуттів та думок, у всевладді й уседозволеності тих, хто вважає себе господарем життя.

«Ми перебільшуємо роль Лукашенки в цих практиках, – каже мистецтвознавець. – Таке будівництво є насамперед прямим наслідуванням усього радянського: від стандартів і матеріалів до відсутності конкурсів. У нас збереглася державна монополія на всі етапи робіт, починаючи з виготовлення матеріалів і закінчуючи проектуванням. Наша архітектурна думка ось уже років 40 тупцює на місці. А в деяких аспектах навіть відчутно регресує. Порівняймо ансамбль колишньої Паркової магістралі, нинішнього проспекту Переможців, із тим, що тулять там сьогодні.
Характерною особливістю і є оцей занепад радянської стилістики – ідейний та професійний. А все решта у спробах естетизувати середовище дешевими матеріалами в масштабах, які забезпечать потужний адміністративний ресурс, – то речі тимчасові. Генезис нашої сучасної архітектури – спадщина БРСР, а також прагнення в нових умовах і за допомогою нових технологій відтворювати тодішні шаблони. Це вступає в естетичний конфлікт із реаліями, а відтак  з’являється особлива, але другосортна архітектура.

Ми проходимо нині етап, що був характерний сто з гаком років тому для періоду первісного накопичення капіталів, коли нувориші Франції чи Америки прагнули будь-що продемонструвати власні уявлення про все. У нашій ситуації це загрожує остаточним цивілізаційним занепадом, коли люди без основоположного уявлення про історію нашої архітектури, про тутешню ідентичність готові переломити все на свій лад. Як наслідок – на очах руйнуються цінні архітектурні ансамблі, насамперед повоєнної доби, знищуються природні ландшафти, нагромаджуються соціальні й екологічні проблеми... Подивіться, як деградує шикарний колись водно-зелений діаметр Мінська! Пройдіться набережними – колись найулюбленішими місцями столичних променадів. Виправити ці помилки буде майже неможливо», – каже Харевський.


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено