Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
25 січня, 2015   ▪   Катерина Новікова   ▪   Версія для друку

Країни обопільного незнання

Ми знаємо все, що діється далеко за морями, але майже нічого – про нашого сусіда, хоча довжина кордону з ним перевищує 600 км. Румунія – країна, про яку нам не відомо геть нічого, хоча ми впевнені у протилежному. Чому так?
Матеріал друкованого видання
№ 1 (373)
від 15 січня, 2015
Країни обопільного незнання

Румунія? Навіщо тобі ті цигани? – щиро дивують­­ся друзі, ко­­ли розповідаю про намір її відвідати.
– Там нічого цікавого, і взагалі незрозуміло, яким чином ця держава належить до ЄС. Поїдь-но подивись на Чернівці, які були під Румунією. Вулиці обплетені павутинням електричних дротів, і на стовпах накручено.
– А ви були в Румунії?
– Так, транзитом до Болгарії.

У полоні стереотипів
Конфлікт довкола острова Зміїного, Дракула, цигани, Чаушеску, машина Dacia… А ще згадують, що під час Другої світової румуни воювали за німців і були в Одесі. Крім Бухареста мало хто назве бодай іще одне місто цієї країни…
Державний кордон перетинає румунські й українські села на Буковині та Закарпатті по річці Тисі. Та є ще й інший – внутрішній, він пролягає між нашими народами. Представники кожного з них в обох країнах зберігають свої традиції та мову. Проте одні про одних майже нічого не знають. Вижницький, Путильський райони Буковини, що на північ від Румунії, – то гуцульські землі. Там румунів вважають неохайними, такими, що і по­б’ю­­ть, і обікрадуть, і обдурять, себто дуже близькими до стереотипу про справжніх циган. Хоча ніхто з жителів тих сіл і не відвідував румунські. Та й кому просто так заманеться їхати до сусіднього села?!

Ми практично не маємо нагоди довідатись про історію та сучасне життя Румунії. А самим теж не спадає на думку шукати інформацію

За 60 км від мальовничого містечка Косів, що на Івано-Фран­­ківщині, за горами – непрохідний кордон із Румунією, а від сусідніх Кут – 30 км до Чернівецької області.
– Куштували наш банош?
– Так, подібний готують молдавани й румуни.
– Та яке там! – ображаються господарі. – Вони нічого не вміють!
Нагода зустрітися й поспілкуватися з румунами трапляється нечасто. Хіба що десь за кордоном, і тоді ми зазвичай тримаємося від них осторонь. Чернівчани висловлюють нехіть до румунів, описуючи їх як людей пихатих, котрі вважають себе справжніми латинянами, нащадками римлян і хизуються членством у ЄС. Якщо з молдаван просто кепкують, то в румунах убачають відверто чужих. Навесні колега писав статтю про агрокооператив на Буковині. Поїхав із місцевою жителькою, яка збирала молоко в господарів. У румунському селі зайшли до магазину попити кави. Супутниця спочатку злякалась, бо ж не спілкувалася місцевою мовою, але потім здивувалась, що її ввічливо обслужили українською. Доти її контакти обмежувалися лише збиранням молока у кількох румунів.
Ми практично не маємо нагоди довідатись про історію та сучасне життя Румунії. А самим теж не спадає на думку шукати інформацію. У вітчизняній книгарні складно знайти книжку румунського історика чи культуролога про минувшину його країни й поготів – про нашу спільну історію чи прикордоння. Так само немає і праць вітчизняних авторів про ті самі проблеми. Лише погруддя Емінеску біля консульства в Одесі нагадає нам про існування румунської літератури…
Не обізнані українці й із румунським кіно. Останнім часом можна почути про існування в Європі своєрідної моди на нього. Принаймні протягом останніх п’яти-шести років майже всі відо­­мі кінофестивалі не просто намагалися включити до програми якусь румунську стрічку, а й обо-­­
­­в’я­­­­зково її нагороджували. Схо­­же, це відбувалося після вступу країни до ЄС, приблизно як зараз бачимо посилену увагу до України через події Майдану. Однак у нас ці фільми не показують, і складно пересвідчитись, чи це політична мода (бо ж вона існує лише на європейських фестивалях), чи справ­­ді добре кіно.
Румунія передусім відома нам як країна брутального соціалістичного тирана Ніколае Чаушеску, скинутого народом і розстріляного під час революції 1989 року. Утім, за Радянського Союзу вона викликала симпатію, адже не надто слухалася кремлівських вождів. Туристи привозили звідтіля китайсь­­кий чай – і це було сенсацією, бо тоді Москва посварилася з Пекіном А ще яскравий і кольоровий одяг, якого в нас не було. Однак порівняно з іншими членами соцтабору тодішня СРР видавалася бідненькою. Розповідають, що електричний струм у готелі був три години на добу, а брак опалення компенсували ковдрами. Тоді екскурсоводи пояснювали, що Румунія виплачує борги капіталістичним країнам, а коли їх спекається, настануть незалежність і справжнісінький рай.

Ukraina incognita
В Україні румуни так само живуть осібно від представників титульної нації. Друзі розповідали, як приїхали на Маланку до Красноїльська, запитали в румунсь­­кого священика, де можна переночувати, й таким чином потрапили до родини його одноплемінників. Діти майже не вмі­­ли розмовляти ані українською, ані російською. Господарі дуже стри­­мані стосовно алкоголю: до щедрої вечері подали на стіл чайничок із традиційною горілкою – цуйкою. Проте, на перший погляд, немає відчуття, що ці люди живуть якось по-іншому й від нас відрізняються. Румуни православні, богослужіння від­­буваєть­­ся румунською мовою, але вони належать до Московського патріархату, тож здебільшого проросійськи настроєні.
Чому не встановлено тісних відносин між нашими країнами? Слід визнати, що в Румунії про Україну теж нічого не знають. Зрештою, промоцією держави має опікуватися вона сама, зокрема організовуючи культурні заходи, заохочуючи до перекладання своєї літератури. Власне завдяки культурним центрам при посольствах публікуються переклади, відбуваються худож­­ні виставки, дні кіно. Можна часто почути, мовляв, із Румунією щось складається не так, бо це чужа культура, неслов’янська. Але ж про інші неслов’янські культури в Україні знають багато… Отже, мова радше про певну байдужість між нашими державами.
Як видається, справжня причина відсутності зближення – у претензіях Румунії на території, що перейшли до України після Другої світової війни (Північну Буковину та частину Одеської області). А втім, Бухарест одним із перших установив дипломатичні відносини з Києвом. Знайомий пригадує: коли отримував візу в консульстві Румунії 2005 року, то побачив, що на рекламних картинках країни було зображено як румунські деякі буковинські історичні пам’ятки (зокрема, Хотинську фортецю). Та й ставлення до нас, українців, у тому офісі здалося дещо непривітним. Утім, це хвороба багатьох дипломатичних представництв. Сайт посольства в українській та російській версіях, нашвидкуруч перегнаний через Google-перекладач, відразу знеохочує до цієї країни. Однак скажімо щиро: чи не те саме діється й у наших вітчизняних інституціях?
Офіційно питання про державні рубежі не оскаржується. Його регулюють Договір про відносини добросусідства і співробітництва між Україною та Румунією від 2 червня 1999 року та Договір про режим державного кордону від 17 червня 2003-го. Отож територіальні претензії походять здебільшого від окремих партій, громадських організацій та окремих діячів. Згадки про Румунію в українських ЗМІ з’я­­вились у дні Євромайдану. Йшлося, зокрема, про заклик скористатися з нестабільної ситуації в країні й повернути колишні землі. Джерелом послужив запис у блозі одного телерепортера. Натомість пізніше румунський уряд офіційно заявив про підтримку України у зв’язку з окупацією Криму. Зараз, коли Росія наблизилася до кордонів Румунії, остання почала приділяти нашій державі серйознішу увагу.

Дізнатися більше
Про відсутність українського культурного центру в Бухаресті зайве й казати: таких осередків немає практично ніде з огляду не стільки на брак фінансування, скільки на відсутність державної політики в цій царині. Однак і в Києві досі немає румунського культурного інституту, а відпо­від­­ні заходи організовуються лише на Закарпатті, в Чернівцях та Одесі. Бухарест підтримує свої діаспори й надає громадянство тим, хто проживав на втрачених територіях до 1940 року, або їхнім нащадкам. Водночас можна говорити про певні ініціативи зближення. Всесвітня служба «Радіо Румунія» має програми й сайт українською мовою. Закарпатсь­­ке телебачення «Тиса» веде програ­­­ми румунською. Посольство Украї­­ни в Румунії 2013-го з наго­­ди святкування 1025-річчя Хрещен­­ня Київської Русі організувало культурно-мистецькі заходи в Бухаресті, зокрема фотовиставки й кіносеанси, присвячені Київсько-Печерській лаврі та постаті Петра Могили.
Насправді між нашими країнами багато спільного. Україна віддавна контактувала з румуна­­ми через Молдовське князівство, яке ми звикли вважати чимось зовсім відмінним від Румунії. Наші землі єднали в давнину спільна візантійська традиція, церковнослов’янська література й кирилична абетка. Проте від кінця XVIII століття румунські інтелектуали доклали великих зусиль аби замінити слов’янізми романізмами, почерпнутими передусім із французької та італійської мов, і запровадили латинську абетку.
Ми маємо багато спільного в культурній і ментальній сферах, а до того ж нам доводилося вирішувати схожі проблеми. Зокре­ма, Румунія – це постсоціалістична країна, яка має досвід боротьби з корупцією. Чимало що єднає нас і в сакральному мистецтві, а популярні ікони на склі постали саме завдяки румунському впли­­ву. То чи варто відвертатись одним від одних собі ж таки на шкоду? Румунія надзвичайно багата, гарна країна, і, що цікаво, доки культурні та суспільно-полі­­тичні відносини залишаються прохолодними, вітчизняні турфірми вже почали активно розвивати свої румунські маршрути, а економічні зв’язки – налагоджуватись.

 


Матеріали за темою:

Теги
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Недореформована пострадянська Україна забезпечила ідеальні умови для виникнення та відтворення тіньової економіки
    5 грудня, Олександр Крамар
  • Про переваги Hyundai Tucson 2016 року випуску
    5 грудня, Олександр Пархоменко
  • У розмові з Тижнем Девід Кровлі, професор Школи гуманітарних наук Королівського коледжу мистецтв у Лондоні, розповів про старі та нові медіа, постправду й андеграунд у країнах соцтабору.
    4 грудня, Ганна Трегуб
  • Відомий лозунг «Хліба і видовищ!» у «молодих державах» до кінця 2016-го повністю віджив себе. Тепер тут хочуть тільки хліба. Причому видовища, якими так славляться «народні республіки», вже викликають у вчорашніх глядачів лише блювотний рефлекс. Особливо цей рефлекс видно, коли «впарюють» успіхи «республіки».
    4 грудня, Станіслав Васін
  • Латвія з-поміж трьох країн Балтії має чи не найбільше зв’язків із Росією, через які остання може шукати канали впливу. Утім, ситуація поступово змінюється
    3 грудня, Ольга Ворожбит
  • Відкриттям екзопланет уже нікого не здивуєш. Наступний крок — спробувати їх зняти
    3 грудня, The Economist
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено