Наприкінці минулого тижнякоаліційні переговори, які тривали за підсумками дострокових виборів, спровокованих потужним корупційним скандалом навесні цього року, остаточно зайшли в глухий кут через безкомпромісну позицію блоку російськомовної меншини «Центр злагоди» та націоналістичного альянсу «Все для Латвії – Вітчизні свободу». Проблема поглиблюється тим, що два учасники заявленого відразу після проведення виборів осердя майбутньої коаліції – ліберальна Партія реформ екс-президента Затлєрса (ПРЗ) та правоцентристський блок нинішнього прем’єр-міністра Домбровскіса – категорично виступають за участь відповідно першої та другої політсили в правлячій коаліції.
Поділяй і володарюй
Партнер «Единой России» «Центр злагоди», який після виборів зайняв доволі пасивну позицію, різко активізувався після того, як стало відомо, що Владімір Путін йде на президентські перегони. У змаганні за входження до урядової коаліції його представники стали застосовувати тактику «обіцяємо будь-що, а там видно буде». Щоби перетягти на свій бік Партію реформ, ЦЗ засвідчив не лише готовність визнати факт радянської окупації Латвії, погодитися зі статусом латиської мови як єдиної державної та наявним механізмом натуралізації негромадян із середовища російськомовних, а й проявив вражаючу, як для чітко артикульованої лівоцентристської політичної сили, підтримку більшості ліберальних ініціатив ПРЗ, зокрема, щодо обмеження дефіциту бюжету, замороження принаймні до 2013 року обіцяної його спікерами під час виборів індексації пенсій тощо.
Паралельно спікери блоку, який у попередньому парламенті відмовився підтримати переобрання Затлєрса на другий президентський термін, зараз докладають всіх можливих зусиль, щоб поглибити недовіру між ПРЗ та «Єдністю», підживлюючи «месіанські» настрої Валдіса Затлєрса щодо його ролі у примиренні російськомовної та латиської громад.
Читайте також: Російська п’ята колона: балтійський фронт
Зокрема, нещодавно один із лідерів ЦЗ Яніс Урбанович пояснив небажання правоцентристської «Єдності» йти на коаліцію із ними прагненням украсти перемогу у Затлєрса: «Якщо формується коаліція між ПРЗ, «Єдністю» і ЦЗ, то «Єдність» стає молодшим парнером, а якщо буде створена коаліція Партії реформ, «Єдності» і Націоналістичного альянсу, то останні два будуть ближче один до одного, оскільки націоналістичне крило «Єдності» також заявляє про себе більш явно. І тоді уже Затлєрс буде у певній меншості».
Офіційний лідер «Центру злагоди» Ніл Ушаков у свою чергу постійно наголошує на особливих симпатіях до ПРЗ, заявляючи, що його політсила не працюватиме у коаліції, де не буде Партії реформ, оскільки лише вона, мовляв, «проявила відповідальність, розпочавши перемовини з обговорення програм, а не розподілу портфелів». Хоча насправді жоден інший формат коаліції для проросійського блоку просто неможливий з огляду на позицію «Єдності» та Націоналістичного альянсу, які разом мають понад третину місць у парламенті.
І нарешті, для тиску на Затлєрса активно застосовується і теза про ризики радикалізації російськомовної громади у разі, якщо ЦЗ знову залишиться поза владою. Зокрема, Яніс Урбанович днями заявив: «Якщо можливі політичні партнери оберуть іншу модель життя й коаліції, то мені доведеться піти до своїх виборців і сказати: знаєте, я наївний мрійник. Наша політика діалогу зазнала фіаско. Що буде далі? Тоді будуть інші пророки, інші ідеологи з більш чіткою позицією і методами її реалізації. Але це уже буде не моя провина».
Російський фактор
Росія теж тиснула на латвійський політикум щодо створення коаліції на основі альянсу Партії реформ лояльного до неї Затлєрса та повністю зорієнтованого «Центру злагоди». Проте, як зазначає латвійський політолог Карліс Даукштс, «чинник повернення Путіна» дуже своєрідно впливає на коаліційні переговори. Крім того, у контексті нещодавно оголошених ним планів створення Євразійського союзу дедалі більшу увагу привертає пункт в угоді про співпрацю між «Центром злагоди» і «Единой Россией» про те, що «обидві партії будуть прагнути стратегічного союзу між Росією і Латвією». «Як він узгоджується із зобов’язаннями Латвії в Європі? І чи не буде ЦЗ, увійшовши в уряд, намагатися змінити формат участі Латвії в тих організаціях, у яких ми репрезентовані?» Ці питання, на думку Даукштса, мали зіграти проти входженя ЦЗ до урядової коаліції. Подібні настрої з огляду на загрозу подальшого проросійського спрямування набирають обертів і серед бізнес-кіл країни. Зокрема, нещодавно впливовий фінансит Гірт Рунгайніс заявив: «Чимало людей ніяк не хочуть зрозуміти одну річ. Вони кажуть: ну яка Росія, що вона нам зробить, адже ми в НАТО, ЄС… Для Росії програма максимум – це така Латвія, економіка і люди якої залежать від Росії, внаслідок чого ними можна легко маніпулювати. Ми ж бачимо, що ці інтереси величезні».
Ревізія результатів виборів?
Ситуація дійшла до критичної межі після того, як проти ночі на 5 жовтня правління Партії реформ екс-президента Затлєрса ухвалило рішення про можливість своєї участі лише у такій коаліції, у якій буде ЦЗ. Такий неочікуваний сепаратний крок там традиційно пояснили тим, що «Латвію уже тривалий час послаблюють етнічний розкол і недовіра. Ми втрачаємо сили на пошуки внутрішнього ворога, а наші сусіди йдуть вперед у своєму розвитку». Проте у відповідь ПРЗ отримала жорстку реакцію потенційних партнерів із «латиського табору», які переконані, що нічне рішення ухвалене під тиском Москви.
Лідер парламентської фракції «Єдності» Солвіта Аболтіня заявила, що «немає жодних причин, щоб не сформувати національний [тобто без проросійського ЦЗ] уряд зі стабільною більшістю у 56 голосів. «Єдність» ладна вести переговори до останнього, однак, схоже, між ПРЗ і «Центром злагоди» сформувався ідеологічний союз». А латвійські ЗМІ із посиланням на конфіденційні джерела повідомили, що нинішній прем’єр-міністр країни і лідер «Єдності» заявив, що його політчина сила готова піти в опозицію, якщо «Центр злагоди» отримає вирішальну роль у майбутній коаліції, оскільки країні потрібна право-, а не лівоцентристська коаліція. Тобто готовий лише до такого формату коаліції, у якому без проросійського блоку буде понад 50% мандатів у Сеймі.
Проте це можливо лише за умови входження в коаліцію націоналістів, які натомість категорично відмовляються підтримати уряд, у якому перебуватимуть представники проросійського блоку. Понад те, після сепаратного рішення ПРЗ їхня позиція стала ще непримиреннішою. Адже за словами Ейнара Цілінскіса, «дивні нічні рішення ПРЗ ще більше занепокоїли суспільство, і етнічне питання вийшло на перший план значно сильніше, аніж це було місяць тому». А співголова Націоналістичного альянсу Райвіс Дзінтарс заявив про намір формувати у такому випадку широку опозицію: «Якщо Партія реформ Затлєрса і «Центр злагоди» уже домовилися, що у будь-якому випадку сформують коаліцію, то зміцнювати її немає сенсу. Навпаки. Тоді єдина правильна тактика – це сильна і широка опозиція, можливо, навіть із сильним тіньовим кабінетом, яка при зміні настрою депутатів від ПРЗ готова буде сформувати новий уряд».
В країні уже заговорили про зраду виборців Затлєрсом та недооцінку ним загроз латвійській державності і євроатлантичним пріоритетам. Зокрема, на думку ветерана латвійської політики Яніса Лагздіньша: «Пан Затлєрс дуже добре знає те, що знаємо ми всі. Якби перед виборами він ясно дав зрозуміти, що буде нічне рішення про коаліцію з «Центром злагоди», за його Партію реформ проголосувало б удвічі менше виборців. Більшість голосувала за нього, маючи певні надії. Вони й не гадали, що він так «цілеспрямовано і з танками» піде вперед з ЦЗ. Затлєрс обманув своїх виборців… навіяв собі, що він месія, який на політичному рівні зможе примирити латиську та російську громади, втягнувши Центр злагоди в уряд. Він наївно розраховує, що це не поставить під загрозу фундаментальні основи державності та європейської орієнтації Латвії».
Відповідні дані підтверджують і результати соцопитування, проведеного агенцією TNS Latvia і телекомпанією LNT. На запитання, яка політична сила уже почала відверто ігнорувати взяті на себе передвиборчі зобов’язання, 34% опитаних відповіли, що ПРЗ, і 23%, що «Центр злагоди». Серед основних закидів Партії реформ Затлєрса, яка позиціонувала себе як партія ліберальних реформ і боротьби з корупцією та впливом олігархів на політичне життя в країні, «неприйнятне наближення до лівого флангу», який у попередньому Сеймі своїми голосуваннями підтримував сили, що їх ПРЗ звинувачувала залежно від олігархів.
За таких обставин і в ПРЗ, і в ЦЗ дедалі більше зростає невдоволення взаємними ідеологічними поступками, яке у разі створення вузької «міжетнічної» коаліції у складі цих двох сил (53% місць у парламенті) може вилитися у вихід із їхнього складу частини депутатів, а відтак і втрати нею необхідної для ухвалення рішень більшості.
Зокрема, депутат Європарламенту від ЦЗ Олександр Мирський уже заявив, що «методи, обрані лідерами «Центру злагоди» для входження в уряд, шокували… Я не впевнений, що усі члени ЦЗ поділяють думку керівництва об'єднання. На переговорах із потенційними партнерами з ПРЗ і «Єдності» на всі ультимативні вимоги, що не відповідають передвиборним обіцянкам, ЦЗ відповідає «Так!». Чи була окупація? – Так! Чи готові ви заморозити дискусію про негромадян? – Так! Чи готові заморозити дискусію про мову? – Так!»
Лідер Соцпартії – однієї з двох політсил, що входять до ЦЗ, – Альфред Рубікіс уже заявив, що не підпише коаліційної угоди, в якій буде визнаний факт радянської окупації Латвії: «Окупація – це абсолютно зайвий аргумент. Як можна ставити якийсь ультиматум або вимагати щось визнати чи не визнати, якщо країна гине? Зараз слід думати про економіку, а не про те, що було 50 років тому». Крім того, Соцпартія все ще наполягає на наданні громадянства усім жителям Латвії, що проживали на її території на момент розпаду СРСР, а також проти її подальшого членства в НАТО та ЄС.
У свою чергу депутати від Партії реформ Затлєрса категорично проти співпраці з «Центром злагоди» доти, доки з нього не будуть виключені якраз ці представники Соцпартії – «привиди Інтерфронту і Компартії», які на початку 1990-х років були категорично проти відновлення незалежності Латвії. Також, за словами одного з авторитетних в партії реформ депутатів, Валдіса Лієпіньша, неприпустимим є й партнерська угода «Центру злагоди» з «Единой Россией», що робить її непевним партнером у майбутньому, відкриваючи широкі можливості для шантажу ПРЗ.
Але без Соцпартії двоскладова коаліція «Центру злагоди» та Партії реформ Затлєрса неможлива, оскільки саме вона б володіла у ній золотою акцією у 3% із 53% місць у Сеймі. І в ПРЗ це чудово розуміють. Ввечері 7 жовтня кандидат на посаду прем’єр-міністра від цієї політсили Едмунд Спруджс заявив: «Цілком зрозуміло, що коаліція з «Центром злагоди» не зовсім можлива, оскільки у них без Рубікіса лише 28 голосів», але, мовляв, від заявленої позиції, про необхідність участі ЦЗ в коаліції відмовлятися не збираються.
Універсал для чистого сумління?
Майже до останнього тон коаліційним переговорам задавала більшість у ПРЗ та «Центрі злагоди» на чолі зі своїми керівниками, демонструючи завидну готовність будь-що створити «міжетнічну» коаліцію, зокрема й за рахунок підписання своєрідного аналога українському Універсалу національної єдності зразка 2006 року. Платформу майбутнього компромісу Валдіс Затлєрс окреслив ще 27 вересня під час зустрічі із лідером фракції ЦЗ у попередньому Сеймі Янісом Урбановичем: «необхідно, щоби одна його частина визнала страждання латишів протягом 50 років, а інша подякувала співгромадянам за працю на користь Латвії». 5 жовтня депутат від Партії реформ Затлєрса російського походження Віктор Макаров запропонував усім парламентським партіям підписати документ, у якому визнається факт окупації 1940 року і водночас констатується, що нинішні жителі Латвії не несуть жодної відповідальності за злочини радянського режиму.
Фактично це є звуженим варіантом так званого документа про цінності потенційного уряду, який був розроблений раніше Партією реформ Затлєрса та «Єдністю», як платформа нової коаліційної угоди між ними та іншими учасниками, що свідчить про прагнення ПРЗ утримати «Єдність» у складі майбутньої коаліції.
«Документ про цінності» фіксує «обов’язок держави забезпечити довготермінове існування латиської нації, мови та культури за умови збереження культурного і національного розмаїття країни», стверджує непорушність доктрини спадкоємності Латвійської Республіки, початок якої виводиться із 1918 року, а також висновку Конституційного суду, у якому визнаний «злочинний характер радянської агресії, окупації та анексії». Водночас передбачає поступку російськомовній громаді у вигляді формулювання, що «громадяни і негромадяни, що проживають зараз в Латвії, не несуть ані юридичної, ані моральної відповідальності за окупацію та її наслідки», усім негромадянами гарантується, що їх права в подальшому не будуть звужені, а їхнім дітям, що народилися після 21 серпня 1991 року, громадянство надаватиметься автоматично. У зовнішній політиці передбачав збереження курсу на поглиблення інтеграції у ЄС та НАТО «за підтримки добросусідських відносин з Росією».
Неочікувана розвязка?
Усвідомлюючи всі ризики можливої дискредитації від вузької коаліції з «Центром злагоди», в Партії реформ Затлєрса уже почали розглядати можливість переходу в опозицію, як, можливо, не найгірший вихід в умовах, що склалися. Так, після безрезультатного завершення чергового переговорного тижня ввечері 7 жовтня кандидат у прем’єр-міністри від цієї політсили Едмунд Спруджс заявив: «Ясно, що опозиція для нової партії – не найгірший варіант. Краще, аніж входження до правлячої коаліції, у якій неможливо виконати свою програму».
Попри формальну наявність часу на "коаліціаду", адже в країні є працюючий уряд, а перше засідання новообраного Сейму має відбутися лише 17 жовтня, президент країни Андріс Берзіньш попередив учасників переговорів: у разі, якщо склад майбутньої коаліції не буде сформований до вечора 10 жовтня, він "візьме ініціативу у свої руки". Буквально в останні хвилини відведеного часу Партія реформ Затлєрса вирішила піти шляхом меншого опору і погодилася на створення коаліції із «Єдністю» та Націоналістичним альянсом.
Однак Валідіс Затлєрс не приховує, що пішов на такий крок вимушено, мовляв, прагнув альянсу з "Центром злагоди" до останнього, але удвох, без "Єдності", вони б його створити не змогли. А ЦЗ, у свою чергу, не приховує намірів чіплятися за владу, що вислизає, зубами. Ніл Ушаков уже назвав створену коаліцію "абсолютно не життєздатною" і заявив, що це оберенеться для Латвії великим проблемами: "шкода, що у 2011 році ми обрали такий 11-й Сейм, бо у 2012 році доведеться обирати 12-й". Відтак звернувся до президента країни Берзіньша, у обранні якого на посаду президента у червні поточного року "Центр злагоди" відіграв ключову роль, з проханням перешкодити створенню уряду без участі "переможця виборів". Про те, що президент може ще підіграти Центру злагоди, свідчить уже оприлюднена ним заява, що він висуне кандидатуру на посаду прем’єр-мінстра від створеної вчора ввечері коаліції «лише після того, як побачить, що йому вдалося сформувати коаліцію, яка відповідає усім висунутим критеріям: дотримання міжнародних зобов'язань, продовження реформ і консолідації суспільства, дотримання прав людини тощо».
Тож, схоже, говорити про те, що політична ситуація в Латвії почала виходити з глухого кута – зарано. Якщо через протидію «Центру злагоди» чи президента Берзіньша коаліція ПРЗ, «Єдності» та Націоналістичного альянсу припинить своє існування, країна може постати перед перспективою дострокових виборів не у 2012 році, як погрожує Ніл Ушаков, а навіть до кінця поточного. Адже на кону парадигма подальшого розвитку Латвії.