Stratfor Forever, або Про що нашептали аналітики

6 Березня 2012, 13:40

«Путін підтримував Тимошенко, а не Януковича». «Тимошенко і WikiLeaks: правда відкрилась». Заголовками такого ґатунку в останні дні сповнені мас-медіа України – як електронні, так і друковані. Не випадково – сталася-бо сенсація: в новій порції матеріалів із «колекції» с скандально знаменитої Інтернет-структури Wikileaks, отриманих від хакерів з групи Anonimus, поміж іншого йдеться саме про це: про Юлію Тимошенко як «козирну карту» української політичної гри Владіміра Путіна. Про Юлію Тимошенко, на яку Путін орієнтувався і напередодні президентських виборів 2010 року як на найбільш бажаного для Росії кандидата, і після цих виборів – як на головну політичну противагу режиму Віктора Януковича, що виявився недостатньо промосковським. І не тільки про мас-медіа України йдеться – подібні публікації з’явилися й у низці видань країн Євросоюзу; скажімо, польська «Gazeta Wyborcza» теж публікує виклад цих матеріалів WikiLeaks.

Загалом же WikiLeaks цього разу опубліковано мільйони файлів так званого «приватного» або ж «тіньового ЦРУ» США – аналітичної компанії Stratfor, серед яких і ті, де йдеться про Путіна, Медвєдєва, Тимошенко та Януковича.

Отож знана українська письменниця, яка заповзято бореться проти тимошенківського «гламурпного фашизму», та її однодумці напевно, вже торжествують – їхні слова про екс-прем’єра України як про агента Кремля та ставленицю Путіна знайшли, нарешті, документальне підтвердження. А противники цих борців мусять начуватися: ще невідомо, на кого вони працюють, не випадково ж згадана щойно письменниця не раз недвозначно натякала, що від критиків обстоюваної нею ідеології тхне Луб’янкою…

Але не поспішаймо і не панікуймо – краще вчитаймося в те, що ховається за гучними і дуже гучними заголовками.

Власне, головна інформація про зроблені Кремлем ставки на Тимошенко і Януковича міститься у написаному 14 вересня 2011 року листі старшого аналітика з питань Євразії Лорен Ґудріч, адресованому директорці з аналізу Stratfor Ріві Балла. Мовляв, «Путін ніколи не хотів, щоб Янукович був при владі в Києві без противаги, яку Кремль бачив у Юлію Тимошенко та домагався зміцнення сам е через неї своїх позицій в Києві», – пише Ґудріч. Ба більше: виявляється, Путін напередодні виборів президента України у 2010 році орієнтувався саме на Юлію Тимошенко, сподіваючись, що у разі приходу її на Банкову вона буде готова до порозуміння з Росією. І лише після втручання Дмитрія Медведєва в Москві було вирішено змінити «українські ставки», але за умови контролю з боку ставлеників росіян за силовими структурами. «Особисто Путін затвердив перелік цих людей», – написано у цьому коротенькому листі

Переведемо подих й обітремо піт із чола. Виявляється, ні про якого Путіна і ні про яку Тимошенко насправді не йдеться. Йдеться про міркування старшого аналітика Лорен Ґудріч щодо того, як поводилися змальовані уявою цієї пані персонажі з умовними назвами «Путін», «Янукович», «Медведєв» та «Тимошенко» під час непростих політичних пертурбацій 2009-2011 років.

Ясна річ, старший аналітик не висмоктує свої висновки з пальців. Ясна річ, він спирається на зібрані ним/нею факти і робить на їхній основі логічні висновки, використовуючи весь масив своїх знань про описуваний предмет. Як же робить це Лорен Ґудріч? Увага, пряма мова, майже повний лист:

«Путін знав, що Янукович міг мати абсолютно більшість, але хотів закріпити роль Кремля у Києві. Він хотів, щоб це була Тимошенко. Не тому, що вона проросійська, а тому що з усіх топових політиків її легше за все купити… Але Медведєву ніколи не подобалась Тимошенко, переважно тому, що вона ніколи його не поважала під час зустрічей і мала справу лише з Путіним. Медведєв вирішив, що Тимошенко не можна давати владу. Тому він домовився з Путіним. Медведєв пообіцяв, що триматиме Януковича в узді, якщо Путін припинить підтримку Тимошенко. Путін погодився в обмін на те, що саме він складе список нових українців (new Ukrainians – саме так! – С.Г.), які мали прийти до влади в СБУ, армію, міністерства. Тож, коли Тимошенко і Янукович з’явились у Москві наприкінці 2009 року, тандем приватно повідомив новину Януковичу, що вони припиняють підтримку Тимошенко, якщо Янукович погодиться на список вимог… Тепер, коли Янукович поводиться погано, Путін змусив Медведєва це вирішити… От чому вся критика лунає з боку Медведєва,  а не Путіна. Питання в тому, які важелі використовуватиме Медведєв, щоб утримати Януковича в узді».

А тепер можна й посміхнутися. Єхидно-єхидно. Якщо є бажання – можна й нестримно розреготатися. Виявляється, Путін і Медведєв (точніше, «Путін» і «Медведєв») у короткій п’єсці для аналітичної компанії «Stratfor», написаній Лорен Ґудріч – це рівновеликі постаті. Виявляється, Медведєв щось вирішив самостійно, і причому не щодо меню на прийомі у Кремлі, а стосовно того, чому належатиме влада в одному із справді стратегічних партнерів Росії. Виявляється, в Росії важливі рішення ухвалювалися впродовж усіх останніх років на основі домовленостей і згоди обох учасників владного тандему. Ну, а Тимошенко – це взагалі хтось на кшталт продажної дівки в українській політиці, тож, як написано у листі, «this is what got her in trouble and arrested».

Тези про самостійну роль «плюшевого гаранта» (В.Суворов) або ж «твіттер-президента» (А.Піонтковський) дозвольте не коментувати. Краще процитую репліку таксиста, який нещодавно віз журналіста «Тижня» Олександра Михельсона вулицями Ростова-на-Дону: «Який Мєдвєдєв президент?!» – із готовністю відгукується таксист. Мєдвєдєв, образно пояснює він, маріонетка, «десять кіло вати в піджаку під плечима», і «якийсь інопланетянин; мабуть, якщо його пошкребти, то зелена шкура вилізе». 

Не потребує особливих коментарів і рівень старшого аналітика Ґудріч. Бо ж якби Путіну справді потрібно було закинути Тимошенко без зайвого клопоту у крісло президента України, слід було би просто виконати той меморандум, який був підписаний прем’єрами двох держав 2 жовтня 2008 року і в якому йшлося про трирічний перехід на ринкові ціни за відсутності посередників між «Газпромом» і «Нафтогазом». Це було самоочевидним – сакраментальна «базова ціна» у 450 доларів за 1000 кубометрів самим своїм існуванням звела до мінімуму шанси на обрання Тимошенко і різко підвищила електоральні можливості Януковича, який щиро хизувався своїми довірчими відносинами з Кремлем й обіцяв істотно знизити ціну на російський газ у разі свого успіху на виборах. Я вже не кажу про шалену кампанію проти «бандерівців», яка розгорнулася якраз під час виборів у російських мас-медіа…

Відтак неминуче постає питання щодо загальної компетенції «тіньового приватного ЦРУ», і воно потребує більш детального розгляду.

Не буду мудрувати, а надам слово московській публіцистці Юлії Латиніній, яка пише саме про той масований викид інформації, де фігурує і «справа Тимошенко»: «Я особисто зустрілася вперше з «розвідувально-аналітичним центром Stratfor», коли він опублікував феєричну за глупством дурничку: провідний аналітик агентства Фред Бартон повідав urbi et orbi, що бойовики, які організували заколот у Нальчику в 2005-му, збиралися захопити на нальчикському аеродромі п’ять (!) літаків і врізатися на них у Кремль, але відроджене за Путіна сильне ФСБ зірвало їхні криваві плани. На нальчикскому аеродромі базуються два з половиною гнилих «кукурузника», аеропорт відправляє 300 пасажирів на день и не приймає літаки вагою понад 64 тонни (ТУ-154 важить 90 тонн). Льоту до Москви дві години. Дезу цю, зрозуміло, намагалися запустити чекісти, але в силу її повної ахінейності в Росії вона не прищепилася. І тут раптом, із посиланням на «розвідувально-аналітичний центр Stratfor», вона приходить із Заходу, ну, точно як у старі добрі часи, коли чекісти друкували в підвалі якої-небудь газетки, що СНІД створений у лабораторіях США, а потім публікували «за повідомленнями західної преси»…

Латиніна наводить ще кілька грандіозних ляпів «тіньового ЦРУ» щодо життя сучасної Росії і доходить висновку: «Що ж стосується претензій Stratfor’у бути «приватним ЦРУ» тощо – це як газеті «Жизнь» (тижневик-таблоїд; вважається класичним зразком «жовтої преси» Росії – С.Г.) претендувати на статус журналу Economist».

 

Хоч-не-хоч, а закрадається підозра: а чи не на основі статей і виступів знаної письменниці та її однодумців зроблені аналітичні висновки щодо Путіна та Тимошенко, оприлюднені WikiLeaks? Адже цією публікою за останні два роки стільки написано українською, російською, англійською і німецькою мовами на тему «путінської агентки» та «Віктора Федоровича, який змушено стає-таки українським президентом», що, дивись, хтось і повірить. Ну, а після на основі «документів приватного ЦРУ» будуть написані і виголошені нові «викривальні» стосовно Тимошенко речі. І знов-таки, хтось повірить – тим більше, що ЗМІ України в останні дні сповнені дуже страшними заголовками, малу частинку яких я процитував на початку цієї статті. А заголовок, як відомо, зазвичай задає сприйняття цілого тексту, тим більше, що дехто нічого й не ладен учитати, крім заголовків…

Утім, західні аналітики мене особисто не дивують – свого часу різного роду «совєтологи» та «кремлезнавці» написали тонни макулатури на тему розквіту СРСР до 2000 року внаслідок успіху горбачовської перебудови – і тільки одиниці справжніх експертів, таких, як Збіґнєв Бжезинський чи Річард Пайпс констатували, що комуністична імперія завалиться під тягарем нерозв’язаних національних проблем. Дивує вітчизняна журналістика, яка чи то не бажає замислюватися над змістом трансльованої нею інформації/дезінформації, чи то «за шмат гнилої ковбаси» готові – в найкращих традиціях брежнєвсько-щербицької доби – продати свій розум, честь і совість.