Всі матеріали, позначені тегом: приватна урбаністика
11 червняПриватна урбаністика
Коли стаємо старшими, починаємо тужити за місцями свого дитинства. Здається, що саме в тому місті, найпрекраснішому у всьому світі, ми й були невимовно щасливими. Насправді людина тужить винятково за своєю молодістю, що плине. Ми з моїм батьком це давно та напевне знаємо!
21 травняПриватна урбаністика
Наприкінці ХІХ століття Печеніжин називали «містечком мільйонерів», а тепер це велике село зі своїм колоритом і неповторним почуттям гумору. Такий собі гуцульський стимпанк із вкрапленнями совєтського індастріалу, заробітчанським епосом і галицьким патріотичним пафосом
4 травняПриватна урбаністика
Мушу зізнатися: я ніколи не любила рідного міста. Не хвалюся цим, не пишаюся, не соромлюся цього — просто визнаю
26 квітняПриватна урбаністика
Ми з друзями іноді жартуємо, що на Березняках нічого й ніхто залітний не виживає
17 квітняПриватна урбаністика
Якщо ви хочете дізнатися, який був Луганськ сто й навіть двісті років тому, вам потрібно піти до Камброда чи до Вергунки — районів, із яких якраз у ті часи починалося місто.
13 квітняПриватна урбаністика
120 літ тому англійський філософ Ебінізер Говард оприлюднив свою теорію утопічного міста-саду. Ідеального бургу, що поєднує в собі найкращі риси міста й села. А 800 роками раніше вперше в історичних джерелах згадується Теребовля, моє рідне місто, котре своєю появою засвідчило зовсім іншу концепцію градобудування чи то градовиникнення — ідею міста-лісу.
3 квітняПриватна урбаністика
Міста на кордоні. Тіхуана між Мексикою і США, Хаміна між Росією і Фінляндією, Пассау між Німеччиною та Австрією — такий і Донецьк. Ці міста навіть мають спеціальну назву — фронтирні. Фронтир (англ. frontier) — кордон, рубіж. Але що це означає для самих міст? Чи вони особливі?
30 березняПриватна урбаністика
Трохи більше ніж року тому, коли Кропивницький був іще Кіровоградом, у ньому точилися справжні баталії. Хтось бив себе кулаком у груди й переконував: місто треба називати на честь фортеці Святої Єлисавети, хоча напевне знав, що назвали його свого часу на честь російської імператриці. Інші не вгавали, мовляв, це колиска українського театру, а корифеї — це наше все, і байдуже, що зараз хороші театри приїздять сюди зрідка.
21 березняПриватна урбаністика
Я завжди пам’ятаю, скільки років моєму місту, – воно рівно на тисячу літ старше за мене. 988 рік став першою історичною датою, яку вдалося міцно запам’ятати, і досі вона для мене значить не рік хрещення Русі, а зафіксований у літописах факт заснування Володимира.
15 березняПриватна урбаністика
Кажуть, що немає другого шансу справити перше враження. Що, мовляв, наслідки випадкового знайомства цілковито залежатимуть від несподіваних обставин, і нічого не можна з цим зробити.
7 березняПриватна урбаністика
Усе починається з легенди про походження назви. Молода, красива й відважна князівна Чорна не схотіла полюбити силоміць. Щоби не стати дружиною хазарського кагана (чуєте, як давно), дівчина кидається з вікна свого палацу, високого, як старі дуби навколо.
23 лютогоПриватна урбаністика
У 1935 році оперна співачка Марія Сокіл-Рудницька описує свою першу подорож за кордон.
16 лютогоПриватна урбаністика
Не так давно у Facebook з’явилася сторінка «Стара Дубровиця». Місцеві ентузіасти (а насамперед наш «генеральний фотохудожник» Толя Кібук) взялися збирати й викладати в інтернет старі фотографії, які досі зберігалися в родинних альбомах.
8 лютогоПриватна урбаністика
Я не знаю зим, затишніших, ніж у Львові.
2 лютогоПриватна урбаністика
Потреба час від часу повертатися в місця, звідки ми родом, мабуть, універсальна для всіх людей. У дитинстві завжди лишається щось недодумане, непрояснене, що крізь роки повертається та промовляє якимись невиразними спогадами, натяками, що їм уже ніби й немає місця в теперішньому житті, а все-таки вони намагаються пробитися крізь товщу пам’яті й з часом таки досягають того, що пригортаєш їх до себе й примовляєш: «Та пам’ятаю я, пам’ятаю….».
25 січняПриватна урбаністика
Немає для мене кращого саундтреку, ніж урбаністичний. Я належу до того особливого типу людей, для яких максимально припустиме єднання з природою — прогулянка в парку з акуратними доріжками. Але лише погожої днини й дуже бажано, щоб у парку були вуличні кафе. І щоб качки та лебеді трималися від мене подалі.
12 січняПриватна урбаністика
Міста як люди. Деякі знаємо з дитинства — це батьківська родина. Деякі приходять із часом, аби залишитися назавжди, — це родина своя. Бувають міста-друзі, міста-колеги, міста, які раптово потрапляють у поле зору, а потім виявляється, що вони приречені тебе змінити й зникнути назавжди, лишившись частиною власного Я.
30 листопада, 2017Приватна урбаністика
Всуціль металевий. Намацуючи під пальцями хоч якусь шпаринку, шкіра пече — не відкрити. Бачиш же — десь відтінює світло. Вугляна жаринка освітлює все довкола, стіна мерехтить тінями. Але де? Де тут вхід?
6 листопада, 2017Приватна урбаністика
В одному з туристичних путівників Івано-Франківськомсказано: «єдиний спосіб потрапити до міста – через міст». Не знаю, в якому столітті живе автор цієї фрази, проте мені імпонує його підхід. Що б не було написано в офіційних документах, що б не було намальовано на міських мапах, завжди є відмінність між огромами площі, зайнятої спальними районами та невеликим клаптиком землі в межиріччі двох Бистриць. Ким би не був автор, він пам’ятає цю відмінність. І, що важливіше, вірить у неї.
27 жовтня, 2017Приватна урбаністика
Мої польові дослідження українських міст почалися ще з раннього дитинства. Дарма що більшу частину життя (так, я ще досі можу так сказати) прожила в селі. Село Соловіївка має не лише милу вухові назву, а й непогане розташування за кілька годин їзди до двох великих міст. Тому протягом усіх моїх шкільних років я жила не так у Соловіївці, як між Житомиром і Києвом.
6 жовтня, 2017Приватна урбаністика
- Юля, а ви не знаєте, як називалась вулиця, де жили мої дід і баба? - Зараз? Після перейменування? А як вона називалась тоді?
3 жовтня, 2017Приватна урбаністика
Борислав – моє рідне місто, колись промислове, бурлило життям, але зараз це тиха провінція, що дрімає серед гір.
12 вересня, 2017Приватна урбаністика
Я народилася в Печерському пологовому будинку, за місцем прописки мами, але з п’яти місяців і до двадцяти трьох років жила на Троєщині. Коли запитують «звідки ти?», відповідаю, що з Києва, і радію, що лише корінні кияни перепитують далі: «А звідки саме?».
4 вересня, 2017Приватна урбаністика
- Давай, — кажуть мені в спину. — Давай, малий, не створюй черги.
28 серпня, 2017Приватна урбаністика
“На мені, як і на Києві, більше немає чого фотографувати. Я усім таким, як ти, хто приходить — а приходять часто, — кажу: ви приїхали й шукаєте Київ, якого вже не впіймати, але можна закрити очі й спробувати відчувати”.
15 серпня, 2017Приватна урбаністика
Турист їде в місце, яке на тиждень-два відпустки мало б стати раєм, а потрапляє до Моршина.
9 серпня, 2017Приватна урбаністика
Як і будь-яке місто, найприємнішою Олександрія стає в серпні. Це чи тепла парка пора між дощами, чи задушлива степова жара під 40, чи теплі мокрі і похмурі дощові дні. У будь-якому разі вони дооооовгі.
31 липня, 2017Приватна урбаністика
Коли я розповідаю про своє дитинство, про те, в якому середовищі та на якому районі я народився і виріс, багато хто не йме віри, мовляв, надто похмуро й екзистенційно, щоб бути правдою, чи, тим більше, частиною сучасної української реальності. Що ж, на такі сумніви я лише посміхаюся – тихо, печально, втомлено-радісно. Напевно, ці люди ніколи не зрозуміють суворої, нібито аж математичної антифілософії пролетарського гетто, де навіть цінність самого життя вимірюється не прожитими роками і не здобутими досягненнями, а, власне, тим же життям – збереженим.
18 липня, 2017Приватна урбаністика
“Свого часу я водив сюди свою дівчину, вона культуролог – ти ж знаєш, вони люблять всяке таке схиблене і химерне!” — каже давній друг і колега.
11 липня, 2017Приватна урбаністика
Оповіді про міста заведено починати з переказу їхніх історій. Але з Кропивницьким (я називаю його Кро) все трохи інакше.
6 липня, 2017Приватна урбаністика
Суми почалися для мене, як і для більшості приїжджих, з залізничного вокзалу. Саме там, у віці одного тижня, я ступив на сумську землю, приїхавши з Києва, де трохи зарано народився. У Сумах тоді був іще старий вокзал: дореволюційний, з колонами, скромний і дуже милий. Невдовзі його знесе комуністична влада, яка старанно знищуватиме сліди повітових Сум. Новий вокзал – залізобетонна коробка, мав стати картинкою нових, комуністичних Сум. І став завеликий та неоковирний. Тут колись я стояв, чекаючи на поїзд, і думав про переїзд у столицю. Не наважився, чому досі радий.
26 червня, 2017Приватна урбаністика
Мої стосунки з Маріуполем — це стосунки подружжя після тридцяти років шлюбного життя, усі тридцять з яких були нестерпними, але обидва партнери воліли би про це не думати. Як в анекдоті про гармонію: “вона не хоче, а мені і не треба.”
13 червня, 2017Приватна урбаністика
У Дніпрі мене ще й зараз інколи запитують: «Вы, наверное, откуда-то приехали?», бо я розмовляю українською. Дуже дивуються потім, коли кажу, що народилася і все життя живу в цьому місті. І батьки мої теж народилися і все життя своє живуть у цьому місті. Я дуже дніпрянська дніпрянка.
12 червня, 2017Приватна урбаністика
До Летичева ми завжди вибиралися до дядька – татового брата, котрий мешкав тут, відколи я себе пам’ятав. Минали поворот на Меджибіж і за якихось десять хвилин ліворуч від дороги з-за посадки проблискували перші яскраві латки розлогого плеса – водосховища на Південному Бузі. Пам’ятаю, як колись малими ми їхали тут зі шкільною екскурсією і якийсь хлопчак, запримітивши величезний обшир плеса, вигукнув здивовано: «Ого – море! Дивіться, море!»
29 травня, 2017Приватна урбаністика
Бо любиш чужі міста, як любиш коханців. Розхитано, чуттєво, десь перебільшено, так, як, може, боїшся, так, як несила (не час?) любити рідне. Любиш чуже місто наосліп, відкидаючи бажання копати глибше, а охололе повітря проносить повз тебе: «У нас щойно відцвіли сакури».
23 травня, 2017Приватна урбаністика
Я жила в багатьох містах: Збаражі, Тернополі, Львові, італійських Сан Паоло та Річчоне на узбережжі моря, але особивий затишок знайшла у Черкасах. І це не ейфорія першого місяця, а спокійно прожиті півтора року, коли точно можу сказати, що Черкаси таки люблю.
15 травня, 2017Приватна урбаністика
Після справді цікавої міської прогулянки можна відчути внутрішнє оновлення, приплив сил і творчий підйом. На позначення такого терапевтичного ефекту існує термін — містотерапія. Його вживають у контексті прогулянок Парижем, Прагою, Львовом, Одесою чи іншим прекрасним містом. Часто звучить він і в контексті Києва.
4 травня, 2017Приватна урбаністика
Панове, яку Одесу ви хочете побачити? Подейкують, що давня вже пішла, а тогочасні одесити вже виїхали чи померли. Справжня Одеса вже «котухіс под хвост» й існує лише в книжках та анекдотах: її міф законсервували і жваво продають кавалками наївному туристові.
11 квітня, 2017Приватна урбаністика
В село до татових батьків ми їздили приблизно раз на місяць. Я не надто полюбляв ці трохи віддалені місця, але тих сорок хвилин мандрівки нашим «Москвичем» справляли враження справжньої подорожі. Ми виїжджали з Хмельницького, і повз вікна автівки пробігали ліси та поля, проносилися села, луки, річки та ставки. Села пульсували власним життям: мукали корови, ґелґотали гуси, під парканами греблися кури... мить, і все це змінюється широченним – до обрію – золотавим полем.
31 березня, 2017Приватна урбаністика
Якби існувало додаткове життя – у якому не треба думати про кар’єрні перспективи чи оплату комунальних рахунків – його варто було би провести в Ужгороді. У цьому місті легко бути щасливим, нічого особливо не роблячи.
28 березня, 2017Приватна урбаністика
Моє свідоме життя почалося на проспекті Миру, у панельній дев’ятиповерхівці під номером 54, де з балкона на шостому поверсі було видно чи не всеньке місто, бо тоді ще свічки новобудов не затуляли ані острівця на Південному Бузі, ані дальніх околиць Ракового, де жила моя бабуся та які можна було розгледіти в дитячий бінокль.
23 березня, 2017Приватна урбаністика
Багато людей не захоплюються чарами Києва лише тому, що мало їх знають. Щодня вони проходять повз будинки та церкви й зовсім їх не помічають, бо біжать у справах, про щось собі міркують, щось собі планують... Але якби ці звичайні перехожі почали думати про місто як таке, все миттю змінилося б. Дивлячись на будинок, можна уявляти, як у ньому жилося людям колись, задовго до твого народження. Ти не просто зачарований вигином вулиці — ти одразу відчуваєш її ритм. Ти розглядаєш місто, а воно розглядає тебе.
20 березня, 2017Приватна урбаністика
Чудове місто Миргород! Яких у ньому немає будинків! І бляхою вкритих, і шифером, і ґонтою, і пласким бетонним перекриттям... Наліво вулиця, направо вулиця; де-не-де гарні паркани, ними в’ється хміль, соняшник виглядає своєю сонцеподібною головою, червоніє мак, ховаються товсті гарбузи... Розкіш! Коли пройдетеся пішки до майдану, то, певно, на деякий час зупинитеся помилуватися краєвидом площі: тут розкинулася калабаня, дивовижно велика калюжа! Єдина, яку вам доводилося коли-небудь бачити! Вона займає майже весь отой майдан...
16 березня, 2017Приватна урбаністика
Він посередині, на рівній віддалі від обох важливих для мене міст: майже 300 км на захід від Києва, стільки само — на схід від Львова, і незалежно від того, де живу, ось уже мало не півтора десятиліття я щомісяця сюди навідуюсь.
13 березня, 2017Приватна урбаністика
Хто тільки не називав Україну межею, точкою перетину між Сходом і Заходом. Але площа країни зовсім не скидається ані на межу, ані, тим більше, на точку.
10 березня, 2017Приватна урбаністика
Вона для нас — принаймні в думках — починається ще в Карлівці або десь одразу за нею. За мостом через річечку Вовчу, укріпленим з обох боків блокпостами, повертаємо вправо. Це та сама Карлівка, що її Баско з Да Вінчі, Безом та іншими з першої хвилі, які з Майдану через «Десну» пішли на фронт, визволяли ще влітку 2014-го.
7 березня, 2017Приватна урбаністика
Вісім років тому з квитком в одній руці і валізою на колесах в іншій я з повною впевненістю, що це назавжди, прощалася зі Львовом на вокзалі.
27 лютого, 2017Приватна урбаністика
Я відкрив для себе Бучач уже тоді, коли добре знав Чортків. Ці два міста, далекі від великих урбаністичних центрів Галичини, дуже близькі між собою і мають подібну історію.
20 лютого, 2017Приватна урбаністика
Міста, як і люди, зазнають тиску стереотипів, тільки от, на відміну від нас, вбирають їх і перетравлюють, не страждаючи. Ми ж вибудовуємо досконалі за структурою й виглядом очікування, щоби потім із розгону вгатитися в них – наче в ідеально чисті скляні двері, яких не видно. Іноді місто, яке обіцяє – чудова принадна проекція, ге? – продуктивну працю, вдалу відпустку чи романтичну подорож, стає місцем найбільшого болю. В'язницею. Містом пам'яті про власне безсилля.
16 лютого, 2017Приватна урбаністика
Дорога-бетонка, чад заводів, старенькі трамваї, що ледве човгають, скрегіт товарних вагонів, літак на постаменті — я все це бачив колись давно у кіно.
13 лютого, 2017Приватна урбаністика
Вечірні повернення. Втомлені лиця в метро, радісні втомлені лиця в метро, лиця зі зморшками, пальці з перснями – дорожчими та дешевшими. Випірнаєш назовні – й потрапляєш під дощ, який лупить бруківкою і асфальтом.
9 лютого, 2017Приватна урбаністика
Красногорівка – це ще одна історія про владу та насильство, щедро декорована тілами як жертв, так і насильників. З десятками убитих мешканців просто у своїх городах, зруйнованих будівель шкіл та крамниць, покинутих хат, без газу та постійного електропостачання, це сіра і сира територія, яка тепер є нічим, і саме тому може бути чим завгодно.
25 січня, 2017Приватна урбаністика
У перший день по прибутті до Криму я запропонувала подрузі поїхати до Ґезлева. Ми завжди, не змовляючись, називали його тільки Ґезлевом – так, наче інших назв це місто не має, так, наче ще після першої анексії Криму (1783) цю назву не було русифіковано в Козлов і відібрано в міста на безвік. Подруга погодилась. Був серпень 2014 року.
13 січня, 2017Приватна урбаністика
Кременець — місто, де я виріс, де живу, місто, де жило кілька поколінь мого роду.
6 січня, 2017Приватна урбаністика
У моїй історії буде більше приватного, ніж урбаністики. Але з того, що я розкажу, однозначно проявиться і образ сучасного „міста в собі” – Житомира. І, звісно ж, не всім це сподобається.
20 грудня, 2016Приватна урбаністика
Полюбити це місто можна одного разу поїхавши з нього назавжди. А потім щоразу вертатися й бачити, як йому добре. Без тебе.
6 грудня, 2016Приватна урбаністика
Це місце невідь-чому завжди уявлялось мені краєм світу. Надто важкодоступним, щоб отак, просто захотівши, скоро до нього дістатися. Я не помилилась. П’ять годин від Одеси вибоїстими дорогами, коли підкидає й від цього нудить. Раз за життя можна, – кажу своєму супутникові, іноземцю. Раз за життя треба, – кажу собі, українці.
2 грудня, 2016Приватна урбаністика
Я дуже люблю свій Бахмут: він теплий та привітний, чистий, сучасний та по-провінційному компактний. У ньому дуже багато квітів і дитячих майданчиків, а влітку повітря стає тягучим, наче липовий мед… Але це дивне місто. Ніби приречене балансувати між тим і цим: у міжчассі, у просторі, між новим і старим, своїм і чужим.
1 грудня, 2016Приватна урбаністика
Місто наче ріка, у воду якої не можна зайти двічі. Місто живе, змінюється, вдягається у стилі різних епох, гарнішає або спотворюється через хаотичну забудову. Щось із нового одягу личить місту, а щось – ні. Дедалі частіше чую, що Київ уже не той, що він утратив свій характер… Хай там як, до міста дитинства – до свого міста – завжди є шлях через хвіртку в серці.
29 листопада, 2016Приватна урбаністика
Спочатку мені подобалася його назва, Коломия – Коло Мия, така дуже конкретно-геометрична.
25 листопада, 2016Приватна урбаністика
Якщо приїхати сюди на початку вересня, то відчуєте цей запах. Запах яблук, що налилися соком по вінця і важко падають у мілкі калюжі, і креозоту – знаєте, така темна рідина, що нею обробляють залізничні шпали. Ну, може, звучить ніби якась отрута, але ви чули цей запах – густий, п’янкий.
21 листопада, 2016Приватна урбаністика
Буває, що місця, які вражали у дитинстві до холодних мурах на шкірі, в дорослому віці, наче дволикий Янус, раптово повертаються іншим своїм обличчям, до якого ти не звик. Харків мого дитинства і той Харків, де я мешкаю тепер, – це два різних міста. Перший я дуже любила за нечасті побачення, які завжди дарували відчуття свята з солодким післясмаком, другий – довго не могла сприйняти, прийняти і впустити до серця.
17 листопада, 2016Приватна урбаністика
Уперше Суми здалися мені сірими й невиразними. Неприбраний сніг, побиті тротуари, бездоріжжя пригнічували, а коротка вилазка у центр міста не дала чіткого уявлення про його естетичну та історичну цінність.
11 листопада, 2016Приватна урбаністика
Уперше я почув про Підкарпатську Україну дуже давно, більше тридцяти років тому, коли познайомився з Жужею, молодою мадяркою з Будапешта. Її дідусь і бабуся жили у цьому регіоні, який вона називала “Карпатолйо”, і вона все хотіла до них поїхати. Була там лише раз чи два, на той час потрапити сюди з Угорщини було майже неможливо. Що ж до мене, то я тоді також шукав слідів мого дідуся, який народився десь у Карпатах, але я не знав, де саме. Пообіцяв собі, що колись відвідаю цей регіон, віддалений від традиційних маршрутів.
8 листопада, 2016Приватна урбаністика
Напевно, все почалося значно раніше, але вважаймо, що віхою були Андруховичеві тексти. У “Перверзії” він писав про Венецію так, що уявлявся Львів, у “Дванадцяти обручах” він писав про антоничівський Львів, у “Таємниці” він писав про своє львівське студентство, кажучи, що завжди хотів “мати щоденний стосунок до тих стін”.
4 листопада, 2016Приватна урбаністика
На пляжі вони з’явилися непомітно. Поставали по одному, викривлюючи простір і, зрештою, змінюючи нас.
1 листопада, 2016Приватна урбаністика
Люблю Місто Лева. Обожнюю шарм, притаманний лише йому.
28 жовтня, 2016Приватна урбаністика
«Йду до гальонів» або «Йду подивлюся до москалів», — казали колись люди й вирушали через місток на Збручі до своїх сусідів з іншої імперії — Австро-Угорської або Російської.
24 жовтня, 2016Приватна урбаністика
Як показує досвід, стосунки можна мати не тільки з людьми. Стосунки з містами можуть розвинутися в не менш захопливий сюжет, зі своїми емоційними підйомами і спадами, розлуками й повертаннями. Ми непомітно проживаємо ці стосунки як паралельне життя у своїй свідомості, на тлі решти вагомих подій, і тільки зрідка оглядаємося, щоби спробувати збагнути: що ж це було в мене з тим містом: може, любов? Чи тільки нудний шлюб із розрахунку?
21 жовтня, 2016Приватна урбаністика
Як можна було, стонадцять разів ходячи у Львові вулицею Городоцькою, однією з найдовших, не відвідати того-таки Городка?
12 жовтня, 2016Приватна урбаністика
Літня жінка з охайною високою зачіскою виходить із під’їзду щоранку в той самий час. На неї вже чекають.
6 жовтня, 2016Приватна урбаністика
Цей, другий, бік Карпат завжди притягував мене, поляка. Що там лежить на схід від містечка Устшики-Дольне, котре на самому кордоні з Україною? Які вони, оті гори, що їх бачив із польських полонин? Десь довкола мене загадковим птахом кружляла легенда Гуцульщини. До мого краю доходили далекою луною розповіді про Олексу Довбуша. Дідусь при вогнищі подеколи співав сентиментальну пісню «Червоний пояс» — про гуцула, який не може жити в низинах.
3 жовтня, 2016Приватна урбаністика
Ну ось: я трохи почекала — і почалася осінь. І це добре, бо саме ця пора найбільше пасує моїм улюбленим місцям Тернополя. Вона увиразнює тріщини, патьоки, рани, синці, подряпини. Тепер пробираєшся містом, ніби це паноптикум образів стертих, побляклих, і вони чекають, аби їх пригріли та відживили.
26 вересня, 2016Приватна урбаністика
Воно не прийме тебе, поки не полюбиш його першим, поки не звикнеш до його характеру, до його камерності й непоказного аристократизму. Замешкати тут — означає зголоситися на те, щоби про тебе тут усі все знали і ти так само все про всіх знав, прийняти неписане правило, що, зрештою, у людей не може бути аж надто багато секретів.
9 вересня, 2016Приватна урбаністика
Таксист запитує, куди везти, і я щоразу відповідаю: «Доміки. Перший будинок».
5 вересня, 2016Приватна урбаністика
Одеса – мабуть, чи не найбільш міфологізоване місто на теренах колишнього СРСР.
1 вересня, 2016Приватна урбаністика
Це було друге з побачених мною невидимих міст. Перше було -- Королевець-Кеніґсберг (і все ще "Калининград"). Я відкрила для себе Королевець десь тоді ж, коли й Дніпрдзержинськ(нині Кам’янське), -- влітку 2009 року. Але зараз ітиметься про моє Мамаємісто.
1 вересня, 2016Приватна урбаністика
Розкошую влітку «посеред сільського дискурсу» на Десні. До столиці звідси — всього нічого, якихось 150 кілометрів. Але, як для планет Сонячної системи більше важить Сонце, аніж далекі гігантські зорі, – тут теж є ближчий, аніж столиця, центр притягання.