Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
23 січня, 2014   ▪   Валерія Бурлакова   ▪   Версія для друку

"Наші Крути тут": загибель людей і не зупинила боїв на Грушевського

На Майдані Незалежності проходить позачергове віче. В небі над площею - густий чорний дим. То на Грушевського палять шини. Чути вибухи. Але біля виходу з барикади, що за Будинком профспілок - справжні затори. У напрямку поля бою, на якому назавжди залишились щонайменше п’ятеро наших хлопців, прямують сотні людей.
"Наші Крути тут": загибель людей і не зупинила боїв на Грушевського

“Пропустіть людей з грузом! Людей з шинами!”, - зриває голос чоловік, що стоїть на вході. - “Коридор!”

Побачивши у натовпі, що йде на Грушевського, дівчину, стишує голос: “Ну куди ти йдеш…”. Це не схоже на питання.

Дівчат та жінок за барикади Майдану, звісно, випускають. Але дуже намагаються не пускати за першу “бойову” барикаду. “…Хоч розстріляй мене - не пущу!” - перегороджує шлях черговій «валькірії» хлопець із загонів самооборони, що чергує біля одного з входів. Дівчина, на щастя, здається.

Барикад на вулиці тепер безліч. Йде на них все - і спалений транспорт, і зламані будівельні паркани, і шматки рекламних щитів, і дорожні знаки, і якісь двері, і урни зі сміттям. І, звісно, шини. Їх підносять безперервно. Вони й палають там, на обрії, створюючи головний на сьогоднішній день кордон країни: кордон з диму та вогню між протестувальниками та бійцями спецпідрозділів.

Читайте також: Вийти із чужої гри. Опозиція і Захід не повинні підігравати «яструбиним» планам влади

Людей на вулиці чимало. Втім, у перших лавах, як завжди, лише кілька сотень хлопців. Вони стоять біля самої лінії вогню, заряджаючи поспіхом сколочені катапульти, кидаючи в дим пляшки та каміння. І добре пам’ятаючи, що кожен з них може загинути вже наступної хвилини. Пригощають льодяником.

“Наші Крути тут”, - написано балоном на стіні неподалік. Ситуація на Грушевського й справді все більше нагадує бій під Крутами - бій, який не мав вирішального значення у перебігу військових дій, але набув сакрального значення завдяки героїзму української молоді…

Йде сильний сніг. На “скелеті” рекламного борда висить розірваний дітячий візочок. У кутку величезного банеру “Вставай, Україно!” хтось маленькими чорними літерами вивів ще одне слово: “Смерть”.

Вона у повітрі та у новинах всіх світових ЗМІ. Втім, життя триває. Отже, триває війна.

“У вас є зброя?”

На Майдані тим часом прибирають сніг. Вивішують на барикаді, що веде до Грушевського, розтяжку із риторичним питанням “Убивать и потом с этим жить?”. Слухають промови.

До КМДА приходить Олег Тягнибок. “Я розмовляю з вами зараз так, як розмовляв би з власною родиною на кухні”, - каже він. Каже настільки втомлено, що, без сумніву, щиро.

Лідер націоналістів розповідає людям про те, що під час офіційних виступів почувається так, наче в нього роздвоєння особистості: усвідомлення відповідальності змушує стримуватись. Радиться чи йти на другий етап переговорів із Януковичем. Зізнається, що вважає хлопців з Грушевського героями. І при цьому - не бачить мети цього протистояння, реальної потреби здобути барикаду біля “Динамо”. “Махач заради махачу”, - констатує Тягнибок.

Читайте також: Україна по два боки Рубікону

“Але він підіймає бойових дух!” - кажуть із залу. “Ціна того - сім людських життів”, - відрізає Олег Ярославович.

Відповідає на всі питання з залу. “Чи є в нас шанси у випадку збройного конфлікту?”, - запитує молодий хлопець. “А у вас є зброя?.. Ні? Та отож…”, - відповідає Тягнибок, розповідаючи про те, скільки бійців він побачив на Банковій.

Президент, каже Тягнибок, не знає слова “компроміс”. І, здається, зовсім не шкодує про загиблих.

Лідер іде. КМДА поволі засинає. Не спить тільки Грушевського. Сюди й далі тягнуть шини. Вони й далі палають, перетворюючи нічне небо на вогняне червоно-чорне море. Нервово курять лікарі біля розтрощеного “Беркутом” медпункту. Нова кров - кожні 15 хвилин.

Кулі розтощують скло лижних окулярів.

П’ята ранку. Хлопці в масках вішають на паркан величезний жовто-блакитний прапор. “Воля”, - написано на жовтому. “…Або смерть” не додано, хоча місця ще безліч. Це й так ясно.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено