Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
21 грудня, 2013   ▪   Валерія Бурлакова   ▪   Версія для друку

На Схід від Майдану

Українці з «проросійських» міст та областей вирушають на Євромайдан під прапорами Партії регіонів, щоб «замаскуватися», підгодовують земляків з Антимайдану та кажуть, що протестувати їм важче
На Схід від Майдану

Усі вони відповідають українською на українську. Але вже на другій-третій хвилині розмови, розхвилювавшись чи захопившись, буває, збиваються на російську – мову, якою говорять удома. Люди зі східних і південних регіонів на Євромайдані у масі своїй – не завзяті представники тамтешніх українських «діаспор», що присвячують весь свій час українізації рідних міст, не віддані активісти місцевих відділень опозиційних партій. Вони – пересічні, звичайні люди. І водночас, як і всі присутні тут, – надзвичайні.

«Львів і Єнакієве – разом!», – засвідчує плакат на одному з військових наметів. У кількох метрах від нього – намет з написом «Луганська область». Поряд з нею п’ють чай і гріються біля вогнища хлопці. Одного з них звуть Василем.

Василь, як і більшість тих, хто проводить на центральній площі країни всі дні й ночі, вже втратив лік часу. Запитання, коли він приїхав до Києва, змушує його серйозно замислитися. Потім хлопець чесно каже: «Вже давно…».

Читайте також: Вирішальний час для Майдану: надія на Захід?

Він безпартійний. Удома, у місті Алчевську Луганської області, він –приватний підприємець. «Тобто, сам по собі на ринку торгую», – сміючись уточнює. Знайомих з рідного міста він тут ще не зустрічав, але постійно знаходить нових – «обласний» намет щодня зауважують земляки. «От щойно дядько підходив з Луганської області, попив з нами чаю», – розповідає Василь.

Він ще зовсім молодий – років 20 на вигляд. «Мої батьки ставляться до Євромайдану позитивно, – запевняє луганчанин. – Та кажуть, що дарма я поїхав, – вони вважають, що тут небезпечно. А я так не вважаю! Та й маю відстояти свою позицію».

«Яку саме позицію?» – «Чітку!» – сміється хлопець.

«Я проти Януковича, проти його режиму. Проти політики терору – і політичного, і економічного. Він руйнує демократію, посадив одного з лідерів опозиції, Юлію Тимошенко, до в’язниці, – я вважаю, що це незаконно. Він також економічну систему країни руйнує. Він не зміг підписати Угоду про асоціацію з ЄС, і це дуже великий провал у зовнішній політиці України. Я вважаю, що він просто здає інтереси країни і є її ворогом. Він нищить українську культуру, українську освіту. Вони планують знищити українську мову, знищити наш народ. Нам не потрібен такий президент, – пояснює Василь. – Я хочу, щоб він пішов».

Він впевнений: цього хоче вся Україна. «На Євромайдані багато людей – і зі Львова, і з Донецька чи Дніпропетровська… Є ті, що балакають російською мовою, і ті, що розмовляють українською. Різні ми, – розмірковує хлопець. – Але між нами немає жодного протистояння… Лише протистояння народу та влади».

П’ять місяців

… Барикади біля будинку профспілок сьогодні увечері охороняє Анатолій – кремезний неголений чоловік з добрими блакитними очима, жовто-блакитними стрічками на комірі куртки та наліпкою «Революційна комендатура» на плечі. Він сам із Херсона. До Києва приїхав уже втретє. «Перший раз я пробув тут два дні, – згадує чоловік. – Вдруге – тиждень. І ось приїхав знов… Буду тут стільки, скільки потрібно».

«Ось ще хлопці з Херсону… А о-о-ось там херсонський великий намет стоїть, – показує чоловік. Раптом додає: – А жінка в мене зі Львова. Вона, щоправда, лишилася вдома – у нас донька є, вчиться у спортшколі, виграла міжнародне змагання з легкої атлетики, кубок виграла та перше місце взяла… То вони вдома. Але підтримують. Сестра підтримує. Мати з Каховки підтримує. Всі підтримують».

Двадцять років свого життя Анатолій прожив у Російській Федерації. «Я служив там, – розповідає чоловік. – На Кавказі. Але так вийшло, що мені закортіло повернутися додому. Я тільки п’ять місяців як отримав український паспорт, громадянство. І бачу, що вчасно приїхав… Бо я звідси, я народився в Україні, виріс тут. І тепер маю змогу підтримати свій народ. Зобов’язаний це зробити. Тому що я українець.

Вистоїмо», – впевнено каже він.

Під ворожим прапором

На величезному дніпропетровському наметі на Євромайдані назва міста сусідує з прапором ЄС. На прапорці – наліпка з написом «Тепер або ніколи». Всередині намету – безліч людей. На вулицю поговорити вони радісно вискакують ледь не всі.

Микита та Тарас приїхали з Дніпропетровська до Києва 15 грудня. «Ми приїхали самі від себе, не від якоїсь партії, за свій кошт, – навперебій розповідають хлопці. – Через соцмережі згуртувалися з людьми, однодумцями. І ось ми тут!».

«Але заїжджали ми під прапором Партії регіонів, – усміхається Тарас. – Бо казали, що зупиняють, не пускають…».

Микита, тепер – хлопець з лав охорони мітингу, пішов ще на одну хитрість: сказав батькам, що він на Євромайдані, тільки вже ступивши на площу. «Приховував до останнього, щоб вони не хвилювалися, – пояснює він. – Ми й самі не знали, яке тут насправді становище. Люди бояться, по телебаченню зовсім не те показують, що насправді…».

А насправді – вони зворушені. «Ще у перший день, коли ми тільки приїхали, бабуся, яка ледь-ледь ходить, прийшла до нас з тачечкою. Принесла нам томати консервовані…».

Дніпропетровці дякують і цій бабусі, і всім киянам, і землякам, яких постійно зустрічають тут. Впевнені, що могли б зустріти їх і на Антимайдані, але туди не ходили. «Бо ми не вороги своєму здоров’ю», – сміється Микита – Але до нас приходив чоловік, який туди приїхав. Прийшов на Євромайдан і хоч поїв нормально… Там тільки гречану кашу давали, по тарілці в руки».

У Дніпропетровську, між іншим, теж є свій Євромайдан. «Збираються люди на вихідних. У суботу проходить хода, а в неділю – мітинг, там теж стоять, намагаються щось зробити, – розповідає Микита. – Але це не те трохи…».

Поклик серця

Найбільше пишаються своїм Євромайданом одесити – там і людей чимало збирається, і гімн свій власний вже є. «…И мы поем здесь у Черного моря, но будет слышно нас и в Межигорье. Всем бульваром Одессы, всей страной можем спеть: «Банду геть, банду геть, банду геть, банду геть!», – співають у Південній Пальмірі.

І сотнями прибувають на Євромайдан київський. Одесит Олександр вдома постійно стежив за подіями у столиці, дивився всі прямі трансляції з Майдану Незалежності. І нарешті зрозумів, що на головну площу країни його «кличе серце».

«Я живу в Одесі. Я нормально ставлюся до росіян… Але я українець, – пояснює він. – Я в серці українець. Тому я не міг допустити, щоб все це відбувалося без мене».

«…Ми не боїмося донецьких злодіїв, – каже одесит, розмірковуючи про Євромайдан. – Я наголошую: злодіїв. Бо деякі дончани, які стоять сьогодні пліч-о-пліч з нами, звичайні трударі, можуть сприйняти це на свій рахунок. Ні!»

Олександр переконаний, що на Сході та Півдні України важче. Дончани, каже чоловік, змушені працювати на «цю сволоту». Одесити – слухати місцеві ЗМІ, які, за визначенням чоловіка, «підливають масла у вогонь» вигаданого протистояння. «Всередині українського суспільства намагаються створити конфлікт за рахунок протистояння…», – каже він.

А вихід із ситуації пропонує несподіваний і простий. Хоча й розрахований на далеку перспективу. «Нам треба перемішувати Захід зі Сходом, Південь із Північчю. Генетично», – як і властиво одеситам, говорить напівжартома Олександр.

Утім, не варто сумніватися, що Євромайдан уже став центром сюжету багатьох подібних історій кохання.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Можливо, люди в мікрокраїнах Європи поводяться неідеально, але те ж саме можна сказати і про більших сусідів
    27 серпня, The Economist
  • Чим цікаві мислителі Кримського ханства сьогодні
    27 серпня, Михайло Якубович
  • Понад рік тому друзі написали: «Ми придумали, як допомогти! Від нас до вас жінка возить гуманітарку. Брати адресні пакети вона відмовляється, але ми включили тебе в загальний список отримувачів, головне прийти вчасно».
    27 серпня, Яна Вікторова
  • Від самісінького моменту свого створення обидві «республіки» стали Клондайком для численних аферистів, «кидал» та інших любителів легкої наживи, котрі вміють вчасно зорієнтуватись у новітніх віяннях
    27 серпня, Станіслав Васін
  • Незв'язний пакет пропозицій на заспокоєння тривоги з привожу тероризму
    27 серпня, The Economist
  • Чи справдяться колись сподівання нації на прихід нової еліти, яка допоможе їй вирватися із замкненого кола
    26 серпня, Роман Малко
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено