Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
21 грудня, 2013   ▪   Валерія Бурлакова   ▪   Версія для друку

На Схід від Майдану

Українці з «проросійських» міст та областей вирушають на Євромайдан під прапорами Партії регіонів, щоб «замаскуватися», підгодовують земляків з Антимайдану та кажуть, що протестувати їм важче
На Схід від Майдану

Усі вони відповідають українською на українську. Але вже на другій-третій хвилині розмови, розхвилювавшись чи захопившись, буває, збиваються на російську – мову, якою говорять удома. Люди зі східних і південних регіонів на Євромайдані у масі своїй – не завзяті представники тамтешніх українських «діаспор», що присвячують весь свій час українізації рідних міст, не віддані активісти місцевих відділень опозиційних партій. Вони – пересічні, звичайні люди. І водночас, як і всі присутні тут, – надзвичайні.

«Львів і Єнакієве – разом!», – засвідчує плакат на одному з військових наметів. У кількох метрах від нього – намет з написом «Луганська область». Поряд з нею п’ють чай і гріються біля вогнища хлопці. Одного з них звуть Василем.

Василь, як і більшість тих, хто проводить на центральній площі країни всі дні й ночі, вже втратив лік часу. Запитання, коли він приїхав до Києва, змушує його серйозно замислитися. Потім хлопець чесно каже: «Вже давно…».

Читайте також: Вирішальний час для Майдану: надія на Захід?

Він безпартійний. Удома, у місті Алчевську Луганської області, він –приватний підприємець. «Тобто, сам по собі на ринку торгую», – сміючись уточнює. Знайомих з рідного міста він тут ще не зустрічав, але постійно знаходить нових – «обласний» намет щодня зауважують земляки. «От щойно дядько підходив з Луганської області, попив з нами чаю», – розповідає Василь.

Він ще зовсім молодий – років 20 на вигляд. «Мої батьки ставляться до Євромайдану позитивно, – запевняє луганчанин. – Та кажуть, що дарма я поїхав, – вони вважають, що тут небезпечно. А я так не вважаю! Та й маю відстояти свою позицію».

«Яку саме позицію?» – «Чітку!» – сміється хлопець.

«Я проти Януковича, проти його режиму. Проти політики терору – і політичного, і економічного. Він руйнує демократію, посадив одного з лідерів опозиції, Юлію Тимошенко, до в’язниці, – я вважаю, що це незаконно. Він також економічну систему країни руйнує. Він не зміг підписати Угоду про асоціацію з ЄС, і це дуже великий провал у зовнішній політиці України. Я вважаю, що він просто здає інтереси країни і є її ворогом. Він нищить українську культуру, українську освіту. Вони планують знищити українську мову, знищити наш народ. Нам не потрібен такий президент, – пояснює Василь. – Я хочу, щоб він пішов».

Він впевнений: цього хоче вся Україна. «На Євромайдані багато людей – і зі Львова, і з Донецька чи Дніпропетровська… Є ті, що балакають російською мовою, і ті, що розмовляють українською. Різні ми, – розмірковує хлопець. – Але між нами немає жодного протистояння… Лише протистояння народу та влади».

П’ять місяців

… Барикади біля будинку профспілок сьогодні увечері охороняє Анатолій – кремезний неголений чоловік з добрими блакитними очима, жовто-блакитними стрічками на комірі куртки та наліпкою «Революційна комендатура» на плечі. Він сам із Херсона. До Києва приїхав уже втретє. «Перший раз я пробув тут два дні, – згадує чоловік. – Вдруге – тиждень. І ось приїхав знов… Буду тут стільки, скільки потрібно».

«Ось ще хлопці з Херсону… А о-о-ось там херсонський великий намет стоїть, – показує чоловік. Раптом додає: – А жінка в мене зі Львова. Вона, щоправда, лишилася вдома – у нас донька є, вчиться у спортшколі, виграла міжнародне змагання з легкої атлетики, кубок виграла та перше місце взяла… То вони вдома. Але підтримують. Сестра підтримує. Мати з Каховки підтримує. Всі підтримують».

Двадцять років свого життя Анатолій прожив у Російській Федерації. «Я служив там, – розповідає чоловік. – На Кавказі. Але так вийшло, що мені закортіло повернутися додому. Я тільки п’ять місяців як отримав український паспорт, громадянство. І бачу, що вчасно приїхав… Бо я звідси, я народився в Україні, виріс тут. І тепер маю змогу підтримати свій народ. Зобов’язаний це зробити. Тому що я українець.

Вистоїмо», – впевнено каже він.

Під ворожим прапором

На величезному дніпропетровському наметі на Євромайдані назва міста сусідує з прапором ЄС. На прапорці – наліпка з написом «Тепер або ніколи». Всередині намету – безліч людей. На вулицю поговорити вони радісно вискакують ледь не всі.

Микита та Тарас приїхали з Дніпропетровська до Києва 15 грудня. «Ми приїхали самі від себе, не від якоїсь партії, за свій кошт, – навперебій розповідають хлопці. – Через соцмережі згуртувалися з людьми, однодумцями. І ось ми тут!».

«Але заїжджали ми під прапором Партії регіонів, – усміхається Тарас. – Бо казали, що зупиняють, не пускають…».

Микита, тепер – хлопець з лав охорони мітингу, пішов ще на одну хитрість: сказав батькам, що він на Євромайдані, тільки вже ступивши на площу. «Приховував до останнього, щоб вони не хвилювалися, – пояснює він. – Ми й самі не знали, яке тут насправді становище. Люди бояться, по телебаченню зовсім не те показують, що насправді…».

А насправді – вони зворушені. «Ще у перший день, коли ми тільки приїхали, бабуся, яка ледь-ледь ходить, прийшла до нас з тачечкою. Принесла нам томати консервовані…».

Дніпропетровці дякують і цій бабусі, і всім киянам, і землякам, яких постійно зустрічають тут. Впевнені, що могли б зустріти їх і на Антимайдані, але туди не ходили. «Бо ми не вороги своєму здоров’ю», – сміється Микита – Але до нас приходив чоловік, який туди приїхав. Прийшов на Євромайдан і хоч поїв нормально… Там тільки гречану кашу давали, по тарілці в руки».

У Дніпропетровську, між іншим, теж є свій Євромайдан. «Збираються люди на вихідних. У суботу проходить хода, а в неділю – мітинг, там теж стоять, намагаються щось зробити, – розповідає Микита. – Але це не те трохи…».

Поклик серця

Найбільше пишаються своїм Євромайданом одесити – там і людей чимало збирається, і гімн свій власний вже є. «…И мы поем здесь у Черного моря, но будет слышно нас и в Межигорье. Всем бульваром Одессы, всей страной можем спеть: «Банду геть, банду геть, банду геть, банду геть!», – співають у Південній Пальмірі.

І сотнями прибувають на Євромайдан київський. Одесит Олександр вдома постійно стежив за подіями у столиці, дивився всі прямі трансляції з Майдану Незалежності. І нарешті зрозумів, що на головну площу країни його «кличе серце».

«Я живу в Одесі. Я нормально ставлюся до росіян… Але я українець, – пояснює він. – Я в серці українець. Тому я не міг допустити, щоб все це відбувалося без мене».

«…Ми не боїмося донецьких злодіїв, – каже одесит, розмірковуючи про Євромайдан. – Я наголошую: злодіїв. Бо деякі дончани, які стоять сьогодні пліч-о-пліч з нами, звичайні трударі, можуть сприйняти це на свій рахунок. Ні!»

Олександр переконаний, що на Сході та Півдні України важче. Дончани, каже чоловік, змушені працювати на «цю сволоту». Одесити – слухати місцеві ЗМІ, які, за визначенням чоловіка, «підливають масла у вогонь» вигаданого протистояння. «Всередині українського суспільства намагаються створити конфлікт за рахунок протистояння…», – каже він.

А вихід із ситуації пропонує несподіваний і простий. Хоча й розрахований на далеку перспективу. «Нам треба перемішувати Захід зі Сходом, Південь із Північчю. Генетично», – як і властиво одеситам, говорить напівжартома Олександр.

Утім, не варто сумніватися, що Євромайдан уже став центром сюжету багатьох подібних історій кохання.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Перші в історії праймеріз партії Республікаців з великою долею імовріності визначать майбутнє Франції на найближчі п’ять років.
    27 вересня, Алла Лазарева
  • 26-го вересня ввечері відбувся перший раунд теледебатів між кандидатами у президенти США Гілларі Клінтон та Дональдом Трампом. Перемогу у них медіа однозначно віддали кандидатці від демократичної партії, однак кандидат від республіканців теж знайшов слабкі сторони своєї суперниці.
    27 вересня,
  • Полтавська область справедливо вважається одним із локомотивів української економіки. Якщо вже й сперечатися про те, хто «годує країну», то Полтавщина серед регіонів завжди буде в перших рядах.
    27 вересня, Денис Казанський
  • Минулого тижня світові ЗМІ писали про передачу Україні права проводити фінал Ліги чемпіонів, мододих українських політиків та спростовували чутки про польських військових на Донбасі
    26 вересня, Ольга Ворожбит
  • Воно не прийме тебе, поки не полюбиш його першим, поки не звикнеш до його характеру, до його камерності й непоказного аристократизму. Замешкати тут — означає зголоситися на те, щоби про тебе тут усі все знали і ти так само все про всіх знав, прийняти неписане правило, що, зрештою, у людей не може бути аж надто багато секретів.
    26 вересня, Ярослава Тимощук
  • Французький політолог розповів Тижню про майбутнє переговорів щодо війни в Україні та перспективи геополітичних змін упродовж наступного року, а також поділився спогадами про власну поїздку на лінію фронту.
    26 вересня, Алла Лазарева
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено