Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
27 грудня, 2013   ▪   Денис Казанський ,   Богдан Буткевич   ▪   Краснодон–Урало-Кавказ– Красний Луч– Свердловськ   ▪   Версія для друку

Дике прикордоння. Як вижити в східних районах Донбасу

Кримінальна контрабанда – єдина можливість вижити в східних районах Донбасу
Матеріал друкованого видання
№ 51 (319)
від 20 грудня, 2013
Дике прикордоння. Як вижити в східних районах Донбасу

Після знищення більшості промислових підприємств і шахт Донеччини та Луганщини в багатьох населених пунктах контрабанда стала єдиним порятунком для місцевих жителів. Щоправда, «пощастило» не всім, а лише тим, хто проживає безпосередньо близько до українсько-російського кордону – там, де він найзручніший для нелегального перетину. У таких місцях переправлення товарів в обхід митниці стало бізнесом для тисяч людей із обох боків. Усе це супроводжується тотальним беззаконням: фактично в цілих районах Донбасу життя нагадує Дикий Захід. Чи то пак Схід, де все тримається на страху, в чому Тиждень упевнився на власні очі. Луганському прикордонню не загрожує ні ЄС, ні Митний союз. Тут немає протесту, немає стратегії, немає мрії. Сама лише глибока безпросвітність.

ЖИТТЄДАЙНИЙ ТРАФІК

«Я втік звідти, як тільки зміг, – розповідає Сергій із Краснодона Луганської області, що вже сім років мешкає в Харкові (з ним кореспонденти Тижня поспілкувалися на київському Майдані). – Люблю місце, де народився. Там жив і працював іще мій прадід. Однак жити в тому беззаконні й страху, які зараз панують на моїй рідній Краснодонщині, просто не можу».
Для тих, хто мешкає не на Донбасі, Луганська область – щось маловивчене й дике, практично індіанські, чи, точніше, шахтарські прерії, до яких доїжджають одиниці. Мало хто уявляє собі, що таке сьогодні українсько-російське прикордоння. А реальність така, що територія ця – практично вільна від державного законодавства зона, яка перебуває під контролем злочинних угруповань. Східна частина Луганщини сьогодні виживає виключно за рахунок напівкримінального промислу: контрабанди або нелегального вуглевидобутку. Все це «кришують» місцеві правоохоронні органи, що тримають у страху цілі райони.

східному донбасу не загрожує ні ЄС, ні Митний союз. Тут немає протесту, немає стратегії, немає мрії. Сама лише глибока безпросвітність

Кордон цілком може претендувати на роль містоутворюючого підприємства практично для всіх прилеглих населених пунктів як України, так і Росії, що з вигодою використовують своє географічне положення. А місто Краснодон Луганської області взагалі вважається неофіційною столицею контрабандного бізнесу. За словами жителів, злочинні угруповання, які спеціалізуються на ньому, мають тут великий вплив і контролюють місцеву владу.

Велика частина відповідного трафіку проходить у тому місці, де пролягла межа українського й російського Донбасу, в шахтарських районах, про що Тиждень уже писав (див. № 46/2008). Густота населення тут така, що машині з нелегальним вантажем від одного населеного пункту до іншого потрібно проїхати зовсім трохи, тож і ризики зустрічі із правоохоронцями нижчі, ніж в іншій місцевості. Рух контрабанди головним чином відбувається через українські міста Краснодон, Суходольськ, Свердловськ та російські Донецьк, Новошахтинськ, Звєрєво й Гуково. Кордон тут прокреслений украй зручно для будь-якої нелегальної діяльності. Порубіжні селища розділяють сотні метрів, між ними в обхід офіційних КПП прокладено десятки другорядних доріг та «козячих стежок», відомих лише місцевим жителям.

Читайте також: Одна Україна. Чого чекати від Сходу?

Через Краснодон і Свердловськ пролягають міжнародні траси, що робить ці міста особливо привабливими для контрабанди: зручно доставляти й забирати товар. Усе, що провозиться легально, йде через офіційні КПП «Ізварине» та «Должанський». Нелегальний товар рухається через селища Сєверо-Гундорівський, Урало-Кавказ, Нижня Герасимівка, розкидані вздовж кордону. У цьому бізнесі задіяно майже все місцеве працездатне населення.

КОНТРАБАНДНА ІСТОРІЯ

Історія розвитку російсько-українського контрабандного трафіку почалася в середині 1990-х. Кордон, дірявий і сьогодні, тоді й зовсім існував лише на картах і був абсолютно відкритим для пересування. Відразу після розпаду СРСР возити контрабанду не мало сенсу: ціни в Україні та Росії були практично однакові, а жителі прилеглих населених пунктів переважно жили по-старому, не звертаючи на кордон ніякої уваги й вільно будь-де його переходячи. Однак ближче до кінця 1990-х, коли економіки двох колишніх радянських республік сформувалися як окремі, контрабанда поступово зміцніла й перетворилась на різновид народного промислу. У цей період Луганська область переживала важкий економічний спад, до закриття готувалися десятки шахт і заводів, зарплату шахтарям не платили більше року, що призводило до справжніх народних бунтів та сутичок із міліцією. Зокрема, в 1998 році шахтар саме із Краснодона Олександр Михалевич спалив себе на площі перед Луганською ОДА, зневірившись в інших способах отримати зароблені гроші. Шахти в місті закривалися одна за одною. Куди було йти звільненим працівникам?

Читайте також: За інший Донбас

У тій ситуації потужний контрабандний рух у прилеглих до кордону містах не виникнути просто не міг. Возити «контру» було дуже зручно й безпечно. На степових дорогах майже не існувало контролю, як, зрештою, і на офіційних КПП. Легкових машин і автобусів не оглядали прикордонники, через кордон ходило безліч приміських автобусних рейсів і електричок, що спрощувало завдання контрабандистів до мінімуму. Товари везли дрібними партіями, скільки могли понести на собі. Типовий вантаж того часу – спортивна сумка зі спідньою білизною та шкарпетками, шкіряна куртка, візок-«кравчучка» із сигаретами, кілька блоків модних тоді шоколадних батончиків або жуйок. Усе це збували на прикордонних базарах, заробляючи копійки, але й вони допомагали людям виживати. Більші партії товару возили на особистому транспорті ґрунтовими дорогами в степу. Легковик забивали мішками з цукром, крупами, сигаретами, каністрами бензину. На мотоциклах із колясками перевозили балони з побутовим газом. Словом, пристосовувалися як могли.

Припинилося це масове візництво на початку 2000-х. Власне, боротьбу з контрабандою уряди обох держав і почали з цього стихійного трафіку, майже не чіпаючи сформованих у той час злочинних картелів (останні, до того ж, потихеньку приходили до влади). Спочатку скасували електрички. Наприкінці 1990-х було закрито рух на ділянці Ізварине – Лиха, а потім ліквідували й саму ділянку, повністю розібравши на ній колії. Набагато довше протрималася міжнародна лінія Луганськ – 122-й кілометр, на якій електропоїзд ходив до кінця 2000-х. Були скасовані й численні автобусні рейси. А головне – прикордонники зміцнили й обладнали контрольно-пропускні пункти, посиливши стеження на ґрунтових дорогах. Після цього перевізників значно поменшало, а решті контрабандистів довелося проявляти винахідливість, щоб залишатися в бізнесі.

ДАЛЕКИЙ СХІД УКРАЇНИ

Якщо їхати автівкою із Краснодона в бік РФ, то контингент і машин, і людей змінюється на очах. Більшає фур та мікроавтобусів, що прямують від кордону, та осіб із суворими, обвітреними обличчями, які недовірливо оглядають будь-яку невідому автівку. Вздовж дороги досить часто трапляються обнесені високим муром обійстя, де вгадуються обриси великих вантажівок та величезних сараїв. Уночі рух посилюється; щоправда, машини їздять швидко, у дуже багатьох – тоноване скло.

Загалом історія українсько-російської контрабанди вельми нагадує історію становлення нелегального вуглевидобутку, що його також починали прості шахтарі, в яких цей бізнес пізніше «віджали» представники кримінальних структур під егідою міліції та високопосадовців. Свого часу й місцеві, й центральні ЗМІ пов’язували прізвища покійного народного депутата-регіонала Валерія Букаєва й навіть нинішнього очільника фракції ПР Олександра Єфремова з кураторством контрабанди в області.

У середині 2000-х на зміну окремим контрабандистам прийшли організовані злочинні угруповання (ОЗУ), які підкуповували прикордонників, а також вибудовували власну службу безпеки – вербували з місцевого населення інформаторів, які спостерігали за нелегальними шляхами й повідомляли через рації про наявність патрулів і засідок. Таких людей називали «фішкарями». За цією схемою контрабандні ОЗУ працюють і сьогодні. «Фішкарі» сидять на лавочках уздовж доріг, ховаючи рації в рукавах, або займають панівні висоти на териконах, звідки добре видно округу. Коли підтверджують, що шлях чистий, вантажівки виїжджають усім відомим маршрутом. Знайти роботу «фішкаря» для жителя прикордоння – щастя. Це вважається почесною працею.

Читайте також: Донбас. Період застою

Контрабандою (в цих місцях її називають «контра» або «контрабас») у Луганській області займаються майже відкрито. Правоохоронці її практично не переслідують; ситуація нагадує боротьбу із сумнозвісними копанками. Іноді прикордонники звітують про затримання нелегального вантажу або виявлення незаконного трубопроводу, але варто просто приїхати в будь-який порубіжний населений пункт, як стають зрозумілими справжні масштаби трафіку. Рух навантажених фур та цистерн із пальним через кордон починається з настанням сутінків і триває всю ніч. Вантажівки торохтять степовими дорогами між російськими та українськими селищами. Ніяких дротяних загороджень і ровів тут немає. Кордон охороняють лише в тих місцях, де проходять великі міжнародні траси.
Бази контрабандистів – повсюдно. Їх легко розпізнати за високими парканами з бетону або металу. Зазвичай вони розташовані в приватних дворах, що викуплені в прикордонних селищах у господарів за безцінь. Будь-який місцевий житель безпомилково укаже вам їх, і тільки правоохоронці вдають, ніби не бачать перевалочних пунктів торгівців «контрабасом».

Бази використовують для складування контрабандного товару. Туди його привозять удень, а вночі там вантажаться машини, які перевозять контрабанду через кордон. У Росію зазвичай переправляють побутову техніку, одяг, продукти й алкоголь. Усе це коштує в Україні відчутно дешевше. З огляду на різницю цін іноді виникають курйозні ситуації, коли китайський ширвжиток зі складу в Харкові контрабандно транспортують до РФ, через територію якої він і надійшов в Україну. Звідти до нас везуть в основному бензин і нафтопродукти. Головна стаття російського експорту, по суті, є і головною статтею тамтешньої контрабанди. Причому пальне як перевозять в автоцистернах, так і перекачують нелегальними нафтопроводами, заритими в землю.
Є і такі місця, де немає потреби навіть у автотранспорті. Села Верхня Шевирьовка та Нижня Герасимівка по обидві сторони кордону розділяє лише крихітна річечка Велика Кам’янка, кілька метрів завширшки. Ночами через неї перекидають канати, на котрі, як на білизняні мотузки, підвішують тюки з вантажем і перетягують на протилежний берег. У деяких випадках використовують гумові човни. По дну річки прокладені нелегальні трубопроводи, якими із села в село перекачують нафтопродукти. Кінці їх виходять у дворах сільських будинків. У призначений час на обійстя заїжджають цистерни, які переганяють бензин трубою через кордон.

Є і екзотичніші канали. Одна обізнана людина, яка має безпосередній стосунок до правоохоронних органів, розповіла Тижню, що в районі Краснодона контрабандні товари переправляють через штольні старої шахти, прокладені в надрах двох держав. Надійний канал використовують для переправлення найбільш «стрьомного» вантажу – зброї та наркотиків. Зрозуміло, що такі речі неможливо провертати без підтримки згори. «У нас усі знають, чий це канал і хто тут працює, – каже Олексій, місцевий мешканець. – Щоправда, за останні три роки почався повний «бєспрєдєл»: народ зовсім збіднів, тому всі намагаються щось возити. Але ментівський дах жорстко прибиває всіх, хто намагається працювати в обхід нього».

Хто не потрапив до контрабандного бізнесу, працює у вугільній галузі. Щоправда, оскільки шахт в окрузі за останні 15 років значно поменшало, робота є переважно на копанках. Місцеві нелегали паразитують головним чином на виробках уже закритих копалень. Наземні споруди там давно знесені, але підземне господарство у повному порядку. Достатньо розкрити старий ствол – і можна видобувати вугілля. Це дуже зручно, адже немає необхідності багато копати. Вугільні пласти й старі виробки після ліквідації шахт фактично залишилися без господарів, тому стали легкою здобиччю для мародерів у епоху вугільної лихоманки. Нині всі такі копанки перебувають під дахом місцевих кримінальних кланів, що тісно афільовані з різними правоохоронними структурами.

Так, наприклад, місцеві мешканці, з якими нам вдалося поспілкуватися, стверджують, що в Краснодоні нелегальні копанки «кришує» місцеве УБОЗ, і робить це дуже жорстокими методами. «У нас якщо хтось щось не те скаже, відразу вбивають, – розповідає Олексій, колишній шахтар. – Не кажучи вже про випадки, коли людина гине під землею. Тоді труп або підкидають на контрольно-слідову смугу на кордоні, щоб не було зрозуміло, в чиїй юрисдикції розслідування, або просто кладуть у лісосмузі, де його знаходять через кілька місяців у такому стані, що вже неможливо установити особу небіжчика. Робітників постійно «кидають» на гроші, але жалітися нема сенсу: ти й так працюєш нелегально, та й до кого звертатися? До тих самих, хто все це «кришує», щоб завтра самому стати потравою для лисиць у лісі? Ті, кому все це не подобається, просто втікають. А хто залишається, змушений і далі існувати так».

Усі прикордонні райони краю живуть своїм окремим, мало схожим навіть із великим Донбасом лихоманковим життям. Тут не діють закони України, хіба що право сильнішого. Місцеве населення вкрай деморалізоване й зубожіле, тоді як практично кожна владна структура заробляє на всіх можливих видах кримінального промислу. Ситуація бачиться абсолютно безперспективною, позаяк нема зацікавлених у її зміні.


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Новини за темою
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено