Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
26 грудня, 2013   ▪   Богдан Буткевич   ▪   Версія для друку

Донбас. Період застою

Історик-соціолог Оксана Міхеєва про те, чому мовчить донбаська інтелігенція та чого хоче тамтешній бізнес
Матеріал друкованого видання
№ 51 (319)
від 20 грудня, 2013
Донбас. Період застою

Донбас є не тільки шахтарським та металургійним краєм, а й тереном, звідки вийшла ціла низка відомих культурних діячів, бізнесменів, науковців тощо. Але їхня кількість досі не переходить у якість, оскільки регіон і далі перебуває в ідеологічному та економічному полоні у нинішнього владного клану – спайки криміналу та колишніх партійних функціонерів. Про специфіку цього застою Тиждень поспілкувався з донецьким науковцем, соціологом та істориком Оксаною Міхеєвою.

У. Т.: На Донбасі, всупереч усталеним стереотипам, є чималий прошарок технічної та культурної інтелігенції, так само як і бізнесу, необов’язково «регіонального». Утім, вони мовчать і жодним чином не намагаються активно боротися з нинішньою системою. Як вам здається, чому?

– Відсутність видимої активної позиції донбаської інтелігенції пов’язана, як на мене, з низкою моментів. Не слід забувати, що чимала її частина вже стала київською – це відбувалося кількома хвилями і не тільки останнім часом. Відтак можна знайти чимало представників Донецького регіону як серед активних учасників Євромайдану, так і поміж працівників різних установ, ЗМІ, сфери бізнесу, політикуму. І вони в той чи інший спосіб презентують своє бачення всього, що відбувається. Інший момент – поза сумнівом, варто говорити про наявність певних острахів із приводу можливості втратити останнє через необережно проявлену позицію. Цим останнім здебільшого є робота, лишитися без якої в нинішніх умовах для мешканця регіону є катастрофою. Для повнішого розуміння цього слід усвідомлювати, що на Донбасі мале та середнє підприємництво так і не стало сферою реалізації для людей. Більшість працюючих тут задіяні в жорстко структурованому каркасному бізнесі, у роботі великих корпорацій чи підприємств, тож вони потрапляють під їхній дисциплінуючий вплив. Найзатребуванішою якістю сучасного працівника стала лояльність, що відтіснила на другий план навіть професійність.

Читайте також: Одна Україна. Чого чекати від Сходу?

У. Т.: Але ж це якесь зачароване коло. Бояться – мовчать, а отже, не мають шансів на будь-які зміни.

– Саме через це ще одним специфічним моментом є поява тут, як я її для себе означила, «акваріумної» свідомості – я кажу про замикання експертного середовища на самому собі. На чималій кількості регіональних круглих столів, конференцій, семінарів тощо відбуваються хороші рефлективні, критичні виступи і… нічого. Зібралися, поговорили між собою, зраділи, що знайшли людей зі спільним баченням у межах одного «акваріума». Йдеться про обмежену кількість людей, які знають одне одного і вважають таку публічність цілком достатньою. Не в останню чергу це пов’язано з відсутністю бодай якогось результату таких виступів, та й загалом діяльності. Перед мешканцями Донбасу часто постає альтернатива: або активно діяти і в підсумку не отримати нічого або нічого не робити й мати той самий результат. Поєднання відчуття відсутності сенсу в будь-якій активності з комерціалізацію свідомості дає нову генерацію акторів, готових втілювати настанови будь-якого замовника. І ще, як на мене, дуже важливий низький рівень довіри та відповідно солідарності. На сьогодні це не є специфічними рисами Донбасу, вони характерні для країни загалом, що добре показують результати щорічних досліджень, які проводить Інститут соціології НАН України. Поясню на конкретному прикладі. Пересічний малий чи середній підприємець, який потенційно міг би підтримати Євромайдан, розуміє, що його відсутність на роботі протягом місяця фактично вб’є його бізнес. Він міг би солідаризуватися з кимось іншим, розподіливши в такий спосіб економічну та громадянську відповідальність. Однак здебільшого цього не відбувається. Тож донецькі прибічники Євромайдану обмежуються фінансовою допомогою та працюють на створення «картинки» його наявності в Донецьку. Має місце також внутрішній конфлікт, пов’язаний із браком раціональної моделі виходу з кризи, яка враховувала б інтереси «всіх» Україн, бо, усвідомлюючи глибину сучасної кризи, представник донбаської інтелігенції не знаходить себе і в націоналістичних проектах. До речі, оскільки вже заговорила про різні України, я погано ставлюся до конструкту «двох Україн», що є, по-суті, політтехнологічним, таким, що географічно фіксує стереотипізовані моделі «бандерівця» чи «донецького» й щоразу підігрівається та використовується для створення необхідних електоральних настроїв. І ще один важливий момент. Тривалий час в Україні політичні кампанії будуються таким чином, що ми обираємо не краще з-поміж найкращого, а найменше з лих. Відповідно усвідомлення, що ті, хто при владі, погані, поєднується на рівні масової свідомості з думкою, що інші ще гірші або їх узагалі немає. А якщо ви не бачите альтернативи, то який сенс має боротьба?

У. Т.: Не підтримуючи створену Партією регіонів сепаратистську міфологему про «донбаську ідентичність», як можна визначити основні риси регіонального світосприйняття на Донбасі?

– Я не сказала б, що «донбаську ідентичність» вигадала саме Партія регіонів. Як не мене, своїм корінням ця міфологема сягає ще радянської традиції культу малої батьківщини, яка в донбаському варіанті включала в себе героїзацію праці й працівника (передусім вугільної та металургійної промисловості), формувала відчуття особливого шляху, унікальної історичної долі цього регіону (з революційним відтінком) і зрештою оформилася в той самий місцевий патріотизм, що й досі залишається складовою ментальності пересічного мешканця Донбасу. Означена ідентичність доволі стійка. Як свідчать дослідження, у донеччан протягом усіх років незалежності серед групових ідентичностей домінує локальна регіональна, себто донецька. До речі, на сьогодні вона переживає цікаву реновацію за рахунок уведення в цей радянський конструкт Донбасу ще й елементів історії дореволюційного приватновласницького розвитку промисловості в поєднанні з «валлійською ідентичністю». Останнє добре помітно на прикладі місцевої періодичної публіцистики та низки сайтів, присвячених згаданому регіону.

Читайте також: За інший Донбас

Однак на рівні свідомості пересічного його мешканця я не трактувала б донбаську ідентичність як сепаратистську. І це знову ж таки пов’язано з культом малої батьківщини, яка логічно була вбудована в конструкт батьківщини великої – СРСР. Відповідно й сучасне домінування регіональної ідентичності не свідчить про бажання відділитися від теперішньої більшої батьківщини – України. Сепаратистські тенденції даються взнаки, коли це входить в інтереси політичних та олігархічних кіл, натомість прості люди, за результатами дослідження, у низці питань демонструють позитивне ставлення до єдності України.

У. Т.: А як щодо кримінального елемента в «донбаській ідентичності»?

– Розуміння кримінального мислення, як на мене, також не може бути повним без звернення до радянського минулого. Напевно, це доволі відомий факт, що за часів СРСР Донбас був регіоном, на підприємствах якого могли працевлаштовуватися колишні кримінальники. Тож усі поволі призвичаїлися жити в середовищі, де навколо чимало людей (за неофіційною радянською статистикою, йшлося про кожного п’ятого), які пройшли через радянську пенітенціарну систему. Стикаючись із такою проблемою віч-на-віч, коли особа зі злочинним шлейфом – ваш сусід, починаєте сприймати це зовсім по-іншому. І для вас уже інакше звучать питання про те, чи залишається людина злочинцем після того, як уже спокутувала провину в тюрмі. Можу навести приклад зі свого особистого досвіду. Я зробила для себе цікаве відкриття, коли писала ще кандидатську дисертацію на тему «Кримінальна злочинність та боротьба з нею в Донбасі 1921–1928 рр.». У межах дослідження була змушена звернутися до словників кримінальної «фені» й несподівано усвідомила, що значення більшості тих слів мені відоме з дитинства, бо це мова мого спілкування з однолітками. І то лише одна з ілюстрацій того, наскільки ці світи – кримінальний та звичайний – тут перетинаються. А додайте сюди ще одне протиріччя: з одного боку, йдеться про людину з досвідом ув’язнення, а з іншого – згідно з радянською міфологемою то герой – шахтар чи металург, який своєю важкою працею формує добробут усієї країни. І все це породжує не так кримінальну свідомість, як інше ставлення до людини з відповідним минулим, яке без розуміння означених деталей специфічно сприймають ті, хто не стикався з проблемою. А для тих, хто має кримінальний шлейф, успіх такої людини – це результативна стратегія подолання соціальної депривації. Стосовно ностальгії за радянськими часами, то вона має складний характер і пояснювати її можна довго. Тим більше що про це чимало вже написано. Зокрема, про особливу ностальгію за радянськими часами покоління, яке народилося вже після розпаду СРСР. Але я хотіла б звернути увагу на кілька цікавих для мене рефлексій з приводу того, що вважають люди своїми значними втратами, за чим сумують. А сумують вони часто за відчуттям наявності майбутнього та спогадами, адже і те, і те майже повністю втрачає людина, котра існує в межах сценарію виживання, у якому наразі перебуває переважна частина населення Донбасу.

У. Т.: До певного моменту свого розвитку Донбас багато в чому нагадував США – там формувалося своєрідне авантюрне, але й перспективне середовище з колишніх кримінальників і водночас найбільш активних, цілеспрямованих людей, плюс молодий енергійний капітал та великі природні ресурси. Але нині регіон цілковито втратив свій інноваційний потенціал, перетворившись на заповідник «совка». Із чим це пов’язано і чи є шанс знову відтворити таку перспективу?

– Окрім згаданої вже лояльності пересічного мешканця Донбасу, спричиненої залежністю від великих корпорацій та заробітної плати, це пов’язано з відчуттям повної беззахисності в наскрізь корумпованій державі. В Україні стосунки «ти мені – я тобі» вже давно перестали бути кримінальним злочином, натомість сформували корупційний характер повсякденної взаємодії майже в усіх сферах. Це мінімізувало відчуття соціальної справедливості та породило впевненість у тому, що правий і сильний лише той, у кого є гроші. Усвідомлення такого стану речей зупиняє людську дію вже на старті. Інша складова питання – що робити? Думаю, ті люди, чиї економічні інтереси сконцентровані на Донбасі, прекрасно розуміють, що ми все одно вже стоїмо перед необхідністю кардинальних змін. Останні пов’язані з цілою низкою кроків із реструктуризації підприємств, запровадження новітніх технологій. І водночас зрозуміло, що це матиме й вагомі соціальні наслідки, оскільки вивільнить значну кількість людей, питання працевлаштування для яких є питанням виживання. Нам потрібні справжні креативні економічні та соціальні проекти, поява яких гальмується тим контекстом існування сучасної України, про який я вже казала. Насамперед це має бути раціональний сценарій, спрямований на реальний розвиток економіки, бо саме економічні питання можуть легко мотивувати й об’єднати Донбас навколо побудови нової Української держави.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Що голосування в Італії, Австрії, Румунії означають для ЄС і України
    8 грудня, Ольга Ворожбит
  • На яких традиціях виховують українських офіцерів і солдатів
    8 грудня, Ярослав Тинченко
  • Нереформована протягом 25 років регуляторна система не просто тягне Україну на дно рейтингу Світового банку «Doingbusiness» (80 місце серед 190 країн), а суттєво ускладнює роботу як національного бізнесу, так і потенційних інвесторів. Тому дерегуляція, а точніше побудова кращої регуляції, у фокусі особливої уваги – на засіданні Уряду скасували 367 постанов та нормативних актів, які обмежують діяльність бізнесу, а перший заступник Міністра економіки Максим Нефьодов анонсував законопроект для кардинального стрибка в рейтингу DoingBusiness на 40+ місць.
    8 грудня, Світлана Майструк
  • Про пріоритетні культпроекти, осучаснення бібліотек та осередків, а також про створення інституцій, які провадили б у майбутньому культурне відродження нині окупованих Донбасу й Криму, в інтерв’ю Тижню розповів міністр культури Євген Нищук.
    8 грудня, Ганна Трегуб
  • Російська пропагандистська машина недарма вбиває в голову своїм громадянам, ніби на Донбасі за Україну воюють найманці якщо не із Сомалі, то з Арабського світу; про участь військ країн НАТО, особливо поляків, вона вже навіть не згадує.
    8 грудня, Анатолій Шара
  • Реформа державного управління ще не набрала обертів, проте навколо неї, традиційно для українського політикуму, вже почали розгорятися скандали.
    8 грудня, Станіслав Козлюк
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено