Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
6 грудня, 2013   ▪   Валерія Бурлакова   ▪   Версія для друку

«Що ж ви, с…ки, робите?»

Запитання лікаря, адресоване «Беркуту», що місив людей на Банковій, сьогодні стосується всіх. 1 грудня влада навмисно нагнітала ситуацію біля Адміністрації президента, опозиція надто різко відхрестилася від завзятих мітингувальників, а беркутівці фотографувалися, ставлячи ноги на голови непритомних
Матеріал друкованого видання
№ 49 (317)
від 5 грудня, 2013
«Що ж ви, с…ки, робите?»

1 грудня. «За п’ять хвилин друга ночі десь між Рівним та Житомиром. Заправка працює як у годину пік. Народ заходить, справляє мал у потребу, бере гарячу канапку і їде далі. На Київ, – звітує у Facebook користувач Ярема Дух. – І тут не студенти, а дорослі сорокарічні дядьки. У більшості, мабуть, немає фейсбуків-твіт­­те­рів, але вони підірвалися і їду­­ть своїми автівками. Бо їм є що втрачати. І кого втрачати. На Євромайдан їдуть сотні й тисячі. І це не студенти. «Тобі п…ц, Янукович», – і це не студенти».

1 грудня. За п’ять хвилин дванадцята дня. Тунель метрополітену. Наступна станція – «Університет». «Виходитимете на наступній?» – запитує жінка   щерть заповненому вагоні. «Не хвилюйтеся, зараз усі вий­­де­­мо…» – відповідають їй.

І справді, на не надто популярній у звичайні дні станції вагон покидають майже всі. Пасажири вливаються в людське мо­­ре, що стоїть у черзі на ескалатори. Тут скандують «Ката за ґрати!», співають гімн, телефонують друзям і радять їхати на «Вокзальну» чи «Хрещатик». Раптом обидва ескалатори, що рухаються вгору, зупиняються. «Пі-шки!» – скандує натовп тим, хто розгублено застигає на ньому. Ті слухаються.

Лідерство – це не тільки промови з трибуни. Це здатність як вести за собою людей, так і відводити їх

На вулицях – сотні тисяч людей. Вони скоса дивляться на Лєніна, якого без особливого завзяття охороняє кілька десятків розгублених міліціонерів (цей кордон прориватимуть лише за кілька годин, утім, вже вранці у вождя летить фарба). Люди частково розбирають встановлену на Майдані «йолку на кро­­ві», прикрашають ялинку націо­наль­­ни­­ми, бандерівськи­­ми, пар­­тійними прапорами та плакатами на кшталт «Путин, отправляйся на йух». Вони чекають на виступи лідерів опозиції та сподіваються на рішучі дії. У натовпі, який ще минулої неділі перебував у стані ейфорії першого масового зібран­­ня за багато років, панують напруження та очікування. «Зека геть!» – скандує багатотисячний Майдан. Заповнюючи його, люди знову заважають місту готуватися до новорічних свят – ще недавно за це можна було дістати кийком по голові. Але сьогодні новий день…

І нові правила гри. Понад сто тисяч українців, які згуртувалися на Європейській минулої неділі, збиралися до ЄС. Сьогодні понад півмільйона вийшли на Майдан з іншою метою – змінити владу. Вже не так «стати Європою», як «не перетворитися на Білорусь».

Читайте також: Євромайдан переріс у день гніву

Багато хто очікує від лідерів опозиції радикальних кроків. «Yanukovich, we are fucking angry» («Янукович, ми до біса розлючені»), – засвідчує один із сотень зроблених мітингувальниками плакатів. «Януковича на йолку», – закликає інший.

Із трибуни виступають опозиціонери. Чути їх не всім на площі. Не чути тут, над головами сотень тисяч «злих українців», і відлуння галасу на Банковій – там, де в цей час уже тривають цілком реальні бої за Адміністрацію президента.

Підходи до АП з боку Інститутської перекриває кілька лав правоохоронців. У першій «гряд­­­­­ці» – «авангард» поліцейської держави, молоді солдатики без зброї. «Йдіть!» – скандує їм натовп, дивлячись, як на строковиків насувається завбачливо підігнаний бозна-ким трак­­тор. Солдати залишаються. Лишаються й люди.

Серед охочих штурмувати АП, яких опозиція незабаром назве тітушками і які виконували «справу рук самого Януковича», напевно, справді є провокатори. Присутні поміж них і ті, кого згодом, під час побиття протестувальників, слухняно об­­бігатиме розлючений спецназ. Однак більшість – це зовсім не гоп­ники-тітушки, які минулої неділі жалісливо тулилися до «Беркута». То футбольні хулігани, праві та ліві активісти пліч-о-пліч… і прості вже розлючені, а не танцюючі студенти. Львівські, київські. Зрозуміти, як багато в натовпі ультрас, неважко з «аксесуарів»: ось хлопець у вимазаних брудом рукавицях із літерою «Д», «Динамо Київ», а ось будівельна каска з украй поширеним на трибунах гаслом «ACAB» – all cops are bastards… («Усі менти – покидьки»). Чи зі злагодженості в «зарядах» (кричалках футбольних фанатів. – Ред.). Переважна частина тутешніх «тітушків» чудово знають «Жовто-блакитні наші прапо­­ри, ми не переможні, шаблі догори…» та миттєво згадують найвлучніший «заряд» для про­­­щання з паном Порошенком, який прийшов заспокоїти натовп: «А ну-ка, давай-ка у… й отсюда…».

Порошенко пораду чути не хоче. Він стоїть на місцевому тракторі-броньовичку, міцно три­­­маючи в руках помаранчевий гучномовець із написом «Ора­­ло», і далі щось кричить. Хлопець, з-під військової куртки якого видніється вишиванка, кидає в депутата цеглиною. «На х…й!» – скандує Банкова. «…Про­­вокація», – веде далі депутат. «Шоколадний заєць, б…дь», – зривається стягувати політика з броньовичка не менш розлючений, аніж більшість присутніх, фотограф одного відомого видання. «Твоя робота тут інша! Інша!» – відтягує колегу ще один фотокор.

Народний обранець іде геть.

Усе як на фотографіях із протестів у Греції: у правоохоронців летять каміння, фаєри, їм тицяють «факи». Відступати ніхто не збирається. Триває протистояння не одну годину, втім, активно розганяти мітингувальників – спочатку суттєвими дозами сльозогінного газу та шквалом світлошумових гранат – правоохоронці починають тільки ближче до п’ятої. Лише тоді, коли потерпілих міліціонерів та всіляких ексцесів нарешті налічується достатньо для виправдання будь-яких дій «Беркута». Час збирати каміння.

Читайте також: Новий Євромайдан виріс з-за монастирських стін

Єдина швидка, що чергує біля двотисячного натовпу, під час активного розгону вмить заповнюється потерпілими. Спочатку це здебільшого ті, кого зачепили, розриваючись, гранати. «Око… врятуйте, будь ласка, око», – повторює хлопець зі скривавленим обличчям. Стягує із себе маску – запоруку анонімності, доволі актуальної в умовах поліцейської держави, та й частковий захист від сльозогінного газу… За кілька годин виявиться, що йому ще й 18 немає – його відвезуть у дитячу лікарню. 22-річ­­ний юнак із козацьким чубом спливає кров’ю поруч. Одна нога понівечена вибухом гранати, в другій застрягли її улам­­ки. Зв’язок майже відсутній – швидка не має жодної можливості викликати підкріплення, але його мама якось проривається крізь «блокаду». «Тобі боляче? Дуже болить?» – кричить у слухавку жінка. «Мені за Україну болить, мамо», – сміється хлопець у відповідь.

Швидка забита тими, кого обов’язково треба везти до лікарень. Решті лікарка вже не може допомогти нічим. Навіть бинти закінчилися. «Не набирається 103... Спробуйте, будь ласка, і ви набрати 103», – повторює вона. Іншого способу викликати медиків немає. Якийсь чоловік віддає у швидку пляшку мінералки: «Візьміть воду, вам, може, треба вода…» Йому дякують, бо запивати знеболювальне тут справді не було чим. Лікарів у машині двоє: доросла жінка та зовсім юний хлопець.

Швидка залишається на Банковій і коли у темряві на протестувальників виходить «Бер­кут». З вулиці чути страш­ні крики. Спецназівець б’є жінку років 40 просто об машину швидкої. Молодий лікар не витримує й затягує її до машини. «Дитина… там моя дитина!» – стогне вона й виривається геть.

«Та що ж ви, с…ки, роби­те?» – кричить у відчинені двері медик спецназівцям, що місять лежачих на землі. А беркутівці, за свідченнями очевидців, зокре­­ма дніпропетровсько­­го журналіста Валерія Гарагу­­ца, вже фотографуються, ставлячи ноги на голови непритомних людей. У цей час дістається кийком уже на Інститутській журналісту Дмит­­ро­­ві Прихну. Але основна бійня тут уже закінчується. Серйозно постраждалих у ній ті самі лікарі з уже набитої стікаючими кров’ю хлопцями швидкої саджають на сходи машини й намагаються їм хоч якось допомогти. Потерпілих уже не записують – не зі злого наміру. На це просто немає ані часу, ані сил. Волонтери приносять лікарям бинти. Перехожі приводять до швидкої чоловіка з проламаним, увігнутим всередину черепом. «Владу геть», – виблискує напис маркером на порожньому рекламному борді поруч.

Людей з ушкодженнями групами пересаджують до інших швидких, які все ж таки прибувають. Лікар із машини, яка везе постраждалих у травматологічне відділення, тисне всім руки. Він добре знає, що відбувалося на Банковій. «Мо­­ло­­д­­ці, – каже щиро. – Ви такі молодці…» Так само зустрічають цієї ночі й у лікарнях.

«…Але ж діти, зовсім діти, – зітхає старенька медсестра. – Війни наче немає, а діти вже поранені».

Тітушок поміж потерпілих немає. І той факт, що саме чиїсь найманці свідомо спровокували сутички на Банковій, зумівши скерувати енергію гарячої, щирої та готової до штурмів (не в останню чергу завдяки гучним заявам опозиціонерів) молоді саме на Адміністрацію президента, не змінює головного. Лідерство – це не тільки промови з трибуни. Це здатність як вести за собою людей, так і відводити їх. Не просто відхрещуватись, автоматично записуючи до лав тітушків усіх, кого стримати не вдалося після тижня скандування гасла «Ре-во-лю-ці-я!» та закликів «вимести геть цю владу». Чи всіх, хто в масках – «вбранні», до якого давно звикли активісти, бо не з чуток знають: кримінальні справи в Україні порушуються дуже легко. Адже «велика сила передбачає велику відповідальність», як казав один із супергероїв американських коміксів.

Щоправда, стосується це сьогодні й «гарячої та щирої» молоді. «Опозиція не «зливає протест». Опозиція намагається втримати у рівновазі ситуацію (…), – напише у своєму блозі вже 3 грудня активіст мовних протестів Дмитро Резніченко. – У цій роздачі граємо не ми, а грають нас. Гарячим та щирим хлопцям, які вирішили, що прийшла революція і настав час діяти силовими методами, я ска­­жу: наскільки ви мені довіряєте, настільки спробуйте стримати себе. Так, я це кажу – НЕ ПІДДАВАЙТЕСЯ НА ПРОВОКАЦІЇ». Його, на відміну від Порошенка, можуть справді почути ті, до кого він звертається: «полководці вулиць, вожді фанатських трибун».

В той час, коли невдало штурмують АП, в іншому місці протестувальники успішно потрапляють у будівлі КМДА, де і сьогодні гріються мітингувальники. Крім того, єврореволюціонери доволі чемно захоплюють Будинок профспілок. Трохи дістається й Лєніну, втім, вождь пролетаріату встояв.

Так закінчилися вихідні й почалися будні. Тепер справді суворі. Мітингувальники зализують рани, пікетують урядові будівлі, тисячами ночують на Майдані, розтягують колючі дроти вздовж барикад, розмірковують хто про провокаторів у масках, хто про те, що опозиція «прос…ла» революцію. Очевидно одне: скоро вихідні. Як і минулі, і позаминулі, вони, ймовірно, принесуть нові гучні події.


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено