Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
6 грудня, 2013   ▪   Валерія Бурлакова   ▪   Версія для друку

«Що ж ви, с…ки, робите?»

Запитання лікаря, адресоване «Беркуту», що місив людей на Банковій, сьогодні стосується всіх. 1 грудня влада навмисно нагнітала ситуацію біля Адміністрації президента, опозиція надто різко відхрестилася від завзятих мітингувальників, а беркутівці фотографувалися, ставлячи ноги на голови непритомних
Матеріал друкованого видання
№ 49 (317)
від 5 грудня, 2013
«Що ж ви, с…ки, робите?»

1 грудня. «За п’ять хвилин друга ночі десь між Рівним та Житомиром. Заправка працює як у годину пік. Народ заходить, справляє мал у потребу, бере гарячу канапку і їде далі. На Київ, – звітує у Facebook користувач Ярема Дух. – І тут не студенти, а дорослі сорокарічні дядьки. У більшості, мабуть, немає фейсбуків-твіт­­те­рів, але вони підірвалися і їду­­ть своїми автівками. Бо їм є що втрачати. І кого втрачати. На Євромайдан їдуть сотні й тисячі. І це не студенти. «Тобі п…ц, Янукович», – і це не студенти».

1 грудня. За п’ять хвилин дванадцята дня. Тунель метрополітену. Наступна станція – «Університет». «Виходитимете на наступній?» – запитує жінка   щерть заповненому вагоні. «Не хвилюйтеся, зараз усі вий­­де­­мо…» – відповідають їй.

І справді, на не надто популярній у звичайні дні станції вагон покидають майже всі. Пасажири вливаються в людське мо­­ре, що стоїть у черзі на ескалатори. Тут скандують «Ката за ґрати!», співають гімн, телефонують друзям і радять їхати на «Вокзальну» чи «Хрещатик». Раптом обидва ескалатори, що рухаються вгору, зупиняються. «Пі-шки!» – скандує натовп тим, хто розгублено застигає на ньому. Ті слухаються.

Лідерство – це не тільки промови з трибуни. Це здатність як вести за собою людей, так і відводити їх

На вулицях – сотні тисяч людей. Вони скоса дивляться на Лєніна, якого без особливого завзяття охороняє кілька десятків розгублених міліціонерів (цей кордон прориватимуть лише за кілька годин, утім, вже вранці у вождя летить фарба). Люди частково розбирають встановлену на Майдані «йолку на кро­­ві», прикрашають ялинку націо­наль­­ни­­ми, бандерівськи­­ми, пар­­тійними прапорами та плакатами на кшталт «Путин, отправляйся на йух». Вони чекають на виступи лідерів опозиції та сподіваються на рішучі дії. У натовпі, який ще минулої неділі перебував у стані ейфорії першого масового зібран­­ня за багато років, панують напруження та очікування. «Зека геть!» – скандує багатотисячний Майдан. Заповнюючи його, люди знову заважають місту готуватися до новорічних свят – ще недавно за це можна було дістати кийком по голові. Але сьогодні новий день…

І нові правила гри. Понад сто тисяч українців, які згуртувалися на Європейській минулої неділі, збиралися до ЄС. Сьогодні понад півмільйона вийшли на Майдан з іншою метою – змінити владу. Вже не так «стати Європою», як «не перетворитися на Білорусь».

Читайте також: Євромайдан переріс у день гніву

Багато хто очікує від лідерів опозиції радикальних кроків. «Yanukovich, we are fucking angry» («Янукович, ми до біса розлючені»), – засвідчує один із сотень зроблених мітингувальниками плакатів. «Януковича на йолку», – закликає інший.

Із трибуни виступають опозиціонери. Чути їх не всім на площі. Не чути тут, над головами сотень тисяч «злих українців», і відлуння галасу на Банковій – там, де в цей час уже тривають цілком реальні бої за Адміністрацію президента.

Підходи до АП з боку Інститутської перекриває кілька лав правоохоронців. У першій «гряд­­­­­ці» – «авангард» поліцейської держави, молоді солдатики без зброї. «Йдіть!» – скандує їм натовп, дивлячись, як на строковиків насувається завбачливо підігнаний бозна-ким трак­­тор. Солдати залишаються. Лишаються й люди.

Серед охочих штурмувати АП, яких опозиція незабаром назве тітушками і які виконували «справу рук самого Януковича», напевно, справді є провокатори. Присутні поміж них і ті, кого згодом, під час побиття протестувальників, слухняно об­­бігатиме розлючений спецназ. Однак більшість – це зовсім не гоп­ники-тітушки, які минулої неділі жалісливо тулилися до «Беркута». То футбольні хулігани, праві та ліві активісти пліч-о-пліч… і прості вже розлючені, а не танцюючі студенти. Львівські, київські. Зрозуміти, як багато в натовпі ультрас, неважко з «аксесуарів»: ось хлопець у вимазаних брудом рукавицях із літерою «Д», «Динамо Київ», а ось будівельна каска з украй поширеним на трибунах гаслом «ACAB» – all cops are bastards… («Усі менти – покидьки»). Чи зі злагодженості в «зарядах» (кричалках футбольних фанатів. – Ред.). Переважна частина тутешніх «тітушків» чудово знають «Жовто-блакитні наші прапо­­ри, ми не переможні, шаблі догори…» та миттєво згадують найвлучніший «заряд» для про­­­щання з паном Порошенком, який прийшов заспокоїти натовп: «А ну-ка, давай-ка у… й отсюда…».

Порошенко пораду чути не хоче. Він стоїть на місцевому тракторі-броньовичку, міцно три­­­маючи в руках помаранчевий гучномовець із написом «Ора­­ло», і далі щось кричить. Хлопець, з-під військової куртки якого видніється вишиванка, кидає в депутата цеглиною. «На х…й!» – скандує Банкова. «…Про­­вокація», – веде далі депутат. «Шоколадний заєць, б…дь», – зривається стягувати політика з броньовичка не менш розлючений, аніж більшість присутніх, фотограф одного відомого видання. «Твоя робота тут інша! Інша!» – відтягує колегу ще один фотокор.

Народний обранець іде геть.

Усе як на фотографіях із протестів у Греції: у правоохоронців летять каміння, фаєри, їм тицяють «факи». Відступати ніхто не збирається. Триває протистояння не одну годину, втім, активно розганяти мітингувальників – спочатку суттєвими дозами сльозогінного газу та шквалом світлошумових гранат – правоохоронці починають тільки ближче до п’ятої. Лише тоді, коли потерпілих міліціонерів та всіляких ексцесів нарешті налічується достатньо для виправдання будь-яких дій «Беркута». Час збирати каміння.

Читайте також: Новий Євромайдан виріс з-за монастирських стін

Єдина швидка, що чергує біля двотисячного натовпу, під час активного розгону вмить заповнюється потерпілими. Спочатку це здебільшого ті, кого зачепили, розриваючись, гранати. «Око… врятуйте, будь ласка, око», – повторює хлопець зі скривавленим обличчям. Стягує із себе маску – запоруку анонімності, доволі актуальної в умовах поліцейської держави, та й частковий захист від сльозогінного газу… За кілька годин виявиться, що йому ще й 18 немає – його відвезуть у дитячу лікарню. 22-річ­­ний юнак із козацьким чубом спливає кров’ю поруч. Одна нога понівечена вибухом гранати, в другій застрягли її улам­­ки. Зв’язок майже відсутній – швидка не має жодної можливості викликати підкріплення, але його мама якось проривається крізь «блокаду». «Тобі боляче? Дуже болить?» – кричить у слухавку жінка. «Мені за Україну болить, мамо», – сміється хлопець у відповідь.

Швидка забита тими, кого обов’язково треба везти до лікарень. Решті лікарка вже не може допомогти нічим. Навіть бинти закінчилися. «Не набирається 103... Спробуйте, будь ласка, і ви набрати 103», – повторює вона. Іншого способу викликати медиків немає. Якийсь чоловік віддає у швидку пляшку мінералки: «Візьміть воду, вам, може, треба вода…» Йому дякують, бо запивати знеболювальне тут справді не було чим. Лікарів у машині двоє: доросла жінка та зовсім юний хлопець.

Швидка залишається на Банковій і коли у темряві на протестувальників виходить «Бер­кут». З вулиці чути страш­ні крики. Спецназівець б’є жінку років 40 просто об машину швидкої. Молодий лікар не витримує й затягує її до машини. «Дитина… там моя дитина!» – стогне вона й виривається геть.

«Та що ж ви, с…ки, роби­те?» – кричить у відчинені двері медик спецназівцям, що місять лежачих на землі. А беркутівці, за свідченнями очевидців, зокре­­ма дніпропетровсько­­го журналіста Валерія Гарагу­­ца, вже фотографуються, ставлячи ноги на голови непритомних людей. У цей час дістається кийком уже на Інститутській журналісту Дмит­­ро­­ві Прихну. Але основна бійня тут уже закінчується. Серйозно постраждалих у ній ті самі лікарі з уже набитої стікаючими кров’ю хлопцями швидкої саджають на сходи машини й намагаються їм хоч якось допомогти. Потерпілих уже не записують – не зі злого наміру. На це просто немає ані часу, ані сил. Волонтери приносять лікарям бинти. Перехожі приводять до швидкої чоловіка з проламаним, увігнутим всередину черепом. «Владу геть», – виблискує напис маркером на порожньому рекламному борді поруч.

Людей з ушкодженнями групами пересаджують до інших швидких, які все ж таки прибувають. Лікар із машини, яка везе постраждалих у травматологічне відділення, тисне всім руки. Він добре знає, що відбувалося на Банковій. «Мо­­ло­­д­­ці, – каже щиро. – Ви такі молодці…» Так само зустрічають цієї ночі й у лікарнях.

«…Але ж діти, зовсім діти, – зітхає старенька медсестра. – Війни наче немає, а діти вже поранені».

Тітушок поміж потерпілих немає. І той факт, що саме чиїсь найманці свідомо спровокували сутички на Банковій, зумівши скерувати енергію гарячої, щирої та готової до штурмів (не в останню чергу завдяки гучним заявам опозиціонерів) молоді саме на Адміністрацію президента, не змінює головного. Лідерство – це не тільки промови з трибуни. Це здатність як вести за собою людей, так і відводити їх. Не просто відхрещуватись, автоматично записуючи до лав тітушків усіх, кого стримати не вдалося після тижня скандування гасла «Ре-во-лю-ці-я!» та закликів «вимести геть цю владу». Чи всіх, хто в масках – «вбранні», до якого давно звикли активісти, бо не з чуток знають: кримінальні справи в Україні порушуються дуже легко. Адже «велика сила передбачає велику відповідальність», як казав один із супергероїв американських коміксів.

Щоправда, стосується це сьогодні й «гарячої та щирої» молоді. «Опозиція не «зливає протест». Опозиція намагається втримати у рівновазі ситуацію (…), – напише у своєму блозі вже 3 грудня активіст мовних протестів Дмитро Резніченко. – У цій роздачі граємо не ми, а грають нас. Гарячим та щирим хлопцям, які вирішили, що прийшла революція і настав час діяти силовими методами, я ска­­жу: наскільки ви мені довіряєте, настільки спробуйте стримати себе. Так, я це кажу – НЕ ПІДДАВАЙТЕСЯ НА ПРОВОКАЦІЇ». Його, на відміну від Порошенка, можуть справді почути ті, до кого він звертається: «полководці вулиць, вожді фанатських трибун».

В той час, коли невдало штурмують АП, в іншому місці протестувальники успішно потрапляють у будівлі КМДА, де і сьогодні гріються мітингувальники. Крім того, єврореволюціонери доволі чемно захоплюють Будинок профспілок. Трохи дістається й Лєніну, втім, вождь пролетаріату встояв.

Так закінчилися вихідні й почалися будні. Тепер справді суворі. Мітингувальники зализують рани, пікетують урядові будівлі, тисячами ночують на Майдані, розтягують колючі дроти вздовж барикад, розмірковують хто про провокаторів у масках, хто про те, що опозиція «прос…ла» революцію. Очевидно одне: скоро вихідні. Як і минулі, і позаминулі, вони, ймовірно, принесуть нові гучні події.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Можливо, люди в мікрокраїнах Європи поводяться неідеально, але те ж саме можна сказати і про більших сусідів
    27 серпня, The Economist
  • Чим цікаві мислителі Кримського ханства сьогодні
    27 серпня, Михайло Якубович
  • Понад рік тому друзі написали: «Ми придумали, як допомогти! Від нас до вас жінка возить гуманітарку. Брати адресні пакети вона відмовляється, але ми включили тебе в загальний список отримувачів, головне прийти вчасно».
    27 серпня, Яна Вікторова
  • Від самісінького моменту свого створення обидві «республіки» стали Клондайком для численних аферистів, «кидал» та інших любителів легкої наживи, котрі вміють вчасно зорієнтуватись у новітніх віяннях
    27 серпня, Станіслав Васін
  • Незв'язний пакет пропозицій на заспокоєння тривоги з привожу тероризму
    27 серпня, The Economist
  • Чи справдяться колись сподівання нації на прихід нової еліти, яка допоможе їй вирватися із замкненого кола
    26 серпня, Роман Малко
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено