Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
5 грудня, 2013   ▪   Валерія Бурлакова   ▪   Версія для друку

Солдат неоголошеної війни

«Холодноярці не сподівалися на новий Кримінальний процесуальний кодекс», – сумно усміхається свободівець Сергій Бойко, син київської вчительки, якому загрожує до семи років ув’язнення
Матеріал друкованого видання
№ 48 (316)
від 28 листопада, 2013
Солдат неоголошеної війни

Сергій Бойко зовсім молодий, ровесник української незалежності. Він визирає на вулицю з перекресленого ґратами вікна Печерського суду. Бачить рідне місто. Бачить прапори в руках мітингувальників, що збираються біля будівлі. Бачить свою кохану Марійку – русяву дівчинку у вишиванці та чорному пальті, строгість якого підкреслює раптову серйозність її зовсім дитячого обличчя. І щоразу не знає, чи повернеться до міста знову, чи поїде в місця не дуже віддалені років на сім – термін, який в Україні можна дістати за умисне вбивство.

Сергій нікого не вбивав. Його разом зі свободівцем Ярославом Лисенком та активістом податкового Майдану Віталієм Грузиновим уже кілька місяців судять за побиття найманців Партії регіонів під час опозиційного мітингу «Вставай, Україно!» 18 травня 2013 року. Бійку кваліфікують як ч. 2 ст. 296 – хуліганство, вчинене групою осіб. Це до чотирьох років позбавлення волі.

«На совісті» Бойка ще одна справа, яку об’єднали з «хуліганкою». Хлопця також звинувачують у закиданні сніжками провладних депутатів (заяву до міліції з усіх «постраждалих» подала лише нардеп Ірина Горіна) під час акції за проведення виборів до Київміськради 2 квітня 2013-го. Статті за сніжки передбачені серйозні: ст. 296 ч. 2 (хуліганство, вчинене групою осіб) та ст. 346 ч. 2 (насильство щодо державного діяча – до семи років позбавлення волі).

«Ідеологічного» виховання в мене не було. Я прийшов до всього сам. Часом мені здається, що це було закладено в генах»

«Бойко усвідомлював, що його дії можуть призвести до дестабілізації політичної ситуації в країні», – наголошує прокурор. Каже, що хлопець хотів показати «свою вищість та винятковість», «нахабно проявив зневажливе ставлення до авторитету влади».

Сам Бойко стверджує: Горіну сніжками не закидав. Утім, до сьогоднішньої влади справді немає жодної поваги. Винен.

Молодший, ніж держава

Сергій народився 21 лютого 1992 року в Києві. «Я на півроку молодший, ніж держава Україна, – констатує він. – Живу без батька, то про нього нічого не казатиму… А мама – вчителька. Раніше викладала в молодших класах, а зараз офіційно безробітна. Працює де виходить: то ремонти допомагає робити, то ще щось…»

Сам Сергій – студент четвертого курсу факультету міжнародних відносин Київського міжнародного університету. Він не тільки навчається, а й підробляє. То кур’єром, то охоронцем, то на будівництві… Має двох молодших братів 14 і 5 років. Потрібно допомагати матері.

«Родина в мене україномовна, – з гордістю каже хлопець. – Батьки матері з Житомирської області. Мій дідусь всюди і завжди спілкувався українською, хоч і знав російську. Пишався тим, що він українець».

Сергій визнає: відкрито націоналістичних поглядів вдома ніхто не висловлював. «Ідеологічного» виховання в мене не було, – сміється. – Я прийшов до всього сам. Часом мені здається, що це було закладено в підсвідомості… У генах». Згадує, що його бабуся по батькові – щоправда, Сергій ніколи не бачив її – з депортованих українців.

У шкільні роки він здобув не тільки перші знання, а й перший досвід боротьби «за правду». У 2004-му – тоді йому було 13 – разом із родичами стояв на Майдані. «Я тоді мало розбирався в політиці. Знав, що Янукович – «зло», а Ющенко – «наш рятівник», – згадує Сергій. – А потім вийшло те, що вийшло...»

Зацікавившись діяльністю ВО «Свобода» у старших класах, хлопець довго приглядався до партії, намагався більше дізнатися про неї. «Щоб не розчаруватися вдруге», – знизує плечима.

«Сначала бъем»

Хлопця, незважаючи на недовгу історію «політичної активності», правоохоронці вже затримували безліч разів. Він ще добре па­м’ятає як це сталося вперше.

«Це було у квітні 2012 року, презентація українофобського фільму «Матч». Відбувалася вона в кінотеатрі «Україна» – тому самому, де в 1960-ті Параджанов презентував «Тіні забутих предків»… Ми намагалися зірвати презентацію. Але, тільки-но увійшли, приїхали беркутівці, вони миттю увірвалися й усіх чи майже всіх затримали», – розповідає.

Ставлення до міліції в Сергія неоднозначне. «Звичайні міліціонери психологічно відрізняються від «Беркута», – переконаний він. – Серед них є ідеалісти, які йдуть в органи, щоб захищати народ від злочинців. Справді є, хоча таких і одиниці. А в спецпідрозділ «Беркут» сьогодні йдуть ті, хто бажає відірватися на людях... Був у мене конфлікт із «Беркутом» ще до «Свободи». Двоє його бійців сприйняли мене за підозрілу особу й стали «шмонати» просто біля мого будинку. Коли я заїкнувся про якісь там людські права, які можуть теоретично бути, мені прямим текстом відповіли: «Ты о чем? Мы не ППС и не ГАИ, мы «Беркут». Мы сначала бьем, потом вопросы задаем». Коли беркутівці розганяють мітинги, то завжди застосовують силу. У найкращому разі в грубій формі затягнуть в автозак, у найгіршому, як це, наприклад, було в Гостинному дворі (акція проти знищення київської пам’ятки архітектури. – Ред.), кладуть на підлогу, б’ють ногами».

У пошуках сніжок

«Мама всім своїм серцем ненавидить цей антиукраїнський режим. Дослівно не повторюватиму, чого вона йому бажала в різні часи… Коли міліціонери прийшли з обшуком через два місяці після інциденту біля Верховної Ради, запитала у право­охоронців, чи не сніжки вони часом шукають», – сміється Сергій.

Але визнає: мати дуже хвилюється. «Кримінальні справи, допити, обшуки… Часом хвилювання перевищувало всі інші думки і почуття. Казала: «Ти хочеш сісти чи щоб із тобою щось сталося, побили, забили? Щоб я була одна з двома малими дітьми?!».

«А дівчина в мене така сама революціонерка, як і я, – розповідає хлопець. – Усіляко мені допомагає. Я з нею щасливий…

І якби не вона, можливо, не здавався б таким життєрадісним. Але завдяки Марійці тримаю себе в руках…»

Підтримує хлопця й партія «Свобода» надала йому адвоката. Мітинги на захист обвинувачених відбуваються під час кожного судового засідання. Постійні гості на них – нардепи.

Наважитися мріяти

Улюблений письменник Сергія – Жуль Верн. «Усі його книжки люблю. Не знаю, яка найкраща, – замислюється хлопець. – Чому саме він? Наприклад, романи «Із Землі на Місяць» і «Навколо Місяця» Жуль Верн писав у XIX сторіччі, коли польоти на Місяць були чимось фантастичним. Але він наважився про це мріяти! І через деякий час його мрія стала реальністю».

Віра у світле майбутнє, на думку Сергія, здатність мріяти об’єднують й українських героїв – тих, хто і сьогодні стоїть за його плечима, однодумців. «Це були як гетьмани – Хмельницький, Виговський, Мазепа, так і борці за волю України у XX столітті – Петлюра, Шухевич, Коновалець, Бандера… Й тисячі інших воїнів – холодноярців, крутянців, упівців. Безперечно, вони є прикладом для наслідування. Прикладом, що змушує нас навіть не думати падати духом. Воїни УПА чи холодноярці, коли потрапляли в полон, не розраховували на те, що, як це має бути згідно з новим КПК, їх повинні відпустити за три години після затримання. Вони сиділи в катівнях щонайменше по кілька діб. А після цього їх або розстрілювали, або відправляли в табори смерті. Степан Бандера на судовому процесі за вбивство Броніслава Пирацького не міг розраховувати на те, що йому попадеться кваліфікований юрист, адвокат, котрий доведе всім, що справа сфабрикована і її треба закривати, а підсудного виправдати. Він очікував у найкращому разі на довічне ув’язнення…»

Тому, на думку Сергія Бойка, репресії сьогоднішньої влади проти націоналістів – просто дитячі забавки: «Війна ця ведеться в незрівнянно менших масштабах, ніж було півстоліття тому».
Цей хлопець – обличчя протесту, одне з багатьох. Чи зауважують тих, хто готовий за переконання йти на особистий ризик, лідери опозиції? Судові засідання у справі Бойка відвідують лише однопартійці. Представники «Батьківщини» чи УДАРУ в судовій залі – нечасті гості. На Євромайдані такі самі вияви розбрату, але в іншій площині. Ровесники незалежності дорослішають, звикаючи розраховувати лише на себе.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
хирург, события харьков, Какая погода в Калуге
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено