Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
22 листопада, 2013   ▪   Валерія Бурлакова   ▪   Версія для друку

Прибрати свою планетку

Дієві проекти окремих населених пунктів наочно доводять можливість «реанімації» житлово-комунального господарства країни. На думку експертів, активніше такі процеси відбуваються в маленьких містах
Матеріал друкованого видання
№ 46 (314)
від 14 листопада, 2013
Прибрати свою планетку

У місті Українці Обухівсь­кого району Київської області мешкає майже 16 тис. людей. Щонайменше третина працездатного населення Українки, кажуть у міськраді, працює в столиці. Тут є чимало негараздів. Опозиційні депутати місцевої ради розповідають про дерибан землі, вирубку лісу, забудови, що «ростуть» без громадських слухань і викликають протести населення, несправедливі тендери. Утім, із довгого переліку класичних для будь-якого українського міста проблем тут упевнено викреслюють одну чи не найболючішу: занепад житлово-комунального господарства. У цій сфері життя містечка панує незвична для наших реалій ідилія, звісно ж, за українськими мірками.

Стандарт якості

«Щоб люди жалілися – такого немає, – констатує член постійної комісії міськради з питань житлово-комунального господарства свободівець Микола Перебийніс. – Опалення – вступаємо в сезон вчасно і навіть раніше. Вчасно вивозиться сміття, хоча були негаразди з полігоном. З гарячою водою проблем немає. Багато труб міняють, робота проводиться…»  
Кажучи про переваги канцелярською мовою, Українка – єдине в країні місто районного значення, що має підтвердження стандарту якості комунальних послуг згідно з вимогами ISO 9001:2008, що перевірено та засвідчено міжнародною організацією DQS GmbH.

В Українці перевели режим роботи комунальних служб з аврально-аварійного у плановий

«На відміну від багатьох інших міст в Українці є визначена лінія, з якої ми можемо відстежувати розвиток її житлово-комунального господарства, – розповідає міський голова Павло Козирєв. – До 2003-го містом повністю опікувалася Трипільська електростанція. Міськрада була доволі номінальною структурою. Хіба що водоканал їй передали набагато раніше. 10 років тому мерія Українки прийняла місто від ТЕС, адже, згідно із законом 1998-го, такі підприємства мали позбутися непрофільних активів у зв’язку з майбутньою приватизацією тощо».

Читайте також: Чорна дірка. ЖКГ загрожує здоров'ю українців

За словами Козирєва, місто отримало від ТЕС житловий фонд у «дуже незадовільному» стані. Підхід місцевої влади до ЖКГ став доволі простим, але нетиповим для України: тут вирішили «перевести режим роботи комунальних служб з аврально-аварійного у плановий». Це вдалося зробити завдяки капітальним ремонтам дахів, підвальних комунікацій, стояків тощо. Сьогодні в Українці не тільки стабільно працює житлово-кому­нальна сфера, а й діє кілька цікавих проектів. Приміром, частиною глобального міського проекту під назвою «Центр муніципального обслуговування» є кол-центр. Цілодобово будь-який містянин може зателефонувати, поставити запитання, попросити вирішити проблему чи внести свою пропозицію. Електронна платформа, на якій працює цей кол-центр, поєднана з електронним обігом у міськраді. «Обов’яз­­­­ковою умовою його роботи є дзвінок диспетчера у відповідь. Він запитає, чи вирішили проблему й чи задоволена людина. І доки та не підтвердить, що задоволена, питання з контролю не знімається, – пояснює Павло Козирєв. – Кол-центр жодним чином не залежить від наших комунальних служб, що гарантує об’єктивну інформацію. 96% прийнятих заяв закриті, відпрацьовані, отже, система ефективна».

Сміттєва революція

Про деякі звичні для Українки моменти мешканці інших міст можуть лише мріяти. «Ми не купуємо питну воду, – розповідають у міськраді. – У нас артезіанські свердловини, і завдяки полімеризації стояків, водопроводів вдалося домогтися високої якості води з-під крана, ми її навіть не хлоруємо. Кияни дуже дивуються, коли бачать, що ми з-під крана п’ємо».

Чотири роки тому в Українці було запроваджено роздільний збір сміття у всіх дворах. Завдяки цьому обсяги його вивезення (що є неабиякою проблемою для міста з віднедавна віддаленим сміттєвим полігоном) зменшилися на 15%. Впровадження роздільного збору було другим етапом «революції у сміттєвій сфері», і дався цей етап легше, ніж перший – розставання зі сміттєпроводами. «Раз на три дні за сміттям, що в них накопичилося, приїздила людина й лопатою все це перевантажувала в контейнер. Амбре, комахи, пацюки, незадоволені жителі перших поверхів. До того ж, оскільки система вивезення сміття була зламана, мешканці п’ятиповер­хівок були змушені виносити його до камер багатоповерхівок. Мешканці останніх, своєю чергою, були незадоволені цим, закривали ті камери, люди зі старих будинків звалювали відходи просто поруч… То був жах», – згадує мер.

Нерідко охочим врятувати себе від житлово-комунального хаосу допомагають неурядові організації

Спочатку міська влада закупила контейнери й поставила їх біля п’ятиповерхівок, організувала вивезення сміття. Але наступними кроками стали заварювання всіх сміттєпроводів в Українці (у нових будинках їх уже немає) та встановлення контейнерів у дворах. «Це наштовхнулося на жорсткий спротив мешканців. І викидали сміття з балконів, і виставляли біля дверей, і писали президентові… Однак для мене це стало прикладом того, що непопулярне, але правильне рішення згодом дає свої плоди, – розповідає Павло Козирєв. – Тоді ми привчили людей до контейнерів, а потім до сортування сміття. Це вже було зробити легше».

98% квартир у місті обладнані приладами обліку гарячої та холодної води. Утім, саме лічильники, хоч і не на воду, незабаром поставлять перед Українкою новий виклик. «Раніше плату за теп­ло рахували за квадратними метрами, – розповідає міський голова. – Тепер наша електростанція, постачальник тепла, запустила програму встановлення приладів обліку в усіх будинках. Досвід показує, що після такого плата за тепло, на жаль, підвищується. Хоча водночас це стимулюватиме утеплювати помешкання, замінювати вікна тощо».

Читайте також: Ґжеґож Ґайда: «Стара система ЖЕКів апріорі не відповідала потребам ринку, це була модель управління державним майном»

Чого в місті немає, то це ще однієї тенденції, яка багатьом здається позитивною у сфері ЖКГ, – Об’єднання співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ). Кажуть, тут є вісім фактично готових об’єднань, так званих кооперативних будинків з часів СРСР. «Де-факто це ОСББ. Де-юре вони не бажають навіть реєструватися з якихось своїх причин, – каже Павло Козирєв. – У житловому фонді радянських часів люди не надто прагнуть створювати ОСББ. Вони розуміють, що в ситуації з об’єднанням усі витрати на утримання будинку ляжуть на них самих. Ключова проблема не в тарифах, а в тому, що коли постає питання даху, заміни ліфта, серйозної реконструкції підвальних комунікацій тощо, які вимірюються сотнями тисяч гривень, то зібрати гроші з людей на це неможливо. Тому в нас не йде процес. Думаю, будь-який мер мене підтримає – там, де працює ЖЕК, ОСББ не потрібні».

Власники будинку та долі

Процес створення ОСББ, який гальмується в Українці, йде повним ходом у сусідньому Києві, можливо, саме через небажан­­ня ЖЕКів працювати як треба. ОСББ, переконані прибічники «самоконтролю», дає людям змо­­гу самим вирішувати долю власного будинку. «Люди разом збирають свої гроші й самі вирішують, що в себе вдома робити, а не якийсь сторонній дядько, – розповідає голова правління ОСББ «Срібне коло» Валерій Глущен­­ко. – Але відразу скажу вам: зараз на телебаченні кричать, як держава підтримує ОСББ, але вірити цьому не варто. Ніде і ні в чому не підтримує. Люди самі об’єдну­ються, самотужки намагаються щось зробити для власних будинків».

ОСББ «Срібне коло», розповідає він, на сьогодні вже зробило чимало. «Ми одні з перших встановили сміттєзбірник, яких у столиці обмаль, – перелічує Валерій Глущенко. – Усі відходи містяться на глибині 2,6 м – ані запаху, ані пилу. А зараз вирішили, що необхідно відремонтувати дах, тож скеруємо гроші туди. І ще плануємо встановити електроні датчики на регулювання тепла. Адже зараз тепло на вулиці! Навіщо платити Київенерго шалені гроші, які вилітають у трубу? Для нашого будинку все це революційно».

Схожі думки озвучує голова правління броварського ОСББ «Шевченка, 4а» Володимир Білобородий. «ОСББ – то контроль грошей, – підкреслює він. – Ми самі визначаємо, куди їх використати. Це об’єднання, яке люди самі обрали, самі контролюють як голову правління, так і бухгалтера». У «незалежному» броварському будинку, розповідає пан Володимир, вже змінили насоси – старі «дуже гупали». Зараз переносять смітник задля зручнішого заїзду сміттєвоза. Підтримують чистоту, пофарбували перші поверхи під’їздів, відремонтували шахту ліфта, посадили берези, квіти… Чимало й планів: встановити біля будинку шлагбаум, відеокамери, оновити дитячий майданчик.

Прості речі

Нерідко охочим врятувати себе від житлово-комунального хаосу допомагають неурядові організації. Хоча б порадою. Одна з них – Асоціація міст України, яка діє вже 15 років. «Поміж наших головних завдань – створити інструмент збору та поширення найкращого досвіду в Україні, майданчика, де люди діляться досвідом, – розповідає Тижню Маргарита Юрченко, директор департаменту з управління знаннями та зв’язками з громадськістю АМУ. – Люди надсилають нам проекти, а ми публікуємо їх на сайті, видаємо книгу з найцікавішими. Таким чином громадяни дізнаються одне про одного». Серед безлічі проектів пані Юрченко виділяє, зокрема, проекти зі створення ОСББ у Євпаторії, Веселому, Красному Лучі та Миколаєві. Останній недарма є єдиним великим містом у переліку. «В маленьких містах проекти просуваються цікавіше та активніше, ніж у великих», – переконані в АМУ.

У Миколаєві створення ОСББ стало засобом формування альтернативної системи управління житловим фондом. Міська вла­­да врахувала аргументи департаменту ЖКГ щодо неможливості проведення реформи житлового господарства без підтримки власника та включила до місцевого бюджету спеціальний рядок: на реалізацію проектів ОСББ. Умови співфінансування передбачили різні залежно від форми власності будинку. Так, для будинків комунальної власності воно становило 90% коштів з бюджету та 10% коштів мешканців, для колишніх житлових кооперативів – 50% на 50%.
Звісно ж, цікаві проекти у ЖКГ стосуються не тільки ОСББ. Так, одна з останніх ініціатив, що зацікавила АМУ, – досвід Кілії, що в Одеській області, у вирішенні проблеми опалення житлових будинків. У 2005 році, розповідає Маргарита Юрченко, у місті перестали функціонувати три дуже витратні котельні централізованого теплопостачання багатоквартирних будинків. Місь­­ка влада не здатна була дотувати їх в умовах зростання тарифів. Мешканці багатоповерхівок негазифікованого міста були змушені перейти на електроопалення, хоча електромережі не розраховані на таку потужність. Це призводило до численних аварій. Щоб вирішити проблему, міська влада за допомогою області виконала проектні роботи зі збільшення потужності трансформаторних підстанцій та запроектувала реконструкцію зовнішніх і внутрішніх електромереж. Згідно з проектами в місті мала з’явитися можливість передавати до кожної квартири струм потужністю 10 кВт замість колишніх 3 кВт. Роботи тут провели коштом ВАТ «Одесаобленерго», зовнішні та внутрішньобудинкові лінії збудували коштом обласного та державного бюджетів на засадах співфінансування з міської скарбниці. Тривали роботи два роки й коштували близько 8 млн грн. Зараз у місті питання опалення вирішене.

Ще одна міськрада, яка замахнулася на розв’язання не лише власних проблем, а й усієї країни, – Рівненська. Тут упевнені, що «Майбутнє України – в енергозбереженні» – таку назву в місті дали своєму проекту. У перевагах енергозбереження пересвідчувалися на прикладі власного будинку культури «Текстильник» – величезної будівлі без капітального ремонту та належного опору теплопередачі огороджувальних конструкцій. Тут утеплили фасад, замінили вік­на й капітально відремонтували покрівлю, а потім відключили палац від центральної системи теплопостачання, встановивши в ньому власну модульну котель­­ню. Також утеплили стіни. У результаті бюджетні витрати на опалення будівлі зменшились, а діти, які займаються в місцевих гуртках, дістали комфортні умови.

Такі дії здаються доволі природними. Утім, лише на перший погляд. Досвід елементарного порятунку рівненського «Текстильника» на сьогодні входить до скромного переліку реалізованих проектів-переможців Всеукраїнського конкурсу проектів та програм місцевого самоврядування, яких у країні одиниці. І вкотре доводить, що все геніальне є простим. Варто лише захотіти.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено