Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
22 листопада, 2013   ▪   Ганна Трегуб   ▪   Версія для друку

Ґжеґож Ґайда: «Стара система ЖЕКів апріорі не відповідала потребам ринку, це була модель управління державним майном»

Клієнтоцентричною є не лише ефективна медицина чи психологія. Таким має бути кожен ефективний бізнес.
Матеріал друкованого видання
№ 46 (314)
від 14 листопада, 2013
Ґжеґож Ґайда: «Стара система ЖЕКів апріорі не відповідала потребам ринку, це була модель управління державним майном»

За словами керівника проекту «Підвищення енергоефективності в житловому секторі України» Міжнародної фінансової корпорації (МФК) Ґжеґожа Ґайди, саме незорієнтованість на конкретного кінцевого споживача є тим рудиментом, який досі заважає зробити українське ЖКГ ефективним і бодай потенційно прибутковим. Не секрет, що вітчизняний ринок комунальних послуг штучно монополізований, а тому фактично відсутній. Тиждень розмовляв з експертом МФК про досвід переведення польського ЖКГ на рейки ринкової економіки, антимонопольне законодавство у цій сфері й допомогу ЄС, яку його країна отримала на модернізацію комунальних служб та інфраструктури свої міст.

У. Т.: Де, на ваш погляд, дається взнаки радянська модель в українському ЖКГ? Чому в цій галузі досі не відбувся повноцінний перехід до алгоритмів ринкової економіки?

– Відсутність ринкових механізмів – це брак клієнта (тобто багатоквартирного будинку), який потрібен на ринку ЖКГ. Мають бути ті, хто представлятиме дім (кербуди чи менеджери; як їх називати, немає великого значення), хто знатиме, що купити й продати. І водночас повинні існувати ресурси для придбання товарів чи послуг на всіх мешканців будинку. Це важливо у перспективі для механізмів прийняття рішень і особистої відповідальності мешканців за свій будинок. У таких умовах маємо покупця, який може свідомо купити на ринку потрібну йому послугу. Без нього не буває ринкових відносин. Тобто теплопостачальні компанії чи водоканали надають ресурси, які опиняються у своєрідній чорній дірці, і не відомо, хто за все це має платити. Якщо дорогою стаються втрати чи якщо послуга неякісна, цього теж ніхто не бачить.

В Україні послуги ЖКГ, які можуть бути надані на вільному ринку, де діє конкуренція, намагаються штучно монополізувати

Стара система ЖЕКів апріорі не відповідала потребам ринку, це була модель управління державним майном. Їхня суть була саме в цьому, а не в тому, щоб задовольняти потреби мешканців будинків чи представляти інтереси людей перед комунальними підприємствами.

Це спадок радянськості, який пора змінити. Я не кажу, що ЖЕКам треба зникнути, однак їхні відносини з громадянами повинні стати іншими. Це мають бути компанії, які надаватимуть мешканцям послуги з управління будинками. Відсутність клієнта – перша річ, яка не дає змоги покращувати якість житлово-комунальних послуг, зменшувати споживання енергії тощо.

Читайте також: Чорна дірка. ЖКГ загрожує здоров'ю українців

Друге – цінові відносини. Зокрема, останні розрахунки експертів Світового банку показують, яким є насправді продаж тепла за заниженими тарифами в Україні. Чи його реалізуватимуть, правлячи ринкову ціну, а чи за меншу, за нього все одно слід віддати 100% вартості, бо за імпортний газ, який іде на його «виготовлення», треба платити. Коли тариф занижується, а нестачу коштів знімають із громадян через податки, зокрема ПДВ, це створює умови, які не стимулюють населення економити. Можна встановити ринковий тариф, при якому нічого не покриватиметься з обсягу податків, і заохотити споживачів до ощадності. Це питання про впровадження нових регуляторних механізмів, що наразі відсутні в Україні, але вже імплементовані в середині 1990-х у Польщі, Угорщині та Чехії.

У. Т.: Яку роль відіграла комунальна реформа, розпочата в Польщі у 1994–1995 роках? Що за механізми вона впровадила?

– Творцями цієї реформи були чиновники Міністерства інфраструктури, яке тоді називалося Управлінням із розвитку міст. Приватизація житла в Польщі почалася ще у 1980-х, за соціалізму, однак управління будинками навіть із приватизованими квартирами здійснювали польські аналоги українських ЖЕКів – ADM. Сам пам’ятаю, що це було місце, куди ходили заплатити за воду, тепло, світло, вивезення сміття тощо. Однак приватизація тривала й настала пора, коли з’явилися багатоквартирні будинки, де практично всі помешкання були недержавними, а обслуговували їх польські міські «ЖЕКи». Тоді місто порушило питання, чому воно має перейматися будинками, які не належать державі, та й ще покривати різницю, спричинену заниженими тарифами. Водночас власники міркували, що дім належить їм, а його все одно утримує і надалі міська експлуатаційна контора, яка робить що заманеться й на яку неможливо вплинути. Ухвалений 1994 року закон давав можливість створювати спілки співвласників житла в багатоквартирних будинках (аналоги українських ОСББ). Цей закон був непогано прописаний, до нього було прийнято лише одну поправку в 2000 році. Йшлося про захист прав міноритаріїв у ситуації, якби хтось один скупив більш ніж половину помешкань в одному будинку.

Коли тариф занижують, а нестачу коштів знімають із населення через податки, зокрема ПДВ, це створює умови, які не стимулюють його економити

Колись поляки жили практично так само, як мешканці українських багатоповерхівок. Незрозуміло, за що ми тоді відповідали, за що платили адміністрації ADM, які робили те, на що вистачало грошей. Якість комунальних послуг тоді бажало кращої. Я пам’ятаю, як в квартирах було холодно, хоча дим з труб ТЕЦ вилітав регулярно. Кожного року влітку регулярно два тижні не було теплої води і її треба було гріти на газу. Далі була реформа 1994 року, а в 1995 році я придбав своє перше помешкання. Коли туди поселився, то якраз створювалася спільнота співвласників, обирали її правління й управителя. Сталося так, що треба було замінити ворота до гаражу. Управитель запитав, чи хочемо ми їх поміняти. Ми, звичайно, всі за старою звичкою попідіймали руки на знак згоди, бо звикли, що держава щось питає, всі погоджуються, а результати – хтозна, чи будуть якісь. Через місяць з’явилися нові гарні автоматичні гаражні ворота. Ну, а через другий місяць прийшов рахунок із вартістю воріт, рівномірно поділеною на кількість квартир у будинку. Тоді чітко стало ясно, що управління будинку є і здійснюється воно за наші гроші. Це була вагома ментальна зміна для поляків.

Польські багатоквартирні будинки доглянуті, чисті, утеплені. Коли я вперше побачив багатоквартирний будинок в Україні, був шокований. Вікна на сходових клітинках не милися, напевно, років із 20 і т.д. Українці мають зрозуміти, що їхня власність закінчується не на порозі їхньої квартири, а на кордоні земельної ділянки, де знаходиться їхній будинок.

У. Т.: Чому не модернізоване ЖГК є витратним? Електрика – це дешевший за нафтопродукти і газ ресурс. Чи було в Польщі переведено частину теплової ЖКГ на електрику?

— Цього не відбулося. У Польщі маємо таку ситуацію, що в основному тепло у великих містах виробляється в процесі спалювання вугілля. Одночасно отримуємо тепло і електричну енергію. Це дуже ефективний спосіб отримання цих двох продуктів. Але не в цьому полягає проблема. Якщо подивитися на українську ситуацію, то вона полягає не в тому, яку технологію застосовують. Треба розуміти, що має бути ланцюг від кінцевого споживача через системи теплопостачання, регулятори, труби, до котельні. Це не лише технологічний зв'язок, а й фінансовий та інформаційний. З одного боку, з котельні через труби до батарей тече тепло. В другу сторону пливуть гроші, а також інформація про потребу у цьому теплі. Якщо цей процес налагоджено погано, то маємо великі втрати, як це є в Україні.

Дивіться, як працює стандартна теплова мережа в українському місті. Є котельня, яка виробляє тепло, і це тепло трубами подається до будинків. По дорозі немає жодних лічильників і регуляторів. Колись хтось зробив проект  мікрорайону, розраховано і запущено до експлуатації. Пройшов десяток-другий років, й умови змінилися. Труби позаростали іржею та брудом, хтось в своїх квартирах замінив батареї на сучасніші. Усі попередні теоретичні розрахунки стали недійсними. Тепло, яке виробляється і постачається згідно погодного графіку, є чистою теорією, яка не має застосування на практиці. В результаті того тепла або занадто багато, квартири перегріваються, і мешканці відкривають вікна, аби це тепло повипускати, або вони мерзнуть. Вікна закривають, не провітрюють помешкання, живуть в нездорових умовах. Дехто утеплює свою квартиру, обклеюючи її по фасаду пінопластом. Це неефективно, дорого і не приносить жодної економії, хіба що трішки підвищує комфорт проживання. Це стандартна ситуація, тому що від тих людей, які живуть в тому чи іншому будинку, не йде зворотній сигнал до котельні, що потреба в теплі збільшилася чи зменшилася. Дуже часто гроші не дають того потрібного сигналу. Грошовий сигнал – це нормальний ринковий сигнал, коли купують трохи більше продукції, платять більше, то виробник знає, що в цьому конкретному місці попит збільшився. Тут є більша потреба на товар, і можна отримати більший прибуток. Досі в українських містах розраховуються згідно до нормативу, який прописує, скільки люди потребують тепла. Жодної мотивації економити, з одного боку, а із другого – жодної реальної інформації для виробника, де попит збільшився або зменшився. Якщо всі платять однаково за квадратні метри, то виробник зворотного сигналу не отримує. Відсутність ринкових відносин, про які я говорив на початку, є найголовнішою проблемою.

У. Т.: Яким чином на модернізацію ЖКГ Польщі вплинув її вступ до ЄС? До яких програм долучилася країна, щоб реформувати комунальну інфраструктуру?

– Польські інституціональні структури в цій галузі було створено у 1995–1998 роках. Вступ до ЄС дав змогу залучити куди більше інвестицій у сектор комунальних підприємств. З одного боку, Євросоюз вимагав суворіших норм для емісії відходів чи якості очистки стічних вод, із другого – забезпечував великі суми фінансування, аби ці умови можна було втілити в життя. Було багато спільних програм грошового забезпечення, в яких ЄС оплачував від 50% до 70% вартості інвестиції, а решту покривали із кредиту чи тих сум, які вже були на місцях. Хоча зазвичай міста ніколи не мають своїх грошей, і їх доводилося позичати в банків. Для польських комунальних підприємств це був позитивний момент, адже вони могли зробити всі ті потрібні інвестиції, які планували, але відкладали через брак коштів.

Окрім того, щоб брати банківські кредити, також треба було піднімати тарифи. Свого часу я працював із польським містом Бидгощ, фінансуючи там інвестиційні проекти. За часів моєї роботи тарифи на воду тут піднялися в 10 разів. На початку підняття тарифів люди в середньому споживали 300 літрів води на особу за один день, а потім рівень споживання зменшився втричі. Таким чином, рахунки за воду не збільшилися у 10 разів, а лише втричі протягом 10 років. Водоочисним підприємствам це дало такий ефект, що очистка води стала повільніша та якісніша, ніж до цього.

Важливим результатом євроінтеграції країни є використання нетрадиційних джерел енергії, адже ЄС вимагає від кожного зі своїх членів поступового переходу до їх відновлюваних форм. Таким чином, польські вугільні електростанції мають через кілька років закритись, а натомість запрацюють ті, що використовуватимуть відновлювану енергію: спалюватимуть відходи деревообробки тощо. Але Польща нині тільки на початку цього шляху.

Технології, встановлення когенерації тепла і електроенергії, використання альтернативних  джерел енергії – всі ці речі можливі лише тоді, коли з’являться нормальні ринкові відносини, коли виробник отримає змогу реагувати на ринкові сигнали тощо. Коли цього немає, можна говорити про будь-які технології, але ніхто їх не втілить в життя, бо за відсутніх ринкових умов це просто неможливо.

У. Т.: На ринку комунальних послуг в Україні діє кілька гравців-монополістів, які встановлюють високі тарифи й не пускають туди конкурентів. Яким чином Польща демонополізувала й демократизувала галузь ЖКГ?

– Якщо взяти ринок газу, то його дистрибуція в Польщі залишається поки що в руках держави. Тоді як надання інших комунальних послуг, наприклад електроенергії, води чи тепла, – приватників. Компанії з дистрибуції електроенергії є частково приватними, а частково державними. Навіть за тих умов, що той самий ринок теплопостачання є монопольним, кожен може обирати, як йому бути, зокрема відокремитися від центральної тепломережі, і встановити газовий автономний котел, як це є в Україні. Так само деякі водоканали в Польщі є приватизованими, але не всі з них. Йдеться не про концесію або державне публічне партнерство, а справжню приватизацію. Нині майже всі польські підприємства теплопостачання є приватними. Усі підприємства, які працюють на немонопольних ринках, тобто ремонтні, управлінські й ті, що вивозять сміття, стовідсотково приватні.

Аби уникнути загрози монополізації, існує державне антимонопольне законодавство. Зокрема, в Україні воно непогане. Головне – його застосовувати. Тоді не буде проблем, чи йтиметься про приватний капітал закордонного, чи місцевого походження. Усім годиться мати рівні правила гри.

В Україні послуги ЖКГ, які можуть бути надані на вільному ринку, де діє конкуренція, намагаються штучно монополізувати. Зокрема, є послуга управління багатоквартирним будинком, яку має надавати те підприємство, яке оберуть самі члени ОСББ. Це точно так, як власник авто може їздити на будь-яке СТО за власним вибором. В українських реаліях власникам квартир у багатоквартирних будинках ці послуги наразі надає ЖЕК, і вони не мають реальної можливості від цього відмовитися. Це монополія, успадкована ще від радянських часів. Усі багатоквартирні будинки в Україні мають можливість створити ОСББ, проте нею скористалося лише близько 17 тис. із 200 тис. наявних. Окрім того, є зацікавлені групи, котрі бажають змінити закони таким чином, щоб забезпечити легальні можливості для зростання монопольних відносин і не давати власникам житла приймати рішення щодо управління будинками самостійно.

У новобудах таку монополію створюють самі забудовники. Дуже часто або формують кишенькову ОСББ, або в договорі продажу квартири вже прописано наперед якусь компанію-управительку. Міжнародна фінансова корпорація у співпраці із Міністерством регіонального розвитку України та Адміністрацією президента підготувала закон про особливості права власності в багатоквартирному будинку. Він дасть мешканцям всіх таких будинків, попри те, створене там ОСББ, чи ні, прийняти рішення про свій будинок більшістю голосів. Це дасть реальну можливість відійти від монополії ЖЕКів в Україні, та зробити реальний вибір того, хто буде обслуговувати той чи інший будинок. Цей закон поки що перебуває на розгляді в Кабміні. Він може допомогти боротися із штучними монополіями в ЖКГ.

У. Т.: Проектові реформування комунальної галузі та впровадження принципів енергоефективності, яким ви опікуєтесь, уже не перший рік. На що саме він спрямований? Які бар’єри є на вашому шляху? Чи готові українська влада й соціум до запропонованих змін та реформ?

– Проект «Підвищення енергоефективності в житловому секторі України» втілює Міжнародна фінансова корпорація (МФК) із грошовою підтримкою Швейцарії. Спочатку він був розрахований на три роки, але вже видно, що це займе значно більше часу. Ми готові працювати далі і впроваджувати реформи в Україні. У проекту є одна основна мета і три завдання, які допомагають її реалізувати. Йдеться про те, щоб дати власникам багатоквартирних будинків змогу залучити комерційне фінансування на енергоефективний ремонт. Щоб досягти цього, ми робимо три речі: сприяємо реформам у законодавстві, взаємодіємо з банками для залучення необхідного кредитування й інформуємо населення про це. А ще співпрацюємо з українською владою. Наші основні партнери – це Адміністрація президента й Міністерство регіонального розвитку. Я оцінюю це співробітництво дуже позитивно. За останні три роки дуже багато зроблено в царині підготовки законодавчих актів, а ще дуже змінилося ставлення людей, із якими ми маємо справу в Україні, до проблем реформування. Колись усі основні проблеми ЖКГ усвідомлювали не до кінця. А нині я бачу, що в ключових осіб, які приймають рішення, у зазначених двох структурах, є повне розуміння питань і бажання змінити ситуацію. Низка підготованих нами спільно законів, які стосуються ЖКГ, лежить на розгляді в Кабміні. На нас чекає активна робота з українськими парламентаріями.

Щодо реакції суспільства. Розмовляючи з діячами руху ОСББ та звичайними громадянами в наших пілотних містах, я помічаю: люди набагато краще розуміють свою ситуацію, ніж це намагається зобразити, керуючись популістськими міркуваннями, влада. Вони розуміють, що будинки – це їхнє майно, і утримування його трактують як власне ж таки завдання. Держава не докладатиме зусиль до ремонту приватної власності, тому за все треба заплатити. Від них я чую, що влада має займатися спільним: школами, лікарнями, дорогами. А своєму приватному вони воліють давати раду самі. Єдине, про що просять, – аби держава у цьому починанні не заступала дороги. Я не згоден із твердженням, мовляв, звичайні мешканці багатоквартирних будинків нічого не знають і звикли до того, що все їм забезпечує уряд. Вони реальніше бачать ситуацію, ніж її змальовує влада.

Щодо перешкод, то більшість їх уже подолано. Серед українців з’явилося конкретне розуміння того, що робити. Хотілося б, звісно, щоб рішення втілювались у життя швидше. Однією із серйозних перепон є макроекономічна ситуація в країні, тобто високі відсоткові ставки за банківськими позиками й недорозвинутість банківської системи як такої (див. Тиждень, № 44/2013). Поки що засобів залучення фінансування на довгий період немає. Щоб зарадити цьому, намагаємося створити систему співфінансування (частка кредиту й частка гранта). Перспективу реформ ЖКГ в Україні оцінюю позитивно, бо влада і громада мислять у цій сфері однаково.

У. Т.: Перші епітети, які застосовують до українських ЖЕКів, це «неефективний» і «збитковий». Однак країнам Скандинавії, наприклад, вдалося зробити своє житлово-комунальне господарство навіть прибутковим. Чи залежить прибутковість комунальної галузі від запровадження новітніх технологій?

– Є комунальні послуги, які надають на базі ринкових цін; щодо них не існує природних монополій. Мова про прибирання, озеленення, управління багатоквартирними будинками, ремонт тощо. Підприємства, які ці послуги надають, існують лише за рахунок того, що на останні є попит і вони прибуткові. Інакше ці фірми просто зникли б із ринку.

Друга частина комунальних послуг – ті, що їх забезпечують природні монополісти. Йдеться про водопостачання, водовідведення, тепло, газ, електрику. Ці послуги надають на базі цін, установлених регулятором. Зокрема, в Польщі регулятором цін теплопостачання є Державне управління з регуляції енергетики, а водопостачання – міські ради. Вони працюють на такому рівні, щоб їхні підприємства могли вижити. Прибуток потрібен, щоб постійно оновлювати інфраструктуру, засоби виробництва тощо.

Звичайно, на старті реформування галузі ЖКГ підприємства у Польщі були неприбутковими. Зокрема, на початку 1990-х, у перехідний період, ціни на комунальні послуги бачилися заниженими. Проте вже у 1993 році тарифи на газ та електроенергію для населення були вищі, ніж ціна на аналогічні ресурси для індустрії. Відтоді й до сьогодні це є правилом.

Жодних космічних технологій застосовано не було. Згадані фірми почали використовувати те, що є доступним сьогодні, бачити в наданні комунальних продуктів і послуг нормальний бізнес. Нагадую: найголовніше тут те, що лежить в основі будь-якого нормального підприємництва, – задоволення потреб клієнта. Доки такого усвідомлення немає, не буде ніяких новітніх технологій та прибутків – сама лиш неефективність.

Не можна сказати, ніби комунальники – погані люди і їхня особиста провина в тому, що українські ЖЕКи неефективні та збиткові. Вони просто не розуміють, чого саме хоче їхній клієнт, бо ж не розмовляють і не зустрічаються з ним. Бажають зробити щось краще, але не уявляють, що конкретно потрібно, бо й не мають змоги про це дізнатися. Пересадити директорів ЖЕКів та водоканалів до в’язниць – це не вирішення питання.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Протягом тижня західні ЗМІ писали про чорний ринок зброї в Україні, смерть Павла Шеремета, хресну ходу Московського патріархату та військові навчання біля берегів Одеси
    26 липня, Віталій Рибак
  • Літо надихає на мандри. Тому книжки, про які я напишу, теж так чи інакше пов’язані з мандрами й подорожами.
    25 липня, Олександр Стукало
  • Тиждень.ua поспілкувався із комісаром Ради Європи з прав людини Нільсом Муйжнієксом про стан прав людини на Донбасі та в Криму і його подальший план дій щодо цих територій
    25 липня, Віталій Рибак
  • Тиждень поспілкувався з легендарною Дітте Марчер, директором Bodynamic International, засновницею реабілітаційної програми для військових, яка допомогла тисячам людей повернутися до нормального життя після війни. Нині вона допомагає українським солдатам.
    25 липня, Роман Малко
  • Якщо люди-музеї — це здебільшого старше покоління, то в цій підбірці етнографічно-туристичних історій здебільшого свіжа кров. Проекти, що надихають, що з’являються зав­­дяки активній молодій енергії. Може, з роками й вони перетворяться на пам’ятки, але поки що це живі страшенно цікаві організми, котрі навіть диктують свої умови в деяких нішах нашого бідного туристичного ринку.
    24 липня, Богдан Логвиненко
  • Що передбачає й кого зачіпає якісна психореабілітація людей, які повертаються з війни
    24 липня, Ганна Трегуб
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено